Реконструкція вигляду Підгорецького замку у XVII ст., Адольф Шишко-Богуш, 1910

Підгорецький замок до Жевуських

(до 1718)

"З маєтків, які гетьман [Станіслав Матеуш Жевуський] купив у королевичів Собеських, а саме Підгірців, Блудова і Олеська, резиденцією Вацлава стали Підгірці з прилеглими до нього селами. Там на крутій горі досі стоїть старий Підгорецький замок, який ще в молодості отримав Станіслав Конецпольський, коли став зятем володаря сусідніх Бродів Станіслава Жолкевського. Конецпольський вподобав оздоблювати цей замок, прикрасив його мармуром, на якому досі зображений герб Побуг, і залишив його у спадок своїм нащадкам. Тим, для кого пам'яткою про лицарські подвиги діда були картини Яна де Баана і цей замок, що, як свідчить Старовольський, був об'єктом подиву. 

Після смерті Яна Олександра, серадського воєводи, останнього з роду Конецпольських, Підгірці перейшли до Яна Собеського, дідича великих володінь від Зборова до Сасова, і, за описом д'Алайрака, король Ян ІІІ приїжджав до Підгорецького замку на полювання. Однак через недбалість управителів за відсутності дідича замок було спустошено, про що свідчить інвентарний опис, складений під час купівлі замку в 1720 [імовірно мається на увазі опис 1717] році" ("Підгорецька хроніка").

Поряд із Підгірцями розташоване величезне городище Пліснесько, яке мало два періоди життя. Воно виникло у VII столітті як культовий центр білих хорватів і до X століття розвинулося до міста-держави, що обіймало територію 300 гектарів: значно більшу за тогочасний Київ. У 992–993 роках місто захопив і знищив київський князь Володимир Святославич. Після цього воно відродилося вдруге вже як давньоруське: археологічні дослідження свідчать, що його етнічний і культурний склад змінився. Давньоруський Пліснеськ займав меншу територію, ніж раніше, але все ж був великим княжим центром, поки у 1241 році його не знищили орди Батия. 

Кургани Пліснесько, Мацей Богуш Стенчинський, 1848 рік

У контексті Жевуських це городище згадане тому, що власники Підгірців знали про Пліснесько (принаймні про другий етап його існування) і надавали значення історичній тяглості своєї резиденції від давньоруського міста. Вацлав Петро Жевуський спонсорував відродження Пліснецького монастиря, Северин розважав історичними розповідями Катерину ІІ на перемовинах у Петербурзі, а Леон проводив перші археологічні дослідження курганів [12]. Увагу сучасних археологів городище привернуло лише в останні роки, і зараз є об'єктом щорічних дослідних експедицій.

Пліснецький монастир, Антон Лянге, 1820-ті

Перший відомий господар Підгірців з'являється в описі осади Олеського замку 1431 року. Тоді польське військо Владислава II Ягайло (1362-1434) безрезультатно намагалося захопити Олесько, яке крім олеського старости Івашка Богдана Преслужича Рогатинського захищали мешканці сусідніх поселень, і серед них — Іван з Підгірців, відомий також як Януш Підгорецький. Наступного року осада вдалася і територія опинилася під владою поляків. Наступний король Владислав III Варненчик (1424-1444), імовірно, проводячи розподіл захоплених земель, підтримав права їхніх власників, про що свідчить привілей, виданий ним у 1440 році, який є першою відомою письмовою згадкою Підгірців. 

Текст привілею зафіксований в описі документів Підгорецького маєтку 1765 року. Цей документ нині вважається втраченим, однак його фрагменти були опубліковані Владиславом Кричинським: "Наймилостивішим Владиславом, королем польським, за узгодженням зі станами Речі Посполитої і за згодою Великих Панів, уродженому Янушу Підгорецькому на маєтки Підгірці і Загірці, що їх він мав успадкувати, а випадково втратив, з описом, з яких місць вони мають починатися і де закінчуватися на грунтах і в лісах, відновлений на віки вічні — привілей" [6].

Станіслав Конецпольський

Рід Підгорецьких володів Підгірцями до 1633 року, коли їх придбав Станіслав Конецпольський. 

Станіслав Конецпольський (1591-1646) вперше відзначився під час війни Речі Посполитої з московією під проводом великого гетьмана коронного Станіслава Жолкевського (1547-1620), засновника Жовкви. Воєнними здібностями він завоював симпатію гетьмана, той видав за нього доньку Катерину (яка померла через кілька років під час пологів, разом із первістком) і сприяв просуванню зятя, зокрема на посаду гетьмана польного. 

Родичання з родиною Жолкевських стало приводом для Конецпольського перенести свої володіння з Сілезії (де знаходиться його родове місто Конецполь) на галицькі землі. У 1629 році він частково купив, а частково отримав у подарунок від Лукаша Жолкевського (племінника гетьмана Жолкевського) місто Броди разом із комплексом підпорядкованих йому земель. Підгірці безпосередньо примикали до них на півдні, і у 1633 році Конецпольський викупив їх, щоб приєднати до Бродівського маєтку.

Історична роль Станіслава Конецпольського є неоднозначною. Він досяг посад великого коронного гетьмана і краківського каштеляна, що зробило його другою за впливовістю, після короля, особою Речі Посполитої. Сприяв розбудові міст і укріпленню фортець, відзначився в війнах з московією, шведами і турками як вправний полководець. Проте був представником репресивної щодо козаків політики, на відміну від попередника Станіслава Жолкевського і наступника Яна Собеського, які походили з галицьких земель і краще розумілися з українцями. Мав особисті конфлікти з Богданом Хмельницьким, якого вважав великою загрозою. То чи можна вважати видатним урядника, чия репресивна діяльність сприяла війні між Річчю Посполитою і Козацтвом і розколу між народами, який з часом посилювався? Як мінімум, недалекоглядним. Та нащадки нерідко сприймають радикальність як ознаку патріотизму. Однак додамо, що погляди Станіслава Конецпольського були спрямовані проти козацтва, але не руської шляхти, з якою він і товаришував, і мав родинні зв'язки. 

Станіслав Конецпольський на чолі гусарів у битві під Смоленськом у 1611 році, Ян де Баан

Богдан Хмельницький (1595-1657), з колекції Підгорецького замку, 1650 (?)

"Після Замойського та Жолкевського не було на цім уряді мужів значних, хоч жорстоких та бутних і не бракувало. Гідність гетьманська не давала місця в сенаті, але військо тепер вимкнуло з-під руки короля, якому лишалося посполите рушення, що скликалося лиш за згодою сейму. Опріч того, довічність звання гетьманського ставила такого чоловіка навіть вище за короля, бо й того могли здетронізувати, гетьмана ж великого — ніколи. А достойник, якого не можна здеградувати, опиняється поза впливами, отже стає понад законом. Беззаконністю відзначався вже старий Конецпольський, Потоцький живився нею, як хробак яблуками, та на тому й кінчалися всі його таланти. Брутальність і беззаконність — то ще не здібності" [Павло Загребельний, "Я, Богдан"]. 

Гетьман коронний помер у 1646 році, заповідаючи синові Олександру Конецпольському (1620-1659) продовжити боротьбу з козаками. Той наказав відібрати у Хмельницького Суботів, і ця подія поклала початок Хмельничиини. За молодий вік і проявлену в битві під Пилявцями безпорадність Олександр Конецпольський отримав від козаків глузливе прізвисько "Дитина". Згодом зганьбився і перед поляками як ініціатор капітуляції коронного війська перед шведами під час "шведського потопу" 1655-1660 років. 

Поширена у краєзнавчій і туристичній літературі теза, що Підгорецький палац був збудований Станіславом Конецпольським за проєктом інженера Гійома де Боплана і архітектора Андреа дель Аква є гіпотетичною спробою прив'язати його до відомих імен. Перш за все, при розбудові була використана вже наявна більш давня будівля резиденції Підгорецьких: "Ймовірно, на цьому місці вже існувала садиба, яка ще пам'ятала часи Підгорецьких. Конецпольський лише перебудував її і значно розширив, зберігши, однак, її оборонні якості. Про це свідчать дослідження мурів цокольного поверху і підвалів [проведені Адольфом Шишко-Богушем]: вони показали, що ці мури походять від іншої, більш ранньої будівлі" [3]. 

Француз Гійом де Боплан, фортифікаційний інженер і автор відомого опису України, і архітектор-італієць Андреа дель Аква обидва працювали на гетьмана Конецпольського, зокрема над розбудовою його головної резиденції у Бродах. З цього факту, а також з аналізу стилістичних ознак, припускають їхню причетність до проєкту Підгорецького палацу: автором вважають дель Аква, а фортифікатором де Боплана. 

Андреа дель Аква (1584-1656)

З документів же відомо, що будівництвом у Підгірцях спочатку керував Миколай Сільвестрі, а після його смерті у 1638 році — Йоганн Людвіг фон Вольцоген. Джерелом натхнення слугував проект укріпленої резиденції "Т" з архітектурного трактату Жана-Жака Перре. А більш близькими зразками, — замки у Жовкві і Збаражі, що були першими виконані в концепції palazzo in fortezza: укріпленого палацу, де репрезентативна функція переважувала над фортифікаційною. 

Будівельні роботи, замовлені Конецпольським, розпочалися з 1637 року. У 1640 році було завершене будівництво палацу і закладений парк (або сад, як його частіше називали в ті часи), а внутрішнє оздоблення тривало ще багато років потому. 

Палац часів Конецпольских мав один поверх (не враховуючи цокольного), по два поверхи мали лише бічні корпуси (вежі), а центральна частина, де знаходилась каплиця, сягала їхньої висоти через високу стелю. Над брамою палацу була невелика фахверкова вежа. Реконструкцію вигляду палацу у XVII столітті (нагорі сторінки) розробив його дослідник Адольф Шишко-Богуш, проте сучасні автори відкидають його бачення даху каплиці, схиляючись до того, що він мав купольну, а не шпилясту форму.  

Проект замку "Т" з трактату Жан-Жака Перре

Перший опис палацу у Підгірцях залишив князь Альбрехт Станіслав Радзивілл (1595-1656), який відвідав його при закінченні будівництва 7 липня 1640 року.

"Щасливий узятися перо, щоб описати, щоб своєю твердою рукою та скупою мудрістю лаконічно вас запевнити, що Річ Посполита з цим палацом та парком може суперничати з чудовими італійськими спорудами. Насамперед, дуже приємно розташований на високій горі, з якої око саме окреслює межі кругогляд на кшталт ломбардського саду, з видом на рівнину різноманітних дерев, міст та селищ. Споруда гідна порівняння з найпрекраснішими палацами інших народів і водночас старанно пристосована до оборони, як це називається по-італійськи casa forte [...]. Три сади поступово спускаються сходами, нагадуючи передовсім сади в Пармі, Маттеї в Капраролі для імператорських церемоній. Водойми, дивовижні фонтани б'ють вгору, і немає в цьому нічого дивовижного, бо їхнім творцем був геніальний майстер-винахідник, привезений із Риму. Наприкінці саду портик або галерея завдовжки 200 кроків, яка спирається на колони з тесаного каменю. Навпроти палацу, на іншій горі виноградники подібні до угорських, привезені з Угорщини, щоб каштелян міг отримувати кілька бочок власного вина" (Альбрехт Станіслав Радзивілл).

З його слів видно, що резиденція справляла враження на сучасників. Передовсім у той період вона уславилася парком, який був прикрашений скульптурами і фонтанами. У 1646 році відвідати Підгірці приїзжав король Владислав IV (1595-1648), на честь його візиту було влаштовано урочистості. Сусід Конецпольського з Золочева Якуб Собеський, батько майбутнього короля, написав "Пісню про Підгірці" (6). 

"Вгамуй свою гучну сурму 

Що музикою Марса закликала, 

І ти прокинешся! Не буди ніжно

Богатиря, що спить сном незворушним.

Ніхто не слухатиме тут гасел,

На закони війни начхати:

Інший Підгірці мають звичай,

Іншу забаву обрав цей край.


Беллона зійшла з цієї гори,

Щоб прийшла до неї добра думка,

Аби там богині танцювали,

Де раніше блукали отари.

Тут птахи співають дзвінких пісень,

Під які стрибають сатири.

Тут голосу відповідає луна,

Тут ліс виходить зі своєї тіні,

Тут свавільні криниці і джерела

Холодять на різний смак напої,

І своїм дзюрчанням багатьом

Навіюють солодкі сни.

Тут бьють фонтани,

Тут готуються різні зілля,

І те, про що Русь чула деінде,

Матиме тепер у себе вдома...


А ти, мій хоробрий гетьмане,

Поки стане тобі віку,

Насолоджуйся цим чудовим ділом,

Якнайкраще вік проводь тут золотий,

Відкинь забрало і шолом твій

Кривавий — тепер, вийшовши з битви, —

Надінь вінок із фіалок

Або, якщо хочеш, лавровий..."

Найбільш ретельне дослідження архітектури Підгорецького палацу XVII століття (з акцентом на те, що саме термін "палац" є більш коректним щодо цієї споруди, ніж "замок") опублікував Збігнєв Баня. Оригінал його дослідження прикріплений внизу сторінки, тут же наведений переклад її "підсумку".

"Підгорецький замок був чотирикутним palazzo in fortezza з бастіонами і головною спорудою з північного боку. У XVII столітті це була одноповерхова будівля, лише виступаюча центральна частина і кутові павільйони були двоповерховими. Дах, що покривав центральну частину, був купольний, а на чотирисхилому даху головного корпусу був влаштований бельведер. Вхід до палацу здійснювався через центральні двері на цокольному поверсі та через двоє бічних дверей з аркадними галереями на першому поверсі, до яких з внутрішнього двору вели сходи. На першому поверсі у два ряди розташовувалися парадні зали.

Кімнати з боку парку були багато оздоблені: стелі прикрашали картини в золотих рамах, а портали і каміни були з чорного мармуру. З боку двору знаходилася двоповерхова каплиця, прикрашена позолоченою ліпниною і фрескою на склепінні. Портали цього крила та східного павільйону були виконані з рожевого мармуру. Всередині палацу на верхні поверхи вели сходи, розташовані в центральній частині, і ще одні сходи в східному павільйоні. Інші крила палацу складалися, як і сьогодні, з цокольного поверху з пласким дахом. Над брамою до південного крила була прибудована скромна фахверкова вежа з гонтовим купольним дахом. Парк розкинувся на схилі на північ від палацу. Найвища з його терас, що прилягала до будівлі, була вимощена бруківкою і мала фонтан у центрі. Нижче цього рівня знаходився великий грот, що виходив на середню терасу. Тут були клумби, в несучій стіні висічені ніші зі статуями, а обабіч стояли два садові павільйони.

Як видно з функціонального обстеження комплексу, у XVII столітті палац виконував роль вілли по відношенню до головної резиденції гетьмана — Бродівського палацу. У ті часи, коли завжди слід було побоюватися набігів татар, козаків і повсталих селян, кожна шляхетська резиденція повинна була бути укріплена. У Підгірцях безпеку об'єкту забезпечували елементи, запозичені з італійської системи бастіонної фортифікації (кутові споруди, бійниці, рів тощо). Три нижні крила використовувалися як господарські будівлі, а в одному з бастіонів розміщувалися кухні. Парадні приміщення розташовувалися на першому поверсі північного крила. До них належали Столова зала у західному павільйоні, дві видовжені кімнати з кабінетом у центрі та каплиця з боку внутрішнього двору. Дві довгі кімнати, що примикали до каплиці, ймовірно, використовувалися як спальні, в той час як східний павільйон містив менш розкішні апартаменти, що складалися зі спальні та кабінету.

Щодо смислового наповнення архітектурного комплексу палацу в Підгірцях, то його найкраще можна зрозуміти, розглянувши головну вісь будівлі. Латинський текст на панелі, що увінчує портал головного входу, сповіщав, що палац мав слугувати місцем відпочинку для Марса, втомленого своїми воїнськими перемогами. Вали головного крила вже створювали войовничу атмосферу, а весь декор був присвячений богу війни. У зовнішньому дверному порталі застосовано доричний ордер, у внутрішньому — тосканський; скульптурні пано прикрашали як дверні отвори, так і аркади. Рами вікон і дверей на першому поверсі були облицьовані рустованим каменем, а на стелі центрального кабінету був зображений Марс. Каплиця була присвячена святій Марії, покровительці перемоги. Картина Скорботної Діви, розміщена на вівтарі, символізувала доблесть, а ліпнина і настінні розписи також натякали на Марса. Ідея тріумфу і перемоги була представлена Воскресінням, що увінчувало вівтар, і фрескою Успіння на склепінні каплиці. Фриз, що оточував приміщення під склепінням, прикрашали лицарські обладунки. 

Аналіз форм визначив джерела архітектурного планування та оздоблення палацу. Це також дозволило нам розмістити палац у Підгірцях у контексті європейської архітектури того періоду та архітектури Речі Посполитої. Планування Підгорецького палацу має французьке походження, найкраще описане і прокоментоване в архітектурних трактатах Жак Андруе Дюсерсо та Жан-Жака Перре. Основним принципом цього типу композиції є виділення в межах регулярного чотирикутного планування одного крила, яке може існувати і функціонувати незалежно від решти. Першою і найвідомішою будівлею, спроектованою за цим принципом, став Люксембурзький палац у Парижі, будівництво якого було розпочато в 1615 році. Багато резиденцій, збудованих по всій Європі у XVII столітті, наслідували цю модель. Палац у Підгірцях найбільш нагадує проект "Т" Перре. Корпус палацу відповідає схемі з трьома павільйонами, поширеній у французькій архітектурі, але його план базується на італійській моделі з двома рядами кімнат, де центральний вестибюль ділить внутрішній простір на два окремі блоки по чотири кімнати в кожному. Це примітивне планування зазнало певних змін: кутові кімнати були замінені великими павільйонами, а в центральному вестибюлі, як це притаманно французькій архітектурній школі, було влаштовано прогін, через що прилеглі до нього приміщення потребували розширення. Як і у французьких резиденціях, архітектору це вдалося завдяки створенню виступів: з північного боку, де був кабінет, і з південного боку, де розташовувалася каплиця. 

Аркадні галереї, що передують двом бічним входам до палацу, ймовірно, були запозичені у П. П. Рубенса, Палаццо ді Генуя. З архітектурно-скульптурного оздоблення палацу найкрасивішими є портали, каміни, балюстрада галереї каплиці, ліпнина каплиці та зовнішній портал головного входу. У них простежується спорідненість з витворами двох римських архітекторів, які працювали в Речі Посполитій: К. Тенкаллі та Г. Б. Гіслені. Терасне планування парку в італійському стилі вже було відоме в Речі Посполитій, але саме в Підгірцях воно досягло своєї найдосконалішої форми.

Як видно з цих міркувань, у плануванні палацу в Підгірцях та його околицях вдало поєдналися італійські та французькі принципи архітектурної композиції. Однак слід підкреслити, що італійські елементи явно переважають. Симетричний план, в якому одне крило має два ряди приміщень, а інші три — лише по одному, має певну схожість (хоча ці зв'язки видаються ще тіснішими, спадковими) з планами міських палаців у трактаті Серліо та у Скамоцці. Перш за все, він нагадує проект, який останній розробив для замку в Збаражі. 

Підгорецький палац також має багато традиційних і модерних мотивів, характерних для житлової архітектури Речі Посполитої 1-ї половини XVII століття. Традиційними є: план кімнат, висота вхідних дверей, зовнішні сходи, планування інтер'єрів бельетажа з великою парадною залою в кінці крила. Модерними рисами є план будівлі, що нагадує бастіонне укріплення, об'єм комплексу, внутрішні сходи та стилістично досконале оздоблення мармуром, ліпниною та деревом. Таким чином, Підгорецький палац є своєрідним синтезом архітектури резиденцій Речі Посполитої першої половини XVII століття. Явне переважання елементів, характерних для італійської архітектури, змушує нас виключити Г. Левассера де Боплана як автора будівлі. Схоже, що проект належав А. дель Аква, італійському архітекторові на службі гетьмана Конецпольського, який спроектував містобудівний комплекс Бродів. Не лише палац у Підгірцях має явну схожість з вищезгаданим проектом "Т" Перре, а й планування міста Броди демонструє спорідненість з проектом "В" тієї ж роботи. Італійська інтерпретація французького зразка, італійський характер зовнішнього та внутрішнього декору палацу могли бути нав'язані самим Конєцпольським. Як пише у своїх спогадах А. С. Радзівілл, Конецпольський "Ніколи не бував в Італії, але відтворив її в себе вдома"" (2).

Шведські посли перед Владиславом IV і гетьманом Конецпольським у таборі під Штумсдорфом у 1634 році, Ян де Баан

Як випливає з дослідження, головною резиденцією Конецпольських був палац у Бродах, а Підгорецький палац виконував функцію заміської вілли і не призначався для тривалого мешкання. І Станіслав Конецпольський (який помер за кілька років після завершення будівництва), і його син Олександр бували тут не часто. Основною функцією резиденції було справляти враження на відвідувачів, а практичність побуту і фортифікаційні властивості — другорядними.

Символічним наповненням плацу був мотив "відпочинку Марсу після битви", про що зокрема свідчать збережені барельєфи і ліпнина на лицарську тематику. Стелю холу (пізніше Китайський кабінет) прикрашало зображення Марса. А замкова каплиця була присвячена Скорботній Богоматері, що в ті часи символізувала воїнську непохитність перед обличчям втрат. 

Укріплення палацу були здатні захистити від селянських повстань або козацьких і татарських набігів без важкої артилерії. Під час національно-визвольної війни козаки кілька разів атакували Підгірці, і у 1651 році шляхтич Станіслав Освєнцім занотував: "Я бачив Підгірці, гарний палац і фортецю... тепер здебільшого руками розлючених холопів зруйнований і зіпсований". Найбільше постраждав від війни парк, який відновили, але вже із меншим блиском. 

Син Олександра Станіслав Конецпольський (1643-1682), щоб відновити імідж родини, зіпсований діяльністю його батька під час війни зі шведами, прикрасив стелю Столової зали палацу батальними полотнами з історії свого діда гетьмана. Виконав їх відомий голандський художник Ян де Баан близько 1660 року.

Нащадків у Станіслава не було, у єдиного близького родича, дядька Яна Олександа Конецпольського (1635-1719), одруженого з донькою Михайла Флоріана Жевуського, також. Тому перед смертю у 1682 році, "бачачи себе старим і бездітним", Станіслав заповів Бродівський маєток, разом із Підгірцями, королівській родині Собеських, щоб вони добре про нього подбали. 

Ян Олександр Конецпольський, з колекції Підгорецького замку

Заповіт, складений 22 серпня 1682 року, передбачав передачу Бродівської фортеці Якубу Людвіку Собеському, неповнолітньому старшому синові Яна ІІІ, з умовою: "Поки ясновельможний королевич не дійде до повного віку maturitatem curarum [зрілості], сам його величність король [...] згадану фортецю буде утримувати, вбирати ad commodum Rei publicae et perpetuam nominis Koniecpolsciani memoriam [на користь Речі Посполитої та вічну пам'ять імені Конецпольських] не шкодуючи на те королівських витрат [...], в нагороду за те [...] його шляхетним нащадкам і їхнім власним спадковим наступникам свій Підгорецький палац із селами Підгірці та Загірці [...] до власних дідицтв його величності короля, що лежать до Злочівщини, [...] на віки віків так само віддаю, дарую і відписую".

Собеські мали багато маєтків і з'являлися у Підгірцях нечасто. Ян ІІІ Собеський (1629-1696) провів масштабні модернізаційні роботи у Жовкві, Кукезові, Яворові та Олеську. Підгірці, за словами д'Алейрака, дбайливо доглянуті попередніми власниками, не потребували особливого догляду. 

Ян III Собеський із сином Якубом Людвіком

Проте відомо про урочистий візит Яна Собеського 24 вересня 1687 року. Король повертався з військового походу на Кам'янець, де панували турки, і затримався на спочинок у Підгірцях з трьома синами і почтом. Серед супутників був французький мандрівник Франсуа Поль д'Алейрак, секретар Собеського, який описав свої враження від замку у книжці "Польські анекдоти" ("Les anecdotes de Pologne", 1699).

"Замок у Підгірцях, хоч і дещо хирий, є, без сумніву, найкрасивішою спорудою Речі Посполитої, і навіть у будь-якій іншій країні належатиме до числа визначних будівель. Зведений з гарним смаком, складається з основного житлового палацу, двох бічних павільйонів і невеличкої стрункої вежі з куполом по центру, яка надає усій споруді чудового зовнішнього вигляду. Побудований повністю з цегли, прикрашений різбленням із каменю і має, ймовірно, лише один недолік — він невеликих розмірів і дуже хирий. Якби не вражаюча краса будівлі та її прикрас, не можна було б навіть здогадатися, що це замок магната. Розташований він на краю високої гори, під захистом чотирьох невеликих, із цегли збудованих бастіонів з окопом і ровом із кам'яними контрескарпами з контрмінами. Усі ці фортифікації, однак, здається, слугують хіба що для очей, а ніж для реальної оборони замку. Невеликий замковий дворик прикрашають дуже величні галереї з балюстрадами, облицьованими мармуром, пов'язані з довгими портиками на колонах. Заходите до палацу прекрасними сходами, накритими куполом. Приміщення всередині добре розташовані й дуже добре декоровані. В усьому панує вишуканість і панська розкіш. До покоїв ведуть мармурові портали, а стіни сяють від золота і картин. Подвійний ряд покоїв нагадує італійський стиль, в кінці вони сходяться в одному великому залі з подвійними дверема, що ведуть на балкон. Звідти відкривається вид на бастіон і окопи, облицьовані каменем, на кшталт терас. Каплиця в середній частині замку, що має високий купол на завершенні, є справжньою іграшкою як з погляду архітектури та пропорцій форм, так і з погляду свого внутрішнього оздоблення, надзвичайно багато оздоблена картинами й тисячею прикрас із мармуру та золота. Немає нічого більш привабливого, ніж вид із замку. Охоплює він неозорі поглядом майданчики, що починаються біля підніжжя гори, п'ять або шість обгороджених терас, які піднімаються все вище й вище, утворюючи ту саму кількість садів на різних ярусах, які рясніють гротами, статуями, ставками, альтанками на великих кам'яних стовпах і з парапетами, облицьованими зверху каменем. З одного саду до іншого ведуть гарні сходи, а за останнім садом спускається рештою гори і тягнеться аж до дороги гарний фруктовий сад. З правого і лівого боку саду височіють дві великі альтанки у формі підків, звідки нові сходи приводять на самий верх гори. На перший погляд нагадує Підгорецький замок Шато Неф у Сен-Жермені, який має таке саме розташування".

Після смерті Яна Собеського Підгорецький замок перейшов до його вдови Марії Казимири Собеської (1641-1716), яка, хоч і жила за кордоном, але цікавилася його долею. У квітні 1698 року, через два роки після смерті короля, відбувся перерозподіл спадщини поміж його нащаками, за результатом якого Підгірці отримав менший королевич Константій Владислав Собеський (1680-1726), а старший Якуб Людвік Собеський (1667-1737) — Олесько. На початку Північної війни (1700-ті) у замку побував Петро І, який вивіз звідси бюсти Яна Собеського і Марії Казимири до свого Літнього палацу в Петербурзі, де вони перебувають і зараз. 

З опису палацу 1717 року [10] можна побачити, що Собеські не тільки не були зацікавлені у завершенні внутрішніх робіт, а й не надто дбали про збереження самої будівлі в належному стані: з опису випливає, що палац і сад станом на той рік були серйозно пошкоджені. До того ж Собеські у результаті перебували у фінансовій скруті і зрештою продали Підгірці, Олесько та Королівську кам'яницю у Львові Станіславу Матеушу Жевуському. 

Угоду купівлі-продажу Підгірців було укладено 1718 року в Олеському замку. З боку Собеських довіреною особою був Казимир Хлєбовський, з боку Жевуського — Влодек, ловчий жидачівський. 19 грудня 1718 року підписаний "Диплом довічної донації на користь Станіслава Матеуша Жевуського та його нащадків", а 15 травня 1720 року у Вроцлаві внесена остаточна сума 30 000 злотих і підбитий розрахунок, скріплений королівською печаткою.

Якуб Людвік Собеський, Франсуа де Труа, з колекції Підгорецького замку

Традиція вести відлік історії Підгорецького замку від Станіслава Конецпольського виникла у XIX столітті, коли він став музеєм і його історичний бренд був побудований на дотичності до Конецпольських та Собеських, хай там якою подекуди відносною вона була. Не тільки попередній руський (український) період, а навіть і Жевуських, єдиних власників, які справді мешкали у Підгорецькому замку, в той час увагою оминали: про це свідчать зокрема листівки з видом замку, де він підписаний як "Замок Конецпольських та Сангушків" (тодішніх власників); а Мозаїчний кабінет подавали як "Спальню короля Яна Собеського", хоча його інтер'єр був повністю облаштований за Жевуських. Це наратив для туристів, так само, як зараз пишуть, що замок "називали галицьким Версалем", хоча з наведених цитат видно, що паралелі проводилися хіба з італійськими палацами, не французькими. 

Доба Підгорецьких в історії замку лишається найменш дослідженою. Невеличке посиланя на неї можна вбачити у цитаті зі спогадів Марціна Матушевича, який, описуючи події 1764 року, пише, що після поразки в битві під Слонімом "[Станіслав Фердинанд] Жевуський і Пац з деякими своїми друзями переховувалися по потаємних склепах у Підгірцях". Оскільки членів родин Конецпольських і Собеських, як і Жевуських, не було поховано в Підгірцях, це може бути згадкою про певний об'єкт часів Підгорецьких.

Марія Казимира Собеська, з колекції Підгорецького замку

Джерела

Pałac w Podhorcach, Zbigniew Bania.pdf