За спогадами Понятовського: "Найвродливішим з усіх у почті князя Кароля був, безперечно, граф Францішек Жевуський, на той час писарь коронний, і Єлизавета не лишилася байдужою до його вабливості, але ревнива пильність Івана Шувалова не дала зрости цьому початку вподобання. Сталася навіть дрібна подія, яка мало не спричинила між ними вибуху. Певного дня пополудні зібралося нас кілька поляків і москалів у Івана Шувалова, і, на нещастя, спало мені на думку запропонувати гру в так званого "секретаря". За правилами, кожен з присутніх отримував картку з написаним на ній іменем одного з гравців і мав, змінивши почерк, написати що завгодно про цю особу. Коли читали роздані по першому разу картки, першим було ім’я Івана Шувалова, під яким був наступний допис: "Хто знає його добре, має визнати, що він не заслуговує на дружбу порядної людини". Шувалов, розлючений, почав погрожувати автору цієї образи, а з його поглядів я зрозумів, що в ній Жевуського підозрює. Тоді звернувся до нього: "Не скажу, хто це написав, хоча й міг би здогадатися, але запевняю графа, що жоден з поляків". Невдовзі ми помітили, що Шувалов жваво розмовляє з Чернишовим, а згодом дізналися, що останній зізнався в авторстві цього допису. Причиною ж було те, що Шувалов не допоміг йому добитися певної милості, про яку той просив у імператриці, хоча був йому зобов’язаний за сприяння у стосунках з певною пані, до якої імператриця завжди була незмірно заздрісна. Чернишов, володіючи цією таємницею, тримав Шувалова в своїх руках, і з цієї причини той усіма силами намагався загладити цей інцидент, навмисне спровокований Чернишовим" [48]. 

21 травня 1758 року Францішек одружився з Юліаною Скарбек, дочкою Рафала Скарбека, старости солотвинського, спадкоємицею Бурштина. Цей шлюб за розрахунком вплинув хіба що на майнові питання: подружжя мешкало окремо і дружина майже не фігурує у подальшому житті Жевуського: "Залишив її прямо в день весілля і більше ніколи в житті з нею не зустрічався" [52]. Дітей вони не мали, тож згодом Юліана узяла на виховання своїх осиротілих племінників, які в свій час відзначились як меценати: Ігнацій Скарбек збудував шпиталь для убогих у Бурштині, а Станіслав Скарбек – грандіозний за масштабом доброчинний інститут для убогих і сиріт у Закладі та міський театр у Львові, нині відомий як театр імені Марії Заньковецької. 

Напередодні міжкоролів'я Францішек Жевуський був довіреною особою Станіслава Понятовського і з 1762 року зосередив у своїх руках керівництво дипломатичною діяльністю "Фамілії". Як активний діяч партії він організував ополчення Чорторийських у Руському воєводстві, готуючись до можливих збройних конфліктів під час відкриття коронного трибуналу у 1763 році, але того не сталося через смерть короля Августа III. Після коронації Понятовського, яка стала можлива за сприяння росії, імперія прагнула поглибити вплив на Річ Посполиту, що знайшло втілення у так званиій "справі дисидентів". Францішек Жевуський відіграв у ній роль посла до Петеребургу, де мав виробити угоду, згідно з якою росія мала б підтримати реформи, запропоновані Станіславом Августом Понятовським, в обмін на поступове надання прав різним конфесіям, яких вимагала цариця. 

Тим часом вдома у Розолі підріс Казимир Жевуський, на 20 років молодший за свого брата Францішека. Він отримав домашнє виховання під наставництвом єзуїта Юзефа Кобилянського (Кобланського) і, як припускають дослідники, в одному з єзуїтських колегіумів [19]. Вже з 1765 року обговорювалися плани його освітньої подорожі до Європи, яка мала б не лише довершти освіту, а й спрямувати його подальшу кар'єру. Програма такої освітньої подорожі мала приблизно таке значення, яке в наш час має програма вищих навчальних закладів, тому до її складання були долучені найкращі фахівці, яких Жевуські могли долучити, зокрема швейцарський фізик Жорж-Луї Ле Саж та піарист Станіслав Конарський, засновник варшавського Collegium Nobilium, де імовірно навчався Казимир. А щодо напряму навчання, свої побажання висловлював навіть сам король Станіслав Август, який сподівався, що Казимир наслідує приклад брата та стане у майбутньому королівським дипломатом. З огляду на таку перспективу, Францішек мав вагу у обговореннях планів подальшої долі брата, а оскільки його вподобання відрізнялися від батьківських, дискусії тривали аж до весни 1766 року. Нарешті місцем для навчання Казимира було обрано університет Страсбурга, який рекомендував Францішек, а наставником, який мав супроводжувати студента, став піарист Анджей Олексій Ожга (1712-1771), ректор варшавського Collegium Nobilium і колишній наставник Алоїзія Брюля, сина міністра та відхиленого нареченого Людвіки Марії Жевуської. 

Та попри зацікавленість в освіті Казимира таких поважних осіб, єдиним, хто не поділяв її, виявився він сам. У супроводі свого наставника Ожги він прибув до Страсбурга на початку осені 1766 року, про що свідчить запис в університетському реєстрі філософсько-теологічного факультету від 16 вересня: "Casimirus Rzewuski, filius palatine Podoliae". А вже невдовзі глибоко стурбований Францішек повідомляв батькам із Петербургу про свавільну поведінку брата, який "залишав пансіон без нагляду, не підкорявся наказам піарівського наставника і мав велику слабкість до жінок" [19]. 

З пізніших листів Францішека випливає, що Казимир виявив схильність до азартних ігор у карти, наробив боргів лихварям та потрапив у скандал через "розпусту", наслідком якого стала дуель, де він отримав поранення у бік і на доданок позов до французького трибуналу. Ситуація могла призвести "до справжньої катастрофи", і батьки звернулися до короля за дозволом на поїздку Францішека до Страсбурга. Враховуючи те, що дипломатична місія у Петербурзі зайшла в глухий кут, можливо й сам Францішек скористався проблемами брата як гідною нагодою облишити непосильну справу. У приватних листах Станіслав Август писав 22 квітня 1767 року: "Молодий Жевуський зі Страсбурга незабаром побачить свого старшого брата (того, що був моїм міністром у росії); він поїхав шукати його, щоб витягти з пригоди, в яку його занурила молодість. Ця дитина мила, відважна й мудра, але його родичи вчинили помилку, давши йому за гувернера маловартісного ченця. Я сподіваюся, що його брат, якого він любить і поважає, приверне його до себе".  

Францішек наполягав на тому, щоб Казимир продовжив навчання, хоча Михайло Юзеф схилявся до його повернення додому. Так тривало до жовтня, коли у Варшаві з сейму були викрадені і вивезені в полон Вацлав Петро та Северин Жевуські. Таке загострення політичного конфлікту навколо "справи десидентів" спонукало Францішека залишитися в Європі і переконати батьків щодо Казимира. Він залишив брата під свою відповідальність і влаштував його в Утрехті, де знайшов йому гідних професорів з історії, геометрії, малювання та англійської мови — її вивчення було винятковим явищем в Речі Посполитій, і такий вибір можна пояснити хіба що тим, що сам Францішек у цей час зацікавився англійською політикою. 

До кінця року він провів із братом, налаштовуючи його на навчання, а потім залишив під наглядом гувернера француза Сен-П'єра, якого винайняв навчати Казимира військовій вправності, і з трьома слугами, а сам вирушив подорожувати Європою: спочатку лікувати хворі очі у Лозанні, потім до Лондона — спостерігати за роботою парламента. Там навесні 1768 року його знайшла звістка про початок Барської конфедерації, яка згодом петеворилася на громадянську війну.

"У ті часи він здався одним із найближчих до серця короля, особливо відтоді, як позбувся ясновельможного Б [Францішека Ксаверія Браницького], ловчого коронного. Розбрат між цими двома улюбленцями короля був тоді предметом розмов вищого варшавського товариства. Справа була така. Коли король ще перебував у стані рівності, найтісніша дружба поєднувала його з панами Ж [Жевуським] і Б. Цьому другому він навіть був зобов'язаний порятунком свого життя, тому його дружба з ним була ще гарячішою, ніж з першим, оскільки до неї примішувалося ще почуття вдячності. Коли Станіслав Август став королем, в одному з тих сердешних проявів до Б, він не тільки забажав, щоб той жив у замку, але й дав йому право асигнувати з його каси стільки, скільки той хоче, а касиру наказав вважати ці асигнації як підписані ним самим. Дати подібний привілей людині такій марнотратній, як Б, було тим самим, що пустити мишу до комори. Він так розоряв касу, що це зрештою набридло королю, який сам постійно потребував грошей. Пан Ж вивільнив короля з цього важкого становища. Він порадив королю купити і подарувати Б палац, і таким чином, позбувшись його проживання в замку, король міг би легко влаштувати свою касу так, щоб не сплачувати за жодного королівського підданого рахунків. Король прислухався до тієї поради, і Б змушений був покинути замок. Відтоді він мав невблаганну ненависть до Ж, який мало з того переймався, і до самого короля, якому вмів докучати" [43]. 

Близькість Францішека Жевуського до короля і вплив, який він отримував як наближена особа, зробили його чимось на кшталт неформального першого міністра. Він насолоджувався своїм становищем, і можна було б за нього порадіти, якби амбіції не спонукали його впливати на політику в країні. Францішек швидко налагодив стосунки з російським послом у Варшаві Отто Магнусом Штакельбергом і став посередником між ним та королем, а натомість отримав підтримку у просуванні своїх законопроєктів. Наступною метою Францішека була посада коронного судового маршалка, яка б дала йому юрисдикцію на двором. Але для запобігання концентрації влади в одній родині законодавство накладало обмеження на те, щоб міністерські уряди очолювали особи з одним прізвищем, а Северин Жевуський вже обіймав такий уряд як польний гетьман. Тому за допомогою Штакельберга Францішек просунув закон, який скасував обмеження, і отримав бажану посаду. Відповідно, сам підпав під вплив Штакельберга, який пізніше стверджував, що Жевуський разом із канцлером Анджеєм Млодзєйовським є його представниками при королі і контролюють його. Францішек також перебрав на себе управління королівською скарбницею, підпорядкувавши її чиновників своїй канцелярії. Його свавілля призвело до сварок з коронним підскарбієм, а особливо гостро з підскарбієм литовським Антонієм Тизенгаузом, який також був впливовою особою. 

Францішек також виступав за розширення повноважень Постійної ради, консулом якої став у 1776 році. Це був новий уряд, на кшталт міністерства, підпорядкований королю і утворений з метою централізувати навколо нього владу. Францішек, як довірена особа короля, рішуче виступав за таку централізацію, тоді як польний гетьман Северин Жевуський був одним з головних її опонентів. Напередодні голосування за конституцію, що посилювала владу Ради, Северин зробив заяву: "Ми стоїмо на краю прірви, і лише один крок треба зробити, щоб загинути. Дайте тільки більше влади Постійній Раді, і Речі Посполитій прийде кінець".  У відповідь на це під час голосування за конституцію Францішек промовив: "Перший крок, який я роблю, щоб вилізти з прірви, в яку нас завела анархія". 

Август Франц фон Ессен, саксонський резидент при варшавському дворі, писав в цей час про Францішека Жевуського: "Він пристрасно бажає керувати. Його не люблять у країні; він любить тільки себе, свої вигоди і добробут; задоволений собою, він готовий за першої ж нагоди покинути короля і почати свої мандри та розваги" [13]. Головною турботою Францішека Жевуського була розбудова власного комфортного стилю життя. Він оточив себе розкішшю, але не був марнотратним і оберігав свої статки. Сучасники відзначали його освіченість (E. Lehndorff),  ввічливість і розум (J. Bernouilli), а передовсім екстравагантність в одязі та звичках ("він починає день, коли інші лягають спати" — E. Lehndorff) [13]. 

Створення Економічної комісії Францішек сприйняв як образу. Він ще плекав надію на посаду великого маршалка після смерті Станіслава Любомирського, але коли вона його оминула, з образою на короля, у 1783 році остаточно усунувся від громадської діяльності і виїхав до Європи. Почувши про кінець його кар'єри, Ігнацій Красицький писав: "Хіба хтось би наважився передбачити це кілька років тому, коли через гардеробну на аудієцію пробирався до пана міністра". 

Про те, яку пам'ять Францішек Жевуський лишив по собі, свідчить, наприклад, опис Станіслава Василевського до його портрету у альбомі діячів станіславівської доби: "Один із найвродливіших кавалерів свого часу. Втім, малоцікавий. Апостол усіх кумедних і сумнівних принад нової моди, засновник першого англійського парку у Варшаві та першого пасажирського ліфта, яким він возив своє ліниве, пудрою обсипане тіло. Пан маршалок найзапекліше боровся з "гідрою сарматизму", тобто з тими нечисленними людьми вищого світу, які ще досі говорили огидною польською мовою та переймалися поділами й неміччю країни. Пан маршалок зовсім із того не журився, а марнував свій статок у модних крамницях на дрібнички та блискітки. На щастя, він досить швидко образився на Польщу та виїхав на постійне проживання до Франції" [44]. Також Василевський називав Францішека першою людиною у Речі Посполитій, хто робив собі манікюр [45].