Чуднів ще пам’ятний як спадщина Генрика Жевуського, видатного в Польщі письменника. У Чуднові він приймав і гостив польських літераторів і письменників, що називалося Чуднівським з’їздом, про який писав пан Крашевський. Генрик Жевуський як письменник відрізнявся від інших тим, що вшанував і висвітлював померлих, а сучасне існуюче суспільство критикував, виявляв неабияку мужність, проговорюючи різку й неприємну правду, дуже себе наражаючи. Сьогоднішні письменники блюзнять і насміхаються з батьків своїх, які в могилі вже не можуть боронитися, а задля популярності й прихильності лестять пристрастям і духові часу. Особистих вигод з письменництва Жевуський не мав, керувався силою власного духу, задовольняв, як сам казав, свою натуру. Давня Річ Посполита, її дух і права, звичаї, внутрішнє життя були забуті, навіть укриті зневагою земляків. Усі черпали науку з новіших понять, європейських, і з власного розуму; Жевуський відкрив багату скарбницю Речі Посполитої, і ми її побачили, ніби вийняту з гробу, в якому поховали дух народний зухвалі й легковажні погляди. Жевуському треба дивуватися й назвати щасливим, що в молодості умів прислухатись і придивитись до вже відходячих останніх людей Речі Посполитої, і те, що бачив і чув від них, у живій, ясній формі з найповнішою подібністю передав. "Спогади Сопліци" викликали захоплення; про старе річпосполитське законодавство він розповів досконало; "Краківський замок" і "Шмигельський" це є національні поеми. Ті, хто його критикували, не залишили таких пам’яток: світ старої Речі Посполитої і новий світ встали поруч, легковажний, зухвалий реформатор, злосливий критик самі були висміяні. Цінність старого духу, законодавства, звичаю було унаочнено, ясно показано. Як письменник він виконав своє призначення, був голосом вітчизни, її давніх прав, звичаїв і духовної, політичної організації Речі Посполитої. Багато хто пішли за ним цим шляхом, але ніхто не зрівнявся. "Laureatus!" [увінчаний лавром] — справді, заздрити йому треба! Що ж до його життя, то завжди так бувало: та людина, що живе і діє, і  та, що пише, не однакові між собою; скільки ж найшляхетніших людей були кепськими письменниками і навпаки. Не завжди, щоправда, високий розум поєднується з людськими чеснотами. Після довгих мандрів Генрик Жевуський повернувся й оселився в Чуднові, жив самітно й не багато, був домініканським терціарієм, щодня відчитував розарій [чотки], перед смертю прийняв чернечий габіт, у ньому помер, покинутий світом, співгромадянами й майже всією родиною. Почав він зі служби у польському війську 1809 року, закінчив як покутник і чернець; а як польського письменника його ім’я годиться згадати й записати в книзі пам’яті [11]. 

Граф Жевуський був на придворному прийомі у царя Александра ІІ. Оскільки він забув носову хустку, а виявилася в ній потреба, взяв шматок тонкого папірця і ніс очистив. Побачив це князь Горчаков і сказав йому з усмішкою: "Але ж, графе, витер ніс по-справжньому по-польськи". На це граф Жевуський відповів: "Так і є, бо якби я хотів зробити це по-російськи, то за потріби хустки вкрав би у свого сусіда з кишені". 

1. "Мемуари графині Розалії Жевуської" (1939)

2. Gabriela Puzynina, "W Wilnie i w dworach litewskich: pamiętnik z lat 1815-1843" (1928)

3. Catherine Radziwill "My recollections" (1904)

4. Roman Plenkiewicz "Album biograficzne zasłużonych Polaków i Polek wieku XIX" (1903)

5. Tadeusz Bobrowski "Pamiętniki Tadeusza Bobrowskiego" (1900) 

6. Waclaw Baworowski "Jak powstały „Pamiątki Seweryna Soplicy”", "Czas" nr 67 (1866)

7. Henryk Rzewuski "O dawnych i teraźniejszych prawach polskich" (1855)

8. Iwona Węgrzyn ""Mieszaniny obyczajowe" Henryka Rzewuskiego – największy skandal literatury polskiego romantyzmu" 

9. Iwona Węgrzyn "W świecie powieści Henryka Rzewuskiego" (2012)

10. "Kilka szczegółów do charakterystyki ś. p. Henryka hr. Rzewuskiego", "Strzecha: pismo ilustrowane dla Rodzin Polskich" (1872)

11. Eustachy Antoni Iwanowski "Rozmowy o polskiéj Koronie" Т1 (1873)