Поліна з Жевуських Різнич [9]

Поліна (Пауліна) з Жевуських Різнич

(1808-1866)

"Поліна, найменша з усіх [сестер], вийшла заміж втемну. Її чоловіком став пан [Іван] Різнич, син негоціанта, можливо, грецького купця з Трієста. Приємна зовнішність, сміливість і любов до азартних ігор ввели його в перше товариство Одеси. Легковажність Кароліни, невтомна жага задоволень і жадоба до прикрас змусили її приймати дарунки Різнича, а згодом зблизити його зі своєю сестрою Поліною. У нього не було жодних інших статків, окрім тих, які він вигравав або програвав у карти. Різнич був приємним співрозмовником; він був послужливий, точний і нагадував мені Фердинанда Вальдштайна, як фігурою, так і легкістю, з якою він будував фінансові плани. Поліна вирізнялася характером і розумом, а її поведінка завжди була взірцевою" [4].

Сторінка у процесі підготовки

"Садиба у Гопчиці була великою довгою дерев’яною будівлею з одним лише поверхом, як це заведено навіть і в наших замків; як заведено теж, навколишня територія та під’їзд не були доглянуті чи впорядковані у вигляді алей та садів, як у французьких, англійських чи німецьких маєтках, навіть найскромніших. Приїжджі зупинялися перед маленьким ґанком із навісом, який тримали 4 дерев’яні стовпи, що надавало йому вигляду веранди; усе це було обплетене плющем і різними рослинами, і щойно теплішало, мої дід і бабуся сідали там на сніданок" [за спогадами онуки Ядвіги де Форсанц з Цехановецьких, 11].

Зі спогадів Тадеуша Бобовського

"Дім Різничів був вельми космополітичним, хоча сама вона була найменшою донькою Адама [Вавжинця] Жевуського, каштеляна вітебського і сенатора. Її чоловік за походженням був сербом. Після смерті батька і занепаду родинного статку, Поліна Жевуська вийшла заміж в Одесі за багатого місцевого комерсанта, вважаючи, що принаймні у фінансовому плані це буде вигідний шлюб. Однак невдовзі після весілля виявилося, що вона помилилася: комерсант збанкрутував, і подружжя було змушене оселитися в посаговому маєтку Гопчиці. Поліна зуміла пристосуватися до скромного становища, догоджаючи чоловікові, який цікавився лише їжею та картами, і дбайливо виховувала шістьох дітей. Їхній дім був скромним, але його відвідували через розум, дотепність і приємний характер господині, а також через товариськість її чоловіка. Через обізнаність у комерційних справах шляхта Київської губернії обрала його директором київської контори Державного банку (з кожної губернії обирали по одному, крім штатних директорів-урядників). Хоча він мав громадську посаду, особливої активності не виявляв і, здебільшого, займався картами — не для збагачення, а для розваги.

Їхній салон прикрашала старша донька, яка підростала і була надзвичайно красивою. Її видали заміж у ранньому віці за графа Келлера. Проживши довгий час з неоднозначною репутацією, вона завжди захищалася як красива і розумна жінка від бридкої і незграбної статі, скінчила ж тим, що замешкала в Парижі вже недвозначно: як заслужена "femme galante", що збирає відомості для російської поліції. Менша дочка Різничів, майже така ж гарна, як і сестра, була одружена з Цехановецьким з Білорусі. Після кільканадцяти років подружнього життя — як кажуть, не без провини чоловіка, — розійшлася з ним і оселилася у Петербурзі для виховання дітей, почала там займатися різними справами, зрозуміло, за гроші. Чим саме такі пані-повірниці займаються для тих, хто доручає їм вести справи, можна лише здогадуватися. На жаль, таких пань, польок, можна нарахувати декілька.

Втім, не дивно, що ці пані (дочки Різничів) так невдало скерували корабель свого життя, адже їм не прищепили жодних принципів, бо їхня мати, хоча все життя мала гарну репутацію, також їх не мала. Належачи до родини Жевуських, вона успадкувала вроджену кмітливість, дотепність і красномовство, передала це своїм дочкам, але разом із цим і брак моральних засад та національних почуттів. Я сам чув, як вона стверджувала: "Я не знаю, що таке чеснота чи порок — знаю лише, що таке скандал, бо чи хорошим є вчинок, чи поганим, це залежить лише від прийнятих "у суспільстві" поглядів і від того, чи відповідає поведінка правилам пристойності". З такими переконаннями вона жила, що не заважало їй мати повагу серед людей — і з цими поглядами вона виховала своїх дочок.

Як і її брат Генрик Жевуський, вона була ультрамонтанкою і дуже освіченою в дипломатичних питаннях, набожною, але не побожною. І не стільки з християнської любові, скільки через брак глибоких принципів, була поблажливою й терпимою — аби лише помилки не порушували правил звичної пристойності. А може, через те була поблажливою, що мала багато чого пробачати власній родині. Під кінець життя, попри довге бездоганне минуле, попри вік і релігійність, мала фаворита Вебля, німця, який керував маєтком її брата Адама. У спілкуванні вона була незрівнянно приємною і чарівною співрозмовницею, вміла кожному сказати щось приємне, через це усі її любили" [5].