Казимир Жевуський (бл. 1750-1820), коронний писар, ужендувський староста і депутат сейму, був однією з найколоритніших постатей Речі Посполитої другої половини XVIII століття. Красномовний, самовпевнений, хоробрий і при тому вродливий, він був відомий як дуелянт не лише на батьківщині, а й за кордоном. Сучасники охоче писали про нього на сторінках щоденників, мемуарів, у листах і в пресі. Юліан Урсин Нємцевич, який не мав до нього симпатії, писав: "Найгарніший з юнаків, настільки ж обмежений в розумі, пихатий і зарозумілий, наскільки скорий до дуелей, а й до уникнення небезпеки в бою". У 1775 році, перебуваючи у Франції, Жевуський бився на дуелі через паризьку красуню, якусь мадам Барб'є, дружину військового комісара. Через рік він посварився з Тадеушем Козловським, генерал-ад'ютантом короля Станіслава Августа Понятовського. Причиною конфлікту, який спричинив серію дуелей, нібито стала одна з актрис варшавського театру. В результаті посередництва родини та друзів, а також втручання самого короля, Козловський зобов'язався назавжди покинути Варшаву в 1777 році. Однак, коли він порушив своє слово і повернувся до столиці у 1782 році, писар польний коронний викликав його на дуель. Вона відбулася 28 листопада в Острозі. 

Жевуський двічі вистрілив у генерала, сам залишився неушкодженим. "Першим пострілом він легко поранив Козловського в ногу. Оскільки у них була ще й друга пара пістолетів, то дійшло до другого пострілу. Вдруге пан Козловський був тяжко поранений у руку, так що куля розтрощила йому кістку від суглоба до ліктя. [...] Подейкують, що, оскільки пан генерал не може добре вилікувати прострілену руку, то при наступній зустрічі вони обидва стрілятимуть з лівої руки", - інформував читачів своєї газети Теодор Островський. Однак наступна дуель не відбулася. Француз Юбер Вотрен занотував у своєму щоденнику: "Зрештою, щоб заспокоїти сумління цих двох персонажів в очах Європи, король і сенат оголосили взаємні образи загладженими". Наприкінці 1791 року сенсацією у Варшаві стала дуель між Жевуським та Євстахієм Сангушком, майором національної кавалерії. Суперечка навколо Конституції 3 травня розгорілася на засіданні сейму 9 грудня. Під час гострої перепалки польний писар коронний, прихильник травневого акту, образив волинського воєводу Ієроніма Сангушка, противника Конституції 3 травня. Останній викликав Жевуського на дуель. Після цього старший син Сангушка, Євстахій, хоч й був прихильником урядового акту 3 травня, зайняв місце батька у двобої. Дуель на шпагах відбулася вночі, при місячному сяйві, в саду палацу Станіслава Костки Бєлінського, коронного чашника. Під час сутички Жевуський, "який дуже цінував своє гарне обличчя", отримав три порізи, а Сангушко був легко поранений в руку. Після дуелі пани помирилися і разом пішли на вечерю. 

Поривчастість, зухвалість і хвалькуватість характеризували коронного польного писаря з дитинства. Казимир Жевуський був наймолодшою дитиною Михайла Юзефа Жевуського (1770), воєводи подільського, та Францішки, уродженої Цетнер, доньки воєводи смоленського. У нього було три брати: Францішек (1730-1800), польний писар коронний, польський посол у росії, а згодом маршалок коронний, Ян (після 1733-1759), підчаший литовський, і Адам (1776), канонік краківський, та три сестри: Катерина, домініканська черниця у Львові, Анна, одружена з Юзефом Гумецьким, великим мечником коронним, і Петронела, дружина Яцека Малаховського, великого коронного канцлера. Молодшому з родини було легше розпочати кар'єру завдяки дружбі його брата Францішека з королем Станіславом Августом Понятовським. У жовтні 1768 року Казимир отримав жидачівське староство за спадщиною батька, а у квітні 1774 року перейняв від старшого брата посаду коронного писаря. Його становище, як політичне, так і матеріальне, зміцнилося після одруження з Людвікою, яка була дочкою Анни Ельжбети уродженої Потоцької та київського воєводи Францішека Салезія Потоцького і сестрою Станіслава Щенсного. Весілля відбулося 13 травня 1774 року в Млоцинах біля Варшави, маєтку під Алоїзія Фридерика Брюля, варшавського старости і генерала коронної артилерії. З цієї нагоди король Станіслав Август Понятовський нагородив нареченого орденом Святого Станіслава. 

У публікаціях на сьогоднішній день бракує інформації про юнацькі роки Казимира Жевуського. Ця прогалина тим гостріша, що стосується часу формування його особистості та здобуття освіти. Багато світла на невідомий фрагмент біографії майбутнього коронного польного писаря проливає родинне листування Жевуських, що зберігається у Центральному державному історичному архіві у Львові. Воно є цінним джерелом не лише до біографії Казимира, а й на тему історії освітніх подорожей за часів правління Станіслава Августа Понятовського.

Казимир Жевуський провів своє дитинство у Роздолі на Дністрі, містечку неподалік Львова. У 1740-х роках його батько збудував там розкішний палац, який назвав Франкополем на честь Францішки з Цетнерів. З ініціативи подільського воєводи в Роздолі було збудовано монастир сестер милосердя Святого Вікентія де Пауло, а також шпиталь. Приватним учителем найменшого сина подільського воєводи був єзуїт Юзеф Кобланський, про якого Юліан Урсин Нємцевич писав ущипливо: "Вчений, розсудливий, менш відомий побожністю, він лишив по собі лише один витвір, писаря Жевуського, і той приніс йому невелику славу". Коли Казимиру виповнилося чотирнадцять років, батьки вирішили, що він повинен продовжити освіту за кордоном. Вони не знали, до якої країни відправити хлопця. Найбільше їх турбувало, щоб освіта сина була якнайкращою і не зашкодила його католицькій вірі. Жевуські розпитували родичів, друзів і знайомих про освітні центри з відомими професорами. Багато порад і настанов вони отримали від свого старшого сина, який замолоду побував у Західній Європі. Францішек, старший за Казимира майже на двадцять років, мав сильний вплив на рішення батьків щодо подальшої освіти брата. Від самого початку формування планів щодо вибору місця навчання "Казі" за кордоном він зупинив свій вибір на Швейцарії, вбачаючи там втілення республіканських ідеалів. Францішек запропонував батькам відправити брата до Женеви, незважаючи на дуже високу вартість навчання і проживання там. Аргументом на користь цього протестантського міста було те, що воєводич міг регулярно відвідувати месу з місцевими французами. Щоб переконати батьків обрати Швейцарію, Францішек попросив Ісаака Луї Обержонуа підготувати "інформацію про освіту, яку можна отримати в Женеві". 

Обержонуа був швейцарцем з кантону Во. Він прибув до Польщі на початку 1765 року і потрапив до двору Станіслава Августа Понятовського завдяки протекції свого співвітчизника Армана де Местраля де Сен-Сафорена, повноважного міністра Данії у Варшаві. У листі від 13 листопада 1765 року Обержонуа запевняв Францішку та Михайла Юзефа Жевуських, що в Женеві не бракує талановитих вчителів верхової їзди та фехтування, музики, танців, малювання, а також права, історії, письма, філософії, фізики та математики. При цьому він підкреслив, що "якщо вчитель поводиться неналежним чином, йому не дозволяється долучатися до молоді. Закони, яких дотримуються в Республіці, є дуже прискіпливими і суворими в цьому відношенні [...]. До формальної освіти в Женеві можна додати ще одну, яка хоч і не називається освітою, але, мабуть, не менш корисна за неї. Тут я говорю про навчання, яке відбувається мимоволі в процесі повсякденного життя. [...] Кожен тут чимось зайнятий: ті, хто має свої справи, займаються ними; ті, хто їх не має, зайняті навчанням, яке в Республіці дуже шанується. [...] Щодо релігії, то тут переважає кальвінізм, хоча лютерани також мають тут свої церкви, а католики проводять богослужіння по неділях і святах у каплиці одного з французьких резидентів. Християнська толерантність - це те, що тут дуже поважають". Ідея відправити "Казі" на навчання до Женеви не сподобалася дружині подільського воєводи. Головною причиною були релігійні міркування. Францішка Жевуська віддала перевагу "католицькій Австрії", вказавши Відень як пункт призначення освітньої подорожі свого молодшого сина.

Тим часом король Станіслав Август Понятовський висловив бажання, щоб Казимир продовжив освіту в Санкт-Петербурзі. Він мав вирушити туди на початку 1766 року разом зі своїм братом Францішеком, який з 1764 року був польським послом при російському дворі. Під керівництвом брата Казимир мав навчитися нелегкому мистецтву дипломатії. Михайло Юзеф Жевуський писав в одному зі своїх листів до анонімного адресата: "Оскільки воля короля полягає в тому, щоб мій син Казимир поїхав з братом до Петербурга, я не можу цьому протистояти, треба підкоритися волі Провидіння". Ідея навчання "Казьо" на Неві, однак, викликала багато сумнівів у Францішека Жевуського, про що він писав у листі до матері від 26 січня 1766 року з Варшави: "Я ще не в змозі сказати, які наслідки матиме дозвіл Панства Добродійства на поїздку мого брата до Петербурга, бо і сам ще не знаю, коли я виїжджаю і як довго буду там перебувати. Однак, зі свого боку, я не перестаю бажати, щоб мій брат поїхав до Женеви". 

Зрештою, Францішек переконав короля не відправляти "Казьо" до росії. У листі від 8 лютого 1766 року з Варшави він повідомляв матері: "Мало того, що мій від'їзд до Петербурга зовсім не визначений, так і подорож мого брата зі мною зовсім не може здійснитися, і це з тих причин [...], що стан виховання поведінки мого брата був би для мене не тільки великою перешкодою у виконанні обов'язків моєї служби, а й джерелом постійного неспокою". Францішек рішуче підтримував Женеву як місце для подальшого навчання Казимира за кордоном. У цьому питанні він мав згоду батька. "У розпорядженні паном братом мене стримує лише воля Пані Добродійки, оскільки ясновельможний Пан Добродій залишив це повністю на моє рішення". - писав він у листі до Францішки Жевуської 20 лютого 1766 року з Варшави. Швейцарський варіант, однак, був неприйнятним для подільської воєводши. Вона наполягала на навчанні "Казя" у Відні. Францішек вважав це поганою ідеєю з кількох причин: "Перша - з розповідей тих, хто знає це місто; немає у Відні метрів до наук здібних. Друга, що, нікого там не знаючи, я не знаю, до кого можу звернутися. Третє - генерал-губернатор [Анджей] Понятовський не тільки найбільше відраджував від цієї ідеї, а й через свою військову службу часто і надовго виїжджає з Відня". Францішек пропонував відправити Казимира на подальше навчання до Франції, "тобто до одного з провінційних містечок, де є державні академії". Він попередньо розглядав Кан, Пуатьє, Анже, Бордо, Тулузу, Бурж, Монпельє та Арль. "Цей перелік, - пояснював він батькам, - не для того, щоб помістити мого брата в одну з цих академій, а для того, щоб помістити його в одне з цих міст і скористатися присутністю тамтешніх академічних професорів, щоб завершити його навчання. У Страсбурзі немає академії, але там є багато дуже розумних людей. Молодший син Брюля здобув там освіту". Двоє синів Генриха Брюля, міністра короля Августа ІII та Марії Анни Коловрат з Кракова, навчалися у Страсбурзі: Карл Адольфо та Альберт Християн. Зрештою, Францішка та Михайло Юзеф Жевуські зупинили свій вибір на Страсбурзі. Францішек мав у цьому місті знайомого барона, до якого 12 березня 1766 року написав листа, в якому просив надати йому інформацію про "можливості для навчання" і запитував, чи погодився б він " прийняти брата під свою опіку".

В очікуванні відповіді з Франції розпочалися інтенсивні пошуки репетитора для подільського воєводича, який збирався вирушити в закордонну подорож. Вибір опікуна був надзвичайно важливим і відповідальним завданням. Вибір наставника був надзвичайно важливим і відповідальним завданням, адже від нього залежав успіх або невдача всієї справи. У XVIII столітті не бракувало голосів, які критикували закордонну освіту молоді. У ній вбачали велику загрозу для моралі та звичаїв. Широкі роздуми про освітні подорожі були включені до порадника доброго життя Миколая Яскевича, де він писав поміж іншим: "Пожалій боже час молодої людини та витрати батьків, коли молода людина з нерозумним учителем і наставником [...], як неслухняний кінь зі стайні в чужі виривається країни. Себе, людей, чесноти не знаючи і в усьому цьому справжній чужоземець; вона повернеться як дивак, нічого не навчившись, окрім свавілля, розпусти і марнотратства...". Тому дуже важливо було знайти відповідного наставника, який мав би високі моральні якості та належну освіту. Наставник мав бути взірцем і прикладом до наслідування для підопічних. Він мав бути розсудливою, сумлінною і відповідальною людиною. Важливим був його досвід подорожей. Францішка і Михайло Юзеф Жевуські вирішили залучити до опіки над "Казі" п'ятдесятичотирирічного піариста Олексія Анджея Ожгу. Це була шанована і освічена людина, яка навчалася, зокрема, в Римі. Під його опікою здійснили закордонну освітню подорож Єжи Марцин Любомирський, єдиний син Анни Софії уродженої Ожаровської та Антонія Бенедикта Любомирського, коронного мечника, та Алоїзій Фридерик Брюль, старший син Марії Анни та Генрика Брюля. Вибір духовної особи в якості опікуна був своєрідною гарантією доброчесності людини, яка мала замінити юному мандрівникові батьків за кордоном. У листі від 8 травня 1766 року Францішек Жевуський писав: "Оскільки Панство Добродійство вважає за потребу відправити брата з наставником, то, на мою думку, я не бачу нікого більш здібного до цього, ніж Ожга". Він також наголошував, що Казимир повинен якнайшвидше опинитися в Страсбурзі і розпочати навчання, "оскільки кожна мить для нього є непоправною втратою". 

Наприкінці травня 1766 року молодий Жевуський під опікою ксьондза Ожги виїхав з країни. Наставник запевнив Францішека Жевуського, що буде регулярно повідомляти його зі Страсбурга "про перебіг навчання, про розпорядок та поведінку пана Казимира". Францішек просив у Ожги дозволу, щоб брат міг писати до нього без зобов'язання давати йому свої листи на перевірку. Регулярне листування було обов'язком молодого мандрівника та його наставника передусім перед Францішкою та Михайлом Юзефом Жевуськими. Будь-яка недбалість у цьому відношенні мала бути пояснена мандрівниками. Пошта зазвичай відправлялася щотижня. Сумлінне виконання цього обов'язку було також в інтересах самого опікуна, оскільки тільки так він міг нагадати батькам про зростаючі фінансові труднощі сина і попросити про відповідну матеріальну підтримку. 

Вже через кілька місяців перебування у Страсбурзі стало очевидно, що ксьондз Ожга не може впоратися зі своїм непокірним підопічним. Казимир виявив схильність до азартних ігор в карти, боргів лихварям під відсотки і дуелей через нібито образи честі. Ведучи розгульне життя, подільський воєводич потрапив у серйозну фінансову скруту. До того ж, у квітні 1767 року він влаштував дуель, на якій був поранений "у груди праворуч і лівий бік". Занепокоєні повідомленнями Ожги, батьки попросили старшого сина Францішека Жевуського негайно вирушити до Франції і врятувати "Казя" з біди. Ці події відлунювали по всій Польщі. Король Станіслав Август Понятовський у листі до Марії Терезії Жофрен від 22 квітня 1767 року писав "Молодий Жевуський зі Страсбурга незабаром побачить свого старшого брата (того, що був моїм міністром у росії); він поїхав шукати його, щоб витягти з пригоди, в яку його занурила молодість. Ця дитина мила, відважна й мудра, але його родичи вчинили помилку, давши йому за гувернера маловартісного ченця. Я сподіваюся, що його брат, якого він любить і поважає, приверне його до себе". 

Францішек Жевуський знайшов Казимира 19 травня 1767 року в Карлсруе. Ксьондз Ожга вивіз пораненого воєводича з Франції до Німеччини і залишив його "майже без грошей" під опікою якогось "значного" чоловіка. Про останнього Францішек писав Михайлу Юзефу Жевуському: "Якби не його старання і терпіння, то не знаю, пан Добродій, чи був би брат дотепер на світі". Водночас Францішек запевняв батька, що "не Казя, не його серце і розум зламані, а лише поблажливість старших була причиною його слабкості. Якщо щось має дивувати, то лише його поміркованість, яка завадила йому з такою абсолютною свободою віддаватися ще більшим безумствам". 

Тим часом у Страсбурзі розпочався "судовий процес над дуеллю". Францішек вирушив туди в кінці травня 1767 року "для прискорення помилування". Після успішного вирішення справи і повернення до Карлсруе він піклувався про здоров'я брата. У листі до стурбованих батьків від 10 червня 1767 року він писав "Пан брат повністю вилікувався від завданої йому рани, але починають проявлятися часті і майже типові після таких випадків симптоми, а саме: слабкість і оніміння у жилах, що походять від перенапруження м'язів. Такі симптоми не мають поганих наслідків, якщо їм вдається запобігти на перших стадіях, але якщо їх занедбати, то потім існує ризик інвалідності". Лікарі, до яких вони звернулися по допомогу, рекомендували "пити і приймати мінеральні води", а також "деякий час уникати сильного хвилювання".

Наприкінці червня 1767 року Францішек і Казимир Жевуські вирушили до Аахена. У цьому місті вони пробули більше місяця. У XVIII столітті Аахен був популярним оздоровчим курортом для європейської еліти. Це було також місто розваг, з театрами та бальними залами. І Казимир, і Францішек, які страждали від "болю в очах", скористалися лікувальними ваннами в лужно-сірчаних водах і порадами аахенських лікарів. Потім брати переїхали до Спа. На курорті, відомому своїми цілющими гарячими джерелами, вони шукали не лише оздоровлення, а й дозвілля, розваг та світського життя. У листі до батька від 27 серпня 1767 року Францішек писав "Можу з усією відповідальністю запевнити тебе, що здоров'я мого брата повністю відновлене, ванни полегшили біль у боці, а спазмолітичні води відновили його ослаблені через кровопускання сили, оскільки це був єдиний спосіб врятувати його від рани, яку він отримав. Ми пробудемо тут ще два тижня, і якщо Пан Добродій не розпорядиться інакше, я вирішив прямувати далі до Швейцарії з таких причин: найбільша потреба полягає в тому, щоб мій брат продовжував свою освіту, якої він до цього часу майже не набув. Друга - тримати його подалі від усіх розваг, які можуть стати перешкодою в його навчанні, бо юнакові легше забути про задоволення, до яких він не має можливості, ніж утримуватися від них, коли вони постіно легкодоступні. [...] Моєю першою турботою буде те, щоб він старанно дотримувався обов'язків католика".

Однак у вересні 1767 року Францішек змінив свої плани і вирішив, що Казимир продовжить освіту в Утрехті. У листі, написаному в Брюсселі 10 жовтня 1767 року, він пояснював Михайлу Юзефу Жевуському: "Це голландське місто, в якому є відома академія. Я не маю наміру, щоб мій брат став академіком, але хотів би, щоб професори давали йому окремі уроки вдома, на що я розраховую. Я також знайшов здібного чоловіка, якого залишу на своєму місці. Я також вважаю перевагою, що католицька віра в Утрехті вільно проводить свої обряди, і що в цьому місті мій брат не знайде ні надмірних розваг, ні сліз туги [...]. Я також вирішив певний час пожити з братом, щоб він став ще уважнішим до навчання і слухнянішим до своїх начальників, а я також прослідкую за поведінкою наставника [...]. Очікую, що буду там через кілька днів. Першим і головним напрямком моїх зусиль буде складання бюджету, як за часом, так і за коштами, про що я неодмінно повідомлю якнайшвидше і чекатиму на підтвердження".  

Починаючи з травня 1767 року у листуванні Францішека з батьками пожвавилася дикусія про подальшу освіту "Казьо". Вони мали сумнів, чи повинен подільський воєводич продовжувати її за кордоном, чи краще вдома. У листі від 11 травня Михайло Юзеф Жевуський просив, щоб "Казимира до академії влаштували, щоб він залишався в Польщі". 20 вересня додав: "Я не хотів би більше тримати його за кордоном". Збентежений, Францішек написав батькові 4 листопада 1767 року з Утрехта: "Я не знаю, як мені діяти, бо якби мене раніше проінструктували і якби бажання Пана Добродія щодо повернення мого брата до Польщі було яснішим, то я б не почав, з великими витратами, шукати його тут, а чекав би, з ким і як повернути його до Польщі, оскільки за теперішніх обставин я не маю наміру повертатися". В іншому листі від 14 листопада Францішек інформував свого батька: "Я ще не оголосив братові про волю Пана Добродія, не бажаючи завдавати йому незручностей і сподіваючись на зміну диспозиції, але як тільки прийде до мене друге розпорядження, ніщо не завадить мені виконати його, якщо тільки Пан Добродій надішле разом і доплату грошей, як на відшкодування витрат, розпочатих в Утрехті, так і на дорожні витрати". Лише в лютому 1768 року Францішек отримав листа від батька, в якому той "знайшов волю", щоб Казимир залишився в Утрехті і завершив свою освіту. Наступного місяця Францішек надіслав Михайлові Юзефу Жевуському кошторис витрат на проживання та навчання "Казимира" в Голландії:

Щомісячне утримання 

Стіл: 30 червоних злотих

Помешкання: 12 

Опалення: 6 

Освітлення: 2

Вино: 12

Карета: 12

Платня трьом слугам, тобто двом пана брата, а третьому вихователя: 17

Прачка: 4

Професор історії: 5

Професор геометрії: 5

Професор малювання: 3

Професор англійської мови: 3

Чайові: 4

Гонорар гувернера: 25

Надзвичайні витрати: 30

Загалом: 170 червоних злотих 

Після кількох місяців ретельного навчання та наукам Казимир зажадав повернутися додому. У листі від 18 серпня 1768 року з Утрехту Францішек повідомляв батькам, що брат "часто нагадує йому про це, не називаючи іншої причини, окрім свого сильного бажання бути ближче до Панства Добродійства", тобто до батьків. Францішек піддався тиску брата і 29 серпня повідомив батькам листом, що Казимир покине Утрехт найближчими тижнями. Оскільки Францішек не хотів повертатися до країни, де йшла війна, йому довелося знайти гідну людину, яка погодилася б відвезти хлопця додому. Це завдання взяв на себе купець з Гданська Антоній Шмідт, який повертався з Парижа до Варшави. 

Молодий подільський воєводич мав приєднатися до його компанії в Меці. Так і сталося, і 24 вересня 1768 року Казимир Жевуський вирушив у зворотний шлях. Дорога до Варшави пролягала через Мюнхен, Франкфурт-на-Майні, Лейпциг і Дрезден. У листі до батька з Меца від 24 вересня 1768 року Францішек писав, що дав "камердинеру пана Шмідта 200 червоних злотих на дорожні витрати, забезпечивши брата всім необхідним для подорожі". Він також доручив Шмідту найняти перукаря для Казимира в Лейпцигу або Дрездені, оскільки "Ян є недооціненим слугою, але не володіє перукарським мистецтвом, без якого його брат не може обійтися. Я зобов'язав пана Шмідта, що якщо нікого з нашої родини не буде у Варшаві, він залишить брата у себе для подальшого розпорядження Пана Добродія". 

Михайло Юзеф Жевуський був незадоволений тим, що Казимир перервав навчання і повернувся на зруйновану війною батьківщину. У листі від 24 жовтня 1768 року в Парижі Францішек просив батька: "Не тримайте Пане Добродію на Казимира зла, що він повернувся до Польщі. Не тільки його прохання впасти до батьківських ніг не викликає осуду, але й перебування в Польщі, наскільки я можу судити, буде для нього більш корисним, ніж пильнування, з найбільшим навантаженням, науки за кордоном. [...] Бог свідок, що ніколи не знаходив у ньому ані найменшого натяку на ті вади, які мають властивість затьмарювати розум або серце; навпаки, я постійно бачив докази чудового і доброчесного розуму, і навіть в тому досвіді, який з ним трапився, він не слідував злим намірам, а скоріше дозволяв захопити себе пристрастям". Францішек мав рацію, коли писав, що його брат був одним з тих людей, яких легко розлютити. Поривчастість характеризувала його протягом усього життя. У пориві гніву коронний польний писар не добирав слів, вплутуючись у дуелі з будь-якого приводу. 

Незважаючи на інтерес, який він викликав у сучасників, Казимир Жевуський досі не став предметом ґрунтовного наукового дослідження. Дослідження про його життя та діяльності, як правило, мають другорядний характер і написані на маргінесі праць, присвячених політичній історії чи історії культури станіславівської доби. Тим часом, багаті джерельні матеріали до біографії коронного польного писаря збереглися в архівах і наукових бібліотеках у Польщі та в Україні. Колоритна, авантюрна постать Казимира Жевуського ще чекає на свого біографа. 

Метою цієї статті є опис перебігу та характеру закордонної освітньої подорожі Казимира Жевуського (1750-1820). Вона відбулася у 1766-1768 роках і мала характер класичної магнатської подорожі типу Grand Tour. Таким чином, це питання належить до історії закордонних подорожей доби Речі Посполитої, а опис специфіки ґрунтується на аналізі подорожнього листування. Внаслідок непередбачуваних обставин, що стали наслідком норовливості та непокори молодого мандрівника, він був серйозно поранений на дуелі. Через цей нещасний випадок довелося змінити навчальний план, перервавши його навчання у Франції та турне Європою, щоб поїхати на курорти Спа та Аахен для лікування. Щоб забезпечити належний перебіг його подальших подорожей, ним опікувався його старший брат, королівський дипломат Францішек Жевуський, який супроводжував його в подорожі Німеччиною, Австрійськими Нідерландами та Голландією. Це дослідження подорожей Казимира Жевуського, засноване на досі невідомих архівних джерелах, ілюструє приклад втрачених можливостей і згаяних шансів здобути освіту та розвинути політичну кар'єру, витративши на це чималі кошти. 

Яскраве життя Казимира Жевуського (1750-1820) зробило його однією з найбільш інтригуючих постатей у світі коронних магнатів доби Просвітництва. Молодший син подільського воєводи Михайла Юзефа Жевуського, багатого власника Роздолу, та його другої дружини Францішки, уродженої Цетнер, він прославився як гострий парламентський оратор, політик і космополіт, який часто подорожував за кордон. Його політична та урядова кар'єра, однак, не набрала значних обертів. Він дослужився лише до коронного польного писаря (1774) — відносно низької посади за мірками його родини, а особливо у порівнянні з його родичами з лінії у Підгірцях. Його політична орієнтація вважалася неоднозначною і нестабільною, і лише в останні роки він проявив певність громадянської позиції у підтримці Конституції 3 травня.

Казимир був багато в чому зобов'язаний своєму братові Францішеку, на двадцять років старшому за нього, який дозволив йому увійти у світ великої політики. Нетиповість і європейський шарм характеру Казимира підтверджують його численні закордонні подорожі, а також те, що в пізніші роки він зайняв помітне місце в масонському русі і посів у ньому високі посади. У масонських колах його вважали "живим уособленням французьких звичаїв і скептицизму". Однак думки науковців щодо особистості та досягнень Казимира сильно розділилися. Попередня історіографія, як правило, підкреслювала посередність його досягнень. Також підкреслювалися відмітні риси його характеру і темпераменту, що свідчили про буйну натуру, запальність і водночас певну витонченість та любов до мистецтва: "відомий дуелянт і музикант" (Stanisław Kazimierz Kossakowski, 1860). З юності Казимир Жевуський був широко відомий як учасник багатьох дуелей, з яких виходив неушкодженим, і як великий знавець кодексу честі, що регулював їхній перебіг.

До цього часу дуже мало відомо про ранній період його життя та освіту, яку він отримав. Домашнє виховання молодшого сина Михайла Жевуського було доручене єзуїтам. Його вихователем став отець Юзеф Кобилянський (Кобланський). Він, мабуть, користувався визнанням і репутацією доброго вчителя, оскільки через кілька років став вихователем і мандрівним наставником Яна Пузини під час його освітньої подорожі до Відня. Однак більш детальної інформації про подальші етапи навчання Казимира не збереглося. Можна припустити, що місцем його навчання був один зі столичних чернечих монастирів, можливо, єзуїтський Collegium Nobilium у Варшаві. Ця школа для шляхетської та аристократичної молоді, що діяла з 1752 року, впроваджувала інноваційні навчальні програми і часто обиралася представниками таких аристократичних родин, як Радзивілли, Любеньські, Оссолінські, Огінські і, в тому числі, Жевуські. З огляду на те, що представники лінії Жевуських у Підгірцях радше обирали столичний Театинський колегіум, можна припустити, що Казимир міг навчатися в єзуїтському Collegium Nobilium, тим більше, що навчання Адама Жевуського в цьому колегіумі підтверджено. Однак на сучасному рівні досліджень важко встановити, чи це був старший брат Казимира, Адам краківський канонік, чи Адам Вавжинець Жевуський, син Станіслава Фердинанда з лінії Підгорецької. Ще одним аргументом на користь такого влаштування або навчання в іншому єзуїтському закладі є відсутність імені Казимира у списку студентів піарівського, більш відомого, Collegium Nobilium. Більше того, з листів Жевуських з Роздолу, що зберігаються в Центральному державному історичному архіві України у Львові, випливає, що восени 1765 і навесні 1766 року Казимир тривалий час перебував у Варшаві під опікою свого старшого брата Францішека і здобув там певну освіту. Безперечно, це питання потребує подальшого дослідження.

До цього часу знання про юнацьку освіту та освітню подорож Казимира були мізерними і фактично обмежувалися простою констатацією цього факту. Це було пов'язано з браком джерельної бази, а також значною мірою з неоднозначною освітньою програмою, яку нав'язували батьки і брат, та її змінами, спричиненими обставинами. Нове світло на ці питання проливають рукописні матеріали з родинного архіву роду Жевуських, зібрані в рукописній колекції Львівського архіву, в архівній колекції родини Лянцкоронських, спорідненої з Жевуськими. Про перебіг юнацької освітньої подорожі Казимира, процес її планування, а також про її цілі та характер дізнаємося завдяки листуванню його старшого брата Францішека, який тримав батьків у курсі закордонного перебування брата. Загадковим аспектом цієї спадщини є повна відсутність листів самого Казимира до батьків. Це тим більше дивно, що Францішек в основному вів подвійне систематичне листування з батьком і матір'ю, в якому детально звітував про успіхи молодшого брата в навчанні, а також про його непристойну поведінку. З його листів видно, що Казимир також надсилав свої повідомлення батькові та матері. Однак вони досі не відомі.

Найважливішою постаттю для реконструкції перебігу юнацького шляху Казимира Жевуського та пов'язаних з ним освітніх планів є його старший брат Францішек, коронний писар і маршалок королівського двору. Від самого початку правління Станіслава Августа Понятовського він разом з Ксаверієм Браницьким та братом монарха Казимиром Понятовським входив до найближчого кола друзів короля. Ця близькість до двору, а також набутий дипломатичний і політичний досвід зробили Францішека ідеально кваліфікованою особою для укладання плану виховання молодого Казимира Жевуського. Батьки, мабуть, відчували те ж саме, оскільки довірили Францішеку завдання накреслити і реалізувати проект закордонної освітньої подорожі. З цієї причини Францішек згодом міг дозволити собі не виконувати вимоги батька, щоб Казимир повернувся в країну, і де-факто продовжив його перебування за кордоном за власним бажанням. 

Францішек був за те, щоб відправити брата до Західної Європи. Спочатку він радив поселити його в Женеві. До цього проекту він залучив корінного швейцарця, який останнім часом відвідував Варшаву. Відомо, що восени 1765 року плануванням освітньої подорожі Казимира займався Ісаак-Луї Обержонуа, який писав до Женеви з цього приводу, орієнтуючись на можливість знайти найбільш підходящих репетиторів. Уродженець краю Во (Ваадт), Обержонуа (1741-1814), колишній учень Жоржа-Луї Ле Сажа, тоді недовгий час грав у Варшаві. Його рекомендував польському королю данський посол Арман де Сен-Сафорен, також швейцарського походження. Саме так Францішек Жевуський, який був у тісному контакті з двором, дізнався про перебування швейцарського вченого. Хоча Обержонуа не брав активної участі в освіті Казимира, він налагодив контакт з Ле Сажем, а під час свого другого перебування в Речі Посполитій став наставником Северина та Яна Потоцьких. З іншого боку, видатний женевський фізик Жорж-Луї Ле Саж, кореспондент Королівської академії наук у Парижі, розробив комплексну програму для потенційної закордонної освіти Казимира у Швейцарії. Серед запропонованих ним предметів, які викладали найкращі вчителі ("le meilleur maître"), в тому числі професори Женевської академії, були традиційні гуманітарні (історія, філософія) та мистецькі спеціальності (музика, танці, малювання). Привертає увагу присутність у цьому переліку точних дисциплін: математики та фізики. Варто зазначити, що освіта в цій галузі стала модною в середині століття, про що свідчать подорожні щоденники інших молодих представників шляхти та магнатів. Більше того, у 1760-х роках можна говорити про обмежену моду на наймання швейцарських вчителів для навчання молодих магнатів за кордоном. Адже в той час вихователем молодих Мнішеків був інший швейцарець - Елі Бертран. Родинне листування Жевуських свідчить, що кальвіністський пастор Елі Бертран (1713-1797) розглядався тоді як потенційний вчитель, але на той час він був репетитором Мнішеків, синів Катерини Мнішек, уродженої Замойської. Францішек дуже високо оцінював його педагогічні якості, вважаючи його вчителем "дуже розсудливим, а передусім сповненим манер політичного світу". 

Казимир Жевуський перебував у Варшаві з жовтня 1765 року, готуючись до освітньої подорожі за кордон. Елі Бертран, в свою чергу, прибув до Варшави зі своїми учнями приблизно в той самий час. Відомо, що він разом зі своїми підопічними прибув сюди 21 жовтня, вже будучи їхнім опікуном упродовж трьох років, переважно під час навчання молодих Мнішеків у Швейцарії. Безсумнівно, Бертран виглядав абсолютним фаворитом на посаду вчителя і вихователя юного Казимира. Він був типом універсального вченого епохи Просвітництва. Елі Бертран вже мав у своєму розпорядженні великий досвід, який він здобув у своїй країні як вихователь синів швейцарських патриціїв. Він отримав кафедру богослов'я в Лозаннському університеті та обіймав посаду секретаря Економічного товариства Берна. Він залишався серед інтелектуальної еліти того часу, підтримуючи жваве листування з найбільшими авторитетами Просвітництва (в тому числі з Вольтером). Перебуваючи в Речі Посполитій (до початку березня 1766 року), він користувався репутацією експерта в галузі економіки та політики. Як радник польського королівського двору, з ініціативи Станіслава Августа Понятовського та прогресивних магнатів, Бертран підготував кілька проектів економічних і політичних реформ для Речі Посполитої. Плани Францішека Жевуського найняти швейцарця вчителем для молодшого брата були фактично нездійсненними, і від них довелося відмовитися, оскільки після майже піврічного перебування у Варшаві той збирався продовжити свою подорож Європою разом з Міхалом і Юзефом Мнішеками. З іншого боку, Францішек вважав, що не можна відкладати початок освітньої подорожі Казимира до завершення закордонних мандрівок Мнішеків (фактично, не раніше 1768 року). Тому було вирішено залучити іншого іноземця, якогось "пана Гарделя". Однак його кандидатура також була нереальною через його намагання стати агентом польського короля в Парижі та з особистих причин.

Річ у тім, що у вихованні та навчанні юного Казимира також брали участь дві відомі на всю Річ Посполиту постаті, які давали поради та допомагали його батькам. Це були король Станіслав Август Понятовський та піарист Станіслав Конарський. Ще наприкінці 1765 року питання про те, куди відправити Казимира на подальше навчання, залишалося відкритим, і король вирішив відправити його до Петербурга, до Францішека, який мав повернутися на свою посаду посла, мотивуючи це тим, що після завершення домашнього навчання "кращого шляху для нього не може бути". Таким чином монарх розвіював побоювання батьків щодо можливого негативного впливу холодного російського клімату на здоров'я їхнього сина. Він також посилався на численні переваги такого розташування, такі як набуття політичного і дипломатичного досвіду, найкраща опіка з боку старшого брата, а також захист від поганого впливу оточення і збивання юнака на хибний шлях, гарантований бездоганною моральною атмосферою, що панувала при дворі цариці Катерини II (насправді дуже ідеалізованою королем). Не виключено, що король побачив у ньому перспективу для майбутнього дипломата і відданого магнатського партизана, за прикладом старшого брата. Однак, як виявилося, негативні аргументи, на жаль, згодом набули статусу доконаних фактів. Мати Казимира, вражена особистою турботою короля, висловила вдячність "за виявлену доброту Ясновельможного і його милостивий інтерес до освіти її сина" і охоче прийняла проект. Врешті-решт, однак, перемогла концепція західної освіти, яку послідовно просував Францішек, який, як уже згадувалося, від самого початку висунув пропозицію навчання в Женеві. Наприкінці зими 1766 року мати Казимира, Францішка, уроджена Цетнер, все ж вирішила відправити молодшого сина до Відня, з чим Францішек, схоже, змирився. Не виключено, що така радикальна зміна напрямку була зумовлена складним характером місії Францішека в Петербурзі, про що він згадував у своїх листах ще до другої поїздки до росії. Його друге перебування на Неві, в 1766-1767 роках, було, до того ж, нетривалим і невдалим. Це вплинуло на його остаточне рішення відмовитися від східного напрямку, навіть якщо цей варіант був лише коротким вступом до власне освітньої подорожі, прийнятої як модель освіти Жевуськими, як з Підгірців, так і з Роздолу. Врешті-решт місцем призначення першого етапу освітньої подорожі було обрано Францію. Це була ідея Францішека, який порадив батькам відправити "Казьо" до однієї з невеликих французьких академій, розташованих у провінційних містечках. Щоб переконати їх у цьому плані, він також надіслав матері список таких шкіл.

З огляду на відмову від швейцарського варіанту, правильний вибір іншого наставника, який би забезпечив найкращу академічну та освітню опіку, був надзвичайно важливим питанням. Ця проблема довго обговорювалася зі Станіславом Конарським, засновником Варшавського Collegium Nobilium. Пропозиція призначити піариста Анджея Ожгу (чернече ім'я Олексій) з'явилася в листах навесні 1766 року. Здається, що головним промоутером цієї ідеї була Францішка Жевуська. Конарський ставився до цього плану дуже позитивно, добре пам'ятаючи щедрість її чоловіка, якого він називав "фундатором". Він просив лише згоди піарівського провінціала та єпископа. Ввічливим тоном він висловив глибоку надію, що ця співпраця принесе відчутні результати для Казимира, про якого він писав, що "Своїми прекрасними якостями він дає надію, що займе гідне місце у вітчизні і буде корисним їй, і прикрасою власного гнізда, і втіхою для батьків". 

Олексій Ожга (1712-1771), випускник римських студій, справді міг похвалитися блискучою кар'єрою у своєму ордені на той час, зокрема, був провінціалом з 1763 по 1765 рік, і мав необхідний досвід як вихователь. Так, він двічі виїжджав за кордон як наставник молодих мандрівників, зокрема був наставником Алоїзія Брюля, сина впливового міністра саксонського короля Августа ІІІ. Проте Конарського непокоїв сам факт обрання духовної особи наставником, що могло викликати обурення чи незадоволення з боку Казимира, про що він був попереджений. Він рекомендував молодому магнатові, щоб найближчі до нього люди переконали його в особі вихователя. Правомірність цих побоювань, на жаль, підтвердив подальший хід освітньої подорожі. До того ж, історія магнатських мандрівок вже знала подібні випадки, коли між духовними наставниками та їхніми вихованцями виникали навіть відкриті конфлікти.

Містом, яке мало забезпечити Казимиру першу академічну освіту за кордоном, став Страсбург. Знаменитий університет, розташований там, був відомий передусім як центр гуманістичних досліджень, який ще з часів Ренесансу приваблював велику кількість студентів з Речі Посполитої. Казимир Жевуський у супроводі свого наставника прибув туди восени, на що чітко вказує факт його магістратури, зафіксований в університетському реєстрі філософсько-теологічного факультету. Під датою 16 вересня 1766 року з'являються імена "Casimirus Rzewuski, filius palatine Podoliae" та "Abbas Alexius Ozga". Час запису в страсбурзькому студентському реєстрі є важливим, оскільки вказує на те, що точна дата від'їзду Казимира Жевуського з країни повинна була припадати на літо (червень-серпень) того ж року. Вже наприкінці весни 1766 року з'явилася інформація про близьку очікувану дату його від'їзду (22 травня). Незабаром з'явилося повідомлення, що виїзд до Франції був ненадовго відкладений з об'єктивних логістичних причин. Брати Жевуські розлучилися на початку червня, коли Францішек вирушив з Варшави до столиці росії. У листі від 17 червня 1766 року в листі до матері він передає через неї сердечні обійми братові. Лише наприкінці липня Францішек отримав звістку про від'їзд Казимира до Страсбурга, яку він сприйняв з великою радістю і назвав "найбажанішою новиною". Він вважав, що це найкращий освітній проект для його брата, і що Страсбург був найбільш підходящим вибором, хоча б тому, що там викладав професор, відомий у всій Європі. Однак у першій половині наступного місяця Францішек поскаржився, що вже довгий час не має жодних новин про подорож молодшого брата або про його навчання у Франції.

Перша більш детальна інформація про навчання Казимира та його неоднозначну, а точінше гідну осуду поведінку з'явилася невдовзі після того, як він розпочав навчання у Страсбурзі. Глибоко стурбований Францішек повідомляв з Петербурга про свавільну поведінку брата, який залишав пансіон без нагляду, не підкорявся наказам піарівського наставника і мав велику слабкість до жінок. Францішек хвилювався, що це може призвести до справжньої катастрофи ("le plus grand malheur"). Він закликав негайного втрутися, надіславши Казимиру листа. На жаль, не збереглося листів від вихователя Ожги, які могли б розповісти нам більше про ці проблеми, хоча відомо, що він надсилав такі листи і Францішеку, і батькам Казимира, причому їхній зміст і тон варіювалися залежно від адресата.

Ситуація мала бути дуже серйозною, якщо справа дійшла аж до короля, у якого батьки Казимира просили дозволу на поїздку Францішека до Страсбурга. Метою було запобігти нерозважливості та приборкати впертість і непослух їхнього молодшого сина, а також забезпечити належне виконання шкільної програми. Незабаром після повернення з Петербурга і поліпшення стану здоров'я Францішек вирушив зі спеціальною освітньою місією до Франції. Навесні 1767 року він надіслав звістку з Сілезії, повідомляючи, що не має жодних звісток про брата ні від нього самого, ні від його вихователя Олексія Ожги. Це дало привід для припущення, що вони вже виїхали зі Страсбурга для подальшої подорожі. Ситуація прояснилася через місяць, коли брати зустрілися безпосередньо в Дурлаху, столиці Бадену, містечку на Рейні неподалік від Страсбурга, що дозволило Казимиру відносно легко дістатися до старшого брата. З цього часу з'являються перші більш докладні звістки про добре здоров'я Казимира. Однак більш цікавим є діагноз Францішека щодо способу життя брата і характеру його поведінки. Він давав надію на те, що молодий перегринат (юнак, що здійснює навчальну подорож) кардинально змінить свою поведінку: "Не його серце і розум зламані, а лише поблажливість старших була причиною його слабкості". Францішек навіть висловив захоплення стриманістю свого молодшого брата, який ще не вчинив "більшого безумства", незважаючи на відсутність належного нагляду з боку його опікунів. Прибувши до Страсбурга, Францішек вказав братові на необхідність змінити спосіб життя і покликався на владу, якою наділили його батьки. Він порадив батькові не поспішати з покаранням брата, не вдаючись до надмірної суворості, яка, на його думку, могла б зашкодити "решткам його вродженої доброї вдачі" і порушити хід його навчання. Проблемою став також позов до французького трибуналу, поданий проти Казимира у зв'язку з дуеллю, в якій він брав участь. Вся ця ситуація також спричинила значні фінансові витрати, оскільки Францішек був змушений за короткий час витратити 400 червоних злотих. Важливу роль у запобіганні цих неприємностей мав відіграти "кавалергард барон Дірхім", якому - як можна зробити висновок з інформації, що міститься в листі - Жевуські завдячували тим, що Казимир уникнув суворого покарання.

Тон листів Францішека Жевуського не залишає сумнівів у тому, що навчання не було основним заняттям подільського воєводича, який, схоже, дуже недбало ставився до освіти. Його увагу здебільшого займала діяльність іншого характеру. Бурхливе життя молодого студента, напевно, було сповнене моральних скандалів, адже Францішек навіть писав у своїх листах про "розпусту". Дуелі були наслідком такого способу життя, адже навіть у далекій Речі Посполитій до громадськості просочувалася пікантна інформація про ексцеси підлітка-магната за кордоном, наслідки яких мав нівелювати спеціально присланий з цією метою брат Францішек, про що писали навіть друковані видання: "Ясновельможний Жевуський, польний писар коронний, їде не до Парижа, а до Страсбурга, щоб відвідати воєводича подільського, свого брата, пораненого на дуелі".

У своїх листах Францішек детально звітував про стан здоров'я брата та описував етапи лікування, яке той проходив. З їх змісту видно, що під час дуелі Казимир отримав серйозне поранення в бік, яке, хоч і добре заживало, але викликало болісний дискомфорт, в тому числі оніміння м'язів. Однак випадок був настільки серйозним, що вважалося, що отримані травми могли навіть загрожувати постійною інвалідністю. Тому було необхідне комплексне лікування. Після консультації з лікарями у Страсбурзі, які призначили кровопускання, було вирішено продовжити лікування мінеральними водами в Спа. Ще одна медична консультація відбулася вже в Мангеймі, і Жевуському допомагали та консультували запрошені лікарі з курфюршества Пфальц. Як і французькі медики, вони ретельно оглянули рани на грудях і боці, поставили схожий діагноз і рекомендували аналогічну терапію у вигляді необхідності кровопускання і вживання мінеральних вод. Крім того, згадка про застарілі рани може свідчити про те, що дуель була не першою. 

Шлях до Спа мав бути подоланий каретою, у найповільнішому темпі, щоб не погіршити погане самопочуття хворого. Незважаючи на рекомендацію їхати до "спаських вод", початковий намір змінився, і Жевуські попрямували до курорту в Аахені, неподалік від Спа. Подорожня свита прибула туди після тритижневої подорожі, і як тільки вони прибули, Казимир почав пити воду, а потім купатися в цілющих джерелах. Поїздка на води також мала на меті поправити здоров'я Францішека, але він доглядав за тимчасово хворим братом, а сам мав поїхати до Спа після завершення лікування, оскільки цілющі води в Екс-ла-Шапель не підходили для його хвороби: "тутешні мінерали не є корисними для моєї хвороби". Під час перебування в Екс-ла-Шапель, як і раніше в Страсбурзі, Францішек взяв на себе обов'язки вихователя брата, даючи йому численні поради і вказуючи на неправильність принципів, якими той керувався в своїй поведінці. Він не шкодував для нього цих "нагадувань", сподіваючись на тривалий ефект. Батькам він також звеличував чесноти характеру брата, пишучи, що добре впливає на нього, а найбільшими недоліками називав його буйну вдачу і надмірні амбіції. Саме ці якості, справедливо відзначені старшим братом, ймовірно, були причиною численних дуелей навіть у майбутньому. У цей час виховна роль піаріста Ожги, ймовірно, значно зменшилася. 

Мінеральне лікування в Аахені, яке тривало понад місяць, принесло відносно добрі результати, зокрема, значне покращення кольору обличчя Казимира та припинення багатьох недуг. Незважаючи на позитивні результати лікування, Францішек вирішив урізноманітнити терапевтичну програму відвідуванням Спа. Це рішення, ймовірно, було викликане бажанням довше побути з братом, оскільки він повідомив батькові, що хоче впливати на нього м'яким переконанням і добрим прикладом, а не насильницькими діями і покараннями. Свою роль зіграла також інформація про земляків, які в той час перебували в Спа, зокрема, про сестру Станіслава Августа, Людвіку Понятовську, уроджену Замойську. Брати Жевуські прибули на голландський курорт у серпні 1767 року і записані у списку гостей курорту під датою 9 серпня. З польських дам, окрім Понятовської, знаходимо також сліди присутності маршалки Ізабели Любомирської, уродженої Чорторийської (Liste des seigneurs et dames qui font venus aux eaux minerales de Spa, l'an 1767). Від самого початку вони відчули цілющий вплив місцевих вод, які допомогли Казимиру. Однак про їхні зустрічі зі співвітчизниками, серед яких курорт був надзвичайно популярним, більше нічого не відомо. Через три тижні наслідки лікування були вже дуже помітними. Рана загоїлася, а регулярне вживання мінеральних вод повинно було відновити організм і сили Казимира, значно ослаблені частими кровотечами. 

Францішек також будував подальші плани щодо освіти свого брата, який, за його власним визнанням, не мав великого інтересу до навчання. Він розмірковував над тим, щоб відправити брата до Швейцарії, головною причиною такого вибору було впровадження ефективної програми освіти, а також, здається, ще більшою мірою, щоб відокремити його від усіх спокус: "тримати його подалі від усіх розваг, які можуть стати перешкодою в його навчанні, бо юнакові легше забути про задоволення, до яких він не має можливості, ніж утримуватися від них, коли вони постіно легкодоступні". У цьому є вагомий виховний аргумент. Вибір Швейцарії, відомої своєю суворою кальвіністською мораллю, мав на меті запровадити більшу строгість, ніж раніше. Однак цей план не зустрів схвалення Михайла Юзефа Жевуського, який назвав свого сина "невіруючим", звинувативши його в бажанні відправити Казимира до Швейцарії. Францішек пояснив свій проект як більш корисний і пообіцяв наглядати і заохочувати його католицьку ревність, якщо буде обрано перебування в "дисидентських країнах". Цей уривок, у свою чергу, перегукується з чіткою конфесійною проблемою, поширеною в освітніх подорожах, - страхом перед зміною релігії. Це стосувалося як католицьких, так і протестантських опікунів молодих мандрівників.

Видається, що для Михайла Юзефа Жевуського варіант навчання молодшого сина в Геттінгені був можливим, незважаючи на те, що Францішек чітко усвідомлював абсолютне домінування лютеранської конфесії в цьому університеті. Це також підтверджується територіальним походженням прибулих з Речі Посполитої у 1764-1766 рр. У той час університетська метрика фіксувала майже виключно студентів з великих міст Королівства Пруссії. Були записи від кількох мешканців Ельблонга та одного мешканця Данцига, що чітко демонструє конфесійний критерій вибору цього університету. Єдиним польським студентом з-поза меж цієї території став 26 жовтня 1767 року "Bogislaus Ciechanski Lituano Polonus", який прибув до Геттінгена після навчання в Марбурзі. Його можна ідентифікувати як члена родини Цеханських гербу Остоя, представника дрібної шляхти Новогрудського повіту. Роком пізніше Адам Якуб Шидловський "camerarius S. R. Poloniae Majestatis" (зарахований 21 жовтня 1768). Він був представником коронної шляхти, камергером короля Станіслава Августа Понятовського, а згодом старостою мєльницьким. Його присутність підтверджує навчання в цьому університеті також католицької шляхти Речі Посполитої. 

Маршрут подальшої подорожі братів Жевуських був продиктований факторами освітнього характеру. Покинувши Спа, вони повернулися до Аахена, щоб продовжити бальнеологічне лікування, але незабаром склали плани подорожі до столиці Австрійських Нідерландів. Причиною була присутність у Брюсселі "першого страсбурзького професора на ім'я Шефлінг, який розпочав навчання брата". Ця звістка дозволяє нам сказати трохи більше про навчання Казимира в Страсбурзькому університеті, або, принаймні, про особу одного з його викладачів. Ім'я цього страсбурзького професора історії та видатного знавця риторики, права та античності у XVIII столітті вживалося у двох формах: Шефлінг і Шепфлін. Він був видатним діячем гуманітарних наук європейського масштабу. Йоганн Даніель Шепфлін (1694-1771) був, серед іншого, вчителем Гете. У 1767 році він перебував у Брюсселі на запрошення габсбурзького міністра Йоганна Карла Філіпа фон Кобенцля у зв'язку з планами заснування там академії.

Згідно з листом Франциска, Шепфлін, описаний як "людина, сповнена розуму і мудрості", надіслав листом інструкції щодо подальшого виховання Казимира, а після його прибуття до Брюсселя з його допомогою мав бути складений детальний план навчання. Перебування за кордоном і подорожі, пов'язані з плануванням наступних етапів навчання, були дуже дорогими, тому в листах Францішека до батька були часті прохання про гроші, які передавалися через купців зі Львова чи Варшави, які брали участь в осінніх ярмарках у Лейпцигу. Прибувши до Брюсселя, Францішек захворів на серйозне захворювання очей, що змусило його подумати про поїздку до Швейцарії на лікування. Тому Францішек призначив ще одного наставника на додаток до піаріста Ожги, яким став "пан де Сен-П'єр, віком п'ятдесят з невеликим років, шляхетного походження", рекомендований тодішнім губернатором Брабанту фон Кобенцлем. Призначення додаткового наставника, дворянина і професійного військового у високому званні підполковника, очевидно, мало на меті посилити дисципліну і забезпечити належну гідність Казимира після від'їзду його брата. Зустріч із Шепфліном у Брюсселі, під час якої було узгоджено програму подальшого навчання, напевно, відбулася, хоча Францішек не згадує про це у своїх листах до батька.

Вищезгадані проекти подальшого навчання в різних університетах чітко свідчать про те, що повний провал перебування і навчання в Страсбурзькому університеті був усвідомлений. Це врешті-решт спонукало опікунів Казимира змінити модель його навчання з денної форми на приватну. Наступним місцем навчання Казимира стали Нідерланди, місто Утрехт. Достеменно відомо, що ні Жевуський, ні Ожга не фігурують у метриці цього університету. Тому слід припустити, що все його тривале перебування в цьому відомому університеті, розташованому на Рейні, проходило під керівництвом найманих професорів. Це також підтверджується повідомленнями в листах Францішека. 

Той факт, що він не був зарахований студентом цього протестантського університету, заснованого в 1636 році, не повинен дивувати, оскільки в місті взагалі було мало поляків, які б навчалися в ньому. Францішек дійсно перебував деякий час в Утрехті, куди брати прибули 13 жовтня, щоб наглядати за успіхами брата, "щоб він був ще краще підготовлений до уважного ставлення до навчання і належного послуху своїм керівникам". Наведене вище твердження свідчить про те, що норовливість і непослух Казимира були найсерйознішою освітньою проблемою від самого початку його освітнього шляху. Витівки молодшого сина, напевно, викликали у Михайла Юзефа Жевуського роздратування і переконали його в марності продовження шляху, який замість очікуваних позитивних результатів приносив би лише дедалі більші витрати. Результатом цього розчарування стали категоричні слова в листі до Францішека (датованому 20 вересня того ж року): "Я не хотів би більше тримати його за кордоном". З цього зрозуміло, що ідея продовжити навчання в Утрехті була радше власним проектом Францішека, який не зовсім відповідав намірам його батька. Своє порушення батькової заборони він намагався виправдати тим, що навесні того ж року (11 травня) запропонував "віддати Казимира до академії, оскільки в Речі Посполитій вже давно назріває смута". Ймовірно, він мав на увазі утворення дисидентських конфедерацій і заплановану відповідь католицької шляхти, яка призвела в червні 1767 року до утворення Радомської конфедерації. Як бачимо, навіть серйозні політичні заворушення не змогли зупинити Михайла Юзефа від вимоги повернення сина в країну, хоча перебування за кордоном мало б убезпечити його. Зрештою, повідомлення з Речі Посполитої про напружену ситуацію переважали, і брати залишилися в Утрехті, оскільки Францішек не хотів повертатися. Ймовірно, не останню роль тут відіграв той факт, що Вацлав Петро Жевуський, їхній близький родич з лінії Підгорецької, був викрадений і депортований за наказом Репніна в жовтні 1767 року.

Постійний нагляд, допомога під час уроків і правильний педагогічний підхід, за словами Францішека, благотворно вплинули на ставлення Казимира. Однак похвальний тон листів не зміг переконати батька і не спонукав його змінити своє рішення. Більше того, в середині листопада Францішек також отримав листи від матері, яка закликала Казимира повернутися. Ці вимоги, однак, зустріли опір з боку Францішека, який відмовлявся необхідністю виконати свій "обов'язок доброти по відношенню до брата". При цьому він посилався на власний розсуд і багаторічний досвід, який він вже набув за кордоном. Він також не повідомив молодшому братові про бажання батьків повернути його додому, боячись відбити у нього охоту до навчання. Він також не згадував про дії духовного наставника, ксьондза Ожги, натомість висловлював надію, що нещодавно найнятий військовий вихователь зможе стримувати "розгнуздані пристрасті" Казимира. Серед переваг перебування в Утрехті він також назвав можливість навчатися у відомих професорів місцевого університету, хоча й не назвав їхніх імен. При цьому він пообіцяв, що якщо батьки наполягатимуть на поверненні, то він більше не буде чинити опір, якщо отримає гроші, щоб покрити витрати на навчання брата і його подорож додому. На початку грудня 1767 року Францішек прийняв остаточне рішення поїхати до Швейцарії на лікування і залишити Казимира, який продовжував навчання під опікою своїх наставників. Францішек особливо хвалив нещодавно прийнятого француза Сен-П'єра і навіть рекомендував запросити його на кілька років додому для подальшого виховання Казимира. Він також згадав про постійно зростаючу вартість навчання і необхідність врегулювати ці зобов'язання за посередництвом Петра Теппера у Варшаві та амстердамських банкірів.

Наприкінці 1767 року Францішек покинув Утрехт і на початку 1768 року подорожував французькою територією на південь. Він відповів на обурення батька через невиконання його наказу і захистив брата, написавши "вік і слабкість зовсім не роблять його непридатним" для допомоги батькові в поточній політичній ситуації. Рішення Михайла Юзефа Жевуського щодо закордонної освіти сина змінилося лише на початку 1768 року, і Францішеку порадили залишити брата на навчання в Утрехті до подальших вказівок, а самому перебувати в Лозанні. Завдяки хорошим результатам лікування очей, Францішек вирішив поїхати до Англії, щоб ознайомитися з роботою парламенту в Лондоні. Це не місце для детальної розповіді про перебування та діяльність Францішека Жевуського в Англії. Однак відомості про його поїздку на Британські острови є цінними з кількох причин. Перш за все, вони заповнюють значну прогалину в наших знаннях про подорожі в цьому напрямку. Новіші дослідження, звичайно, додали нові дані в цьому відношенні, так що ми знаємо, що менш ніж за два роки до Жевуського брати Юзеф і Міхал Мнішеки відвідали Англію і пробули там майже чотири місяці влітку і восени 1768 року. Листи Францішека також збагачують наші знання про етапи його перебування за кордоном у 1767-1769 роках, оскільки британський епізод цих подорожей раніше залишався невідомим.

У листі від 10 березня з Лондона Францішек повідомляв про оновлений кошторис витрат на освіту. З переліку витрат відомо, що, крім звичайних витрат на харчування і проживання, було оплачено трьох слуг: двоє перебували на службі у Казимира і один у наставника Ожги. Понад чверть витрат становили суто освітні витрати, що охоплювали гуманітарні, природничі науки та іноземні мови. Казимир вивчав історію та геометрію, брав уроки малювання. Не нехтували і фізичними вправами. Плата за користування манежем свідчить про те, що молодий магнат тренувався у майстерності верхової їзди, що, в свою чергу, свідчить про його хороше здоров'я. Гонорар репетитора сягав 25 дукатів, а до загальної суми додавалися невизначені "позакоординаційні витрати" (30 дукатів). Загальні щомісячні витрати на проживання та навчання в Утрехті становили 170 дукатів (червоних злотих), або, за тодішнім курсом, близько 3 000 польських злотих. Це були значні фінансові витрати навіть для магнатської кишені. Наявність історії в навчальній програмі свідчить про те, що ця спеціалізація все ще вважалася невід'ємною частиною освіти освіченої магнатської еліти. Фактично, вона також була надзвичайно важливим лекційним предметом в єзуїтській освіті. Усі статті витрат слід вважати стандартними, але одна з них, безумовно, належала до виняткових. Йдеться про щомісячну зарплату професора англійської мови, яка становила 3 дукати. Це єдиний викладач іноземної мови, який потрапив до цього списку. Важко вирішити, чи вивчення цієї мови свідчило про намір Казимира поїхати до Англії слідами старшого брата, чи про його англофільство. Адже знання англійської мови було дуже рідкісним у суспільстві Речі Посполитої. Вважалося, що Чорторийські володіють цією мовою найкраще. Також в освіті короля, з яким Жевуські були тісно пов'язані, були помітні елементи виховання "освіченого англофіла".

Навесні 1768 року грошові субсидії, призначені на освіту Казимира, були значно скорочені. Попередню суму в 1 500 червоних злотих на рік було зменшено до 1 200. Можливо, це слід розглядати як стимул для Казимира повернутися. Після подорожі столицею та провінцією єдине, що утримувало Францішека Жевуського в Англії, було бажання побачити "королівські урочистості", після яких він мав вирушити до Нідерландів. Насправді він залишився в Лондоні ще на кілька тижнів, а в середині червня втрутився в суперечку з батьком щодо розміру зарплати Ожги. На зворотному шляху через Ла-Манш і Кале він отримав листом тривожну звістку про збройну діяльність Барської конфедерації, до прихильників якої він явно не належав. Він знову зупинився на курорті Спа, але цього разу не для лікування. Отримавши запрошення від Адама Казимира Чорторийського, який зупинився там зі своєю дружиною і прямував до Англії, він мав обговорити з ним особисті справи та політичну ситуацію в країні. Там же він зустрівся з принцом Пруссії, від якого дізнався про перехід кордону прусським військом на допомогу російським військам.

Зустріч з братом відбулася лише в середині серпня, а до того часу Францішек перебував у Брюсселі. Прибувши до Утрехта, він повідомив про успіхи Казимира у навчанні, причому у хвалебних тонах. Він дав гарну оцінку його навчальним досягненням. Єдиним його занепокоєнням було те, що ентузіазм брата до читання книг був надто низьким. Він також високо оцінив розвиток вроджених талантів. З усіх навичок, які тренував Казимир, він був найбільш захоплений своїми художніми здібностями: "Він захопився малюванням і зробив такий швидкий прогрес, що його малюнки нічим не гірші за найкрасивіші листівки". 

Водночас він повідомив про бажання Казимира повернутися додому, ввічливо написавши, що головною причиною цього є туга за вітчизною. Він намагався затримати його в Нідерландах ще на деякий час, але, зважаючи на рішучість Казимира, визнав, що для нього було б корисніше залишитися біля батька, ніж продовжувати освіту за кордоном. Натомість він звільнив себе від обов'язку супроводжувати брата додому, побоюючись політичної та військової ситуації, яка могла б завести його "в лабіринт нескінченних двозначностей". Ймовірно, це натяк на його близькі стосунки з королем. Іншого наставника, Сен-П'єра, також не вдалося переконати поїхати до Речі Посполитої, тож Казимир мав приєднатися до старости Бродницького та управителя королівських будівель Кароля Францішека Шмідта, який повертався до Варшави з Парижа. Він виконував там місію таємного агента і політичного емісара короля, намагаючись перешкодити посланцям Барської конфедерації. Францішек з братом поїхали до Меца, де 16 вересня мали зустрітися зі Шмідтом.

Казимир мав їхати додому в кареті, у супроводі гувернера і двох слуг, маршрутом через Берлін і Гданськ. Фінальним етапом подорожі мала стати зустріч у Гданську з "пані Мечниковою", тобто його старшою сестрою Анною, вдовою коронного мечника Юзефа Гумецького. Запланований від'їзд затримався через тижневе очікування в Меці на прибуття Шмідта, який затримався в Парижі. Також відбулася зміна маршруту через діяльність Барської конфедерації у Речі Посполитій. Шмідт отримав листа від короля з наказом повертатися південним шляхом через Мангейм, Франкфурт-на-Майні, Лейпциг і Дрезден. Францішек дав Шмідту 200 червоних золотих як плату за подорож брата. Один з останніх листів з часу подорожі Казимира дає певне уявлення про моду, якій він піддавався. Адже Францішек відправив із ним слугу з перукарськими навичками, оскільки його молодший брат мав схильність до перукарського мистецтва, "без якого він не міг обійтися".

Розлучившись з братом, Францішек поїхав до Франції. Він повідомив батька про благополучне прибуття Казимира до Варшави приблизно в середині жовтня. Так закінчилася освітня подорож Казимира Жевуського, яка тривала трохи більше двох років. Симптоматично підсумувати баланс здобутків і витрат, які принесла ця подорож. У своєму листі Францішек піддався спокусі сформулювати кілька важливих висновків щодо закордонної освіти молодого магната. А саме, він визнав, що, незважаючи на зусилля багатьох, цілі подорожі, передбачені батьками (навчання та пізнання світу), були досягнуті лише наполовину. Причиною цього був нестриманий характер Казимира, який не зміг приборкати свої "кипучі пристрасті". Не мав успіху і його наставник. Тому Францішек вважав, що єдиним рішенням було достроково відправити брата назад додому, щоб "приборкати цю поривчастість" і таким чином захистити його від ще гірших наслідків.

Таким чином, остаточна оцінка наслідків освітньої подорожі Казимира Жевуського не може бути позитивною. Більше того, невідомі досі юнацькі пригоди подільського воєводича проливають багато світла на подальшу долю цього магната і, здається, пояснюють його прихильність до вільного способу життя, схильність до ризику і скандалів. Вони також значною мірою прояснюють питання, чому його запам'ятали переважно через призму його численних дуелей, а не політичних чи військових досягнень. Існує разючий контраст між витраченими зусиллями та освітніми плодами цієї подорожі, які були незначними або взагалі відсутніми у порівнянні з оточенням молодого магната, і розкривають масштаб марнування коштів, часу та можливостей, створених для особистого та академічного розвитку. Казимиру Жевуському були створені оптимальні умови для навчання та освітніх подорожей Європою. До розробки планів його освіти долучився сам король, а також швейцарський кореспондент Королівської академії наук у Парижі, видатний фізик Жорж-Луї Ле Саж з Женеви та знаменитий страсбурзький професор Йоганн Даніель Шепфлін. Фактичним наставником юнака був його всесвітньо відомий брат Францішек, досвідчений дипломат і політик. Він також отримав доброго і досвідченого наставника в особі піариста Олексія Ожги, який мав репутацію чудового педагога і вихователя. Однак його вплив на свого протеже, здається, був незначним. Ввічливий тон листів Францішека Жевуського, який підкреслював чесноти брата, ймовірно, був продиктований переважно його побажаннями і не зміг затьмарити запальний і поривчастий характер молодшого брата, який значною мірою спричинив провал цілей, які були поставлені до подорожі і навчання за кордоном.