Розалія Любомирська з Ходкевичів 

(1768-1793)

"Ті, хто її знав, і тогочасна преса з ентузіазмом відгукуються про її постать. Вона вийшла заміж без жодної прихильності і в той час, коли всі релігійні принципи були знехтувані, коли обов'язки і навіть почуття були підпорядковані легковажним розрахункам. Вона вступила у світ без поводиря, без друзів, наражаючись на всі небезпеки найблискучішої долі. Марні успіхи елегантності, краси і багатства не дали їй щастя. Що таке існування, ціна якого визначається лише вибором інших? Що таке існування, де треба чути заздрісні слова, щоб знати, що ти щаслива?"  ("Мемуари графині Розалії Жевуської").

Северин Жевуський "До Розалії", Підгорецький замок, 1783:


"Згадай, Розетто, старі часи 

У солодких розвагах далеко вдалині: 

У твоїй було владі, у твоїй було волі 

          Ощасливити, засмутити, 

          Присипити, пробудити. 

Правила непевну долю 

В колі приятелів, гуртку закоханих, 

У чемній веселості була колись; 

Коли захотіла бути знаменитою 

          Була пахкучою, 

          Була колючкою, 

Була приємною трояндою в квіту. 

Жадібний метелик хотів квітку висмоктати, 

Голодний черв'як хотів порушити бутон: 

Ти ж фарбу власну, сором, на себе взяла; 

          Хіть хотіла розірвати, 

          Скромність не дала. 

Троянда чистий квіт згорнула у бутон. 

Тепер бажаєш, щоб з зів'ялої троянди

Зібрав опалі пелюстки, 

Які осипав час? 

          Бажання вже вщухло, 

          Любов стихла, 

          Рука вже не владна, аромат не чутний" [3].

Розалія Любомирська, Елізабет Віже-Лебрен, портрет з Підгорецького замку

Візок із заарештованими

Паризький трибунал 1794 року

Камери трибуналу

Страта на гільйотині

Сторінка у процесі підготовки

Джерела