Адам Вавжинець Жевуський, Христіан Август Лоренцен 1790, Копенгагенський музей мистецтв
Адам Вавжинець Жевуський
(1760-1825)
"З ранніх років Адам виявляв надзвичайні розумові здібності, ті дивовижну пам'ять, незрівняну дотепність і гострий інтелект, які були настільки притаманними для родини Жевуських, що стали частиною прислів'їв: "Розумний як Жевуські" ["Rozumny jak Rzewuski"], "Має розум Жевуських" ["Ma rozum Rzewuskih"] або "З Чорторийським — жити, з Радзивіллом — пити, з Огінським — їсти, з Жевуським — бесідувати".
Початкову освіту Адам [Вавжинець] Жевуський здобув у Несвіжі під опікою матері [Катерини Кароліни Жевуської з Радзивіллів] та дядька, князя Кароля Радзивілла "Пане Коханку", маючи своїм учителем і наставником славного [Адама] Нарушевича; потім його віддали до єзуїтського колегіуму у Варшаві, де він здобув міцне, ґрунтовне виховання, яке під їхнім світлим і незрівнянним керівництвом дало стільки видатних людей кожній країні, де воно розквітло. Зовсім молодим, у віці 24 років, він заручився з Юстиною Рдултовською, дитиною великої чарівності і краси, віком 12 років, дочкою знатного литовського роду і племінницею поважного [Тадеуша] Рейтана.
Після присяги, будучи тоді вітебським каштеляном, Адам [Вавжинець] Жевуський поїхав до Варшави, де його призначили послом до Данії. Своє посольство він вирішив провести в красивому старовинному національному строї і з якомога більшою пишністю. У мемуарах Охоцького знаходимо такі цікаві подробиці про це: "Маючи давнє і добре знайомство з Жевуським і будучи прихильно до нього налаштований, я відвідував його майже щодня під час приготувань. У палаці Радзивіллів, де він займав просторий другий поверх з кількома великими залами, для нього, для його двору і асистентів поспіхом виготовляли якнайвишуканіше вбрання; під його наглядом безперервно працювали вишивальниці, сріблярі, кушніри, навіть ювеліри. Приносили портрети з XV, XVI і XVII століть, з яких переймали форми для одягу; більша частина була зроблена з лами [парчі], позолоти, оксамиту, атласу, вишита золотом, сріблом і шовками; привозили старі кульбаки [сідла], палаші, ряди [декоративна кінська збруя], клейноди і все, що можна було додати до давнього строю. Було чотири найошатніших гарнітури і десятка два простіших, що складалися з жупанів з ліонських тканин, венеційських атласів і контушів суконних, з такої ж як жупани тканиною пошитих. До кожної пари суконь був підібраний перський або турецький пасок, але більшість з них були дуже багаті і зі смаком пошиті в Слуцьку.
Коли все було готове, і посол збирався їхати, він отримав урочисту прощальну аудієнцію у короля. Він приїхав на неї на арабському чорному коні, вбраному в дуже багатий золотий ряд, сама лише кульбака оцінювалася в сорок п'ять тисяч червоних золотих. Я уважно оглянув її з десяток разів; нічого прекраснішого не можна було собі уявити: обидві кулі в золото оправлені та інкрустовані діамантами, весь ряд однаковий, погруддя, підхвістя на пасовому кордюбані, оздоблені золотими шматочками, стремена також золоті, надзвичайно ретельна робота... Вони сховали це чудове сідло в навмисно зроблену валізу, в якій було місце для кожної частини окремо, оздоблену сапфіровим оксамитом; до нього був приставлений гардеробник, під ключем і наглядом якого воно і залишилося. До передньої кулі, коли її клали на коня, підвішували канчуг [батіг] з ебеновою рукояттю, інкрустованою діамантами. Жевуський виїхав о першій годині перед замком у повному складі асистентів кавалерів посольства; до них приєдналися: Ян Потоцький, який красувався у вишуканому польському строї, Казимир Сапєга та багато інших, всі верхи на конях у старовинних строях як посол, а головна кавалькада складалася з кількох десятків коней. Відразу за ними їхала чотириколісна посольська карета, вкрита гербами, запряжена шістьма гнідими, дуже росилими кіньми, з позолоченими шорами, чубами, стрічками, кутасами [півнями] в гривах, з двома високими гайдуками позаду неї; за нею ще одна карета для секретаріату, третя для кавалерів посольства, четверта для капелана і лікаря; ще кілька інших карет фамільних для пишноти. Все це було чудовим видовищем і справляло високе враження про гідність посла.
Жевуський зійшов з коня перед парадними сходами в замок; конюх негайно зіскочив і вкрив його коня величезним оксамитовим килимом, щедро вишитим золотом, а посол разом з усіма своїми супутниками рушив до залів для аудієнцій. На ньому був жупан на срібній ламі з золотими квітами, обшитий з дивовижною живостю шовками, пас слуцького виробництва, який ледве гнувся від золота, на боці карабеля [шабля], всипана діамантами, на жупані стрічка Білого Орла, на шиї хрест святого Станіслава, шпилька [булавка] під шиєю великої ціни, на жупан оксамитова зелена фереза, красиво і багато вишита золотом, підбита соболем, на ній зірка Білого Орла, на голові шапка з соболя з білим пером чаплі та застібкою зі смарагдом розміром з талер посеред великих діамантів, верх карамзиновий з діамантовим куташем, жовті черевики зі срібними підковами, а над ними штани з карамзинового атласу... У такому вбранні, з урочистістю, яка характеризувала його гідність, він пройшов по кімнатах, у супроводі свого двору і молоді, до якої приєднався і я. Усі вартові покоїв віддали йому військові почесті, і так ми дійшли до тронного залу; приблизно за дванадцять кроків від короля він зняв шапку, переклав у ліву руку, розкрив ферезію і сперся на пояс, почавши коротку промову до Найяснішого Пана; потім урочисто прийняв повноваження. Зрештою представив осіб, що входили до складу посольства, і після аудієнції з тим же парадом вирушив додому, а король спостерігав за всією цією процесією з вікна кабінету. Жевуський був дуже красивим чоловіком, його обличчя і постава були справді панськими; в приватній розмові був доступний і дуже милий. Говорив багато і охоче, але розумом нікого не обтяжував, бо вмів кожну річ подати приємно і доступно; швидка і точна пам'ять допомагала йому схоплювати предмет з боку найменш помітного і несподіваного, робити порівняння з дивовижною свіжістю. Для нього не було нічого чужого, він умів сказати щось про все і завжди змушував замислитися своїм судженням або дотепністю. Найменш знані випадки він цитував з точним зазначенням осіб і років, відтворюючи деталі так яскраво, наче сам їх бачив. Я завжди слухав його з невтамовним голодом".
Адам Вавжинець Жевуський, Христіан Август Лоренцен 1790, портрет з Погребища, вкрадено росією до музея Суворова у Петербурзі
По завершенні посольства в Данії Адам [Вавжинець] Жевуський подорожував з великою користю Францією, Італією, Англією, всюди вчився, досліджував і міцно закарбовував у пам'яті все, що бачив. Повернувшись додому, він одразу ж поспішив до своєї нареченої, яку застав ще не зовсім дорослою, але вже прекрасною, як зоря; їй було 15 років. Молода пара поїхала в Україну і там у Погребищі замешкала. Щастя і любов, як геній, як чеснота, можуть сяяти скрізь, але є місця, де їх, здається, легше здобути і втримати, де все сприяє, посміхається і вітає, де люди і речі, навіть холодний придорожний камінь, ніби наспівують гімн внутрішньому упоїнню і допомагають щастю. Погребище лежить на березі річки Рось і представляє найпоказовіший український пейзаж, який тільки може вигадати уява. Поезія простору, незмірні оком рівнини, вкриті пшеничними хвилями, немов море золота, що пишно виблискує в променях липневого сонця; розкидані тут і там пасіки, затінені фруктовими деревами, старими липами, березами, грабами; рої бджіл, що заклопотано гудуть у повітрі, щебетання птахів; чарівний спів солов'їв; білі хатки, чистенькі, охайні, вкриті золотистою соломою, перед кожною садочок, де піднімаються і цвітуть різними барвами мальви, буйно росте хміль, сонячник широким золотим своїм обличчям спостерігає, дикі вишні червоніють, яблуні вкриваються біло-рожевим цвітом; все навкруги таке чарівне, приємне і привабливе, що саме тут думка Богдана Залеського втискається в серце, і, захопивши мандрівника його віршем, волає:
"Боже мій, боже, зі сльозами благаю Тебе.
Як умру, дай мені Україну на Небі!"
На самому березі чистої річки розкинувся старий фруктовий сад з деревами, яким по сто, двісті і триста років. Праворуч дві алеї розкішних тополь, поміж плюща та смарагдових чагарників виглядає двоповерховий павільйон з підземними льохами, який раніше використовувався як пороховий склад, далі порослий мохом пам'ятник, повністю вкритий бузком, квітами та акаціями, де в часи боїв з Хмельницьким полеглих поховано; поруч, на віковій канадській тополі, вирізьблений образ Діви Марії, яка ніби благословляє та оберігає це прекрасне, чудове містечко. Далі величезна площа, прикрашена рідкісними рослинами, трояндами та помаранчевими деревами, посеред якої стоять великі оранжереї, всі вкриті найкращим виноградом. За теплицями високий мур попід яким ряди абрикосів, персиків і груш найкрасивіших французьких сортів, а за ним велика галявина, прикрашена клумбами, яку можна назвати квітковим килимом, настільки повністю вона ними вкрита. Прогулюючись нею, можна дійти до будинку, колись укріпленого замку родини Вишневецьких, де все ще зберігає сліди минулого і де найменші пам'ятки, дбайливо і чуйно збережені нинішнім власником, графом Адамом Жевуським, справляють високе враження про його шляхетність, серце і розум. Поважати минуле завжди було великою чеснотою, бо хто з презирством чи неповагою проходить перед сивою головою, той сам заслуговує на презирство і неповагу; хто не вміє шанувати історію минулих років, той ніколи не досягне життя мудрого, і як чудово сказав Вінсент Поль: "Хто не шанує минулого, той не гідний майбутнього". Занурювати своє серце в минуле, щоб звернути свій погляд на те, що чекає попереду, завжди було великою чеснотою, але сьогодні це стало чеснотою вище всякої похвали і поклоніння. Бо ми знову і знову бачимо огидне видовище зречення традиції, нехтування нею, розтоптування найніжніших національних пам'яток, навмисне, недоброзичливе розривання і без того крихкої нитки, що зв'язує нас з минулим. [...]
Коли заходиш до палацу у Погребищі, здається, що потрапляєш до національного музею. Бібліотека латинських, польських і французьких класиків, галерея сімейних портретів, картини, кришталь, годинники, бронза, вишукано різьблені ліжка, меблі, вкриті вишуканими ліонськими атласами, салони, оформлені зі смаком епох, в які вони були обставлені, мармури, бюсти, старе срібло, рідкісна порцеляна, старовинні хутра, панцирі, різноманітна зброя - все це нагадує нам про колишнє життя колишньої Речі Посполитої і промовляє до наших сердець.
У великій білій залі, серед різноманітних картин, найбільше вражає портрет на повний зріст графа Адама [Вавжинця] Жевуського, каштеляна Вітебського, у польському вбранні, під час його посольства до Данії, виконаний знаменитим і незрівнянним Лоренценом. Нічого прекраснішого не можна собі уявити. Малюнок, колорит, обробка деталей, щаслива передача всієї постаті, енергія, воля в нерухомих рухах, які, однак, здаються сповненими дитячості; іскра натхнення вищого розуму в чарівних чорних очах, які, переможно дивлячись на світ, ніби кидають йому загадку, або ж розгадують її. Шляхетне, класичне чоло, задумливо прикрашене рясним чорним волоссям, риси рідкісної, привабливої правильності, коралові губи, що дарують мрії про найбільші любовні упоєння, чорні вуса, що відбивають білосніжну красу обличчя дивної краси, чарівні руки, одна на поясі, що тримає конфедератку, інша енергійно спирається на урну з чорного мармуру. Ця урна має бути саркофагом Вацлава [Петра] Жевуського, великого коронного гетьмана, і на ній ми читаємо наступний напис: "D. O. M. Venceslaus Rzewuski supremus exercitum Dux, victima patriae. Exoriare aliquis ex ossibus ultor. Головнокомандуючий військами, жертва вітчизни. Нехай з кісток твоїх повстане месник".
Адам Вавжинець Жевуський, мініатюрний портрет близько 1800
Поряд з цим портретом, який є не лише родинною та національною пам'яткою, а й шедевром мистецтва, знаходяться дві великі картини Смуглевича, на одній з яких зображено Станіслава Жевуського під Москвою у 1612 році, а на іншій — княгиню Масальську, яка захищає Гданськ. Серед інших творів мистецтва — картина Тіціана із зображенням жінки, що лежить на спині з глечиком води біля неї, портрет Анжеліки Кауфман її ж пера, портрет Адама [Вавжинця] Жевуського каштеляна вітебського роботи Лампі, і зображення саксонської фамілії роботи [Жана-Батіста] Греза, подароване Августом III Вацлаву Жевуському, великому коронному гетьману. У Погребищі також є дві картини [Бартоломе Естебан] Мурільйо, від яких неможливо відірватися, лише раз кинувши на них погляд. Це Богородиця з Дитям і свята Магдалина, померла, тіло якої ангели підносять на небо. Діва Марія, одягнена в темно-синій одяг, тримає на руках дитятко Ісуса, яке спочиває, ніжно пригорнувшись до материнських грудей. Очі Божої Матері, зовсім опущені, майже закриті, затемнені довгими віями, дивляться в душу душею, осявають весь образ прозорою і дивовижною яскравістю, і пробуджують в серці якесь внутрішнє обожнювання, таку думку глибокої відданості, таке захоплення і відчуженість від земних турбот і насолод, що світ ніби зникає, а дух силою віри підноситься на небо і там, в незбагненних таємницях безсмертя обітниць і прохань божественних, здіймається до небес.
Оселившись у Погребищі, Адам [Вавжинець] Жевуський каштелян вітебський присвятив себе науці, громадським обов'язкам та вихованню дітей. Бог благословив його численною родиною, а його поважна дружина, взірець жінки і матері, ділила з ним усі надії, працю, тяготи життя".