Дискусія щодо легітимності наукової рефлексії над давньою алхімією та її практикою нарешті вирішилася на її користь. Однак це сталося лише нещодавно, адже дуже довгий час тема алхімії вважалася ірраціональною та непотрібною, а відтак не знаходила місця у критичній науковій історіографії. Лише після того, як алхімія, або радше сам факт таких досліджень та експериментів у домодерну добу, була визнана станом свідомості та пізнавальним поглядом на дійсність, відкрилися підстави та можливості для інтерпретації.

Те, що польний гетьман коронний Северин Жевуський займався практичною алхімією, є беззаперечним і добре відомим у літературі на цю тему, хоча на ньому порівняно менше акцентується увага, ніж на його політичній діяльності, особливо в контексті утворення Тарговицької конфедерації. Про його експерименти писали як дослідники історії алхімії, такі як Роман Бугай, так і біограф Жевуського, Христина Максимович, яка торкалася цієї теми у кількох своїх дослідженнях, присвячених його особі. У дослідженні його літературної біографії алхімічним пристрастям гетьмана навіть було присвячено окремий розділ. З цієї причини немає потреби наводити тут всі ці факти, які і так добре відомі. Натомість варто зупинитися на іншому питанні, пов'язаному з алхімічними слідами, помітними в колекції книг, взятих Северином Жевуським під час подорожі Європою в 1778-1779 роках, а також у хронологічно більш ранніх книжкових каталогах родинної бібліотеки Жевуських у Подгориці. Наступні зауваження слід розглядати як спробу помістити алхімічні інтереси Жевуського в інтелектуальний клімат його епохи. Додамо, інтереси, які перебували на маргінесі просвітницької думки, або навіть у сфері контрпросвітницьких тенденцій. Тим не менше, їх також слід розглядати як свідчення стану і складності тогочасної ментальності та наукового чи паранаукового світогляду.

Северин Жевуський залишив об'ємний алхімічний рукопис, написаний власним почерком, сторінки якого наповнені характерними для нього похилими рядками. Він був, по суті, польським епігоном цього мистецтва в європейському масштабі, що підтверджує факт виняткової прихильності Жевуського до алхімії, оскільки він записував свої нотатки вже на початку XIX століття, тобто після того, як методи алхімії були офіційно знецінені в результаті справи Джеймса Прайса (1782-1783), в Лондонському королівському товаристві і публікації "Основ хімії" Лавуазьє в 1789 році. Таким чином, дослідження Жевуського перебувають у тіні великих процесів розвитку хімії як повністю наукової дисципліни та поступового зникнення алхімії.

У Польському біографічному словнику можна прочитати про Северина Жевуського, що "алхімія була його великою пристрастю". Хотілося б послатися на це, безсумнівно, правдиве твердження, як на підставу для пошуку бібліологічних слідів, що свідчать про глибину і широту цих зацікавлень. Тому метою моєї статті є спроба проаналізувати теоретичну сферу його алхімічних пристрастей, визначивши рівень його обізнаності з літературою цієї течії квазінаукових пошуків, такої далекої і відмітної від основних інтелектуальних течій епохи. Це супроводжуватиметься безпосереднім запитанням про джерела цих захоплень і натхнення від актуальних алхімічних творів.

Молодший син Вацлава Жевуського здобув ґрунтовну освіту в Театинському колегіумі у Варшаві, навчальні програми якого, незважаючи на початкові реформи, все ще застрягли в епосі пізнього бароко. Немає жодних свідчень того, що він виявляв якийсь алхімічний інтерес під час своєї освітньої подорожі, між 1759 і 1761 роками. Однак відомо, що алхімічна лабораторія, ймовірно, була розташована на другому поверсі палацу в Підгірцях, про що свідчить знайдений там реєстр фізико-хімічного принаддя. Можливо, ще одним доказом того, що в родинній резиденції займалися алхімією, була надзвичайна увага до дотримання протипожежних правил і страх перед вогнем, який Вацлав Жевуський прищеплював синові, навіть коли сам уже не жив у цьому будинку. 

Шукаючи джерела алхімічних захоплень Северина, мимоволі спадає на думку, що вчителем молодих синів Вацлава Жевуського був французький масон Ян Лукаш Ту де Сальватре, військовий інженер на службі у Габсбургів, високоосвічений, зі знанням кількох мов. Приблизно з 1750 року він в основному навчав своїх старших братів (Юзефа і Станіслава), а після їхнього від'їзду за кордон, ймовірно, і Северина, якому на той час ледь виповнилося 11 або 12 років, що, звичайно, не виключає можливості значного впливу на його подальші алхімічні інтереси. З одного боку, Ту де Сальватре міг прищепити своєму юному протеже схильність до алхімічної теорії. Однак, з іншого боку, ми бачимо Сальверта практиком, який разом з Августом Фредериком Мошинським, також масоном і заступником директора Варшавського монетного двору Александром Унругом (фон Унругом) у 1766-1768 роках проводив алхімічні досліди і карбував зразки дукатів з алхімічного золота. Таким чином, субстрат тут був суто економічним і мав на меті перетворення металів на золото в промислових масштабах. Северин Жевуський, ймовірно, намагався вирішити свої фінансові проблеми в аналогічний спосіб, адже Вацлав у виховних настановах батька нагадував йому про мільйонні борги і необхідність значно скоротити свої витрати під час його юнацької освітньої подорожі. Тож чи не була ця алхімія лише отруєним плодом слави Auri sacra, проклятої жаги до золота?

Крім того, ми ще маємо цілий пласт окультної містики масонства і давню традицію герметизму, що культивувалася в масонських колах. Це, зрештою, ширше питання зв'язків алхімії з езотерикою та окультизмом, а також розенкрейцерської доктрини та масонства, які мають спільну символіку з розенкрейцерством, що дозволило алхімії вижити у 18-му столітті. Однак ми не маємо доказів того, що Северин Жевуський належав до масонства. Натомість знаємо, що Казимир Жевуський - двоюрідний брат Северина - був масоном. Цікавою, однак, є інформація, що міститься в листі Вацлава Жевуського до Северина, який на той час перебував у Варшаві. 28 жовтня 1766 року він писав до сина: "Щодо Сармата все, що совість дозволить мені зробити, готовий, як тільки дасте знати, що маю зробити в ваших інтересах скрізь і всюди і завжди буду вам корисний і витрат розумних ніколи не пошкодую".

Офіційно ложа "Доброчесного сармата" була створена на початку 1767 року, але підготовка до її заснування тривала і раніше, а нових членів обманом заманювали. Великим магістром став генерал коронної артилерії Фридрих Алоїзій Брюль. Отже, можна зробити висновок, що для Жевуського було б прийнятним визначення алхімії, дане Романом Бугаєм, у її християнізованій версії, звичайно, як допросвітницької "герметичної філософії природи", хоча і з сильним акцентом на алхімічному емпіризмі, що намагається розгадати таємниці природи і матерії заради неї самої. Слід також зазначити, що Ту де Сальватре мав потужних покровителів в особі короля, Мошинського та Брюля, а також заснував кілька масонських лож у Варшаві, в тому числі, у 1769 році, відгалуження "Доброчесного Сармата", до якого, можливо, безуспішно прагнув вступити Северин Жевуський. 

Йдучи бібліологічним слідом у пошуках джерел натхнення, було проаналізовано зміст книжкових реєстрів бібліотеки Жевуських у Підгірцях. Від найдавнішого з них, датованого 1753 роком, до пізніших, датованих 1764 та 1767 роками, знаходимо багатство творів з природничих наук та природознавства. Багато книг барокового природознавства та медичних праць. Підручники з медицини були пов'язані з ятрохімічними пошуками універсальних ліків, але вони також були передусім вираженням тогочасної культури здоров'я та скарбницею медичних і фармацевтичних знань, як і фармакопеї - аптечні кодекси з переліками ліків, - які у великій кількості були представлені в книжкових каталогах. Також були присутні просвітницькі твори Вольтера, Монтеск'є та французькі комедії Жана-Батіста Руссо, Декарта і Станіслава Конарського. Суто алхімічних книг все ще мало. Є праці Афанасія Кірхера та Каспера Шотта, провідних представників натурфілософії бароко. Є том "Elementa chemiae" (1732) голландця Германа Бурхаве, лейденського лікаря і хіміка, який у цій праці відстоював трансмутацію металів, а після вступу до лав Королівського товариства боровся з алхімією. 

Аналіз найдавнішого реєстру книг з бібліотеки Жевуських у Підгірцях, який ми маємо у своєму розпорядженні, датованого 1753 роком, дозволяє зробити висновок, що він містить літературні твори, релігійні, географічні, фізичні та медичні (Бурхаве) і наукові праці (Сент-Івани, Miscellanea curiosa). Перш за все, ми знаходимо назви творів на історичну, військову та політичну тематику. Ними, ймовірно, користувався гетьман Вацлав Жевуський. Хімії присвячені лише поодинокі праці, переважно фізико-хімічно-медичні довідники. Тут є "Mundus subterraneus" Кірхера та "Chemia" і "Praelectiones Boerhaave" Германі Борхааве, а також магічні твори, такі як "La chiromantie universelle" та "Thesaurus exorcismorum", і навіть, що прикметно, список заборонених книг (Index librorum prohibitorum). До нього також входив "Opusculum physico chimico medicum" - праця відомого хіміка і водночас алхіміка Георга Ернста Сталя, засновника гіпотези флогістону. 

Нові назви з'являються лише в каталозі 1773 року, написаному 11 серпня, тобто після повернення Вацлава Жевуського та його сина Северина із заслання на росію. Серед них, безумовно, виділяється інвентар "хімічних" (алхімічних) книг "Catalogus raroirum librorum et manuscriptorum magico-cabalistico chymicorum studio atque opera Friderici Roth Sholtzii." (Каталог раритетних бібліотечних та рукописних книг магічно-кабалістичної хімії студії Фридриха Рота Шольція). Це не що інше, як копія першої частини найкращої алхімічної бібліографії XVIII століття Фрідріха Рот-Шольца. У списку Жевуського лише 41 назва, оскільки він просто незавершений. Раніше ми зустрічали лише окремі алхімічні назви або твори, що частково містять цю тематику. Тепер же ми вперше маємо справу або зі списком книг, які вже були у розпорядженні Северина, або, що більш ймовірно, зі списком бажаних книг для подальшої купівлі з метою створення компактної алхімічної бібліотеки. 

У проаналізованому інвентарі книги були розташовані не за тематикою, а за форматами друку. Аналіз лише бібліотечних каталогів не дає певних відповідей щодо алхімічного читання Северина Жевуського. Адже є щонайменше два застереження, які слід мати на увазі. По-перше, немає впевненості, що реєстри відображали реальний стан колекції і були повними, а отже, чи не містили пропусків. По-друге, наявність книг у бібліотеці не є переконливим доказом того, що їх читали. Хоча, знаючи інтереси Жевуського, таке припущення видається дуже ймовірним. 

Більше впевненості надає каталог книг, взятих з Підгірців під час подорожі Європою у 1778-1779 роках. Жевуський перелічує там кілька хімічних та алхімічних праць. Серед них помітною є книга, описана як "Herrn Georgii von Velling opus mago cabalisticum et theosophicum in quarto". Це був бестселер алхімічної літератури 18 століття під назвою "Opus mago-cabalisticum et theosophicum" ("Магічно-каббалістичний і теософський опус"). Він належав до суворого канону пієтистської теоалхімії, сильно просякнутий релігійними елементами та містичною теософією Якоба Бьоме. Книга видавалася кілька разів (повністю у 1735 і 1760 роках) і була перекладена кількома мовами. Автором був Георг фон Веллінг († 1727), адміністратор соляних копалень, який посилався на теорії з класичних праць античної алхімії. Ще одна книга у цьому каталозі, а точніше гримуар, - книга магічних обрядів. Франкомовний "Grimoire ou la magie naturelle" - анонімний твір, виданий 1750 року в Гаазі, містить матеріали з галузі містично-магічної спекулятивної алхімії, що вводять адепта в таємниці езотеричних знань і магічної практики. Інтерес до спіритизму відповідає сильній прихильності Северина до релігії та його глибокій побожності. Це тим більше, що зв'язки між алхімією та вченням Церкви були досить тісними з часу її прийняття середньовічними теологами до папського засудження наприкінці XVI століття, а саму алхімічну практику намагалися християнізувати за допомогою євангельських посилань та символіки. Езотерика як таємне знання, доступне лише обраним, що пропонує розуміння найбільших таємниць, мала бути привабливою для Северина Жевуського - мегаломана з твердою вірою у власну велику місію захисника віри предків і свободи своєї вітчизни. 

Зрештою, ми знаходимо джерельні сліди, які дозволяють зробити висновок, що серед людей Просвітництва, інтелектуальної еліти давнього суспільства, не бракувало інтересу до літератури в галузі магії. Про це свідчать, наприклад, уривки з магічних книг. Серед нотаток Олександра Гусаржевського, датованих 1745 роком, є також низка виписок, переписаних з відомого на той час твору, як бачимо з каталогу бібліотеки Жевуських, під назвою "Extrait du Grimoire ou la magie naturelle" ("Витяг з Grimoire або природної магії"). Розміщені там підзаголовки точніше визначають профіль зацікавлень автора цих нотаток, які мали насамперед прагматичний і сцієнтичний характер. Тут є низка практичних порад щодо різних методів лікування та засобів для здоров'я людей і тварин, а також афоризми та роздуми.

З іншого боку, практичні проблеми, зокрема, пов'язані з питанням перетворення металів на золото, розглядаються в іншому анонімному творі з реєстру книг Жевуського "Ganz neu entdeckte Schmeltz-Kunst, wie bey Schmeltzung derer Metalle und Hütten-Wercker", виданому в Дрездені та Лейпцигу в 1766 році. У перекладі це звучить просто: "Зовсім нещодавно відкрите мистецтво емалювання металів, яке також стосується металургійних питань, написане "певним ентузіастом металу". Можливо, це була якась переробка або аналогія надзвичайно популярних праць Йоганна Крістіана Югеля († 1786), гірничого наглядача і металурга, розенкрейцера, на яких алхіміки будували свою лабораторну практику і з яких вони дізнавалися секрети хімічних експериментів і металургійної технології. 

Інша назва з дорожнього книжкового каталогу "Onomatologia curiosa, artificiosa et magica, oder naturliches Zauber-Lexicon", безумовно, свідчить про бажання Северина Жевуського ознайомитися з науковою думкою про алхімію в усій її повноті. Адже це була праця німецького хіміка і аптекаря Йоганна Крістіана Віглеба, який відкрито нападав на алхімію. Варто зазначити, що під впливом його критики була написана окрема апологія алхімії. 

Жевуський також читав праці визнаних авторитетів з хімії. Це підтверджується наявністю в книжковому реєстрі праці Йоганна Генріха Потта (пом. 1777 р.), берлінського алхіміка і німецького лікаря, а також визнаного хіміка (працював на хімічному факультеті місцевого університету). У мандрівній бібліотеці Жевуського зазначена книга Потта "Exercitationes chimice in quarto", опублікована в 1738 році. Насправді ця праця з металургії має назву "Exercitationes chimicae de sulphuribus metallorum". Потт проводив лабораторні дослідження на замовлення прусського короля Фридриха Великого, щоб з'ясувати склад мейсенської порцеляни. 

Інша праця, "Вступ до вищої хімії" (Einleitung zür höheren Chemie), автором якої був професор металургії Карл Фридрих Венцель, розкриває факт поступової маргіналізації алхімії в європейській науці XVIII століття. Адже автор цього трактату намагався контрабандним шляхом пронести алхімічні теорії під маскою наукових тверджень. Цю книгу Жевуський подарував аптекарю під час своєї подорожі. Другий твір він подарував "хіміку" на ім'я Руель. Жевуський також привіз із собою якийсь хімічний словник. Можливо, це був "Dictionnaire de Chimie, contenant la theorie et la practice de cette science", виданий у 1767 р. Його автором був П'єр Жозеф Маккер, відомий французький хімік, який був переконаний, що метали можна перетворювати, застосовуючи високі температури. Можливо, саме йому Жевуський подарував книгу Венцеля. Цілком ймовірно, можна припустити, що ці факти ілюструють його прямі контакти з колом хіміків та алхіміків не лише німецькомовної культури, але й Франції. 

Вже на самому початку своєї подорожі у 1778 році Северин зупиняється на нічліг у Щирці, маєтку одного з провідних польських алхіміків та містиків-ілюмінатів, лівського старости Тадеуша Гребінки, хоча він не згадує про жодні форми взаємних контактів. Натомість він повідомляє про розмову з управителем цих маєтків, корінним французом, який розповів йому про розведення шовкопряда на шовковиці. Це стало приводом для наукового відступу Жевуського про аристотелівський абіогенез (тобто самоуправління) комах, підкріплений, серед іншого, науковою, як тоді вважалося, думкою Афанасія Кірхера: Тут згадуються бджоли Віріглія, яких він виводить з мертвої худоби, і думка єзуїтського священика Кірхера в Mundu Subturreaneo productionem, що містить досліди виведення зародка з процесу гниття.

Mundus Subturreaneus, провідна праця Кірхера, барокового поліісторика і природознавця, представила "єзуїтську" хімію, яка визнавала реальність перетворення металів, хоча й не за тогочасного рівня знань, а отже, лише як потенційну можливість у майбутньому. А приклади алхімічних успіхів він трактував як чаклунські мистецтва, ефективні лише за допомогою демонів.

Жевуський оперував спеціалізованою алхімічною номенклатурою. Пізніше, в описі його подорожей 1778-1779 років, ми знаходимо перші більш розгорнуті свідчення його алхімічних пристрастей. Це було коротке знайомство з аптекарем з Жиліни, німцем Філіпом Клімешем. Цей чоловік виявився не лише фармацевтом, який займався виготовленням ліків, але й стверджував, що володіє "універсальним засобом" (remedium universale). Він також стверджував, що є алхіміком, який використовує відомий алхімічний артефакт. За словами Жевуського, це був ovum philosophicum, або філософське яйце, і він включив опис його зовнішнього вигляду та функції: "te ovum was hermetice sigillatum" (тобто "яйце було герметичним"). Однак він не вірив у чудодійні властивості цього посуду, який мав стати джерелом універсального лікування або еліксиру вічного життя, стверджуючи, що "нічого, як він казав, у цій матерії не було, лише сіль з повітря, яку він зібрав таким чином". Жевуський також детально описав хід експерименту, який тривав кілька років і полягав у перегонці води в яйці філософа без допомоги вогню. Важливим є його твердження: "З усього цього ми знаємо, що він є алхіміком і що він бере участь у виготовленні золота, хоча говорить лише про ліки". Далі він писав, що насправді "подібне перетворення повітря-солі зустрічається, як ми вже знаємо, в книзі Веллінга "Opus magico-cabalisticum". Мимохідь ми дізнаємося про ще одне його читання, коли він згадує одну з найновіших на той час публікацій німецького алхіміка Фрідріха Йозефа Вільгельма Шредера, автора "Neue alchymistische Bibliothek für den Naturkundiger", чотиритомного видання, опублікованого у Франкфурті та Лейпцигу між 1771 та 1774 рр. Це критичне протистояння стало причиною його подальших сумнівів щодо використовуваної технології, про що він писав так "Скло для витягування повітря я не читав у жодній книзі, в якій було б описано таким чином, як сказав цей аптекар". Чи була зрада професійної таємниці цілком безкорисливою? Можливо, Жевуський подарував цьому аптекареві книгу або застосував якийсь інший спосіб заохочення.

У Відні він познайомився зі старим алхіміком з Венеції П'єтро Кечелем, який, у свою чергу, стверджував, що володіє "lapidem philosophicum" і зберігає витяги з алхімічних книг. Тут ми торкаємося проблеми існування філософського каменю, ядра алхімічних спекуляцій, таємничого елемента і п'ятого стану матерії, що гарантує безсмертя і перетворення металів на золото. Жевуський скептично ставився до його декларацій. Однак він настільки перейнявся лабораторною термінологією, що винахід парового човна ("батога, що йде проти води") наштовхнув його на аналогію з посудиною, в якій кип'ятять воду, з алхімічним "алембіком". З самим знаменитим Каліостро йому також довелося особисто познайомитися у Страсбурзі в 1780 р. У Відні він отримав інформацію про Фаддея Граб'янку, який володів алхімічною лабораторією в Остапковіцах на Поділлі, точніше, його маєтком (сам він на той час був відсутній в імперській столиці). Він згадував про свої фінансові справи: "Я зустрів там пана Габріелі, рагузанського консула, який за 200 червоних злотих мав отримати генеральну комісію маєтку від пана Граб'янки, лівонського старости. Він мав про це підписаний контракт, але він не відбувся".

Під час подорожей (1778-1779), як показує проста арифметика, вся увага Северина Жевуського не була зайнята алхімією, оскільки її твори, яких було лише кілька, становили незначну частину книжкової колекції, яка налічувала близько 50 назв, що не означає, що вона не була важливою частиною його бібліотеки. Огляд алхімічних читань Жевуського, як потенційних, так і, здається, реальних, висвітлює одну важливу закономірність. Це праці відносно недавніх публікацій. Тут відсутні шедеври середньовічної та ренесансної алхімії таких авторів, як Альберт Великий, Раймунд Ллюлль чи Парацельс. Домінують роботи кінця 17 століття і більш пізні видання оригінальних книг першої половини 18 століття.

Цікавим свідченням магічних нахилів Жевуського є список його особистих речей, на жаль, не датований, але, ймовірно, складений до 1779 року, а можливо, одразу після смерті: "Специфікація речей для rewizyja dane w serwecie zawiązanych". Список містить назви 38 предметів, майже всі з яких є мощами святих, що супроводжуються відповідним документом, який засвідчує їхню автентичність, і зберігаються в декоративних гермах з дорогоцінних металів. Серед них заслуговує на увагу, мабуть, найцінніший, з культової точки зору, уламок від Святого Хреста, подарований Вацлавом своєму синові Йосипу. Особливо цікавими є два артефакти: "мішечок для рукавичок, з безоаром, лазуритом з Гоа та іншими". Безоар, камінь природного походження, що утворюється в шлунках деяких видів тварин, вважався чудодійними ліками від усіх отрут, магічним і алхімічним предметом. З іншого боку, камінь Гоа виконував роль талісмана. Їх наявність свідчить про тривалу популярність теорій білої магії та герметизму в Польщі у другій половині 18 століття і тенденцію зберігати такі чудодійні предмети і речовини разом з об'єктами релігійного поклоніння.

Підсумовуючи викладене, слід сказати, що Северин Жевуський був великим ентузіастом алхімічної теорії та практики. Про це свідчить велика бібліотека герметичних праць, які він збирав і читав, беручи їх з собою в закордонні подорожі. Також відомий нам рукописний щоденник діяльності та експериментів з хімії та алхімії дозволяє оцінити його як наполегливого ентузіаста таких експериментів, хоча важко приписати йому статус досвідченого фахівця з теорії, і вже точно не автора оригінальних алхімічних трактатів. Може виникнути питання: чи не суперечить той факт, що алхімією займалися освічені люди, її просвітницькій класифікації як паранауки? Однак це лише позірна суперечність, адже у випадку Северина Жевуського мова йшла про освіту з виразно гуманістичним і філологічним, а не математичним і природничим профілем. У випадку Жевуського раціоналізм Просвітництва реалізовувався, головним чином, через опору на авторитетну передачу алхімічних творів, які оперували строго науковою мовою, але давали фальсифіковані або непідтверджені результати експериментів, найчастіше спрямованих на перетворення металів у золото. Однак ситуація була іншою щодо його вчителя, Ту де Сальверта, відомого як видатний інтелектуал і каббаліст, який вільно володів кількома мовами (в тому числі давньоєврейською), а також інженер з чудовими знаннями математики, фізики та хімії. Тому можна припустити, що він володів значними знаннями в галузі природничих наук, що, втім, не заважало йому займатися алхімією. Цей випадок, як видається, був прикладом ширшої тенденції. Адже як інакше ставитися до вищезгаданих авторів алхімічних творів, легітимізованих солідною університетською освітою та перебуванням на високих посадах у державній адміністрації. До речі, деякі з цих авторів відходили від алхімії на користь її критики.

Однак, що стосується аналізованих тут інтересів і захоплень Северина Жевуського, здається, що його теоретичне і практичне вивчення алхімії слід розглядати насамперед як форму наукової діяльності, в галузі природничих і точних наук. Це підтверджується згаданим ним самим читанням герметичних і хімічних праць, суворо тематично орієнтованих на металургію і виконання алхімічних експериментів. З іншого боку, це також певний стан душі, виражений у гонитві за неперевершеним міфом, що зберігає залишки легітимності, десь на віддаленій периферії сучасної науки, яка все більше дезавуювала багатовікові знахідки алхіміків. Таким чином, це було б очевидним відображенням контрпросвітницьких тенденцій. Можливо, зрештою, не останню роль відіграв міраж багатства і надія на полегшення своїх фінансових негараздів, які, як уже зазначалося в науковій літературі, були важливими рушіями його активності в різних сферах діяльності.

Бібліотека в Підгірцях, резиденції магнатської родини Жевуських, без сумніву, була однією з найцінніших польських приватних книгозбірень 18 століття. Зібрана зусиллями великого коронного гетьмана Вацлава Жевуського, який купив Підгірці у Конєцпольських, вона постійно зростала, про що свідчать збережені книжкові каталоги. Син Вацлава і спадкоємець маєтку Северин Жевуський (1743-1811) з гербу Кшивда також сприяв зростанню колекції, хоча вже у 18 столітті, внаслідок фінансових труднощів, вона перестала збагачуватися і навіть була частково розпорошена.

Звичайно, знання змісту бібліотек ще не дає повної відповіді на питання про рівень культури читання. Однак таку можливість, безумовно, дає інвентар книг, вивезених з Підгірців під час подорожі Європою у 1778-1779 роках Северином Жевуським. Його європейську подорож, до речі, не першу (раніше він подорожував Європою у 1759-1761 роках), слід інтерпретувати з точки зору політичної мандрівки. У той час магнат шукав підтримки для своїх політичних планів, заводив нові знайомства та зміцнював вже існуючі контакти. Поїздка була безпосередньо пов'язана з його діяльністю в опозиції до партії "Фамілія" та табору короля Станіслава Августа Понятовського, що зрештою призвело до того, що Северин став одним з головних торгашів.

Однак не лише політичні питання займали увагу Жевуського за кордоном. Значну частину часу він, мабуть, проводив за читанням книжок, оскільки брав їх із собою десятки. Перелік видань, взятих з родинної бібліотеки перед описом подорожі, свідчить про його широкі літературні та наукові інтереси. Це дозволяє зробити висновок, що він сприймав подорож як щось більше, ніж просто приватну поїздку для виконання нагальних завдань. Тематичний підбір книг свідчить про значне пробудження наукових пристрастей та інтелектуально-пізнавальних амбіцій. Бібліотека Жевуського, можливо, навіть збагатилася новими виданнями. Адже відомо, що щонайменше три книги, які він вивіз з родинної резиденції в Підгірцях, він подарував іншим людям. Одну з книг він подарував Янові Потоцькому, відомому мандрівникові, у Відні, а дві магнат віддав хіміку і фармацевту у Франції. Тому можна припустити, що він також міг отримати кілька примірників у відповідь, хоча це не зафіксовано.

Маршрут, що пролягав через Чехію, Австрію (Відень) і Францію (Париж, Версаль), давав можливість для частих контактів з людьми політики і культури. Жевуський знайомився не лише з письменниками, але й з представниками різних дисциплін природничих наук (наприклад, хімії та фармації), і навіть паранаукових галузей досліджень (наприклад, алхімії).

Повний огляд напрямів його зацікавлень можна знайти в каталозі його дорожньої бібліотеки, яка містить багатий вибір книжкових назв, починаючи від релігійної та богослужбової літератури через художні твори (наприклад, згадаємо польський переклад відомої ренесансної поеми Торквата Тассо "Гофред, або Звільнений Єрусалим") і закінчуючи військовими книжками (з класичним дослідженням французького генерала Ланселота Турпена де Кріссе "Essai sur l'art de la guerre"). Твори на військову тематику насправді є найчисленнішими у відсотковому відношенні. Це не повинно дивувати, зважаючи на військові звання обох Жевуських. На той час Вацлав був великим коронним гетьманом, а Северин раніше обіймав посаду генерал-майора коронного війська, а за чотири роки до від'їзду в цю подорож став польовим коронним гетьманом, обійнявши цю посаду невдовзі після того, як його батька було призначено великим гетьманом. Інженерні, хімічні та алхімічні роботи також з'являються в переліку подорожей.

Патріотизм Жевуського та його відданість ідеалам захисту свободи і віри відповідно до етосу барських конфедератів підтверджується, наприклад, наявністю політико-конституційної друкованої праці Manifeste de la Republique confedèrèe de Pologne 1770 р. Ця риса його поглядів виявилася і на практиці, оскільки Северин листувався і особисто контактував з лідерами барського руху в еміграції. Орієнтація в сучасних геополітичних реаліях європейського континенту забезпечувалася читанням історико-географічної енциклопедії з описами найважливіших європейських країн Йоганна Гюбнера (Hübners Ceitungs Lexicon in octavo majori).

Постійне місце в колекції подорожніх книг Жевуського займала також історія, яка незмінно входила до ерудованого канону тогочасної освіти і була представлена, наприклад, "Історією Риму" Полібія. Є також літературні нариси та твори самого Северина та його батька Вацлава. У списку також є кілька рукописів невизначеного змісту, наприклад, "кишенькова книжечка", автором якої, ймовірно, був краківський воєвода, тобто Вацлав Жевуський, батько Северина. Вона могла містити його вірші чи інші літературні твори, а можливо, й поради для сина, які він неодноразово давав йому як у спеціальних інструкціях, так і в листах.

Широкий тематичний діапазон книг, які Северин Жевуський брав з собою за кордон, безсумнівно, свідчить про його схильність до поглиблення своїх знань на основі творів, які на той час вже мали статус класичних пам'яток літератури, а також найновіших досліджень з різних галузей культури і науки, як теоретичних, так і практичних.