"Про смерть короля [Августа II] на сеймі, що зібрався у Варшаві, оголосив примас Теодор Потоцький, людина старожитної непохитності та незламна в діяльності. Навколо нього об'єдналися всі противники Саксонської династії. Цю численну партію очолювали колишні товариші [Станіслава] Лещинського, звільнені зі смертю Августа II від своїх зобов'язань перед ним, які прийняли неохоче, але виконували вірно. Їх посилили численні шляхтичі, які пам'ятали утиски саксонських солдатів, сини Тарногродських конфедератів; до них приєдналися вороги іноземного впливу і ревні католики, які зневажали німецьку єресь. Коронне військо з його давнім регіментарем [Станіславом] Понятовським, мазовецьким воєводою, вагалося. Врешті, вплив Франції був неприязний до саксонців, яких вона справедливо вважала союзниками німецького імператора. На саксонському боці були ті, хто керувалися особистими поглядами або були слухняними цариці, чию допомогу Електор [претендент на корону] забезпечив собі, пообіцявши поступитися курляндською інвеститурою для [Ернста Йоганна фон] Бірона. Але тих саксонських прихильників було значно менше і вони не мали великого впливу в країні, тож потребували іноземної сили, яка б їх підтримала. Початок роботи конвокаційного сейму (27 квітня 1733 року) пройшов повністю за планами прихильників Лещинського, тим більше, що на сеймі було прийнято рішення не допускати іноземців, і жодний кандидат не був затверджений. Гордість і надія спонукали багатьох скласти присягу, яка закрила Електорові шлях до трону — але незабаром гнів розчарування погнав їх до лав супротивників. 

Коли у назначений день на сейм елекційний депутати до Варшави прибули, виявилося небажання деяких панів, серед яких був князь Вишневецький, канцлер і регіментар, який перед обранням маршалка сейму виїхав до Праги, а за ним і інші пішли: познанський єпископ Хосюш, краківський каштелян Януш князь Вишневецький, троцький воєвода Ян Сапіга, новогрудський воєвода князь Радзивілл, підляський воєвода Міхал Сапіга та інші, здебільшого литвини. На такі відставки не зважаючи, приступили депутати 2 вересня до обрання маршалка в особі Францішека Раджевського, познанського каштеляна. Лещинський також часу не гаяв. Після сміливої подорожі через Німеччину він несподівано з'явився у костелі капуцинів у Варшаві 9 вересня. Через три дні в присутності примаса та представників воєводств, земель і повітів, він був би негайно проголошений королем, якби не опір Єжи Любомирського, сандомирського воєводи. Але ніщо не могло завадити запалу сейму. Любомирський виїхав до Праги, а Станіслав став королем. 

У той час Вацлав Жевуський разом з дружиною та її овдовілою матір'ю, чернігівським воєводшою, утримував для Станіслава Кам'янець, власним коштом відбудував занепалі укріплення і упродовж дев'ятнадцяти місяців свого командування виплачував платню прибулому війську з власних коштів. За дивною грою долі Ян Клеменс Браницький, тоді хорунжий коронний, а пізніше при Юзефі Потоцькому гетьман великий польний; а коли польну булаву Вацлав отримав, то гетьман великий, тоді як арештант перебував під вартою одного з найближчих своїх майбутніх соратників. З листа Браницького видно, що його затримав Адам Тарло, маршалок Сандомирської конфедерації, і передав в руки регіментаря. Караччолі також повідомляє, що Станіслав, син мазовецького воєводи, а згодом король, також був ув'язнений у Кам'янці. Однак я не знайшов про це жодних згадок у підгорецькій кореспонденції. 

Коли ландграф Гесс-Гомбурський закликав Кам'янець до капітуляції, Вацлав відкинув його пропозицію, хоча вже в той час прихильники Станіслава в Гданську разом з примасом капітулювали перед Августом ІІІ. Навіть регіментар Потоцький видав 22 лютого наказ гарнізону скласти присягу королю, але той наказ до генерал-майора Шелінга, другого після Жевуського коменданта написаний, лише доводить непорушну вірність Вацлава Лещинському. 

Договір, за яким Станіслав І остаточно зрікся польської корони, був підписаний у Відні 31 жовтня 1735 року, а в травні 1736 року Лещинський залишив Кенігсберг, щоб взяти на себе правління Лотарингією. Тоді власноручним листом Вацлава переконав до визнання Августа ІІІ. Однак бурі всередині Речі Посполитої не могли вщухнути одразу. Обрання Августа ІІІ було незаконним, а збереження законних форм є найбільш важливим у державах, які не знають престолонаслідування. Там законність виборів повинна замінити спадкову законність. Август ІІІ відчував це, і з цієї причини були скликані стани Речі Посполитої. Однак сейм 1735 року не зміг навіть обрати маршалка. Лише наступного року відбувся двонедільний Пацифікаційний сейм, єдиний, що відбувся за часів правління Августа ІІІ. Цей сейм заспокоїв Річ Посполиту і затвердив короля на троні. 

Маршалком був Вацлав Жевуський, обраний одноголосно, і немалою честю для пам'яті його є те, що вся сесія, з 25 червня по 10 липня 1736 року, пройшла в одностайності, про що свідчить дипломатичний документ на Подільське воєводство, наданий Вацлаву 17 липня, після від'їзду Стефана Гумецького. У цьому документі король, пам'ятаючи більше про послуги, надані Речі Посполитій, ніж про особисті образи, перераховує: "За Кам'янець укріплений і боронений власним коштом, солдатів утримуваних, мир з Портою забезпечений великими жертвами, часті депутації на сеймах і найближчому за часом на сеймі пацифікаційному здобув таку велику популярність, що депутати непрохані, і навіть не всі одного з Вацлавом способу мислення, врешті одностайно віддали йому жезл, і чого ніколи раніше не бувало, впродовж трьох годин це обрання законно завершили". 

З такою славою подільський воєвода усамітнився після кількалітніх неспокоїв у своєму родинному Підгорецькому замку, де в 1737 році його дружина народила первістка Станіслава".