Молодша сестра Антоніна Петронелія Жевуська вийшла заміж у 1765 році — в той самий рік, коли її старша сестра Анна Гумецька стала вдовою. Її наречений Яцек Гіацинт Малаховський (1737-1821) був племінником покійного Юзефа Гумецького, сином його сестри та спадкоємиці Ізабели: з цього можна припустити, що шлюб був пов'язаний з урегулюванням майнових питань між родинами Жевуських та Гумецьких, які постали після смерті Юзефа. Подружжя мало двох дітей. Первісток Ян Малаховський народився через рік після весілля у Львові, пізніше донька Францішка Малаховська.  

Яцек Гіацинт Малаховський був важливою фігурою в політичних подіях станіславівської доби Речі Посполитої — та послідовним прихильником росії. Вже до весілля у 1764 році був маршалком конфедерації Чорторийських, яка заручилася російською військовою допомогою, щоб просунути свого претендента на трон Станіслава Понятовського. У 1765 році замінив Францішека Жевуського на посаді посла у Петербурзі, коли той робив переву. Представляв російські інтереси на "сеймі Репніна" 1767 року, а під час "Чотрирічного сейму" 1788-1792 років доповідав росіянам про перебіг законотворчих дебатів. Саме він попередив росіян про ухвалення Конституції 3 травня напередодні її проголошення, а після проголошення приєднався до Торговицької конфедерації, яка виступала за її скасування. Тут він вперше опинився в одному політичному таборі з Северином Жевуським, послідовним опозиціонером, — саме тоді, певно, у Підгорецькому замку з'явився портрет Малаховського. 

Яцек Гіацинт став консулом генеральної коронної конфедерації у складі Торговицької конфедерації, але її успіх не приніс її лідерам нічого доброго. Росіяни скористалися конфедерацією як прикриттям для свого вторгнення і, в результаті, другого поділу Речі Посполитої. Участь у Торговицькій конфедерації поставила хрест на подальшій політичній кар'єрі її лідерів. У 1793 році Яцек Гіацинт Малаховський подав у відставку з посади канцлера, щоб не брати участі у другому поділі Речі Посполитої. У 1794 році варшавський трибунал засудив його за участь у конфедерації, для поляків він став вигнанцем і усамітнився в своїх маєтках, що увійшли до складу Австрійської імперії. Головною резиденцією Малаховських стало містечко Цмелюв. 

Антоніна Петронелія була єдиною з дітей Михайла Юзефа Жевуського, хто успадкував його темперамент та інтереси. Вона не прагнула світської слави, а зосередилася на домашніх обов'язках та розвитку маєтків. Подружжя розвивало в них сільське господарство, гірничодобувну промисловість, заснувало чавунні заводи в Бодзехуві та Коньському і фаянсову фабрику в Цмелюві, яка заклала основу для його економічного зростання і працює до сих пір. У середмісті Цмелюва подружжя Малаховських також заснувало богадельню для людей похилого віку, влаштувало колодязь на Ринковій площі, розбудувало костел з годинником на дзвіниці, який також досі працює. 

Антоніна Петронелія померла раніше за чоловіка, залишивши його вдівцем. Про те, що вона залишила по собі добрі спогади у містян Цмелюва, свідчить епітафія над її могилою: "Ті, хто встановлює пам'ятник, просять зітхнути за доброю пані, матір'ю, подругою та зразковою дружиною, яка померла 29 червня 1806". Надгробок було перероблено під час реконструкції костелу і зараз він має інакший вигляд, але текст епітафії зберігся той же. Нещодавно у 2020 році його було реконструйовано і він став однією з туристичних пам'яток міста.

Щодо дітей Антоніни Петронелії, то Ян Малаховський (1766-1821) був дуклянським старостою, а з 1804 року імператорським камергером (австрійським). У 1800 році він одружився з Барбарою Матильдою Солтик, дітей вони не мали.

Донька Францішка Малаховська (1770-1843) у 1793 році вийшла заміж за Кшиштофа Дуніна-Карвіцького (1757-1813), власника маєтку в Мізочі на Волині (Рівненщина). Подружжя значно докладалося до розвитку маєтку, зокрема облаштували палац, збудували костел, довели до ладу Мізоцький парк, заснували у містечку школу. Дуніни-Кравіцькі також були меценатами Кремінецького ліцею та товаришували з освітянином Тадеушем Чацьким (1765-1813) в той самий час, як і Вацлав Емір Жевуський. Подружжя мало двох дітей: Анну, у шлюбі Валевську (1795-1881), та Казимира Кшиштофа Яна Дунін-Карвіцького (1796-1852). Після смерті чоловіка Францішка опікувалася сином до його повноліття та до самої смерті керувала маєтками, залишеними від чоловіка. Її онук Юзеф Дунін-Карвіцький (1833-1910) став письменником, його краєзнавчі дослідження та мемуари є цінними джерелами з історії Волині та Поділля.