Палац у Роздолі

Розділ — родове гніздо Жевуських, місто, з якого узяла початок історія їхнього роду. Відмітною особливістю історії самого Роздолу є те, що це місто ніколи не змінювало власників інакше, ніж по прямій лінії спадкування, тобто переходило від батьків до дітей від заснування у 1569 році і аж до 1939 року — рідкісний випадок в історії українських містечок.

Місто заснував Мацей [Матій] Чернейовський, що походив з галицького боярського роду. Розділ було засновано на межі короліських володінь без дозволу, що вкиликало суперечку з господарями сусідніх міст. Проте вже через рік, у 1571 році, Черенейовському вдалося "узаконити" місто. Імовірно, вже за нього було побудовано перший укріплений двір на місці майбутнього палацу, а також зведений дерев'яний костел — попередник кам'яного, добудованого у 1647 році.

"Початки міста Роздола майже анекдотичні. Це чи не єдине місто, засноване без королівського привілею на пустому місці, фактично, контрабандою — "ґвалтовним способом". Перша згадка про місто відноситься до 12.09.1569 року, коли король Зигмунт Август видав універсал, яким наказував львівському підстарості Андрію Борзому з Блозева розглянути справи привласнення королівських дібр Солонки і Поршни Петром Борецьким і грунтів міста Роздола Мацеєм [Матієм] Чернейовським. Чернейовські належали до середньої шляхти, яка вийшла з галицького боярства і швидко перейшла на бік польської влади, забезпечивши собі не тільки збереження, але й приріст земельних володінь. Родовим їх гніздом було село Черніїв (Чернів) поблизу Рогатина, вперше згадане під 1387 роком. Це володіння вони втратили у суперечці з Бидльовськими, але зберегли Черницю та Юшківці у Жидачівському повіті, де скоро в результаті шлюбних зв’язків прилучили до цих володінь Нове село, Облазницю, Сулятичі та Рудники (Обласницькі та Сулятицькі вигасли). У 1469 р. Микола Чернейовський тримав ще й Березину та Крупсько за обов’язок виставляти у похід одного списоносця та двох лучників. Але утримати Березину і Крупсько його нащадкам не вдалося. Обидва села відійшли до родини Чорторийських (не відомої волинської князівської родини, яка утримувала Чорторийське та Клеванське князівства, а шляхетської родини з Чорториї — нині село Кам’яне Жидачівського району). Чернейовські цього не визнали і продовжили суперечку із сусідами за ці села.

Невдовзі перед 1569 року або на початку цього року Мацей Чернейовський, будучи дозорцею королівських лісів, які тягнулися від Стільська та Ілова до впадіння Колодниці у Дністер, заложив місто на спірних грунтах Жидачівського та Львівського повітів. Із жидачівського боку — це були грунти сіл Березина і Крупсько (це поле під назвою Розділ вперше згадується в документі короля Владислава ІІІ Варненчика від 5.06.1442 року), які належали Чорторийським. Із львівського боку це були королівські бори, за якими мав доглядати Мацей Чернейовський. Десь при впадінні у Дністер річки Колодниці до цих борів притулився хутір Колодниця, згаданий під 1439 роком, коли він разом з Крупськом, Ляшками та Підмонастир’ям належав Добеславу Кривському. Можливо, що це поле (роздільне поле, розділ) було якраз межею між землями Березини, Крупська і Колодниці. Мацей Чернейовський переніс цю назву на новозасноване місто. Оскільки Колодниця більше в документах не згадується, можна припускати, що вона ввійшла до складу міста.

Перша люстрація міста у 1570 році, відзначаючи, що місто було засноване "на сирому грунті" (напевно, Колодниця була дуже незначним поселенням), із заглибленням у королівські бори (які, звичайно, незаконно частково вирубали, беручи матеріал під забудову міста та його укріплення) зафіксувала також, що заснування нового міста у такому вигідному пункті принесе збитки торгівлі королівського міста Щирця.

У 1571 році вийшов королівський вердикт, в якому зазначалося, що “коли донесли нам люстратори і староста львівський, що Мацей Чернейовський на міць якогось привілею зважився ґвалтовним способом заложити місто Розділ у борах королівських, через що завдав шкоду скарбові на 20 тис. гривен і з цього приводу вже викликаний зістав, дозволяємо йому посідати іменоване місто аж до хвилі остаточного вирішення справи через визначених комісарів”.

Під щасливою зіркою народився Мацей Чернейовський! Заснувавши контрабандою місто на чужих грунтах і без відповідного королівського привілею, при цьому завдавши збитків королівській скарбниці на 20 тис. гривен і примноживши ряди своїх ворогів, куди, окрім Чорторийських, потрапили ще й Тарли та Мнішки, зацікавлені у розвитку новозаснованого Миколаєва, він відбувся легким переляком. Можна припускати, що якби королівська канцелярія знала про вчинок Мацея Чернейовського, то привілей на заснування Миколаєва 20.02.1570 року міг бути не підписаний. Існувала практика не закладати нових міст, які би шкодили розвитку і торгівлі вже існуючих добре розвинених міст. Розділ і так заважав торгівлі таких старих і знаних міст, як Щирець і Комарно. [...] Але й розганяти колоністів з новозаснованого Роздолу скарбниця не стала. Розділ лежав на давньому шляху з Перемишля до Галича, міг (і став) поважним портом на Дністрі, отже, обіцяв приносити прибутки.

Мацей Чернейовський дожив до глибокої старості, посів високий уряд галицького каштеляна і зберіг за собою і своїми нащадками місто Розділ. Уже у 1609 році його спадкоємці вписали у львівські гродські книги скаргу на роздільських міщан за побиття та вбивства. Це означає, що Чернейовські мали у місті свій двір, напевно на території пізнішого замку. Мацей Чернейовський також поспішив заложити католицьку парафію та почав будівництво костьолу" [1].

У 1631 році Анна Чернейовська, онука Мацея, вийшла заміж за львівського суддю Станіслава Бейду Жевуського. За посагом подружжя отримало частину Роздола, а оскільки невдовзі рід Чернейовських по чоловічій лінії згас, то у 1650 році Анна з чоловіком успадкували і решту міста. Відтоді Розділ став родовим гніздом Жевуських: "Коли Станіслав обрав його своєю резиденцією, він, напевно, не очікував, що тут виросте нове родинне дерево" [2].

"Станіслав Жевуський, якому сподобалася ця благодатна місцевість з густими лісами, заповненими дичиною, криштально чистими джерелами та запашними луками, почав будівництво замку. У 1647 році він заснував на сусідньому із замком горбі укріплений монастир отців кармелітів. Замок та міські укріплення були слабкими, можливо навіть недобудованими, бо вся навколишня шляхта при підході козацьких військ Богдана Хмельницького та татар у 1648 році втекла до Комарна. Міщани після короткої облоги здали місто і замок татарам. Оборонявся тільки монастир" [1].

Монастир кармелітів у Роздолі, 1854

"Згодом, коли замок все більше втрачав своє оборонне значення, у 1704 році Жевуські почали зводити кам’яний палац, навколо якого розбили регулярний парк. Михайло Юзеф Жевуський, при якому у 1743-1745 роки палац під керівництвом адміністратора Семена Вишенського було реставровано, на честь своєї дружини Францішки назвав замок-палац з парком Франкополем" [1].

Основним джерелом інформації щодо історії побудови палацу є книга обліку видатків Жевуських. Майстри, розрахунки з якими в ній зафіксовані, позначені здебільшого за іменами. Проте комплексні дослідження архівів [4] переконливо обґрунтовують причетність до будівництва видатного львівського архитектора Бернарда Меретина (позначеного в книзі як "архітектор Бернард"), відомого творця собору Святого Юра у Львові, храмів у Городенці, Годовиці, ратуші Бучача тощо. У оздобленні палацу брали участь Ян Гертнер, теслярі Вацлав Томаєр та Йоганн Рейхербарт. Розписом верхніх кімнат займався невстановлений муляр Гербурт, а більш важливі художні роботи Жевуські доручали Шимону Яремчевичу — художнику, який працював для них багато років (1752-1760, 1763-1764). Можна зазначити і інших ремісників, які неодноразово згадуються у записах: кушнір Волкович, кравець Ян, слюсарі Пеньонжек і Вацлав, шорник Ігнацій, коваль-мечник Михайло, а також анонімний годинникар Німець.

Палац Жевуських у Роздолі, Пьотр Піллер 1820-1823

Окрім численних портретів членів родини, Михайло Юзеф замовив Шимону Яремкевичу, як і Вацлав Петро у Підгірцях, портрети містян Роздолу: "Подружжя Федора та Магдалини Жемелків" і "Портрет Сойки, діда шпитального" — мешканця заснованого Жевуськими притулку.

Кам'яниця Жевуських у Львові, площа Ринок, 3

Усі ці майстри були зі Львова, а сполучною ланкою між ними та Жевуськими виступив Кароль Гарані — львівський доктор медицини, який посідав вагоме місце у львівському суспільстві, був міським радником та меценатом місцевих майстрів. Клієнтура, до якої належали і Жевуські, зверталася до нього в пошуках виконавців для своїх замовлень. Відомо, зокрема, що він особливо протектував і Бернарда Меретина, і Шимона Яремкевича.

Меретин, Гертнер, Яремкевич виконували роботи і в костелі кармелітів у Роздолі, де знаходиться родинна усипальня Жевуських, а також у їхній кам'яниці на площі Ринок у Лівові. А точніше — у кам'яницях, бо в той час це були три окремі споруди: Вільчківська, Лискевичівська та Красовська. На площу виходила стара двоповерхова кам'яниця, що у XVII столітті належала патриціям Вільчкам, а після них була розділена на кілька власників. Одну з частин придбав у 1713 році Станіслав Матеуш Жевуський, а після нього Михайло Юзеф поступово викупив решту і сусідні будівлі, щоб спорудити на їхньому місці пишну резиденцію. Сам він не встиг цього зробити за життя, однак його вдова Францішка Жевуська у 1770-1772 роках втілила задум чоловіка, звівши на місці трьох будинків ту чотирьохповерхову кам'яницю, яку можна бачити зараз. Її спроєктував львівський архітектор Петро Полейовський. Попри те, що від споруди Вільчків мало що залишилося у новій будівлі, її за звичкою продовжували називати Вільчківською.

Бернарду Меретину також приписують зведення костелу у Берездівцях на замовлення Жевуських. За розміром, плануванням та декором він дуже нагадує його відомий костел у Годовиці (1750). Але ідея Михайла Юзефа звести кам'яний храм у Берездівцях вперше пролунала у 1761 році, через два роки після смерті видатного архітектора. Інший потенційний автор, Петро Полейовський, учень Меретина, на час початку будівництва займався сницарством і ще не здобув відповідного архітектурного досвіду. Проте певно брав участь у оздобленні костелу, родзинкою якого був амвон у вигляді човна. Зрештою, хто би не був архітектором, а те, що за зразок було узято храм у Годовиці, суперечок не викликає. Основні будівельні роботи було завершено у 1769 році, оздоблення тривало до 1777 року. Вважається, що фундаторкою храму була Францішка Жевуська, однак зафіксовані внески на будівництво і від її синів Францішека та Адама.

Схема володінь Францішека та Казимира Жевуських: Роздільський та Берездівський маєтки, 1760-1772

Палац у Роздолі було названо Франкополем на честь Францішки Жевуської. Це спричинило вже в наші часи появу в туристичних та краєзнавчих джерелах наративу про надзвичайне кохання Михайла Юзефа до дружини. Натомість у XIX столітті місцеві перекази переповідали про ревнощі Францішки до чоловіка: за місцевою легендою того часу, вона запідозрила його у зраді зі служницею Розалією і власноруч втопила дівчину, а на спокуту цього гріха розбудувала храм у Берездівцях. Усе це перезкази, що не мають історичного підґрутня, адже історія будівництва храму відома і на той час подружжя Жевуських було вже застарим для подібних пристрастей. А називати маєтки та палаци на честь членів родини було поширеною практикою, а не виявом почуттів, і варто згадати, що ще раніше Михайло Юзеф перейменував маєток на Поділлі на власне ім'я — на Михалпіль (нині Михайлівка).

Столик з роздольського палацу

Оздоблення палацу у Роздолі продовжилось і після смерті Михайла Юзефа. У 1770-х роках тут працювали художники Якуб Адамовський та Микола Урбанович. У 1815 році Казимир Жевуський придбав частину королівської колекції картин, і до картинної галереї Роздолу потрапили автентичні портрети французьких королів та шедеври живописців Золотої доби голландського живопису, включно з відомою картиною Рембрандта "Дівчина у картинній рамі". Діти та онуки Казимира, Лянцкоронські, частну картин з Роздолу вивезли до свого палацу у Відні, але натомість поповнювали колекцію іншими.

"У 1874 році Карл [Кароль] Антон [Антоній] Лянцкоронський розпочав добудову і розширення палацу, яке тривало майже 30 років. За проектом відомого львівського архітектора — ректора політехніки професора Юліана Захаревича — було зведено нову добудову і проведено реконструкцію старої частини палацу. У 1904 році французький архітектор Шарль Баужует об’єднав будови Захаревича зі старим корпусом. Ліве східне крило було зведене до Першої світової війни за проектом сілезького архітектора Люнтваля" [1].

Основний корпус палацу від цієї реконструкції набув вигляду у стилі французького ренесансу, було добудовано бічне крило, а над парадним входом — елегантну вежу. Проте центральний об'єм палацу та двобічний пандус до входу імовірно збереглися.

Кароль Лянцкоронський захоплювався мистецтвом та археологією. У 1884 році він організував експедицію до Малої Азії з пошуку античних пам'яток разом із професором мистецтвознавства львівського університету Мар'яном Соколовським та художником Яцеком Мальчевським. Частину привезених ним античних скульптур було розміщено у нішах палацу та у парку. Більшість з них постраждали упродовж XX століття, але декілька було врятовано активістами та потрапили до Львівської картинної галереї імені професора Бориса Возницького, який і сам брав участь в їхньому порятунку. В тому числі скульптура Марса ІІ століття, що стояла на постаменті поблизу фонтана. Ще один врятований шедевр з Роздолу — бронзова скульптура "Ерос з дельфіном", точна копія роботи Андреа дель Вероккйо, учителя Леонардо да Вінчі.

Палац у Роздолі, другий поверх, Людвіг Ганс Фішер

"Ілюстрований путівник по Станіславівському воєводству" так описує Розділ 1930 року: "Розділ мальовниче розташований на Дністрі. У костелі отців кармелітів є гарні вівтарі та каплиця з гробницями Жевуських. Серед пам'яток — старовинна українська церква, оточена галереєю, і мурована дзвіниця з куполом, що спирається на восьмерик. Гарний палац, оточений величезним парком, містить бібліотеку з 20 000 творів (включаючи унікальні твори XVI та XVII століть), галерею картин (зокрема багато картин Мальчевського, наприклад, серія карикатур із його подорожі до Малої Азії), родинні портрети, велику колекцію гравюр, архів Жевуських XVIII століття, колосальну колекцію фотографій, що містить понад 120 000 світлин і є однією з найбільших у світі. У палацовій каплиці зберігся розкладний вівтар XVII століття. В архіві багато листів Станіслава Августа та Костюшка. Кімнати стильно оформлені" [Ромуальд Домбровський].

Напередодні Першої світової війни найцінніші витвори з Роздолу були вивезені до Відня, ще частину — перед Другою світовою. У 1994 році Кароліна Лянцкоронська, остання з роду, передала колекцію до польських музеїв — Королівського замку у Варшаві та Вавелю у Кракові. Те, що залишилося у палаці, постраждало від воєн, а врятовані твори були розподілені по музеях: у Львівську галерю мистецтв та у дрогобицький музей "Дрогобиччина".