Про Анну Жевуську відомі лише опосередковані та подекуди суперечливі згадки, але свідчать вони про те, що вона була неперсічною постаттю. Як і Казимир Жевуський, його сестра була світською дамою та масонкою — членкинею першої у Речі Посполитій жіночої адоптивної ложі на чолі з Анною Терезою Потоцькою з Оссолінських [29]. Це можна було б приписати впливу з боку брата, але ні — хоча рік народження Анни не відомий, вона була значно старшою за Казимира і покинула батьківський дім ще до його народження. Однак про те, що попри різницю у віці між братом та сестрою існувала певна близькість, говорить портрет Анни, замовлений Казимиром після її смерті, у 1790-х роках.

У 1745 році Анна Жевуська вийшла заміж за Юзефа Гумецького (близько 1710-1765), коронного мечника (деякі джерела помилково датують шлюб 1753 роком) [39]. Чоловік Анни у подальшому листуванні Жевуських завжди постає як мечник, хоча, за його біографією у "Польському біографічному словнику", він згодом був хорунжим і, з 1754 року, каштеляном Кам'янця. Батько Юзефа, Стефан Гумецький, був подільським воєводою — так само, як і батько Анни Михайло Юзеф, тільки раніше за Жевуського, у 1706–1736 роках. Він відігравав одну з важливих ролей під час оборони Кам'янця 1734-1736 років під проводом Вацлава Петра Жевуського, події якої описані на відповідній сторінці. Зі своїх маєтків на Поділлі пан Стефан вподобав Рихту, що біля Кам'янця, де відбудував замок, який Юзеф отримав у спадок. 

Більше того, літературний аналіз перекладу наводить на думку, що він був зроблений під впливом враження, яке Анна справла на його автора. Про це говорить те, що у жіночих персонажах трагедії перекладач свавільно підкреслює ті риси та якості, якими наділяє Анну у присвяті. Це не типові для жіночих образів того часу краса та цнота, а "розсудливість", яку автор пов'язує з благородним походженням від видатних пращурів. Героїні п'єси змальовані у перекладі як тендитні, але розумні та морально сильні жінки з незалежними поглядами. Водночас у присвяті, говорячи про Анну, автор робить відсилання на зміст п'єси: "Ця трагедія, відколи її дотепно вигадав Поет, не могла б явити світові більш яскравого прикладу тих досконалостей, які Природа та Чеснота сформували в Дамах високого походження". І далі розвиває тему паралелізму між літературою та реальністю в тому напрямі, що творіння природи перевершують людське мистецтво, яке може відтворити їх лише частково. Так, на думку Александровича, Анна Жевуська поєднувала в собі чесноти, які можна впізнати в різних героїнях трагедій Корнеля: "Ці дари природи, притаманні як Пульхерії [персонажу драми] з її чудовим серцем та величним розумом, так само і Тобі з твоєю благородною красою і вродженими чеснотами, роблять події п'єси приємнішими. [...] Хто з великим розумом прочитає в цій трагедії характери Леонтини і Євдоксії, той визнає, що розум Твій жодній з цих дам не поступається досконалістю і, правду кажучи, приносить щасливіші результати" [34]. 

Дітей подружжя Гумецьких не мало, і після смерті Юзефа Рихту успадкувала його племінниця Ізабела Гумецька, в заміжжі Малаховська. Наступна згадка вказує на те, що 1768 року Анна мешкала у Гданську — саме тут на зворотному шляху з навчальної подорожі Європою її відвідав Казимир Жевуський. 

Більшість джерел вказує на те, що Анна Гумецька з Жевуських померла 1770 року. Цьому суперечить дослідження секретних видатків російських послів у Варшаві, видане у 2010 році [23]. З нього випливає, що у 1772 році, коли посаду російського посла обійняв Отто Магнус Штакельберг, союзник Францішека Жевуського, вдова Гумецького подала до посольства запит на пенсію за заслуги покійного чоловіка у співпраці з росіянами. Біографія Юзефа Гумецького не надає деталей цієї співпраці, але судячи з його посад, вона мала військовий, а не політичний характер: у часи постійної російсько-турецької напруги Кам'янець, комендантом якого він був, відігравав важливу роль. А от виплати російського посольства були актом політичним: таким чином росія демонструвала, що дбає про інтереси своїх колабораціоністів і їхніх родин, що співпраця з росіянами, незалежно від мінливої політичної кон'юнктури, матиме надійні дивіденти. Однак, прізвище Анни не відразу з'являється у платіжній відомості російського посольства, зі щорічною платнею в 1200 дукатів, а лише в 1776 році — і не зникає з неї до кінця каденції Штакельберга.