Провівши дитинство у Роздолі, наприкінці 1740-х років Ян разом із братами Адамом та Францішеком здійснив освітню подорож до Європи, яка тривала майже три роки. Брати відвідали Саксонію, Францію та Італію, де зокрема побували на приватній аудієнції у королеви Неаполя Марії Амалії Веттін [2]. 

Після повернення з Європи Жевуські розпочали шукати собі місце при дворі. У 1752 році Ян був присутній на розкішному прийомі, влаштованому великим гетьманом коронним Яном Ксавером Браницьким для короля Августа III у Білостоці, де ледь не став жервтою нещасного випадку: "Короля і весь його двір приймали і розважали кілька днів у великого гетьмана коронного, який, зокрема, влаштував йому в Хорощі блискучу забаву, цілком у його смаку. Безліч дикого звіра, привезеного в клітках до лісів цього розкішного місця, гнали вузьким настилом з дощок між двома стінами аж на верхівки дерев, що росли над каналом; там були влаштовані пастки, через які звірі падали з висоти тридцяти футів у воду, що давало королю нагоду стріляти в них у польоті, якби захотів, — вовків, кабанів і ведмедів. Мисливські пси чекали внизу біля дерев, щоб переслідувати цих звірів на землі та у воді, аж поки король не побажає вистрілити в них. Один із цих ведмедів, зустрівши човен, виліз на його ніс, рятуючись від собак; молодий Жевуський, брат маршалка [Францішека], який пізніше помер у Відні, та Сауль, перший саксонський чиновник із канцелярії закордонних справ, тікаючи на корму човна, де був перевізник, так його нахилили, що човен перекинувся; ведмідь удруге високо стрибнув у повітрі й упав у воду просто біля цих панів, для яких усе закінчилося лише переляком, а їхня пригода дуже розвеселила короля" [4].

На відміну від брата Францішека, який заприятелював із молодим Станіславом Понятовським і активно долучився до партії "Фамілія" князів Чорторийських, Ян Жевуський будував кар'єру під покровительством коронного маршалка Єжи Августа Мнішеха (Мнішека) та його партії. У 1754 році він обіймав посаду камергера, у 1755 році став підстолієм литовським, і до 1756 року вже був близькою довіреною особою маршалка. 

За дорученням двору здійснив поїздку до Вільнюса з метою простежити за відновленням роботи головного трибуналу. Він віз листи від двору до провідних литовських діячів і, попри те, що, за спостереженням Марціна Матушевича, не мав відповідних "авторитету чи досвіду" [3], йому було доручено нелегке завдання заспокоїти гетьмана литовського Михайла Казимира Радзивілла "Рибоньку", який був обурений тим, що відхилили його кандидата на посаду маршалка трибуналу. Особистим дорученням від Мнішеха було скласти уявлення про настрої та політичні симпатії Великого князівства Литовського. У результаті спостережень Ян Жевуський закликав сформувати третю партію, незалежну як від Чорторийських, так і від Радзивіллів.

У 1758 році Ян Жевуський був нагороджений орденом Білого Орла, у 1759 році разом із батьком брав участь у церемонії інвеститури принца Карла Саксонського як герцога Курляндії — ніс перед ним литовську шаблю. Після цього супроводжував сина міністра Алоїзія Фридриха Брюля, який їхав у Христинопіль свататись до доньки Францішека Салезія Потоцького Маріанни Клементини. За дорученням Мнішеха він залишив звіт про цей візит із цікавим описом двору Потоцьких. 

Навесні 1759 року Ян Жевуський разом з єпископом Каєтаном Солтиком допомогав Мнішеху просувати позов до трибуналу, метою якого було оскаржити невигідне для Мнішехів рішення канцлера Яна Малаховського щодо маєтку Рокитне. Під час судового процесу Жевуський задобрював депутатів випивкою, що врешті підірвало його здоров'я. Невдовзі він захворів на легені і поїхав на лікування до Італії у супроводі Ігнація Красицького (троюрідного брата, в подальшому визначного літератора та примаса), але по дорозі помер у Відні 17 вересня 1759 року. Невдовзі після його смерті з'явився ніби його передсмертний лист, який розповсюджували копіями, де автор, передчуваючи смерть, каявся за свої "непристойні вчинки" та "житейські беззаконня". Лист вважається містифікацією, але сучасники вірили в його справжність, а друзі Жевуського обурювалися тією шкодою, якої цей пасквіль завдав пам'яті "багородного та справедливого кавалера" [1].