У присвяті, говорячи про Анну, автор робить відсилання на зміст п'єси: "Ця трагедія, відколи її дотепно вигадав Поет, не могла б явити світові більш яскравого прикладу тих досконалостей, які Природа та Чеснота сформували в Дамах високого походження". І далі розвиває тему паралелізму між літературою та реальністю в тому напрямі, що творіння природи перевершують людське мистецтво, яке може відтворити їх лише частково. Так, на думку Александровича, Анна Жевуська поєднувала в собі чесноти, які можна впізнати в різних героїнях трагедій Корнеля: "Ці дари природи, притаманні як Пульхерії [персонажу драми] з її чудовим серцем та величним розумом, так само і Тобі з твоєю благородною красою і вродженими чеснотами, роблять події п'єси приємнішими. [...] Хто з великим розумом прочитає в цій трагедії характери Леонтини і Євдоксії, той визнає, що розум Твій жодній з цих дам не поступається досконалістю і, правду кажучи, приносить щасливіші результати" [34]. 

"Звіт до Французької королівської академії наук, представлений графом де Трессаном, Париж, 1760

Пан Борувласький, польський шляхтич, прибув до Люневіля у почті графині Гумецької [польська шляхта не мала власної титулярної системи і мала звичай представлятися у Європі графами, щоб позначити належність до дворянства], вдови великого мечника польської корони, родички ясновельможного короля Польщі. Цього юного джентльмена можна вважати найбільш дивовижною істотою, яка коли-небудь існувала в природі; Бебе, карлик польського короля, більше не має чим здивувати після знайомства з паном Борувлаським.

Пану Борувлаському 22 роки, а його зріст становить лише 28 дюймів (71 см) — при цьому він складений бездоганно, природа нічого не забула, і жодна частина його тіла не має деформацій. Його голова добре пропорційна, очі красиві й повні вогню, усі риси приємні, а його фізіономія ніжна й світла, вказує на веселість, ввічливість і витонченість духу. Його постава пряма й струнка, коліна, ноги та ступні мають правильні пропорції для добре складеного й міцного чоловіка. Я знаю від людей, які йому служили, що він є цілком зрілим чоловіком. Він легко піднімає однією рукою ваги, які здаються значними у порівнянні з його зростом. Він має чудове здоров’я, п’є тільки воду, їсть мало, добре спить і стійкий до втоми. Він вправно танцює, є спритним і легким; природа не відмовила йому ні в чому. Здається навіть, що вона прагнула компенсувати його надзвичайно малий зріст грацією, яка прикрашає всю його особистість, зокрема ті здібності, які постійно виявляються в його розумі. 

Батько й мати пана Борувласького значно вищі за середній зріст. У них шестеро дітей, найстарший із яких має зріст лише 34 дюйми (86 см), другий, Юзеф (про якого йдеться у моєму звіті), має лише 28 дюймів (71 см) зросту. Троє молодших братів, які народжувалися з різницею в рік, мають зріст близько 5 футів 6 дюймів (168 см), вони міцні й добре складені. Шоста дитина — дівчинка, їй майже шість років, і про неї кажуть, що вона має чарівну зовнішність і фігуру, однак її зріст становить лише 20 чи 21 дюйм (близько 51 см). Вона рухається й розмовляє так само вільно, як і інші діти її віку, й обіцяє бути такою ж розумною, як її другий брат. 

Варто зазначити, що батько й мати цих дітей сприймали двох старших як невдалі примхи природи й залишили їх без освіти. Лише близько двох років тому графиня Гумецька та інша близька до неї пані взяли цих двох юнаків під свою опіку. Я не знаю стану старшого брата, але не міг не захоплюватися тим, якого рівня знань досяг той, про кого я пишу, за такий короткий період у два роки. Він добре освічений у питаннях католицької релігії, яку сповідує, вміє читати й писати, знає арифметику й навіть має почуття порядку, яке дозволяє йому утримувати в найкращому стані записи про все, що він має і витрачає. Він надзвичайно вправний у всьому, за що береться, і легко помітно, що він ніколи не береться за те, що перевищує його сили. За чотири місяці він вивчив німецьку достатньо для своїх потреб і французьку настільки добре, щоб висловлюватися легко й витонченими фразами. Одним словом, у ньому немає ані чогось дитячого, ані тих слабкостей і розумової недолугості, які карлик польського короля проявляє частіше, ніж чотирирічна дитина. 

Тут варто підкреслити кілька суттєвих відмінностей між двома карликами. Той, що належить польському королю, народився від жінки-фермерки з гір Вогези на сьомому місяці вагітності. Як немовля він не досягав і 8 дюймів (близько 20 см) на зріст; сабо, наповнений до половини вовною, понад рік слугував його колискою. Зараз Бебе 20 років і він отримав би найкращу освіту, якби міг скористатися нею. Нині він має зріст 36 дюймів (91 см), його спина здається зігнутою від старості, шкіра зморщена, одне лопатка виступає набагато далі, ніж інша, його гачкуватий ніс став монструозним, його вроджений апофіз призвів до деформації верхньої частини тіла. Його розум зовсім не розвинений, йому ніколи не вдалося прищепити ідеї релігії, навчити впізнавати літери, він не міг навіть виконати найменшу роботу; він дурний, запальний, і теорію Декарта щодо душі тварин було б легше довести, посилаючись на приклад Бебе, ніж на мавпу чи пуделя. Те, що я повідомив про пана Борувласького, навпаки, показує, що цей молодий поляк має лагідність і великі інтелектуальні здібності. Зізнаюсь навіть, що я завжди спостерігав за Бебе з відразою і прихованим жахом, який зазвичай викликає деградація нашого існування, тоді як молодий поляк, навпаки, викликає задоволення своєю зовнішністю та інтелектом, він пробуджує інтерес до його почуттів, і зрештою викликає лише ніжність і бажання запобігти стражданням і приниженням, які може передбачати його доля. 

Ось надзвичайно унікальні обставини народження трьох польських дітей. Графиня Гумецька та багато осіб з її оточення запевнили мене в них. Я, у свою чергу, вважав їх надто цікавими, щоб відмовити собі в честі надати про них звіт Академії. Пані Борувласька, мати, народила всіх шістьох своїх дітей у належний час. Три хлопці, які сьогодні мають високий зріст, народилися нормального розміру — від 18 до 22 дюймів (близько 46-56 см), і всі частини їхнього тіла були добре сформовані, вільні та повністю розвинені. Коли народилися три карлики, діти були ледве людської форми при народженні — голова була захована між плечима так, що маківка була на їхньому рівні, це надавало верхній частині їхнього тіла форму квадрата; стегна й гомілки, схрещені й притиснуті до копчика, робили нижню частину овальної форми. В цілому це виглядало як безформна маса такої ж довжини, як і ширина, яка не мала нічого людського, крім рис обличчя. Ці троє дітей розвивалися поступово, але жоден з них не залишався деформованим, навпаки, вони ідеально пропорційні та добре складені, ніколи не носили корсетів і ніяких хитрощів не використовувалося для поліпшення природи. Ці повідомлення не натякають, що деформації у утробі могли завдати шкоди плоду та перешкодити його розвитку, оскільки після народження двох карликів мати народила трьох великих і належним чином розвинених хлопців, а після них дівчинку, схожу на перших двох, яка народилася в тій самій формі, як і вони.  

Графиня Гумецька має незабаром прибути до Парижа, куди вона прямує, щоб знайти засіб від болю в правому коліні. Після прибуття вона, ймовірно, проконсультується з паном Мореном, і вона вшанувала мене обіцянкою привести пана Борувласького до Академії, щоб його там оглянули. Визнаю, що мене так сильно хвилює доля цього молодого шляхтича, що я відчуваю своїм обов’язком надати звіт про його особу для зборів. Ваша любов до людства, повага до іноземців зроблять цей огляд більш задовільним, ніж неприємним для цього молодого чоловіка, такого цікавого своєю зрілою душею та лагідними і добрими манерами. Я наполегливо переконував графиню Гумецьку постаратися надати детальну інформацію для Академії про стан пані Борувласької під час вагітностей та про обставини народження. Пан Морен може повторити ці прохання, щоб отримати нові повідомлення, які, можливо, сприятимуть формулюванню деяких припущень щодо причин цього феномену. 

Люневіль, 3 грудня 1759 року [55]"

"Екстаз, який я викликав, а також розповіді про мою зовнішність, дотепність та розум спричинили випадок, який, якби не втручання королеви, міг би мати неприємні наслідки для польських дам, що подорожують Францією. Сталося так, що герцогиня Моденська, принцеса французької королівської крові, не була присутня на жодному з прийомів, на які мене запрошували. Однак її високість багато чула про мене, і те, що їй розповідали, викликало в неї сильне бажання побачити мене. Її ранг не дозволяв їй першій відвідати графиню Гумецьку, тому вона надіслала їй запрошення і, оскільки головною метою було побачити мене, додала на картці: "Особливо, не забудьте взяти Жужу". Графиня Гумецька, якій притаманні всі почуття, відповідні до її знатного походження, а її ранг, краса та багатство завжди забезпечували їй найвищу пошану, була дуже ображена таким запрошенням. Вважаючи недоречним задовольняти цікавість, виражену в настільки незграбній та неввічливій формі, вона відповіла, що дуже шкодує, але не може виконати накази її високості, бо зайнята того дня та наступного, тож не може сказати, коли матиме честь. Герцогиня Моденська, яка чудово зрозуміла зміст цієї відповіді, була вкрай розлючена і скаржилася на графиню кожному, кого зустрічала. Вона навіть зайшла так далеко, що донесла свої скарги до королеви, вважаючи, що її величність, як полька, засудить мою добродійку. Можу припустити, що королева, яка з великою пошаною ставилася до представників свого народу, в душі вважала, що графиня Гумецька має рацію. Однак, бажаючи залагодити дрібницю, яка, хоч і була незначною за своєю суттю, могла спричинити певне занепокоєння моїй добродійці, вона послала за нею і запропонувала їй відвідати герцогиню Моденську. Графиня відповіла, що, з поваги до наказів її величності, вона поїде, але, безумовно, не візьме з собою Жужу; на чому королева, передбачаючи, що такий візит лише погіршить ситуацію, закрила цю тему, а наприкінці зустрічі запросила графиню Гумецьку приїхати на сніданок до її величності за два дні, взявши з собою мене. Потім вона надіслала запрошення герцогині Моденській на той самий день, не попередивши жодну з цих дам про те, що вони зустрінуться. У призначений день ми з'явилися до королеви першими. І яким же було наше здивування, коли через кілька хвилин почули, що оголошують ім'я герцогині Моденської! Ця дама була не менш здивована, аніж ми, але дуже швидко опанувала себе, і, віддавши належне королеві, обидві дами привітали одна одну звичайними компліментами і, ніби нічого не сталося, взаємно висловили радість від зустрічі і бажання познайомитися ближче. Герцогиня навіть зайшла так далеко, що кілька хвилин не звертала на мене уваги; але скоро, позбувшись цієї стриманості, пестощами, компліментами та ентузіазмом проявила своє захоплення. Після цієї пригоди, яка яскраво показала, яку роль я відігравав у Парижі та зробила мене справжнім модним захопленням, ми продовжували приймати візити й запрошення від усіх найвпливовіших представників знаті та фінансових кіл" [50]. 

"Можна сказати, що Борувлаському пощастило, що його опікункою була така гранд-дама того часу, яка змогла ввести його в королівські двори і світ салонів. Або замість фрази "ввести його", можливо, слід сказати точніше, що вона виставила його там на показ: у нас не повинно бути сумнівів (як не було сумнівів у самого Борувласького), що його нова опікунка, хоча і дуже турботлива, ставилася до нього як до іграшки, як до знадинки в дусі рококо, якою можна було б похизуватися у вищому суспільстві. Про це свідчать різноманітні аксесуари, які спеціально використовувалися, щоб підкреслити його особливість: він одягався в ефектні костюми, часто копії військових мундирів, наприклад, мундир, який він називав "мундиром полковника з великий жезлом". У вітальні резиденції Гумецької у Варшаві було навіть щось схоже на ляльковий будиночок для її Жужу, з маленьким диваном, столиками, маленьким більярдним столом та іншими іграшками та забавками. Така жива іграшка мала ще більшу цінність, якщо вона мала "приємні таланти", як називав їх сам Борувласький. Тому Гумецька доклала чимало зусиль, щоб забезпечити освіту свого Жужу — його навчав танцювати у Відні ніхто інший, як балетмейстер власної балетної трупи Марії Терезії Гаспаро Анджоліні, а грати на гітарі в Парижі — П'єр Гавіньєс, один із найвідоміших віртуозів того часу. Тоді він був добре підготовлений, щоб танцювати полонез перед Марією Терезією або виконувати козацький танець на столі перед французькими принцесами Віктуар і Аделаїдою при дворі їхнього діда Станіслава Лещинського — в кожному випадку до захоплення публіки. Насправді він виявився досить здібним музикантом і, коли його запрошували виступити перед публікою, він прикрашав свої виступи грою на гітарі та скрипці, а іноді навіть виконував власні твори. Треба визнати, що певні загальні основи освіти хлопчикові також було дано: граф де Трессан, описуючи його у 1759 році, коли йому було 20 років, писав, що він знав ази арифметики, догмати католицької релігії, непогано володів німецькою мовою і вельми непогано французькою мовою. Останній факт був особливо важливим, оскільки знання французької було в ті часи необхідним для входу до салонів і участі в світських дискусіях. 

XVIII століття було століттям бесід — легких і дотепних, захоплюючих і харизматичних, сповнених парадоксів і вправних компліментів, що спритно перескакували з однієї теми на іншу, даючи можливість вправним ораторам продемонструвати свою дотепність, знаменитий французький esprit. Показово, як часто у спогадах Борувласького про його подорож з Гумецькою згадується про такі бесіди: Марія Терезія "була дуже задоволена моєю відповіддю", Станіслав Лещинський поставив "декілька запитань, на які я дав відповіді, які його потішили", Кауніц "називав мене своїм маленьким другом, вдаючи, що моя розмова і розважає, і цікавить його", а Марії Лещинській "настільки сподобалися мої відповіді, що вона назвала мене маленьким дивом". Враховуючи його молодий вік, ми можемо мати певні сумніви щодо його реальної здатності робити всі ті дотепні та улесливі репліки, які він описує у своїх мемуарах, і щодо його тверджень про те, що він захопив ними Марію Терезію вже на самому початку своєї першої подорожі. Тим не менш, це не виглядає просто порожніми вихваляннями — про правдивість його слів свідчить той факт, що його ще пам'ятали у Відні аж 20 років потому, а також широка слава, якою він почав користуватися ще до завершення своєї першої подорожі з Гумецькою. Сам Борувласький згодом стверджував, що саме перебування в Парижі остаточно вдосконалило його елегантність і там він набув вміння вести витончені і невимушені бесіди, але перед тим, під час свого візиту до двору Станіслава Лещинського, граф де Трессан вже описував його таланти в цій галузі, пишучи, що він "найлюб'язнійшим чином бере участь у витонченому і дотепному обміні думками". Його таланти в цьому відношенні також підтверджуються постійними ознаками протягом усього його життя добре розвиненого почуття гумору та вміння робити елегантні компліменти. Він, безумовно, знав, як використовувати ці здібності, щоб вислужитися перед сильними світу цього, коли йому випадала така нагода, але, як і належить справжній людині світу, він також міг використовувати їх просто для того, щоб бути галантним, не переслідуючи жодних корисливих цілей. Наприклад, багато років потому він милувався каскадом у Кілларні, тримаючи за руку якогось ірландця, і почувши крики дружини останнього — "Обережно, цей маленький джентльмен може впасти", — обернувся і, побачивши красиву і милу леді, відповів: "Мадам, я вже падаю". Він умів втілювати саму суть куртуазної люб'язності, хоч і з легким відтінком ризикованості — багато таких реплік можна знайти в мемуарах Борувласького і в спогадах інших про нього. По суті, від самого початку дебюту при дворі Марії Терезії Борувласький засяяв у цій ролі "салонного карлика" (чи, можливо, "карлика рококо"), здатного розвеселити будь-яку аудиторію не лише своєю зовнішністю, а й витонченою бесідою, галантними компліментами та дотепними відповідями. Можна сказати, що йому вдалося потрапити в салони як своєрідному фріку, але, опинившись там, він заслужив на захоплення як добре вишуканий джентльмен. Він, безумовно, знав, як завойовувати серця правителів та їх оточення. 

Борувласький, з його чарівністю та інтелектом, ідеально підходив на цю роль. У ньому не було нічого жахливого чи гротескного, а навпаки, його витончена статура викликала захоплення. У 1760 році видавець англійського щомісячного журналу писав: "Він добре пропорційний і в ньому немає нічого шокуючого". Роками пізніше інший письменник піде ще далі і заявить: "Його обличчя і розум є повними зразками елегантності та витонченості". Він був достатньо відмінним від звичайних людей, щоб викликати інтерес, але в той же час він чудово вписувався в світ, в якому він функціонував. Звичайно, під цим ми маємо на увазі, що він вписувався в певне конкретне місце і в певну конкретну роль у цьому світі" [55]. 

"Досить раннє створення першої жіночої майстерні свідчить про поступ, що відбувався у культурі та свідомості польської магнатерії. Уже не лише салони, товариські зустрічі, фестивалі та театри, але й адоптивні ложі стали місцем активності жінок і їхньої участі в суспільному житті Речі Посполитої. Це, можливо, було початком емансипації та черговим етапом уніфікації позицій, прав і привілеїв жінок і чоловіків" [48]. 

Do JW Anny z Rzewuskich Humieckiéj, miecznikowej koronnej w dzień imienin

Boginie słodkich wdzięków i matka swobody

Święto Twych ócz obchodzą, twych ust, Twej urody.

Sama w smutku Lucyna, a Hymen w żałobie,

Żeć ni żona, ni matka — żal mają ku Tobie.

W niebie miłość jest cnotą, na ziemi ponętą.

Żyli i święci — Anna i matką, i świętą.

Przyjm ode mnie tę prawdę na miejsce wiązania.

Myli się często duchnik, mylą i kazania,

Nie kochać nie jest cnotą. Za co ma być miło

To niebu, że z kim drugim źle na świecie było?

Och, wierzaj, Miecznikowo! Postać cnoty smutna

Widzieć, żeś zawsze piękna i zawsze okrutna [54].

"Героя цієї справи Каліостро дами та паничи буквально виривали один у одного. Говорили про нього, і він сам це повторював, що від його народження минуло близько двох тисяч років; що він мав краплі, якими міг зупиняти плин життя і вміло повертати минулу молодість; що на його поклик померлі вставали з могил і спілкувалися з ним. Ті самі люди, які відкидали таємниці релігії, оскільки не могли їх пояснити своїм розумом, без труднощів вірили в подібні байки. Однак треба віддати справедливість королю, який жодної миті не дав себе обдурити цьому шарлатанові, що майже підкорив усе вище товариство у Варшаві" [44]. 

"Перехожі, які спускаються Агриколою в напрямку Лазенок, іноді затримують погляд на пам’ятнику Яну III. Розташування цього монументу було невипадковим як у часі, так і в просторі. Його відкриття у 1788 році стало великою урочистістю, організованою за наказом короля Станіслава Августа. Було надруковано кількасторінковий опис цієї церемонії — ідейну й художню програму події могли оцінити не лише її безпосередні свідки. Автор цього опису, що з’явився як додаток до "Варшавської газети", Адам Нарушевич, зазначав, що на території Лазенок і їх околиць тоді зібралося близько 30 000 осіб. [...] Було видано 6 000 квитків, зокрема сенаторам, міністрам, членам Постійної ради та комісій. Автор опису звернув увагу на вбрання гостей. Пані носили білі сукні з малиновими стрічками, а головні убори були прикрашені стрічками чи пір’ям цих кольорів. Члени Орденського братства одягли костюми, передбачені статутом. На майдані біля Білого будиночка було збудовано спеціальний амфітеатр, що складався з оздоблених адамашком чотирьох лож для глядачів і чотирьох брам, прикрашених гербами відповідно Станіслава Августа, Яна III, Корони й Литви. У центрі облаштували так звану каруcель для змагання у спритності молодих шляхтичів. Пажі та кадети збирали списами кільця, підвішені на дерев’яних стовпах, стріляли з пістолетів по "фігурах мурз", рубали та підіймали шаблями розкидані на помості "голови". У цих змаганнях брали участь сім команд по чотири особи. Турніри повторювали тричі "на задоволення Його Королівської Милості". Наприкінці турніру відбулися дуелі й "сутичка всіх наче у військовій колотнечі". Це тривало годину з чвертю, і за цим спостерігала численна публіка. У наступній частині церемонії виконали спеціально написану з цієї нагоди кантату. Автором тексту вважається Адам Нарушевич, а музику, як припускають, написав Мацей Камінський. Дещо пишномовний текст було подано в декораціях ідилічної пасторалі, а слова вкладено в уста пастуха та трьох пастушок. Одним з елементів твору був військовий марш. Гостям також представили "героїчний балет", що використовував мотиви з античної Еллади" [64]. 

"Урочисто об'їхавши площу, ми вітали короля, суддів і дам. Далі наш полковник зайняв місце в центрі, як майстер каруселі, а ми розташувалися по одному біля кожної брами, чекаючи знаку на початок змагань. Ми почали зі стрільби в кільця, потім перейшли до турків і мурз: стріляли, кололи, рубали. Наприкінці об’їжджали амфітеатр, ловлячи на списи і палаші голови та кільця. Змагання повторили тричі під загальний схвальний галас. Карусель тривала годину з чвертю, але зізнаюся, дорогий пане, не зміг би сказати, чи то було п’ять хвилин, чи п’ять віків — так час плутався в моїй голові. Але, як і скрізь у світі, не обійшлося без несподіванок. У розпал вистави кінь пана Ліновського, якщо не помиляюся, сказився від гуркоту труб, пострілів і криків. Перестрибнувши бар’єри, він виніс його з майдану в поле. Там, довго борючись із ним і намагаючись зупинити, пан Ліновський змушений був зрештою вистрілити йому в голову з пістолета, який мав при собі зарядженим (бо це було перед стрільбою по мішенях). Під час же останньої атаки, Накваський випадково розсік обличчя Ліпінському, який відтоді носив цей шрам усе життя. Цей Накваський, як чув, пізніше став префектом міста Варшави. Наламавши списів і накидавши силу-силенну голів перед королівською ложею, ми завершили виступ, і, схоже, ніхто з нас не мав апетиту йти на урочисту кантату, навіть побачивши гарних тодішніх актрис — панну Ситанську, пані Ясінську та панну Рудницьку. Коли балет закінчили танцювати, вже була готова велична ілюмінація alla Borghese: десятки тисяч різнокольорових ламп, дивовижно розташованих, створювали чарівний вигляд. Над статуєю Яна III височів розкішний тріумфальний арковий портал із прозорими боковими вставками. Все це, включно зі статуєю, сяяло в кольоровому світлі. На скронях Яна III палав зелений вінок. Уздовж каналу, по берегах, стояли трофеї на стовпах, з’єднані між собою фестонами, що сполучали королівський дім із тріумфальною аркою. З іншого боку також світився ставок, аж до каскаду, над яким стояв вогняний обеліск. Двір і алеї, прикрашені ліхтарями та свічниками, були освітлені так яскраво, що здавалося, як удень. 

Настала наша черга отримувати нагороди, суддями яких були: генерал Бишевський, полковник Міхневич, Добель, Лантау і Посьвятовський. Вони записували, скільки разів хто зняв кільце, підняв голову і хто скільки разів схибив. Після цього звітували перед його величністю королем, і його секретар Карась оголошував імена відзначених. Дами: воєводина брацлавська з Сапегів Яблоновська, княгиня Кароліна з Годзьких Нассау-Зіген і пані Гумецька мечникова коронна вручали і прикріплювали медалі — золоті й срібні, на блакитних стрічках із написом Equiti dextro, а також пам’ятні медалі тієї урочистості з портретом Яна III. Мені випала честь отримати медаль із рук пані мечникової коронної". Після роздачі нагород відбулася вечеря на 300 осіб; один стіл був накритий у великій залі, інші — під спеціально зведеними шатрами та в менших кімнатах. Нарешті, усе завершилося феєрверком і ось таким віршем, що наступного дня гуляв по місту:

"Сто тисяч каруселей я б тричі віддав,
Аби Станіслав помер, а Ян Третій ожив!"

Одну з цих записок передали королю, і кажуть, цей жарт не на жарт його засмутив" [за спогадами шамбелана Серафіна Плотницького, 49]. 

1. Sophie de Korwin-Piotrowska, "Balzac et le monde slave: Madame Hanska et l'soeuvre balzacienne" (1933) 

2. Filip Kucera, "Wacław Emir Rzewuski (1784-1831) podróżnik i żołnierz" (2016)

3. Kasper Niesiecki, "Korona polska przy złotey wolnosci starożytnemi wszystkich kathedr, prowincyi y rycerstwa kleynotami", T. 3 (1740)

4. Kasper Niesiecki, "Herbarz polski Kaspra Niesieckiego powiększony dodatkami z późniejszych autorów, rękopismów, dowodów urzędowych i wydany przez Jana Nep. Bobrowicza", T. 8 (1841) 

5. Jerzy Sewer Dunin-Borkowski, "Genealogie żyjących utytułowanych rodów polskich" (1914)

6. Леонтій Войтович, "Розділ: столиця "Української Швейцарії" (2012)

7. Мирон Капраль, "Міста Жидачівського повіту XIV–XVI ст". (2021)

8. "Енциклопедія Львова", "Жевуські", Леонтій Войтович (2008)

9. Ядвіга Жевуська, "Wielka rodzina w wielkim narodzie" (1879) 

10. Polski Słownik Biograficzny, "Stanislaw Rzewuski h. Krzywda", Miroslaw Nagielski

11. Polski Słownik Biograficzny, "Adam Rzewuski h. Krzywda", Miroslaw Nagielski

12. Polski Słownik Biograficzny, "Michal Jozef Rzewuski h. Krzywda", Henryk Palkij

13. Polski Słownik Biograficzny, "Franciszek Rzewuski h. Krzywda", Jerzy Michalski

14. Polski Słownik Biograficzny, "Jan Rzewuski h. Krzywda", Maria Czeppe

15. Юрій Овсінський, "Маєтковий комплекс Жевуських у Подільському воєводстві Речі Посполитої в XVIII столітті" (2009)

16. Dorota Wiśniewska, "Nic w świecie nie jest w stanie przekonać mnie do powrotu" – Franciszek Rzewuski wobec konfederacji barskiej" (2018)

17. Adam Kucharski,  Agnieszka Wieczorek, "Kontakty listowne i kręgi korespondencyjne w podróżach edukacyjnych Rzewuskich na Podhorcach i Rozdole w XVIII wieku" (2020)

18. Adam Kucharski, "Blaski i cienie peregrynacji w cudzych krajach. Podróż edukacyjna Kazimierza Rzewuskiego (1766-1768)" (2019)

19. Małgorzata Ewa Kowalczyk, "To dziecko jest miłe, odważne i mądre, ale jego rodzice uczynili błąd…". Zagraniczna edukacja Kazimierza Rzewuskiego w latach 1766-1768" (2015)

20. Anna Markiewicz, "Bernard architekt, srebrny kałamarz i tarnosolis. Kilka uwag o rachunkach Rzewuskich z połowy xviii wieku" (2021)

21. Konrad Niemira, Michał Przygoda, "Trzy nieznane obrazy Marcella Bacciarellego z kolekcji ukraińskich" (2021)

22. Marcin Matuszewicz, "Pamiętniki Marcina Matuszewicza kasztelana brzesko-litewskiego 1714-1765" (1876)

23. Dorota Dukwicz "Sekretne wydatki rosyjskiej ambasady w Warszawie w latach 1772-1790" (2010)

24. Stanisław Kazimierz Kossakowski, "Monografie historyczno-genealogiczne niektórych rodzin polskich" T.2 (1860) 

25. "Polska stanisławowska w oczach cudzoziemców" T.1-2 (1968) 

26. Kazimierz Rzewuski, "Manifest Kazimierza Rzewuskiego, Pisarza Polnego Koronnego, Orderow Polskich Kawalera, Posła Chełmskiego, Do Akt Podany" (1786)

27. Kazimierz Rzewuski, "Głos Jasnie Wielmoznego Kazimierza Rzewuskiego, Pisarza Polnego Koronnego, Posła Chełmskiego w Izbie Poselskiey Na Rugach Miany" (1786)

28. "Odgłos powszechny radości wskrzeszenia Stanów Galicyiskich przez cesarza Franciszka I i wyboru na wielkiego komisarza nadwornego przy Seymie narodowym Kazimierza Rzewuskiego" (1817)

29. Jadwiga Grzejszczak-Kondratowicz, Henryk Kondratowicz, "Zarys historii wolnomularstwa polskiego w rzeczypospolitej szlacheckiej 1738-1795" (2000)

30. Ludwik Hass, "Wolnomularstwo w Europie środkowo-wschodniej w XVIII i XIX wieku" (1982)

31. Adam Jerzy Czartoryski, "Pamiętniki i memoriały polityczne 1776-1809" (1986)

32. Tomasz Walerian Aleksandrowicz, "Pierre Corneille: Herakliusz. Tragedia z francuskiego na polski wytłomaczona. Jaśnie Wielmożnej Annie z Rzewuskich Humieckiej, miecznikowej koronnej dedykowana" (1749)

33. Michał Bajer, "Tragedia i dwór: Stan faktyczny oraz polemiczne użycie stereotypu w historii polskich przekładów Corneille'a i Racine'a" (2018)

34. Michał Bajer, "Lustra królowej. Obraz tragedii w perytekstach staropolskich i oświeceniowych przekładów Corneille'a i Racine'a" (2015)

35.  Polski Słownik Biograficzny, "Antoni Józef Lanckoroński h. Zadora", Jerzy Kowecki 

36.  Fundacja Lanckoronskich 

37.  Biblioteka Rozdolska Lanckoronskich 

38.  Музей "Дрогобиччина", Відділ європейського мистецтва 

39.  Cyfrowa Kolekcja Zamku Królewskiego w Warszawie 

40.  Мемуари графині Розалії Жевуської 

41.  Stanisław Schnür-Pepłowski, "Obrazy z przeszłości Galicyi i Krakowa (1772-1858)", T.1 "Lwów i Lwowianie" (1896)

42. Tomasz Walerian Aleksandrowicz, "Herakliusz : Tragedya Z Francuskiego na Polski ięzyk Wytłomaczona : Jaśnie Wielmożney Annie z Rzewuskich Humieckiey, Miecznikowey Koronney, Gaiewskiey &c. Starościnie Dedykowana" (1749) 

43. Jan Duklan Ochocki "Pamiętniki Jana Duklana Ochockiego" T5 (1910)

44. Henryk Rzewuski "Pamiętniki Bartłomieja Michałowskiego" Oddz. 1 t. 3 (1857)

45. Kajetan Koźmian Pamiętniki Kajetana Koźmiana obejmujące wspomnienia od roku 1780 do roku 1815. Oddz. 1, Pamiętniki obejmujące wspomnienia od roku 1780 do roku 1809 (1858)

46. Stanisław Wasylewski "Romans prababki": "Dama z karzełkiem" (1920)

47. Tadeusz Sroka "Król Stanisław, Źużu i Bebe" (1961)

48. Mirosława Dołęgowska-Wysocka "Suknia i fartuszek, z dziejów Wolnomularstwa kobiecego w Polsce XVIII-XXI w." (2020)

49. Stanisław Wasylewski "Przypadki Króla Jegomości: opowieści ludzi wspołczesnych" (1920)

50. Józef Boruwłaski "The life and love letters of a dwarf being the memoirs of the celebrated dwarf Joseph Boruwlaski a polish gentleman" (1788, 1792, 1801, 1820, 1902) — переклад фрагменту

51. Józef Boruwłaski "The Memoirs of Count Joszef Boruwlaski. The Last Court Dwarf" (2012)

52. Роман Афтаназі під псевдонімом Ksawery Niedobitowski "Pałac w Lubieniu Wielkim" у "Swiatowid: ilustrowany kurjer tygodniowy", 1938 №6

53. Anna Penkała-Jastrzębska "Inventories of women’s dowries as a source for studies of the history of women in the eighteenth century" (2003)

54. Zbigniew Tuta "Wierszowane podarunki imieninowe Józefa Koblańskiego, zapomnianego poety Oświecenia" (2004)

55. Anna Grzeskowiak-Krwawicz "Gulliver in the Land of Giants: A Critical Biography and the Memoirs of the Celebrated Dwarf Joseph Boruwlaski" (2016)

56. Margot Johnson "Boruwlaski, Joseph [formerly Józef Boruslawski], styled Count Boruwlaski", Oxford Dictionary of National Biography (2004) 

57. Adam Boniecki "Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich" Cz. 1 t. 8 (1905)

58. Władysław Smoleński "Konfederacya Targowicka" (1903)

59. Jan Duklan Ochocki "Pamiętniki Jana Duklana Ochockiego" T4 (1910) 

60. Joanna Winiewicz-Wolska "Początki wiedeńskiej kolekcji Karola Lanckorońskiego 1815-1874" (2009)

61. Ірина Єзерська "Релігійні конверсії у Львові наприкінці XVII – у XVIII століттях (на матеріалах метрик хрещень кафедрального костелу)". Частина І (2009)

62. August Moszyński "Cagliostro zdemaskowany w Warszawie" (1786)

63. Władysław Smoleński "Ostatni rok sejmu wielkiego" (1897)

64. Dariusz Główka "Jan III w Łazienkach" (2008)

65. Атрибуція Оксани Лобко, 2024

66. Władysław Łoziński "O Towarzystwie Lwowskiem przy schyłku XVIII stulecia" (1872)