"Станіслав був міським писарем, підкоморієм Жидачева, а з середини 1630-х років також Вінниці. Обіймав посаду брацлавського підчашого. У 1641 році був прихильником Яна Казимира, якого підтримав і на виборах 1648 року. З 1655 року — міський суддя у Львові. У 1661 році виконував обов'язки комісара для укладення договорів з козаками. Був частим депутатом сейму і, безумовно, став шанованою людиною, оскільки в 1631 році добився руки доньки львівського каштеляна Анни з Чернейовських гербу Корчак. Саме вона принесла у придане маєток Розділ, розташований на Львівщині, якому у майбутньому судилося стати одним із найважливіших родових маєтків. Коли Станіслав обрав його своєю резиденцією, він, напевно, не очікував, що тут виросте нове родинне дерево. Жевуський залишив по собі трьох синів: Яна, Францішка Казимира і Михайла Флоріана, а також двох дочок: Анну і Катерину (Катажину). Він помер у 1668 році" [2]. 

Ядвіга Жевуська, третя дружина Адама Жевуського з Погребища, у своєму дослідженні родоводу чоловіка пише, що "у 1610 році Станіслав Жевуський, люблінський староста, зі своєю хоругвою супроводжував Сигізмунда II в поході на Смоленськ і Москву, де йому разом із [Миколою] Струсем було доручено утримувати Кремль. [...] Після річної облоги Станіслав Жевуський разом зі Струсем здав Кремль. Його кінська збруя донині зберігається в "Грановитій палаті" в Москві. [...] Його портрет на коні під Москвою у натуральну величину, написаний Смуглевичем, знаходиться в Україні, в Погребищі, маєтку графа Адама Жевуського" [9]. Така версія не узгоджується з архівами і навіть не згадується серед Жевуських з Роздолу та з Підгірців. Те, що вона згадана лише в гілці нащадків Станіслава Фердинанда Жевуського, може вказувати на те, що ця легенда виникла в добу Барської конфедерації, де він активно виступав проти московитів. 

Францішек Казимир Жевуський, як і Михайло Флоріан, був відомим воїном, хоча й не сягнув такої слави, як брат. Роки народження Жевуських перших поколінь невідомі, але судячи з біографії Францішека Казимира, він був найстаршим, бо вже у 1649 році (через 18 років після весілля його батьків) одружився з Софією Боруцькою (її мати Мар'яна, вдова Ольбрахта Боруцького, під цією датою передала їм за посагом село Шиїнці). Якщо Михайло Флоріан відзначився у війнах за Яна III Собеського, то його брат — за попереднього короля Яна ІІ Казимира, зокрема відіграв значну роль у подіях, відомих з історичних романів Генрика Сенкевича "Потоп" та "Пан Володийовський".

Під час "Потопу", шведської навали 1655-1660 років, коли переважна більшість шляхти перейшла на бік Карла X Густава, Францішек Казимир залишився вірним Яну Казимиру, разом із руським військом брав участь у боях проти шведів під час літньої кампанії 1656 року. Він супроводужвав короля у подорожі зі Львова до Варшави, за що Ян Казимир подарував йому земельну ділянку у Львові на Краківському передмісті. В той час Жевуський обіймав посади луківського стольника і львівського підкоморія. 30 серпня 1656 року львівський сеймик відправив його до Яна Казимира з проханням звільнити від обов'язку відправляти військо в похід, а натомість залишити для захисту краю та оборони Львова. Під Краковом Жевуський опинився у таборі коронного війська під час облоги шведського гарнізону. У той час і щонайменше до 1658 року він служив у панцирній хоругві Казимира Цецішевського, причому фігурує у реєстрах як її "товариш" і "депутат". 

З 1658 року діяльність Францішека Казимира перенеслася в Кам'янець, де він очолював різні комісії та зростав за посадами аж до подільського старости, яку здобув 1670 року і зберігав до смерті. Він відіграв значну роль під час облоги Кам'янця турками у 1672 році, яка закінчилася здачею міста і художньо описана у романі "Пан Володийовський". Жевуський був членом ради під головуванням подільського воєводи Єроніма Лянцкоронського, яка вирішувала перебіг оборони та врешті капітуляції фортеці. Був серед парламентарів до візира Ахмеда Кеприли щодо умов капітуляції, а після того, як рада прийняла ці умови, знову вирушив до турецького табору з повідомленням про узгодження пунктів капітуляції. Перебуваючи 27 серпня у турецькому таборі, він потрапив у незручне становище, коли кам'янецький майор Геклінг підірвав порохові склади фортеці разом із вежею, де вони знаходилися. Після капітуляції Кам'янця Францішек Казимир одним із перших залишив його 30 серпня. Але на цьому його роль не завершилася: він опікувався облаштуванням долі біженців, які втратили майно після окупації Поділля турками — займався зборами та розподілом коштів для них. Реванш за втрату Кам'янця узяли нащадки: Станіслав Матеуш добився виконання умов з його звільнення від турків на перемовинах у Стамбулі, а Вацлав Петро укріпив фортецю. 

Після смерті Софії Боруцької Францішек Казимир одружився вдруге з Теофілією Терезою Погожельською [3]. Мав одну доньку Людвіку, яка вийшла заміж за Збігнева Оборського, голабського старосту. Серед численних, але не значних володінь Францішека Казимира можна відзначити Сутківці зі зруйнованим у той час замком, а також млин, броварню та виноградник на Підзамчі в Кам'янці. Після смерті Францішека Казимира значну частину його майна успадкували брати.

Серед синів Михайла Флоріана родоначальником роздільської гілки роду став старший Адам Михайло Жевуський. Він розпочав кар'єру з військової служби у панцирній хоругві коронного війська і дослужився до звання отмістра, однак найбільше проявив себе в адміністративних питаннях: розподілі і розміщенні військ, ревізії фортець. Після смерті короля Яна Собеського підтримав Августа ІІ, під час Північної війни зі Швецією також виступав на його боці і користувався прихильністю, оскільки перебував із королем у Варшаві, коли у 1706 році той прибув туди після перемоги у битві під Калішем. Однак у бойових діях, на відміну від меншого брата Станіслава Матеуша, не відзначився. 

Адам Михайло входив до генеральної ради Сандомирської конфедерації у Львові, яка була створена на підтримку короля. Оскільки Швеція воювала проти Речі Посполитої та Московії, між ними підтримувався союз, і подекуди конфедерацію невірно називають "прибічниками росіян". Діяльність Жевуського свідчить про напругу цього союзу: він входив до складу комісії, яка мала перебрати фортеці Правобережної України з російських рук; клопотався перед Августом ІІ від імені маєтків, яким загрожували російські військові пости.

Адам Михайло був близький до королевичів Олександра і Костянтина Собеських та їхніх придворних, виступав повіреним та посередником у їхніх справах щодо захистку маєтків. З 1706 року мешкав у Жовкві, часто навідуючись до Львова, де також допомогав у справах гетьману Адаму Сенявському. Підтримував тісні контакти з шурином Яном Олександром Конецпольським, був розпорядником виконання його заповіту.