Рід Жевуських

"Найсуперечливішим виявилося заснування Роздола шляхтичем Матієм Чернейовським наприкінці 60-х роках XVI століття. У Львівській землі мала проводилася люстрації королівських земель і королівські урядовці у 1569 році виявили на королівських державних землях (йшлося про ліси) появу нового містечка. Львівський староста Миколай Гербурт з Фульштина подав на власника Роздола до королівського суду, вимагаючи повернення ним збитків до королівської скарбниці на суму, пораховану "до 20 тисяч злотих". Урядники з боку львівського старости на засіданні королівського асесорського суду у 1571 році мотивували цю суму зменшенням прибутків від платні за вруб в королівські ліси, «жировщизни» та інших податків й повинностей, належних з державних земель. Королівський суд вирішив, що докази оскаржуючої сторони виявилися недостатні, і звільнив Чернейовського від усіх закидів старости. Справа ще протягнулася п’ять років, поки новий король Стефан Баторій не підтвердив 17 серпня 1576 року цей судовий вирок, залишивши таким чином Роздол за Чернейовським. Це рішення стало відправною точкою для існування міста, хоч судова справа могла ще довго тривати. Місто Розділ фігурує у реєстрах поборового податку у 1578 році. Далі Розділ успішно розвивався, особливо коли потрапив у власність до магнатської родини Жевуських у XVII столітті, хоч отримав формально маґдебурзьке право тільки 5 січня 1745 року" [Мирон Капраль, 4].

За дослідженням Леонтія Войтовича, Чернейовські були представниками середньої шляхти руського походження, гербу Корчак, з галицького боярства, родом з селища Черніїв, що поблизу Рогатина [3]. За класичною польською генеалогічною працєю Адама Боницького: "Бенедикт Венгрин, каштелян галицький, не змігши протистояти війську Вітовта і отримавши від нього обіцянку королівської прихильності, у 1387 році здав Галицький замок Владиславу Ягайлу, який того ж року повернув йому і дарував на вічні часи маєтки Лішків, Зелів, Преорськ, Журавці, Цележ і Чернеїв у львівському, белзькому і жидачівському повітах. Від нього, ймовірно, походив рід Чернейовських" [21]. Наявність відповідного документу підтверджують і наші історики: "Відомо, що 14 жовтня 1387 року у Жидачеві король підписав надання Бенедиктові та його братові Андрієві сіл Бзови та Черніїв у Жидачівському повіті, а також монастиря з трьома дворищами на річці Свірж. Їх нащадки осіли в цих селах, поклавши початок шляхетському роду Чернійовських. Ще 1469 року. Чернійовські демонстрували документи, які підтверджували надання Бенедиктові деяких сіл і монастиря Чернів з навколишніми дворищами" [23]. Бачимо розбіжність у локалізації села Черніїв, але вони обидва могли належати одному власнику, враховуючи близькість Рогатина до Галича, коштеляном якого був Бенедикт. 

Рід Чернійовських пов'язаний ще з двома галицькими родами — Літинських та Тустановськиx. На це вказують документи на володіння, де власниками тих чи інших маєтків разом та почергово підписані представники цих родин. Скоріше за все, всі три прізвища належали одній родини, члени якої послуговувалися ними залежно від того чи іншого володіння: Черніїв, Літинь та Тустановичі. Протопластом роду Тустановських, і відповідно його гілок, вважаються Юрко та Ананій Доброславичі, руські бояри. Через прізвисько Бенедикта "Венгрин" польські історики XIX століття відносили рід Чернейовських до волоського походження — це не можна вважати вагомим доказом: відомо, наприклад, що у руському роді Бодругів-Березовських один з братів мав прізвисько Венгрин, а інші двоє Сіданюк та Сметанюк [23]. Проте серед Тустановських та Літинських зустрічаються як руські, так і волоські імена, тож можна припустити, що Доброславичі породичалися з одним із волоських шляхетських родів. Також відомо, що бабка першого з Літинських, Філа з Літині, походила з роду Ритаровичів, що вели родовід від Куната-лицаря, який служив князю Леву Даниловичу [22]. Одже, виглядає так, що Чернейовські були родом руського походження, спорідненим з місцевими (осілими на Русі вже багато поколінь) волоськими родинами. 

За Каспаром Несецьким (1682-1744) — цією генеалогією послуговувалися і самі Жевуські у Підгірцях: "Жевуські гербу Кривда, у воєводстві руському дім стародавній. Станіслав Жевуський підстолій брацлавський, депутат на коронний трибунал 1643 року. Janson: його син Вавжинець, також підстолій брацлавський, суддя городський вінницький. Петро коморник брацлавський. Станіслав земський суддя львівський, від Чернейовської, підкоморянки львівської, залишив дві доньки: одна з них Анна видана за Ілжецького підкоморія мозирського, друга Катерина за Гумовського герба Порай, а синів було троє: Ян, підчаший львівський, цей з Язловецькою мав сина Яна, але він помер молодим у Франції. Францішек стольник лівський, тому Погожельська народила лише одну дочку Людовіку, яка першим шлюбом жила зі Збігнєвом Оборським, старостою голабським, другим із Суловським..." [16]

За Казимиром Коссаковським (1837-1905): "Родина Жевуських з'являється в наших хроніках доволі пізно, заледве в другій половині XVII століття. Як велика частина підляської шляхти, так і Жевуські до часів Флоріана, який зробив їхнє ім'я більш відомим, були дрібною шляхтою, і весь їхній рід таким і залишився, за винятком однієї гілки, яка на Русі заслугами значення собі здобула. Спочатку цей рід носив здебільшого придомок Бейдо і, здається, бере свій початок від ятвягів. Як дрібні, так і багатші Жевуські походять з того самого кореня; та тільки між галузями того роду різниця, що одні зберегли початкову назву як придомок, інші його відкинули, а ще інші стали називатися Суходольськими. Перший Жевуський, якого згадує Несецький, це Станіслав, підстолій брацлавський і депутат на коронний трибунал у 1643 році. Папроцький, і навіть Окольський про них не згадують, бо ще за часів обох геральдистів не настала для роду Жевуських черга діяти на ширшому полі, ніж рідний повіт; проте вже на початку XVI століття ми знаходимо їхні сліди в Коронній метриці (Метрика 64, 1540 рік).

Гніздом роду було Підляшшя, більський повіт, села Бейди і Жевуські. Звідси одна гілка переселилася на Поділля і там, як і багато інших коронних домів, здобула собі гучне ім'я. Першопредком цієї гілки був Кшиштоф Жевуський, в різних війнах заслужений жовнір, якому Сигізмунд III, за поданням Яна Потоцького, генерального старости подільських земель у 1603 році, надав доживоттям село Верх Довжка в Кам'янецькому старостві (Метрика 148, 53). Його сином був Станіслав Бейдо Жевуський, земський суддя львівський, а раніше підстолій брацлавський, посол на сейм елекційний Яна Казимира і на сейми 1653 та 1659 років, а у 1661 році комісар для переговорів з козаками, за даними Несецького, одружений з Чернейовською, підкоморянкою львівською. Він залишив двох дочок: Анну за Ілжецьким, підкоморієм мозирським, і Катерину за Гумовським герба Порай, та трьох синів. 

У 1648 і 1653 роках він був послом від руського воєводства як стольник брацлавський; у 1659 році, вже як земський суддя львівський, у тому ж 1659 році Ян Гнінський підкоморій поморський, маршалок кола лицарського на Варшавському сеймі записав йому 4000 флоринів (Метрика). У цей же період з'являються: Валентій Бейдо Жевуський чашник більський (1659), Валеріан стольник більський, одружений з Барбарою Пудловською (1661); Павло земський писар луківський (1662), одружений із Софією з Волинця, з якою мав синів: Бернарда чашника луківського (1669) і Станіслава (1673). 

У сигілятах (коротких записах про акти) на початку XVIII століття також виступають: Францішек Станіслав Бейдо Жевуський підляський ловчий (1700), одружений з Ядвігою Оссолінською, дочкою Якуба хорунжого мєльницького та Терези Вєжбовської воєводянки куявської; про його нащадків писав Дунчевський. Казимир мечник підляський з 16 червня 1701 року, після Яна Ліського; Міхал стольник луківський (1703); Петро Павел чашник підляський (1716); Ян підкоморій венденський (1724)" [28]. 

За Северином Уруцьким (1814-1890) — версія найбільш відмітна: "Розгалужена підляська родина, що підписувалася Бейдо з Жевуська, села в більському повіті. Одна її ґалузь видала у XVIII столітті кілька сенаторів і отримала графський титул в Австрії, але ця лінія [по Северину Жевуському] по чоловікам вимерла, тоді як старша лінія [по Станіславу Фердинанду Жевуському], яка живе нині, отримала графський титул в росії в 1856 році. Першим занотованим у Метриках Королівських є Войцех, у 1540 році посідав війтовство п'ятницьке. По Павлу, дідичу добр Жевуські, лишилося три сини: Мацей, Станіслав і Миколай, співдідичі добр Жевуські у 1541 році. З них Станіслав мав сина Вавжинця, дідича Пшевлока, після якого було ще два сини: Францішек Казимир і Станіслав, з яких Францішек Казимир, званий Бейдо, дідич Пшевлока, підстароста луківський 1651, потім луківський стольник 1658 і депутат суду, був одружений з Терезою з Боручиць і залишив синів: Міхала та Юзефа. 

Станіслав, другий син Вавжинця, писар гродський жидачівський 1629, скарбник галицький 1638, підстолій брацлавський 1639, писар земський 1651, врешті суддя земель львівських 1659, дідич добр Крупсько, Жевуське Старе, Завади і Жаля, у шлюбі з Чернейовською, мав дітей: Анна Ільжецька, Катерина Гумовська, Станіслав Ян, Францішек Людвік і Михайло Флоріан, з яких Станіслав Ян, стольник дорогичинський 1681, підчаший львівський, залишив синів Станіслава і Антонія; Францішек Людвік, стольник лівський (Лів) 1682, був одружений з Теофілою Погожельською. Михайло Флоріан, старший з синів Станіслава, отримав від батька у 1661 році маєтки Крупсько, Жевуське Старе і Завади; хоробрий воїн, дідич на Роздолі, скарбник ловський 1663, региментар коронного війська, підскарбій надвірний коронний 1681, був одружений двічі; першою дружиною була Анна Дзежківна, каштелянка розпшська (Розпша), другою Софія Потоцька, каштелянка кам'янецька..." [24].

 За Казимиром Пулаським (1845-1926): "Походять з Підляшшя, де в більському повіті мали родові посідлості Бейди і Жевуські, звідти й підписувалися як Бейдо Жевуські. З тої численного, дрібної та вбогої шляхети, що населяло свою так звану "околицю" на Підляшші, вийшла на південні території одна гілка роду й надзвичайно швидко досягла високих, першорядних у країні посад, упродовж кількох поколінь обіймаючи найвищі державні посади. Початок цього піднесення роду сягає перших років XVII століття, а протопластом гетьманської гілки Жевуських був Кшиштоф, якому Сигізмунд III за поданням Яна Потоцького старости кам'янецького надав у 1603 році, за військові заслуги у доживоття, село Довжок (верхню частину Довжка) поблизу Кам'янця. З нащадків Кшиштофа відомий лише Станіслав, а можливо, його синами були також Петро, згаданий у Несецького як коморник брацлавський, і Самуель, який у 1665 році утримував частину села Шебехова через цесію від подружжя Войцеха Міасковського і Анни з Сієнни.

Станіслав у 1641 підстолій брацлавський, призначений того ж року до комісії підляського воєводства з князем прусським. У 1642 депутат до радомського трибуналу, належить також до комісії з волоської землі. У 1655 від руського та брацлавського воєводств підписав еленцію Яна Казимира. У 1662 депутат для переговорів із козацьким посольством, посол у 1652 та 1653 роках, причому в останньому році був депутатом із виплат війську та оцінки збитків під Збаражем. На сеймах у Вишні, а також на повітових сеймиках у Львові, Перемишлі та Сяноці, його обирали послом у 1652, 1653, 1655, 1659 і 1662 роках. З 1655 був земським суддею, а в 1661 — комісаром для договорів з козаками. У 1662 сейм підтвердив його фундацію монастиря кармелітів у Роздолі. Підписувався як Бейдо Жевуський, був одружений із Чернейовською львівською підкоморянкою від якої залишив трьох синів: Яна, Францішека Казимира та Михайла Флоріана, а також двох дочок: Анну за Ілжецьким мозирським підкоморієм і Катерину за Гумовським. Ян, перший син Станіслава, львівський підчаший, був одружений із Язловською, мав сина Яна, який помер молодим у Франції.

Францішек Казимир, другий син Станіслава, у 1659 році стольник луківський, призначений сеймом до львівської комісії для виплати війську, отримав у 1661 році привілей на доживоття млина на Підзамчі в Кам'янці, на броварню та виноградник, а в 1662 році отримав разом із дружиною привілей на війтівство в Смотричу. Того ж року купив у Якуба і Домініки Потоцьких ділянки в Оринині, Закутті та Загірцях, а через кілька років (1666) викупив інші частини Оринина у Яна Дружбича та Софії з Лащів із Тучапи. У 1664 році отримав привілей на село Біле (Białą) на підставі цесії від Якуба Ореховського, підстолія черкаської землі. У 1670 році купив у Юрія Балабана сина Олександра Сутківці з замком (cum fortalitio), Ковалівку і Лисовці, став власником численних сіл на Поділлі. У 1662 як луківський стольник належав до комісії з виплати війську і для ординації praesidium в Кам'янці. З 1663 року був підстаростою кам'янецьким і з цим титулом згадується ще в 1673 році. На посаді подільського стольника згаданий 30 грудня 1670 року. У 1673, 11 вересня, його обрала подільська шляхта до львівської комісії (1 листопада) для отримання суми в 20 000 злотих для подільських біженців (exulów), а в грудні того ж року послом від подільського воєводства на варшавську конвокацію. У 1674 комісар для розподілу цих сум серед біженців з Поділля. Активно брав участь у сеймиках подільської шляхти у Львові у 1677, в наступному 1678 році був депутатом для пошуку утримуваних коштів у вибраних воєводствах великопольських. "Це завдяки ясновельможному пану, — читаємо в ландумі, — і обіцяємо відшкодувати його витрати". У 1681 знову був депутат від подільського сеймику у Львові для відшкодування сум, призначених для подолян. Незабаром він, імовірно, помер, бо в 1688 році на його місце був призначений подільським стольником Михайло Улинський. Францішек Жевуський був одружений (вже у 1649 році) із Софією з Боруча Боруцькою. Її мати Маріанна, вдова по Ольбрахту Боруцькому, у 1649 році передала їм королівське село Шиїнці, а в 1663 році обидва Жевуські записали собі доживоття. Несецький пише, що він був одружений з Погожельською, що також повторюють інші геральдики; можливо, це була його друга дружина. З нащадків Францішека Жевуського відома лише дочка Людвіка, яка була одружена спочатку з Збігнєвом Оборським, старостою голабським, а потім із Суловським..." [19]. 

І Коссаковський, і Пуласький зазначили у примітках до своїх досліджень наявність згадок про інших Жевуських у львівських архівах, проте не включили їх до генеалогії. Згадки наступні: 1615 року серед землевласників галицьких Ян Жевуський; серед землевласників львівського повіту: 1626 — Маргарита Жевуська вдова, Петро Жевуський; 1627 — Щенсний Жевуський, Ян Жевуський; 1628 — Щенсний Жевуський з Вовчухів, Марціан його брат безземельний; 1629 — Марціан Жевуський отримує охоронного листа від короля Сигізмунда III; 1630 — вдова Яна Жевуського; 1631 — вдова Маргарита Жевуська з Вовчухів, у 1632 році вона ж із паном Станіславом (прізвище не вказане); з 1633 — регулярно згадується Станіслав Жевуський, засновник роду, а також до 1671 року Марцін Жевуський (можливо, той самий Марціан); 1656 — згаданий Валеріан Бейдо Жевуський, чашник більський, а у 1663 він же з дружиною Барбарою Пудловською як війт у Волі Брущанській; 1663 — Софія Жевуська, дружина Томаша Лужецького; 1665 — Томаш Жевуський скарбник дорогичинський [26]. 

"Кумиром, від якого гетьман виводив походження свого роду, був Жевін гербу Хамелеон, легендарний король ятвягів. Це плем'я, що походило від балтійських прусів, колись займало територію між Великими Мазурськими озерами та ріками Німан і Нарев. Їхній правитель, ймовірний пращур Жевуських, був надзвичайно войовничим і, за словами гетьмана, провів багато переможних воєн, а після смерті був обожнений як божество. Кажуть, що нащадки Жевіна були такими ж загартованими в боях, як і їхній предок, а один із них навіть допомагав Леху завойовувати Русь. На вершині своєї могутності рід легендарного правителя мав би правити майже всією Польщею, і лише після Крака у 83 році це панування припинилося.

Теорія про походження Жевуських від нібито короля ятвягів, яку так завзято повторював Северин, виникла набагато раніше. Про неї згадував ще у 1730 році львівський кармеліт Андрій Борщевський у промові, виголошеній з нагоди перенесення останків одного з пращурів родини, Станіслава Матеуша (1662-1728), зі Львова до родинного склепу в Роздолі: "Великий воістину цей поважний Дім: походить і виводить свій родовід від давніх вождів ятвягів (саме цей народ панував там, де зараз у Польщі Підляшшя): від них, мовлять, ведуть свій родовід: а саме від Корвіна Жевіна: який з Римського панства переселився на землі ятвягів і заснував собі колонію, в якій потім будучи вождем тріумфував хвалебно над угорцями, литовцями, русинами, болгарами, прусами та іншими багатьма, пограничними на той час народами; звідти, кажу я, походить ясновельможний Жевуських Дім; а потім, по прямій лінії, від наступників його: як від Буняка Жевіна аж до Візимира, і до Гловняка Жевіна, який помер, залишивши двох малих синів, а саме Юліака і Корніка Жевінів, опіку над ними доручивши Краку. Крака заздрість зачипила до слави і гідності такого Великого Імені, забув віру і вдячність, і підкорив те Велике Ім'я, і Дім, і поховав його в сумній Долі" [13].

У подібному ключі висловлюється автор праці про Підгірці, опублікованій в 1856 році під псевдонімом WJ: "Рід [Жевуських] є настільки давній, що, згідно з хронікою Woinik Wolnosty, бере початок з 72 року, тобто з римських часів, що було доведено за часів правління короля Стефана Баторія, вся тяглість від ятвягів була виписана". 

Теорію про давнє коріння роду та його зв'язки з ятвягами повторює Ядвіга Жевуська з Ячевських. У трактаті "Велика родина у великому народі", заснованому на родинних архівах, вона пише: "Давній рід Жевуських, що походить з Підляшшя, ще з часів ятвягів, як стверджує традиція [...] побудував кілька міст і дві фортеці на Підляшші, названі Жевом або Жевіном, за часів правління Лешка Чорного в 1179 році". Жевуська вказує, що давність роду була доведена ще в 1782 році в книзі, присвяченій гетьману Вацлаву Петру Жевуському підгорецьким гувернером Луї Антуан Караччолі. Він, посилаючись на знайдений у родинному архіві документ, нібито підписаний Владиславом Ягайлом, стверджує, що рід походить від перших польських князів. Авторка "Великої родини...", посилаючись на рукопис, знайдений у колекції вітебського каштеляна Адама Вавжинця Жевуського (її свекра), стверджує, що такий документ дійсно існує, але підписаний він не Ягайлом, а Болеславом Хробрим і датований 1001 роком. Крім того, Жевуська свідчить про існування ще одного документу, в якому Ян Казимир надає родині князівський титул, яким родина Жевуських не скористалася лише з огляду на принцип шляхетської рівності" [1].

"Станіслав був писарем гродським, підстаростою жидачевським, а з середини 1630-х років також вінницьким. Обіймав уряд підстолія брацлавського. У 1641 році був прихильником Яна Казимира, якого підтримав і на елекції 1648 року. З 1655 року — суддя земський львівський. У 1661 році виконував функції комісара для укладення договорів з козаками. Був частим депутатом на сейм і, безумовно, став шанованою людиною, оскільки в 1631 році добився руки доньки підкоморія львівського Анни з Чернейовських гербу Корчак. Саме вона принесла у придане маєток Розділ, розташований на Львівщині, якому у майбутньому судилося стати одним із найважливіших родових маєтків. Коли Станіслав обрав його своєю резиденцією, він, напевно, не очікував, що тут виросте нове родинне дерево. Жевуський залишив по собі трьох синів: Яна, Францішка-Казимира і Михайла-Флоріана, а також двох дочок: Анну і Катерину. Він помер у 1668 році" [1]. 

"Існує кілька гіпотез щодо походження та символіки гербу Кривда, яким титулувалися Жевуські. На цьому гербі зображена срібна підкова, повернута гілками донизу, з кавалерським хрестом посередині. На підкові розташовується другий хрест без правого рамена, а над усім цим — шолом із трьома страусовими перами. Щит герба був синього кольору. Дуже цікаво пише на цю тему генеалог і геральдист Каспер Несецький (1682-1744): "Має бути біла підкова на синьому полі, в підкові цілий хрест, над підковою другий хрест, але не повний, бо з правого боку щита бракує половини хреста, на шоломі три страусині пера [...]. Різниця між цим гербом і гербом Любич тільки в тому, що той має зверху цілий хрест, а тут тільки половина; можна припустити, що половина була відрізана через те, що брат скривдив брата при розподілі батьківського статку, і через це герб і називається Кривда.

На аналогію з гербом Любич вказував кармеліт Андрій Борщевський, який виводив його від імені одного з нащадків легендарного короля Жевіна, з роду, скривдженого князем Краком: "від Любича Жевіна; (від якого і герб під назвою Любич бере початок)". "Утиски і кривди" роду тривали до Лешка Чорного, за якого Жевуські повернули собі колишню славу за справи Павла Жевуського, який "свій герб, дотоді Любичем званий, назвав Кривдою: і слушно, бо великої по той час, від Крака до Лешка Чорного, зазнав кривди" [13].

Прихильницею гіпотези Несецького щодо назви герба була Ядвіга Жевуська, згідно з якою один з членів родини, керуючись гнівом чи божевіллям, нібито вбив свого брата. На згадку про цю трагічну подію хрест на гербі був надламаний. Над брамою, що вела до замку в Підгірцях, який був резиденцією роду, герб мав підпис: "Не чини, не шкодуй". Цілком ймовірно, що, висуваючи свою тезу, Жевуська спиралася також на гербовник Станіслава Дуньчевського (1701-1763), в якому читаємо: "Кривда походить від Любича, з носіїв якого два брати ділили свої маєтки, і один другого значно скривдив, і маєток його захопив силою, через що справа була передана до королівського суду, і маєток повернули скривдженому Любичу, а в другого брата забрали частину хреста з герба за заподіяну ним шкоду". 

Кристина Максимович стверджує, що, незалежно від теорій про походження і значення герба Кривда, які губляться в темряві історії, за часів розквіту роду Жевуських він завжди трактувався як символ жертовності його членів заради вітчизни. На підтвердження цього вона наводить епітафію під назвою "На гербі ясновельможного Дому Жевуських", написану на честь Станіслава Матеуша Жевуського опікуном львівського конвенту отцем Францішеком:

"Хрест у підкові, особлива гідність Жевуських, 

Про хрест і про цілу вітчизну вони піклуються.

Підкова звитяжний скрізь слід залишає,

Дорогу правди, відваги вітчизни маркує. 

Не зітре смерть їхніх справ, бо світ повниться тим,

Що Жевуські прикрашають Королівство Польське.

Знайдете і в чужих країнах тієї підкови сліди,

Бо Жевуські народжені для війни і ради.

Кривдою зветься їхній герб, бо показує,

Що Польща без Жевуських велику кривду відчує"" [1].

Легенда про двох братів перегукується також із українською версією походження Жевуських, за якою вони є нащадками запорозького козака Петра Ревухи, прибічника гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Відповідно до неї, він мав двох синів, чиї шляхи розійшлися: Андрій осів на Лівобережжі, і від нього пішов відомий священницький рід Ревуцьких, з якого походив композитор Левко Ревуцький (1889-1977); а Станіслав подався Правобережжя, і від нього пішли Жевуські. Гербом Ревуцьких здавна так само була Кривда. 

1. Filip Kucera, "Wacław Emir Rzewuski (1784-1831) podróżnik i żołnierz" (2016) 

2. Jerzy Sewer Dunin-Borkowski, "Genealogie żyjących utytułowanych rodów polskich" (1914)

3. Леонтій Войтович, "Розділ: столиця "Української Швейцарії" (2012)

4. Мирон Капраль, "Міста Жидачівського повіту XIV–XVI ст". (2021)

5. "Енциклопедія Львова", "Жевуські", Леонтій Войтович (2008)

6. Гербовник Жевуських "Кривда без Шкоди" (1726)

7. "Мемуари графині Розалії Жевуської" (1939)

8. Милорад Павич, "Грязи" 

9. Леон Жевуський, "Підгорецька хроніка" (1860)

10. Lucjan Siemieński, "Wacław Rzewuski i przygody jego w Arabii opowiedziane z pism pozostałych po nim" (1870) 

11. Sophie de Korwin-Piotrowska, "Balzac et le monde slave: Madame Hanska et l'soeuvre balzacienne" (1933)

12. Stanisław Rzewuski, "Zapiski i wspomnienia z podróży przez Niemcy, Austrię i Czechy w 1824, omówił i fragmenty ogł. P. P. (Popiel)" (1889)

13. Andrzej Barszczewski, "Walna, Y Tryumfalna: Do Nieśmiertelney Chwały, y Sławy; Droga. Herbowną, Jasnie Wielmoznego Iegomosci Pana, Stanisława Mateusza; Na Rozdole y Roiowcach, Rzewuskiego Woiewody Bełzkiego, Hetmana Wielkiego Koronnego: Krzywdą", некролог Станіслава Матеуша Жевуського (1730) 

14. Ядвіга Жевуська, "Wielka rodzina w wielkim narodzie" (1879)

15. Валентина Кузик, "Ревуцькі–Хмельницькі–Ржевуські", у книзі "Український музичний архів" (2003)

16. Kasper Niesiecki, "Herbarz polski Kaspra Niesieckiego powiększony dodatkami z późniejszych autorów, rękopismów, dowodów urzędowych i wydany przez Jana Nep. Bobrowicza", T. 8 (1841) 

17. Фамільний фонд Жевуських 1649-1859 

18. "Letters to Madame Hanska (1833-1846), by Honoré de Balzac" (2017)

19. Kazimierz Pułaski, "Kronika polskich rodów szlacheckich Podola, Wołynia i Ukrainy: monografie i wzmianki", T. 1 (1911) 

20. Juanita Helm Floyd, "Women in the Life of Balzac" (1921)

21. Adam Boniecki, "Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich", Cz. 1 t. 3 (1900)

22. Микола Галів, "Літинські герба Сас у XV – середині XVI ст.", "Генеалогічні записки", Вип. ХІІІ (2015) 

23. Володимир Кіцелюк, "Шляхетський галицький рід Березовських у XV-XVIII ст. Генеалогічне дослідження" (2015)

24. Seweryn Uruski, "Rodzina: herbarz szlachty polskiej. T. 15, Przanowski-Rzyszko" (1931)

25. Seweryn Uruski, "Rodzina: herbarz szlachty polskiej. T. 3, Czeladka-Eywild" (1906)

26. "Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacyi śp. Alexandra hr. Stadnickiego. Wyd. staraniem Galicyjskiego Wydzialu Krajowego" (1868) — фрагменти 

27. Архів Вацлава Петра Жевуського (1732-1779) 

28. Stanisław Kazimierz Kossakowski "Monografie historyczno-genealogiczne niektórych rodzin polskich" T2 (1860) 

29. Jacek Poletyło "Nieznani Rzewuscy. Przyczynek do historii rodu" (2023) 

30. Alex Czeslaw Rzewuski "À travers l'invisible cristal: confessions d'un dominicain" (1976) 

31. Stanisław Duńczewski "Herbarz wielu domow Korony Polskiey y W. X. Litewskiego dla niezupełnego opisania..." (1757)