Не менш екстравагантним, ніж його брат Фанцішек, але у геть інакшому амплуа, запам'ятався сучасникам Казимир Жевуський: "Самовпевнений, хоробрий і при тому вродливий, він був відомий як дуелянт не лише на батьківщині, а й за кордоном. Сучасники охоче писали про нього на сторінках щоденників, мемуарів, у листах і в пресі. Юліан Урсин Нємцевич, який не мав до нього симпатії, писав: "Найгарніший з юнаків, настільки ж обмежений в розумі, пихатий і зарозумілий, наскільки скорий до дуелей, а й до уникнення справжнього бою"" [19]. Не більш ласкаво озивалася про нього Розалія Жевуська: "Він був безглуздим чоловіком, якого кілька дуелей, гарне личко та купа грошей надихнули на фатальну зухвалість. [...] Марнославство, занадто велике, щоб коли-небудь бути вдоволеним, спонукало його до непристойностей" [40]. 

"Його політична та урядова кар'єра не набрала значних обертів. Він дослужився лише до коронного польного писаря (1774) — відносно низької посади за мірками його родини, а особливо у порівнянні з його родичами з Підгорецької гілки. Його політична орієнтація вважалася неоднозначною і нестабільною" [18]. Власне, і до польного писаря Казимир не "дослужився", а замістив на цій посаді брата. Попри те, що від початку кар'єра Казимира проходила під протекцією короля, згодом він опинився в лавах магнатської оппозиції. У 1788 році на подільському сеймику очолив антикоролівську партію і був обраний депутатом на сейм, але "своїми пропозиціями до проєкту збільшення армії марно гаяв час, бо всю увагу спрямував на дріб'язкові формальності щодо обмундировання тощо" [24]. А у 1782 році, під кінець Чотирирічного сейму, перейшов на бік реформаторів, підтримавши Конституцію 3 травня. 

Полем справжньої діяльності Казимира Жевуського були світські салони та масонські ложи, де він досяг значно більшого успіху, ніж в парламенті, але в силу приватності цих сфер оцінити його важко. Найбільше сучасники згадують його у контексті дуелей, в яких він не лише сам охоче брав участь, а й виступав експертом — як знавець кодексу честі, що регулював їхній перебіг. "У 1775 році, перебуваючи у Франції, Жевуський бився на дуелі через паризьку красуню, якусь мадам Барб'є, дружину військового комісара. Через рік він посварився з Тадеушем Козловським, генерал-ад'ютантом короля Станіслава Августа Понятовського. Причиною конфлікту, який спричинив серію дуелей, нібито стала одна з актрис варшавського театру. В результаті посередництва родини та друзів, а також втручання самого короля, Козловський зобов'язався назавжди покинути Варшаву в 1777 році. Однак, коли він порушив своє слово і повернувся до столиці у 1782 році, писар польний коронний викликав його на дуель. Вона відбулася 28 листопада в Острозі. Жевуський двічі вистрілив у генерала, сам залишився неушкодженим. "Першим пострілом він легко поранив Козловського в ногу. Оскільки у них була ще й друга пара пістолетів, то дійшло до другого пострілу. Вдруге пан Козловський був тяжко поранений у руку, так що куля розтрощила йому кістку від суглоба до ліктя. [...] Подейкують, що, оскільки пан генерал не може добре вилікувати прострілену руку, то при наступній зустрічі вони обидва стрілятимуть з лівої руки", — інформував читачів своєї газети Теодор Островський ["Poufne wieści z oświeconej Warszawy"]. Однак наступна дуель не відбулася. Француз Юбер Вотрен занотував у своєму щоденнику: "Зрештою, щоб заспокоїти сумління цих двох персонажів в очах Європи, король і сенат оголосили взаємні образи залагодженими" [25]. 

До масонських лож Казимир Жевуський потрапив у 1780-х роках, під час їхнього розквіту у Речі Посполитій. Тоді їхніми членами були найвищі урядовці країни, а діяльність принаймні зовні мало відрізнялася від придворних та парламентських перегонів: з тією лише різницею, що складно оцінити плоди цієї бурхливої внутрішньої активності. Ложі німецької, французької, англійської традицій конкурували між собою, вибудовували ієрархію, укладали устави та закони. У 1781 році Казимира було обрано великим дозорчим великої ложі "Катерина під Полярною зіркою", великим магістром якої був Ігнацій Роман Потоцький (1750-1809), один зі співавторів Конституції 3 травня, а серед членів Юліан Урсин Нємцевич. Як і уряд, ложа мала свої комітети: казначейський, поліцейський, канцелярський та опікунський; та займалася укладанням конституції, яка мала регулювати діяльність усіх масонських лож. Як і травневий акт, під керівництвом Потоцького конституція тяжіла до централізації. Дозорчі, яких було двоє, мали заступати магістра під час розробки акту, і через їхню недосвідченість та через опозицію централізації у деяких ложах робота гальмувала до 1784 року. Після ухвалення конституції ("Acte déclaratoire et statut du Grand Orient du Royaume de Pologne et du Grand Duché de Lithuania") було утворене загальне представництво лож "Великий Схід народів Польщі", і Казимир став його великим дозорчим, а з 1789 року намісником — заступником великого магістра [29]. У масонських колах його вважали "живим уособленням французьких звичаїв і скептицизму" [30]. 

Найбільш відомою жінкою в житті Казимира стала Ізабела Флемінг Чорторийська (1746-1835). Ця постать втілила в собі яскраві прояви та крайнощі аристократії доби Просвітництва: серед піонерок жіночої емансипації активно втручалася в політику, була письменницею, меценаткою та колекціонеркою мистецтва, жила у вільних стосунках в дусі лібертинажу, що сформувався в аристократичних колах в умовах договірних шлюбів без емоційного зв'язку. У віці 15 років її видали заміж за Адама Казимира Чорторийського (1734-1823), рідного брата Ізабели Любомирської з Чорторийських. Наречена нещодавно перехворіла на віспу: "На весілля вона прийшла з обличчям, вкритим виразками і червоними плямами, і з перукою на голові, оскільки втратила все своє волосся. Княгиня Ізабела Любомирська була в розпачі і знепритомніла від думки, що її брат матиме таку потворну дружину; і хоча вона мала велику владу над батьком, цей вплив, однак, не завадив сімейному союзу, який вважався дуже корисним, і після укладення якого моя мати, повністю одужавши, незабаром досягла вишуканої краси" [26]. Але розпочатий таким чином шлюб відразу проклав між подружжям дистанцію, яка лище згодом змінилася на порозуміння та дружбу. Вже через рік у Чорторийського з'вився позашлюбний син Адам Клеванський. У подальшому обидва Чорторийські вільно мали коханців. 

Вважається, що всі діти Ізабели були позашлюбними, але чоловік, уникаючи скандалів, визнавав їх своїми. На це зокрема натякає Джакомо Казанова, який познайомився з Ізабелою у 1765 році, коли вона вже була матір'ю, і записав у "Мемуарах...": "Князь одружився на дуже гарній жінці, але ще не має від неї дитини, бо вона для нього надто худа". Ця історія була б лише пікантною сімейною подробицею, якби не інтерес Ізабели до політики, через який її коханцями ставали найвизначніші посадовці доби.  Першим коханцем Ізабели став її кузен, в подальшому король Станіслав Август Понятовський, його донькою вважається Марія Анна Чорторийська (1768-1854); потім російський посол Микола Репнін, батько Адама Єжи Чорторийського (1770-1861). Через цю послідовність Ізабела мимоволі посприяла фатальній події у долі Жевуських з Підгірців: в розпал "сейму Репніна" 1767 року Понятовський попросив Ізабелу влаштувати таємну зустріч з Репніним, щоб домовитись про протидію опозіціонерам, якими були Вацлав Петро та Северин Жевуські і двоє єпископів. Результатом цієї змови стало їхнє викрадення з Варшави і вивезення у Калузький полон. Серед подальших коханців Ізабели були Алоїзій Брюль, Францішек Ксаверій Браницький, Лозанський герцог Арман Луї де Гонто, від якого народився Констанцій Адам Чорторийський (1773-1860), та інші. Францішеку Жевуському також приписується ймовірний роман з Ізабелою. 

У 1787 році у Парижі Ізабела Чорторийська народила доньку від Казимира Жевуського. Цього разу її чоловік не міг узаконити дитину — перешкодою стало те, що подружжя понад рік мешкало у різних країнах. Тому донька отримала друге, "історичне" прізвище батька Жевуського — Сесилія Бейдо (1787-1851). Походження дівчики трималося в секреті. Її віддали на виховання невідомій французькій родині, а в буремних подіях Французької революції евакуювали до Польщі. Вона опинилася в палаці Чорторийських у Пулавах, де її взяла під опіку старша сестра Марія Чорторийська. 

Походження Сесилії так би і залишилося таємницею, якби у неї не зав'язався роман із Констанцієм Адамом Чорторийським. У 1809 році пара вирішила заручитися, і Ізабела Чорторийська була змушена розповісти, що вони є зведеними братом та сестрою. Після почутого у Сесілії стався нервовий зрив, унаслідок якого, як згадують сучасники, на все подальше життя вона дістала психічне порушення: Розалія Жевуська характеризувала його як "чорна меланхолія". Вона так і не вийшла заміж, хоча отримувала пропозиції. У 1820 році Казимир Жевуський помер і заповів доньці значний спадок, який її забезпечив.  

У 1831 році, під час Листопадового повстання, Пулави опинилися в зоні активних бойових дій. Через інтенсивність обстрілів Чорторийські не могли евакуюватися і перебували під загрозою. Драматизму ситуації додавало те, що Адам Єж Чорторийський очолював повстанський польський уряд, а російським військом, яке штурмувало Пулави, командував син Марії Чорторийської Адам Віртемберський. Зрештою Ізабела з Марією та Сесилією вибралися з Пулав пішки. Унаслідок повалення повстання усі маєтки Чорторийських на контрольованій росіянами територї були конфісковані. У 1838 році, після смерті матері, Марія та Сесилія переїхали до Парижу і оселилися в Hôtel Lambert, який став центром місцевої польської діаспори. Там Сесилія померла 21 липня 1851 року і була похована на цвинтарі в Монморансі, а через кілька років її перепоховали разом з Марією у мавзолеї Чорторийських у Сеняві. 

Останні роки життя Казимир ділив між Роздолом та Львовом, де був одним із лідерів світського життя, і попри заборону на азартні ігри збирав у себе охочих пограти в карти. Львівський публіцист кінця XIX століття Станіслав Шнюр-Пепловський дещо романтизував його образ: "Незважаючи на п’ятий хрестик [десяток] завжди беручкий чи то до справ політичних, чи до забави, покровитель масонерії, пристрасний учасник кінних перегонів, верховода серед гультяйської молоді" [41], проте його опис підсумовує те враження, яке шляхтич залишив у містян. Розалію Жевуську дивувала його популярність: "Успіх цього чоловіка був би мало імовірним, якби життя не показало, що краса, багатство, жага насильства та нахабство роблять людину нездоланною та більш вабливою" [40]. 

Казимир Коссаковський у монографії про шляхетські роди Речі Посполитої характеризує Казимира трьома словами: "відомий дуелянт і музикант" [24]. На музикальній складовій акцентує також "Біографічний лексікон Австрійської імперії": "Казимир Жевуський [...] був великим меценатом і знавцем музики. Саме граф Казимир суттєво підтримував засновника сучасного польського театру, знаменитого Адальберта Богуславського, в його починаннях і надав кошти на будівництво амфітеатру в саду Яблоновських у Львові у 1796 році" [42].