Ян Жевуський

(1733-1759)

Ян Жевуський, Марчелло Баччареллі 1758

Ян Жевуський, якого герольдист Каспер Несецький у 1740-х описував як юнака "великих надій і здібностей" [17], будував кар'єру під покровительством коронного маршалка Єжи Августа Мнішека (1715-1778) та його партії. У 1754 році він обіймав посаду камергера, у 1755 році став підстолієм литовським, і до 1756 року вже був близькою довіреною особою маршалка. За дорученням двору здійснив поїздку до Вільнюса з метою простежити за відновленням роботи головного трибуналу. Він віз листи від двору до провідних литовських діячів і, попри те, що, за спостереженням Марціна Матушевича, не мав відповідних "авторитету чи досвіду" [22], йому було доручено нелегке завдання заспокоїти гетьмана литовського Михайла Казимира Радзивілла "Рибоньку", який був обурений тим, що відхилили його кандидата на посаду маршалка трибуналу. Особистим дорученням від Мнішека було скласти уявлення про настрої та політичні симпатії Великого князівства Литовського. У результаті спостережень Ян Жевуський закликав сформувати третю партію, незалежну як від Чорторийських, так і від Радзивіллів.

У 1758 році Ян Жевуський був нагороджений орденом Білого Орла, у 1759 році разом із батьком брав участь у церемонії інвеститури принца Карла Саксонського як герцога Курляндії — ніс перед ним литовську шаблю. Після цього супроводжував сина міністра Алоїзія Фридриха Брюля, який їхав у Христинопіль свататись до доньки Францішека Салезія Потоцького Маріанни Клементини. За дорученням Мнішека він залишив звіт про цей візит із цікавим описом двору Потоцьких. 

Навесні 1759 року Ян Жевуський разом з єпископом Каєтаном Солтиком допомогав Мнішеку просувати позов до трибуналу, метою якого було оскаржити невигідне для Мнішеків рішення канцлера Яна Малаховського щодо маєтку Рокитне. Під час судового процесу Жевуський задобрював депутатів випивкою, що врешті підірвало його здоров'я. Невдовзі він захворів на легені і поїхав на лікування до Італії у супроводі Ігнація Красицького (троюрідного брата, в подальшому визначного літератора та примаса), але по дорозі помер у Відні 17 вересня 1759 року. Невдовзі після його смерті з'явився ніби його передсмертний лист, який розповсюджували копіями, де автор, передчуваючи смерть, каявся за свої "непристойні вчинки" та "житейські беззаконня". Лист вважається містифікацією, але сучасники вірили в його справжність, а друзі Жевуського обурювалися тією шкодою, якої цей пасквіль завдав пам'яті "багородного та справедливого кавалера" [14].

Джерела