Погребищенська земля – стародавній надросянський край. Вона знала багато видатних історичних постатей, серед них особливе місце займає родина графа Адама-Лаврентія Ржевуського. Один із відомих військових діячів є Адам Адамович Ржевуський.

Він присвятив своє життя військовій службі. Адам відзначився у 1831 році під час придушенняпольського повстання, був нагороджений золотою шаблею, орденом і дослужився до чину генерал-ад’ютанта при царському дворі. Після другого польського повстання, у 1860 роках він став командувачем військами Київського військового округу, а після служби, купив Верхівнянський маєток, де й помер.

Головною метою даної статті є дослідити основні факти з життя генерала Ржевуського Адама Адамовича (1805 – 1888 рр.) та його вплив на розвиток погребищенського краю.

При досліджені даної проблеми були використані публікації обласних періодичних видань, а також матеріали державного архіву Вінницької області.

РжевуськийАдам – військовий діяч, народився 5 січня 1805 р., був сином – Адама Вавжинця та Юстини Рдултовських (1). Студіював у Інженерній академії у Відні. Поступив на російську військову службу 14 липня 1821р. у званні юнкера в перший Український уланський полк. У листопаді того ж року отримав звання корнета, у квітні 1826 р. – поручика.

У 1826 – 1833 рр. був ад’ютантом генерала Я. Вітта (коханця його сестри Кароліни). У цей період одружився з Олександрою Лопухіною (1788 – 1852). Одружився з нею задля кар’єри. Він не зберігав їй вірність, і через кілька років вони роз’їхались (2). Ржевуський активно брав участь у російсько-турецькій війні, особливо відзначився під час облоги

Брайтона (Румунія), брав участь у штурмі Базарджика і в боях під Варною (Болгарія), де отримав сильну контузію та вогнепальне поранення в ліву ногу вище коліна. Під час тієї кампанії був нагороджений орденами – св. Анни III ст3. 17 червня 1828 року до якого був пожалований бант, а в 8 листопада 1829 р. отримав орден св. Володимира IV ст.

У квітні 1829 р. отримав підвищення на штабс-ротмістра. Під час Листопадового повстання залишився вірний російському престолу. Прикомандирований до головнокомандувача російської армії графа І. Дибіча-Забалканського. Неодноразово успішно виконував його доручення, брав участь у битві під Грохувом 25 лютого 1831 р., яка була найкривавіша під час Польського повстання. Польські сили під командуванням Юзефа Хлопіцького заступили російській армії під командуванням фельдмаршала Дибіча шлях до Варшави та змусили їх відійти до кордону Польського Королівства (4).

У квітні того ж року, відряджений головнокомандувачем для встановлення зв'язку з корпусом генерала Ф. Рудігера, пробрався через райони, захоплені повстанцями, та брав участь у бою під Боремлем. Потім як ротмістр у полку уланів лейб-гвардії йшов у авангарді армії генерала І. Паскевича, брав участь у штурмі Варшави, за що отримав орден св. Станіслава III ст. Крім того, під час придушення повстання був відзначений золотою шаблею з написом «за хоробрість» і орденом св. Анни II ст (5).

6 грудня 1833 рр. був призначений флігель-ад'ютантом імператора Миколи І, а через три місяці переведений в Охтирський гусарський полк підполковником зі збереженням звання флігель-ад’ютанта, через рік отримав звання полковника і невдовзі став командиром Малоросійського кірасирського полку ім. принца Альберта Прусського. У 1835 р. був нагороджений орденом св. Володимира III ст., пруським орденом Червоного хреста III ст., й орденом св. Станівлава II ст (6).

У 1835 – 1839 рр. був утягнутий у розгляд судового позову мешканців Дубна, які поскаржились про насильство, здійснене його полком 1835 р. Підлеглі Адама вимагали провіант або гроші, застосовуючи побої, внаслідок яких помер один чоловік. У зв’язку з цією справою Ржевуський 1838 р. подав прохання про тривалу відпустку, яка була задоволена.

Здав полк і був відрахований 1839 р. зі збереженням звання флігель-ад’ютанта. У жовтні того ж року після закінчення розгляду скарги, Ржевуському «за допущені непростимі порушення» було призначено як покарання, з урахуванням його відмінної служби лише 3-денний домашній арешт (7). Після повернення з відпустки Адам залишався при імператору.

Того ж року був відряджений до Константинополя вітати султана Абдул-Меджида зі вступом на престол. У жовтні 1843 р. отримав звання генерал-майора з призначенням у свиту імператора, а 3 квітня 1849 року став генерал-ад’ютантом імператора. У лютому 1851 р. їздив із секретною місією до Мадрида й Лісабона, щодо відносин Росії з іспанськими і португальськими дворами.

Коли почалася Кримська війна був призначений воєнним губернатором четвертої Адміралтейської та Нарвської міських дільниць Петербурга. У квітні 1855 р. отримав звання генерал-лейтенанта. Невдовзі був відряджений у Крим де очолив Євпаторійський загін.

Брав участь у кількох боях з англійцями та французами, в яких проявив себе як хоробрий і талановитий командувач (8). У 1856 року був призначений командиром драгунської дивізії, а у червні того ж року шостої кавалерійської дивізії. Однак уже у вересні був звільнений з того посту і призначений у свиту імператора Олександра II. В наступні три роки командував третьою дивізією легкої кавалерії, яка квартирувалася між Курськом і Дніпром.

Своїм співвітчизникам допомагав робити кар’єру в столиці. У 1856 р. отримав для себе та братів від Олександра II підтвердження графського титулу. У 1857 р. на шляхетському сейму в Києві популяризував проект будівництва залізниці з Одеси до Києва й кордону з Галичиною. Однак поміщики без ентузіазму сприйняли заклик фінансувати цей проект (9). У листопаді 1862 р. після смерті генерал-губернатора І. Васильчикова, Адам був тимчасово призначений командиром Київського військового округу. У травні 1863 р.керував облавою проти волинських повстанців у районі Порицька. У ніч з 8 на 9 травня загін П. Кжижановського сплюндрував його садибу в Погребищі (10). Улітку Ржевуський подав цареві записку, в якій критикував спосіб війни в Польщі та пропонував вислати для боротьби з повстанцями значно більші сили. Це викликало гостру критику з боку генерала Ф. Берга, який негативно відгукнувся про можливість призначення Адама командувачем кіннотою в Королівстві Польському. Натомість Берг обґрунтовував необхідність вислати Ржевуського до Варшави як офіцера для особливих доручень, щоб установити відносини з польською шляхтою. Однак Олександр II відкинув ту пропозицію, за що був призначений командиром резерву кавалерії. Адам Адамович на початку 1864 р. перевіряв тилові формування в Новгородській, Тверській, Курській і Харківській губерніях (11).

Він також намагався полегшити долю родичів, ув’язнених за участь у повстанні. У 1865 р. звернувся до царя з проханням про 100 тис. руб. задатку в рахунок сум, належних йому за викуп селянських земель (посилався на матеріальні втрати, завдані йому повстанцями)(12). Урешті був звільнений від контрибуції, накладеної на польську земельну власність на територіях, анексованих після поділів Речі Посполитої Росією. У березні 1866 р. отримав звання генерала кавалерії, і по тому був призначений членом Олександрівського комітету про поранених. Через кілька років Ржевуський було зараховано до Війська Донського.

Після виходу у відставку осів у своїх українських володіннях. Був власником значних маєтностей. За умовами роздільного акту від 7 жовтня 1827 р. отримав з батьківського спадку Погребище, Розкопане й АдамівкуМахнівського (з 1845 р. Бердичівського повіту). У 1859 р. набув Дзюньківський ключ того ж повіту у брата Ернеста, після 1865 р. – Верхівню та Борщагівку Сквирського повіту в племінниці Анни Мнішек (доньки Е. Ганської). Від третьої дружини отримав Гайворон Сквирського повіту. За головну садибу обрав собі Погребище, де неподалік від старого, спорудженого його дідом палацу збудував 1861 р. неоготичний палац для третьої дружини. Обидва палаци були обставлені старовинними меблями та містили цінні художні колекції, зокрема одне з найцінніших на той час на Правобережній Україні зібрання картин (13).

У 1866 р. Ржевуський з поміщицькою делегацією від Київської губернії вітав царя зі спасінням під час замаху Д. Каракозова. Незважаючи на таку довгу службу в російській армії, користувався симпатією в поміщицькому середовищі. 1864 р. будував новий костьолу Погребищій реставрував 1856 р. старий костьол у Борщагівці Сквирського повіту.

Опублікував статтю про необхідність реформи кавалерії та про підготовку для неїофіцерів («Военныйсборник», 1862) і працю «1845 год на Кавказе», «Кавказскийсборник», 1882 – 1883)(14). 

Помер «від параліча серця» 17 квітня 1888 року у Верхівні, похований 29 квітня в родинній усипальниці в Погребищенському костьолі.

Був одружений тричі. Удруге одружився 1853 р iз Анною Дашковою (1830 – 1858), зякою мав доньку Катажину (1858 – 1941 рр.), авторку спогадів, публіцистку, повістярку, заміжню за Вільгельмом Радзівілом.

Третьою дружиною Ржевуського (від 1860) була Ядвіга Ячевська (1843 – 1889), донька Теодора, історична письменниця. Вона перебувала, головним чином, у Петербурзі, беручи участь у тамтешньому світському житті та виховуючи синів. Друкувалася в Кракові під псевдонімом LudwikPiotrLeliwa (ЛюдвікПьотрЛєліва) кілька праць, пройнятих католицьким духом, патріотизмом і захопленням шляхетськими традиціями, зокрема на родинних архівах монографію «Wielkarodzina w wielkimnarodzie» (1879), популярні історичні монографії «JanSobieski і jegowiek» (т. I-IV, 1882 - 1885), «Mieczemіkrzyzem» (t. I-II, 1880 –1881) і «Credo» (1860), побутову повість «Mysliszlachcicapolskiego» (1888).

Ржевуський мав з нею синів Станіслава, Адама, Biтольда, Лєонса. Усі три сини отримали підтвердження графського титулу в Російській імперії 1885р. Крім того, він мав позашлюбного, визнаного родиною, сина Адама (1847 – 1932), який носив прізвище Жевуський і дослужився в Росії до звання генерала; був одружений двічі – з Ахматовою та Катериною Любарською-Флюкі. Його сином, від другого шлюбу, був відомий свого часу художник Александер Жевуський (1893-1983), який 1926 р. вступив до католицького чернечого ордену домініканців як брат Чеслав (15).

Отже, де б не бував Ржевуський Адам Адамович, які б випробування не випадали на долю, його життєві шляхи проходять не тільки через Санкт-Петербург і Москву, все ж, наприкінці життя він повертається на Україну, щоб саме тут дожити свій вік і спочити у її землі. У Польщі його постать виглядає дещо одіозною з тієї причини, що, ставши визначним військовим діячем він, залишився відданим іншій державі, якій присягнув на вірність ще його батько. Не пробачили йому і того, що він не підтримав, а, навпаки, виступив проти польського повстання 1830 року. В очах польських патріотів це виглядало як зрада Батьківщини. Він відзначився як військовий діяч, який майже все своє життя провів беручи участь у військових конфліктах, а також як і меценат розбудовував погребищенський край.

Юнкер– військове звання у російській армії до1917року, проміжне за своїм правовим статусом міжзваннямиунтер-офіцерів й обер-офіцерів. Звання юнкер присвоювалось також тим військовослужбовцям, що проходили курс наук у військових навчальних закладах (юнкерських й військових училищах, школах) Російської імперії.

Корнет – військове звання армій низки країн, переважно в кавалерії. Назва походить від посади сурмача при полководцеві, який за наказом воєначальника передавав сигнали військам під час битви.

Поручик–молодше офіцерське військове звання в майже всіх Європейських державах, населення яких є носіями слов’янських мов (Росія до 1917, Болгарія до 1946).

1.Ржевурский, граф Адам Адамович: [Военачальник, придворный (1801 - 1888). Похоронен в г. Погребище] // Русский биографический словарь. – Спб., 1913. – Т. 16. – С. 165 – 167; 

2. Колесник В. Відомі поляки в історії Вінниччини: Біографічний словник. – Вінниця: ВМГО «Розвиток», 2007. – 1008 с; 

3. Полное Собрание Законов Российской Империи. Собрание первое. Том XXXI. 1907. №24258а;

4. Наступление Дибича к Варшаве [Електроний ресурс] // Режим доступу: http://militera.lib.ru/h/sb_istoria_russkoy_armii/87.html; 

5. Пузыревский А. К.. Польско-русская война 1831 года. Изд. 2-е. Т. 1 – 2. – Спб., 1890; 

6. Ржевурский, граф Адам Адамович: [Военачальник, придворный (1801 - 1888). Похоронен в г. Погребище] // Русский биографический словарь. – Спб., 1913. – Т. 16. – С. 165 – 167; 

7. Колесник В. Відомі поляки в історії Вінниччини: Біографічний словник. – Вінниця: ВМГО «Розвиток», 2007. – 1008 с; 

8. Подільський Е.  Великі вогні великої станції: (історія станції «Ржевуська») // Вінницька газета. – 2007. – 25 грудня. – С. 6; 

9. ДАВО: ф. 865, оп. 1, спр. 32, арк. 14 – 23;

10. ДАВО: ф. 904, оп. 32, спр. 7, арк. 84; 

11. Колесник В. Відомі поляки в історії Вінниччини: Біографічний словник. – Вінниця: ВМГО «Розвиток», 2007. – 1008 с; 

12. ДАВО: ф. 904, оп. 9, спр. 14, арк. 15; 

13. ДАВО: ф. 904, оп. 1, спр. 118, арк. 51; 

14. Колесник В. Відомі поляки в історії Вінниччини: Біографічний словник. – Вінниця: ВМГО «Розвиток», 2007. – 1008 с; 

15. Ржевуский, граф Адам Адамович: [Военачальник, придворный (1801 - 1888). Похоронен в г. Погребище] // Русский биографический словарь. – Спб., 1913. – Т. 16. – С. 165 – 167.