18 січня 1827, Київ: "Генрик із Погребища дуже засмучений і засоромлений. Пані з Погребища, на чолі з матір’ю, відправили паничів до Києва: Адама і Генрика. Тим часом якийсь Різнич, купець з Одеси, проїжджаючи через Погребище, заїхав до двору, прямуючи до Києва. За кілька днів відбулося весілля. Панна Пауліна, донька каштеляна вітебського і сенатора, пішла за пана Різнича, купця, вдівця, років близько п’ятдесяти... Каштелянова і сестри були на весіллі. Тільки секрет від братів щойно тепер розкрився, і вони дуже засмутилися. Я, як міг, утішав Генрика, який разом із братом Адамом стояв, і запропонував прийняти це як покуту за ту Радзивіллівську гординю, яка не могла б бути покарана добірним шваґром. Sic transit gloria mundi..." [16].

"Дім Різничів був вельми космополітичним, хоча сама вона була найменшою донькою Адама [Вавжинця] Жевуського, каштеляна вітебського і сенатора. Її чоловік за походженням був сербом. Після смерті батька і занепаду родинного статку, Поліна Жевуська вийшла заміж в Одесі за багатого місцевого комерсанта, вважаючи, що принаймні у фінансовому плані це буде вигідний шлюб. Однак невдовзі після весілля виявилося, що вона помилилася: комерсант збанкрутував, і подружжя було змушене оселитися в посаговому маєтку Гопчиці. Поліна зуміла пристосуватися до скромного становища, догоджаючи чоловікові, який цікавився лише їжею та картами, і дбайливо виховувала шістьох дітей. Їхній дім був скромним, але його відвідували через розум, дотепність і приємний характер господині, а також через товариськість її чоловіка. Через обізнаність у комерційних справах шляхта Київської губернії обрала його директором київської контори Державного банку (з кожної губернії обирали по одному, крім штатних директорів-урядників). Хоча він мав громадську посаду, особливої активності не виявляв і, здебільшого, займався картами — не для збагачення, а для розваги.

Їхній салон прикрашала старша донька, яка підростала і була надзвичайно красивою. Її видали заміж у ранньому віці за графа Келлера. Проживши довгий час з неоднозначною репутацією, вона завжди захищалася як красива і розумна жінка від бридкої і незграбної статі, скінчила ж тим, що замешкала в Парижі вже недвозначно: як заслужена "femme galante", що збирає відомості для російської поліції. Менша дочка Різничів, майже така ж гарна, як і сестра, була одружена з Цехановецьким з Білорусі. Після кільканадцяти років подружнього життя — як кажуть, не без провини чоловіка, — розійшлася з ним і оселилася у Петербурзі для виховання дітей, почала там займатися різними справами, зрозуміло, за гроші. Чим саме такі пані-повірниці займаються для тих, хто доручає їм вести справи, можна лише здогадуватися. На жаль, таких пань, польок, можна нарахувати декілька.

Втім, не дивно, що ці пані (дочки Різничів) так невдало скерували корабель свого життя, адже їм не прищепили жодних принципів, бо їхня мати, хоча все життя мала гарну репутацію, також їх не мала. Належачи до родини Жевуських, вона успадкувала вроджену кмітливість, дотепність і красномовство, передала це своїм дочкам, але разом із цим і брак моральних засад та національних почуттів. Я сам чув, як вона стверджувала: "Я не знаю, що таке чеснота чи порок — знаю лише, що таке скандал, бо чи хорошим є вчинок, чи поганим, це залежить лише від прийнятих "у суспільстві" поглядів і від того, чи відповідає поведінка правилам пристойності". З такими переконаннями вона жила, що не заважало їй мати повагу серед людей — і з цими поглядами вона виховала своїх дочок.

Як і її брат Генрик Жевуський, вона була ультрамонтанкою і дуже освіченою в дипломатичних питаннях, набожною, але не побожною. І не стільки з християнської любові, скільки через брак глибоких принципів, була поблажливою й терпимою — аби лише помилки не порушували правил звичної пристойності. А може, через те була поблажливою, що мала багато чого пробачати власній родині. Під кінець життя, попри довге бездоганне минуле, попри вік і релігійність, мала фаворита Вебля, німця, який керував маєтком її брата Адама. У спілкуванні вона була незрівнянно приємною і чарівною співрозмовницею, вміла кожному сказати щось приємне, через це усі її любили" [5].

"Ще тоді, коли міський театр, майже від першого дня свого заснування, здавався приватним підприємцям, які діяли, звісно, у власних інтересах і прагнули зиску, у керуванні його справами брав найактивнішу участь як представник міста і захисник інтересів публіки купець Різнич, що в тридцятих роках уважався одним із найвидатніших громадських діячів Одеси і протягом цілого ряду років служив єдиним посередником у переговорах як із антрепренерами, так і з артистами, запрошеними з Італії. Дім Ризнича був постійно відкритий для вищих і інтелігентних верств одеського населення. Банкрутство антрепренера Негрі, що сталося 1825 року, викликало до життя тимчасову театральну комісію, яка складалася, крім Різнича та ще раніше завідувавшого театральною справою чиновника канцелярії генерал-губернатора титулярного радника Рено, з міського голови Філіпа Лучича, Александра Собанського, Карла Сікарда і Брюно. Цій комісії було передано від вищої адміністрації докладну інструкцію, згідно з якою їй надавалося повне управління господарською та артистичною частиною театру з тією, однак, умовою, щоб запрошення співаків і укладання з ними контрактів відбувалося тільки з дозволу графа М. С. Воронцова. У віданні комісії, окрім театральної будівлі, яку ремонтували майже щороку й яка завжди була предметом турбот з боку будівельного комітету, що складав відповідні кошториси й щоразу асигнував необхідні суми з міських доходів, перебував також клубний дім радника комерції Рено на вулиці Дерибасівській, у якому за рахунок міста наймали квартири для артистів і музикантів" [15].

"Четвертою та останньою з сестер Жевуських була Поліна (1808-1866), моя пра-пра-бабуся. Вона вийшла заміж 1826 року за Жана Степановича Різнича. Цей шлюб також був із розрахунку на гроші, можливо, найяскравіший в усій родині. Різнич, патрицій Рагузи, син багатого сербського колекціонера з Трієста, студент Падуанського університету, споріднений із Обреновичами, які сперечалися за новий трон Сербії з Карагеоргієвичами, проводив життя між Трієстом та Одесою. Підприємець, негоціант та банкір, його першою дружиною була Амалія фон Рітт, яка надихнула Пушкіна на присвячені їй чудові вірші. Після її втечі та смерті в Італії Жан Різнич, у віці 34 років, одружився з Поліною з Жевуських, якій заледве виповнилося 17. Він був, без сумніву, одним із творців сучасної Сербії. Разом із дружиною вони вели розкішне життя в Італії, Одесі та Києві, де салон Різнича був одним із найвідоміших. Однак його банки зазнали банкрутства, вони з дружиною закінчили свої дні скромно — у маєтку Гопчиця, що належав Поліні.

Я пропускаю двох синів (нащадки згасли, особливих досягнень не було), бо зазвичай бурхлива кров Жевуських проявлялася у жінках. Тож дві доньки:

Марія (1827-1895) вийшла заміж 1845 року за графа Едуарда Келлера, російсько-імперського підданого німецького походження, що забезпечило його видатними польськими зв’язками. Великої краси та розуму, кажуть, що завдяки її покровительству кар’єра чоловіка значно просунулася. Розлучена 1876 року, вона вдруге вийшла заміж за Шарля Александра Сен-Іва, відомого як маркіз де Сен-Ів д’Альвейдр, езотеричного письменника. Марії Келлер приписують декілька політичних трактатів французькою мовою. Її салони були відомі як у Мінську, так і в Парижі. З дітей Келлерів я зазначу лише одну доньку: дружину графа Миколая Клейнміхеля, авторку "Мемуарів". Її політичний салон у Петербурзі був найвпливовішим у 1880-1915 роках.

Молодша сестра Марії Келлер, Александрина (Лесія для Бальзака), — моя пра-бабуся. Народжена 1831 року, вона вийшла заміж 1849 року за Павла Цехановецького, якого помилково вважали дуже багатим. Вона була красивою та блискучою жінкою, хоч і запальною та дуже побожною. Її світське становище було важливим та бездоганним. У її нащадках ми бачимо слід Жевуських: два її сини писали та публікувалися. Одна з її онучок, баронеса Маріка Стірнштедт стала відомою письменницею та президенткою Шведської академії літератури. Інша, Рене де Форсанц була дружиною генерала Максима Вейгана" [13].

1. Roman Aftanazy "Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej" T10 (1991)

2. Roman Aftanazy "Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej" T11 (1997)

3. Tadeusz Bobrowski "Pamiętniki Tadeusza Bobrowskiego" (1900)

4. "Мемуари графині Розалії Жевуської" (1939)

5. Agnieszka Pospiszil "Krótka monografia rodziny Zdziechowskich h. Rawicz" у "Rocznik Polskiego Towarzystwa Heraldycznego" (2015)

6. Marie Kleinmichel von Keller "Memories of a shipwrecked world, being the memoirs of Countess Kleinmichel" ("Bilder aus einer versunkenen Welt: Lebenserinnerungen") (1923)

7. Andrzej Rachuba "Dzieje rodziny Ciechanowieckich herbu Dąbrowa (XIV - XXI wiek)" (2013)

8. Jazep Januszkiewicz, "Diariusz z XIX stulecia Dzienniki bpa Michała Hołubowicza z lat 1858-1860" (2003)

9. Marika Stiernstedt "Mitt och de mina" (1928)

10. Marika Stiernstedt "Adjö min gröna ungdom: andra delen av "Mitt och de mina"" (1930)

11. Roger Pierrot "Eve de Balzac" (1999)

12. "Іван Різнич – серб, який збудував церкву і школу в Гопчиці"

13. André Ciechanowiecki "Le milieu familial de Madame Hanska" "Le Courrier Balzacien" N53 (1993) 

14. Атрибуція в рамках проєкту 

15. О. М. Лернер "Одесская старина" (1902)

16. Jan Badeni "Ksiądz Stanisław Chołoniewski" (1888)

17. Patrick Brunet-Moret "Lettres de Renée Weygand à Yvonne Trochu" (2018)

18. Władysław Mickiewicz "Pamiętniki" T2 (1927)