Францішек Жевуський

(1730-1800)

Францішек Жевуський, П'єтро Ротарі 1758

Найбільшого кар'єрного успіху серед братів досяг Францішек Жевуський. Його політична діяльність дуже відрізнявся від діяльності триюродного кузена Северина: той займався розбудовою візій, вступав у полеміку та виступав з промовами, тобто був публічним діячем. Францішек же займався тим, що зараз би назвали "кулуарними домовленостями", розбудовою мережі особистих приватних контактів в традиціях клієнтаризму. Близько 1754 року він заприятелював зі Станіславом Понятовським, майбутнім королем, і ці стосунки зумовили усю його подальшу кар'єру. Понятовський формував коло своїх прихильників і також був зацікавлений у союзі. За його словами, Францішек у той час вважався найелегантнішим юнаком у Речі Посполитій, улюбленцем жінок. У такому статусі він взяв на себе світську роль шанувальника Ізабели Чорторийської (в подальшому матері Констанції Жевуської) та зблизився із політичною партією Чорторийських "Фамілія". 

У 1757 році, коли Август ІІІ і міністр Генріх Брюль шукали зближення з "Фамілією", то звернулися за посередництвом до Францішека, у результаті чого він отримав від короля орден Білого Орла. У 1758 році він супроводжував королевича Карла, майбутнього герцога Курляндвського, у Петербург, де прийшовся до смаку імператриці Єлизаветі, яка, за чутками, хотіла, щоб він замінив Станіслава Понятовського на посаді посла в Петербурзі. 

21 травня 1758 року Францішек одружився з Юліаною, дочкою Рафала Скарбека, старости солотвинського, спадкоємицею Бурштина. Цей шлюб за розрахунком вплинув хіба що на майнові питання: подружжя мешкало окремо і дружина майже не фігурує у подальшому житті Жевуського. Дітей вони не мали, тож згодом Юліана узяла на виховання своїх осиротілих племінників, які в свій час відзначились як меценати: Ігнацій Скарбек збудував шпиталь для убогих у Бурштині, а Станіслав Скарбек – грандіозний за масштабом доброчинний інститут для убогих і сиріт у Закладі та міський театр у Львові, нині відомий як театр імені Марії Заньковецької. 

Напередодні міжкоролів'я Францішек Жевуський був довіреною особою Станіслава Понятовського і з 1762 року зосередив у своїх руках керівництво дипломатичною діяльністю "Фамілії". Як активний діяч партії він організував ополчення Чорторийських у Руському воєводстві, готуючись до можливих збройних конфліктів під час відкриття коронного трибуналу у 1763 році, але того не сталося через смерть короля Августа III. Після коронації Понятовського, яка стала можлива за сприяння росії, імперія прагнула поглибити вплив на Річ Посполиту, що знайшло втілення у так званиій "справі дисидентів". Францішек Жевуський відіграв у ній роль посла до Петеребургу, де мав виробити угоду, згідно з якою росія мала б підтримати реформи, запропоновані Станіславом Августом Понятовським, в обмін на поступове надання прав різним конфесіям, яких вимагала цариця. 

Францішек Жевуський, копія портрету П'єтро Ротарі, Гатчина

Преговори, які тривали з перевою з 1764 по 1767 рік, зазнали поразки: хоча сам посол вбачав у конфлікті суто релігійне питання, за ним стояло прагнення впровадити російський вплив з одного боку — і опір цьому впливу з іншого; а відповідно компромісне вирішення не влаштовувало обидві сторони. 

Уперше Францішек Жевуський вирушив послом до Петербургу 9 серпня 1764 року, між суперечливим обранням Станіслава Понятовського та його остаточною коронацією, з метою укріпити позицію новообраного та встановити контакти. Але у Петербурзі він зіткнувся з перешкодою через вороже ставлення фаворита Григорія Орлова, який за допомогою російських сановників завадив його зустрічі з Катериною II. У цій ситуації Жевуський звітував до сейму з порадою утриматися від реформ та укласти союз із росією, після чого, на його думку, було б легше отримати згоду Катерини на політичні реформи. Після коронації Понятовського Францішек отримав повноваження надзвичайного посла від імені короля, що, з одного боку, зробило його присутність у Петербурзі більш вагомою, і отримав інструкцію зайняти вичікувальну позицію щодо пропозицій союзу, що, з іншого боку, обмежило його свободу дій. Проте йому вдалося за допомогою міністра Микити Паніна відбити інтриги Орлова і домогтися аудієнції Катерини II, яка доручила йому передати королю, що найважливішою її вимогою є вирішення справи дисидентів. Опинившися у глухому куті, Жевуський попросив відпустки і у березні 1765 року повернувся до Варшави. 

Справа дисидентів, інспірована росією, у Речі Посполитій була сприйнята як зазіхання на втручання у внутрішні справи і викликала суспільний супротив, а на доданок спричинила внутрішню напругу на релігійному ґрунті — на що власне і була розрахована. У червні 1766 року Францішек знову вирушив послом до Петербургу щодо укладання союзу, з указівкою звести російські вимоги щодо дисидентів до поступового впровадження відповідних реформ. Через недовіру до Жевуського з боку Чорторийських (зокрема Августа Чорторийського) його було обмежено в прийнятті рішень: він мав доповідати у Варшаву про російські пропозиції та очікувати відповіді. У Петербурзі Францішека спочатку прийняли добре, оскільки Катерина II розраховувала на вирішення справи дисидентів відповідно до своїх побажань і передбачала швидке укладення союзу, але на першому ж пункті переговори зайшли в безвихідь. Близько півроку Жевуський провів у Петербурзі, намагаючись пом'якшити російські вимоги, але у росіян вже склалося враження, що союзники Чорторийські їх зрадили, і він не почув нічого окрім висловлень невдоволення. Наголошуючи, що справа дисидентів затьмарила усі переговори, і посилаючись на проблеми зі здоров'ям, Францішек оголосив королю про свій намір піти у відставку і залишив Петербург у січні 1767 року. 

Францішек Жевуський, Людвік Марто, приватна колекція

Тим часом вдома у Розолі підріс Казимир Жевуський, на 20 років молодший за свого брата Францішека. Він отримав домашнє виховання під наставництвом єзуїта Юзефа Кобилянського (Кобланського) і, як припускають дослідники, в одному з єзуїтських колегіумів [19]. Вже з 1765 року обговорювалися плани його освітньої подорожі до Європи, яка мала б не лише довершти освіту, а й спрямувати його подальшу кар'єру. Програма такої освітньої подорожі мала приблизно таке значення, яке в наш час має програма вищих навчальних закладів, тому до її складання були долучені найкращі фахівці, яких Жевуські могли долучити, зокрема швейцарський фізик Жорж-Луї Ле Саж та піарист Станіслав Конарський, засновник варшавського Collegium Nobilium, де імовірно навчався Казимир. А щодо напряму навчання, свої побажання висловлював навіть сам король Станіслав Август, який сподівався, що Казимир наслідує приклад брата та стане у майбутньому королівським дипломатом. З огляду на таку перспективу, Францішек мав вагу у обговореннях планів подальшої долі брата, а оскільки його вподобання відрізнялися від батьківських, дискусії тривали аж до весни 1766 року. Нарешті місцем для навчання Казимира було обрано університет Страсбурга, який рекомендував Францішек, а наставником, який мав супроводжувати студента, став піарист Анджей Олексій Ожга (1712-1771), ректор варшавського Collegium Nobilium і колишній наставник Алоїзія Брюля, сина міністра та відхиленого нареченого Людвіки Марії Жевуської. 

Та попри зацікавленість в освіті Казимира таких поважних осіб, єдиним, хто не поділяв її, виявився він сам. У супроводі свого наставника Ожги він прибув до Страсбурга на початку осені 1766 року, про що свідчить запис в університетському реєстрі філософсько-теологічного факультету від 16 вересня: "Casimirus Rzewuski, filius palatine Podoliae". А вже невдовзі глибоко стурбований Францішек повідомляв батькам із Петербургу про свавільну поведінку брата, який "залишав пансіон без нагляду, не підкорявся наказам піарівського наставника і мав велику слабкість до жінок" [19]. 

З пізніших листів Францішека випливає, що Казимир виявив схильність до азартних ігор у карти, наробив боргів лихварям та потрапив у скандал через "розпусту", наслідком якого стала дуель, де він отримав поранення у бік і на доданок позов до французького трибуналу. Ситуація могла призвести "до справжньої катастрофи", і батьки звернулися до короля за дозволом на поїздку Францішека до Страсбурга. Враховуючи те, що дипломатична місія у Петербурзі зайшла в глухий кут, можливо й сам Францішек скористався проблемами брата як гідною нагодою облишити непосильну справу. У приватних листах Станіслав Август писав 22 квітня 1767 року: "Молодий Жевуський зі Страсбурга незабаром побачить свого старшого брата (того, що був моїм міністром у росії); він поїхав шукати його, щоб витягти з пригоди, в яку його занурила молодість. Ця дитина мила, відважна й мудра, але його родичи вчинили помилку, давши йому за гувернера маловартісного ченця. Я сподіваюся, що його брат, якого він любить і поважає, приверне його до себе".  

Францішек та Казимир Жевуські на тлі Риму, Антон фон Марон 1772

19 травня 1767 року брати зустрілися, і Францішек прозвітував батькам про стан Казимира, так само перекладаючи відповідальність за його пригоду на наставників: "Не Казя, не його серце і розум зламані, а лише поблажливість старших була причиною його слабкості. Якщо щось має дивувати, то лише його поміркованість, яка завадила йому з такою абсолютною свободою віддаватися ще більшим безумствам". Він порадив батькові не поспішати з покаранням брата, щоб не зашкодити "решткам його вродженої доброї вдачі" і не порушити хід його навчання. Також Францішеку вдалося грошами та зв'язками залагодити справу з позовом до Казимира. Наступним питанням було вилікувати поранення Казимира, і за порадою лікарів брати виїхали до європейських бальнеологічних курортів: Аахена, а потім Спа. 

Францішек наполягав на тому, щоб Казимир продовжив навчання, хоча Михайло Юзеф схилявся до його повернення додому. Так тривало до жовтня, коли у Варшаві з сейму були викрадені і вивезені в полон Вацлав Петро та Северин Жевуські. Таке загострення політичного конфлікту навколо "справи десидентів" спонукало Францішека залишитися в Європі і переконати батьків щодо Казимира. Він залишив брата під свою відповідальність і влаштував його в Утрехті, де знайшов йому гідних професорів з історії, геометрії, малювання та англійської мови — її вивчення було винятковим явищем в Речі Посполитій, і такий вибір можна пояснити хіба що тим, що сам Францішек у цей час зацікавився англійською політикою. До кінця року він провів із братом, налаштовуючи його на навчання, а потім залишив під наглядом гувернера француза Сен-П'єра, якого винайняв навчати Казимира військовій вправності, і з трьома слугами, а сам вирушив подорожувати Європою: спочатку лікувати хворі очі у Лозанні, потім до Лондона — спостерігати за роботою парламента. Там навесні 1768 року його знайшла звістка про початок Барської конфедерації, яка згодом петеворилася на громадянську війну.

Францішек Жевуський негативно поставився до Барської конфедерації, що утворилася для протидії російським вимогам щодо дисидентів. Він ототожнював конфлікт з релігійною війною і вважав, що суперечки можна було б уникнути, зробивши поступки росії, і тоді вона не мала б приводу для втручання — насправді це б відкрило для росії можливість просувати на значні посади своїх агентів впливу. Таким чином, Францішек повністю покаладав відповідальність за війну на Річ Посполиту, забуваючи про те, що саме російська сторона роздмухала конфлікт. З боку Барської конфедерації, в свою чергну, про Францішка Жевуського поширилися чутки, що він під час своєї місії уклав таємну угоду з Петербургом про рівноправність дисидентів та введення додаткових російських військ до Речі Посполитої. З огляду на те, що після участі у перемовинах з росією Францішек би не зміг відсторонитися від участі у конфлікті, він вирішив лишитися за кордоном.

Тим часом Казимир Жевуський, після кількох місяців навчання у Утрехті, почав проситися додому. Він більше не потрапляв у скандали, але й не мав інтересу до освіти, окрім уроків малювання, в якому демонстрував успіхи. Попри те, що вдома йшла війна і батьки, витративши значні кошти на навчання, були невдоволенні його марністю, наприкінці вересня 1768 року Францішек відправив Казимира у Варшаву — з європейським перукарем, без якого Казимир, після того як долучився до місцевої моди, не міг обійтися. Дорогою Казимир відвідав у Гданську сестру Анну, а по поверненні додому у жовтні отримав від батька жидачівське староство.

Анна Жевуська Гумецька

Наприкінці 1769 року, з огляду на погіршення здоров'я Михайла Юзефа, мати просила Францішека Жевуського повернутися додому, але з огляду на війну він категорично відмовив: "Ніщо в світі не переконає мене повернутися", — побоюючись того, що повернення поставить під загрозу його "честь і життя". У 1770 році Францішек перебував у Парижі, у вересні 1771 року був у Відні, в жовтні 1772 року в Неаполі, у вересні 1773 року знову у Відні. Однак він пильно стежив за подіями, інформацію про які отримував здебільшого якраз від матері. Він не хотів, щоб мати виїзджала з країни, побоюючись, що за її відсутності слуги або російські солдати пограбують маєток. З тієї ж причини він прагнув, щоб війна завершилася будь-яким чином, і спокійно сприйняв звістку про поділ країни. Він радів, що його маєтки були на території, яка відійшла до складу Австрійської імперії, покладаючись на дружбу з Йоганном Антоном фон Перґеном, який став намісником Галичини; натомість передбачав, що землі, які відійдуть до російської імперії, спіткає "тягар неволі".  

Після завершення війни розпочався перерозподіл влади та ресурсів, і Францішек, повернувшись у Річ Посполиту, узяв у ньому активну участь. У 1775 році він прийняв пропозицію Станіслава Августа очолити королівський двір з титулом "гранд-майстра" і мав амбіції відігравати роль довіреної особи короля, неформального першого міністра. Він швидко налагодив стосунки з російським послом у Варшаві Отто Магнусом Штакельбергом і став посередником між ним та королем, а натомість отримав підтримку у просуванні своїх законопроєктів. Наступною метою Францішека була посада коронного судового маршалка, яка б дала йому юрисдикцію на двором. Але для запобігання концентрації влади в одній родині законодавство накладало обмеження на те, щоб міністерські уряди очолювали особи з одним прізвищем, а Северин Жевуський вже обіймав такий уряд як польний гетьман. Тому за допомогою Штакельберга Францішек просунув закон, який скасував обмеження, і отримав бажану посаду. Відповідно, підпав під вплив Штакельберга, який пізніше стверджував, що Жевуський разом із канцлером Анджеєм Млодзєйовським є його представниками при королі і контролюють його. Францішек також перебрав на себе управління королівською скарбницею, підпорядкувавши її чиновників своїй канцелярії. Його свавілля призвело до сварок з коронним підскарбієм, а особливо гостро з підскарбієм литовським Антонієм Тизенгаузом, який також був впливовою особою. 

Отто Магнус фон Штакельберг (1736-1800)

Францішек також виступав за розширення повноважень Постійної ради, консулом якої став у 1776 році. Це був новий уряд, на кшталт міністерства, підпорядкований королю і утворений з метою централізувати навколо нього владу. Францішек, як довірена особа короля, рішуче виступав за таку централізацію, тоді як польний гетьман Северин Жевуський був одним з головних її опонентів. Напередодні голосування за конституцію, що посилювала владу Ради, Северин зробив заяву: "Ми стоїмо на краю прірви, і лише один крок треба зробити, щоб загинути. Дайте тільки більше влади Постійній Раді, і Речі Посполитій прийде кінець".  У відповідь на це під час голосування за конституцію Францішек промовив: "Перший крок, який я роблю, щоб вилізти з прірви, в яку нас завела анархія". Ухвалені закони щодо повноважень Постійної ради фактично повністю скасували владу гетьманів, яка була незалежною від короля і слугувала важелем проти централізації влади в руках монарха. 

Францішек Жевуський, Йоганн Баптист Лампі старший

У 1780 році, за допомогою Штакельберга та єпископа Юзефа Коссаковського, Францішек позбувся свого опонента Тизенгауза і здобув контроль над литовською скарбницею, а заразом скоротив її видатки: зменшив виплати селянам, зупинив інвестиції в будівництво, скасував утримання культурних закладів: медичної школи, театру, а згодом і кадетської школи. Але вектор реформ з централізації влади і посилення бюрократичного апарату, який Францішек так палко підтримував, зрештою обернувся проти нього: у 1781 році була утворена Економічна комісія скарбниці, яка поглинула його повноваження. Цьому сприяло те, ще керування Францішека суттєво збільшило витрати королівського двору. Змінилося і ставлення Станівслава Понятовського, який дізнався, що народ вороже налаштований до Францішека через його неприступність і сибаритський стиль життя, а це погіршує репутацію і самого короля. 

Створення Економічної комісії Францішек сприйняв як образу. Він ще плекав надію на посаду великого маршалка після смерті Станіслава Любомирського, але коли вона його оминула, з образою на короля, у 1783 році остаточно усунувся від громадської діяльності і виїхав до Європи. До 1789 року Францішек мешкав у Парижі, а коли революційні настрої там загострилися, переїхав до Ніцци. У 1793-1794 роках завсідчене його перебування у Тоскані, а завершив життя Францішек Жевуський у вересні 1800  року у Пізі.

Францішек дотримувався розкішного стилю життя, але не був марнотратним і оберігав свої статки. Сучасники відзначали його освіченість (E. Lehndorff),  ввічливість і розум (J. Bernouilli), а передовсім екстравагантність в одязі та звичках ("він починає день, коли інші лягають спати" — E. Lehndorff), сибаритство та надзвичайну увагу до пишноти свого оточення і елегантності свого одягу, в чому вбачали пихатість та вихваляння своїм становищем. Почувши про кінець його кар'єри, Ігнацій Красицький писав: "Хіба хтось би наважився передбачити це кілька років тому, коли через гардероб на аудієцію пробирався до пана міністра". Август Франц фон Ессен, саксонський резидент при варшавському дворі, писав про Францішека 23 травня 1776 року: "Він пристрасно бажає керувати. Його не люблять у країні; він любить тільки себе, свої вигоди і добробут; задоволений собою, він готовий за першої ж нагоди покинути короля і почати свої мандри та розваги". Філіп Мазай, товариш Томаса Джефферсона, який познайомився з Францішеком у Парижі, охарактеризував його як абсолютного егоїста "un égoïste parfait", консерватор Станіслав Водзіцький — як "холодного егоїста". 

Джерела