Резиденція Радзивіллів у Несвіжі була свідком багатьох важливих подій, серед яких особливе місце займали родинні урочистості. Особливе значення належить надати весіллям, оскільки зазвичай із ними була пов’язана як турбота про добробут родових інтересів, так і співпраця в сфері політичної діяльності. Одним із таких союзів було одруження Катерини Кароліни Радзивілл (нар. 1740) і Станіслава Фердинанда Жевуського (нар. 1737), завдяки якому поріднилися два славетні доми: воєводи віленського й гетьмана великого литовського Михайла Казимира "Рибоньки" та воєводи подільського й гетьмана польного коронного Вацлава Жевуського. Рід Радзивіллів, який мав великий вплив і родинні зв’язки з найзнатнішими домами Корони та Литви, включно з монархами, а також був пов’язаний із князями Німецького рейху, зокрема з династією Гогенцоллернів, мав приваблювати своєю величчю амбітного гетьмана Жевуського. Додаткового блиску Радзивіллам надавало їхнє високе майнове становище. У Литві було важко знайти магнатів, здатних з ними змагатися. У порівнянні з такою блискучою генеалогією та фортуною Радзивіллів, Жевуські виглядали скромно. Тож не дивно, що Вацлав Жевуський мріяв пов’язати своїх синів шлюбними узами з Радзивіллівнами. І хоча обидві сторони були до цього прихильні, реалізація плану зіткнулася з труднощами. Шлях до укладення шлюбів виявився звивистим, але – що важливо – завершився перемогою, хоча й неповною. 

Першим кроком до завоювання сердець панянок і майбутніх тестів було прибуття Станіслава Фердинанда та його молодшого брата Юзефа (нар. 1739) Жевуських до Несвіжа влітку 1757 року, де вони зупинилися, повертаючись додому з закордонної подорожі. Про гостинний прийом синів просила пані гетьманша [Анна] Жевуська, відрекомендувавши їхнє прибуття князю Михайлу "Рибоньці" в листі від 15 серпня 1757 року: "Діти мої, проїхавши чужі краї, у Великому князівстві Литовському завершують своє вояжування, і перші їхні кроки це впасти до ніг Його Князівської Милості Добродія. А оскільки ця честь для них є найбільшим щастям, тож і сама маю нагоду ласкавій Його Князівської Милості пам'яті про себе нагадати". Того ж самого дня пані Жевуська надіслала листа до дружини князя, Анни з Міцельських, у якому так само, як і в листі до Радзивілла, просила про протекцію для синів. 

Без сумніву, обидва Жевуські добре зарекомендували себе в Несвіжі, якщо вже за місяць потому їхня мати дякувала Радзивіллу за радість, спричинену сприятливим розвитком справ, адже князь висловив згоду на "поєднання з найзнатнішою і найпершою в Короні та Великому князівстві Литовському кров’ю своєю, а також тісно спорідненою з усіма монархами", не оминувши також закликати Радзивілла, щоб "розпочату справу своєї протекції якнайшвидше довів до завершення", і тим самим ощасливив її сина, "аби вже став власним і повноцінним сином такого ласкавого батька й покровителя свого", що вона засвідчувала "перед Богом і всім світом". Своє задоволення пані Жевуська висловила також у кореспонденції до дружини Радзивілла, повторюючи прохання, аби "протекцію свою якнайшвидше довела до мети з ласки своєї влаштувала справу [її] сина [...] і ощасливила [їх] цим бажаним щастям". З листів Жевуської випливає, що йшлося про шлюб її молодшого сина, тобто Юзефа, старости дрогобицького, який мав одружитися з Теофілією Радзивілл.

Передшлюбну угоду було складено в грудні 1757 року, але попри те в лютому наступного року справи набули несподіваного оберту. Як зазначив Марцин Матушевич, який перебував тоді в Несвіжі, "старша князівна Теофілія великі дивацтва чинити почала, бо, вже заручена, жодним чином не хотіла вийти за старосту холмського", і — як повідомив під датою 14 березня 1758 року батько панни — "перстень заручальний віддала і всі подарунки ясновельможному пану каштеляну люблінському", тобто Вікторинові Верещинському, який, до речі, був родичем Жевуських і вів від їхнього імені передшлюбні переговори. У такій ситуації Верещинський, "побачивши значно спокійнішу молодшу князівну", тобто Катерину Кароліну, розпочав "передшлюбні домовленості" вже щодо неї, до успішного завершення. Зірвані заручини застали зненацька як Радзивілла, так і Жевуського. Справжня причина цього рішення невідома. На думку Софії Зєлінської, це могло бути пов’язано з відомостями про поганий стан здоров’я юнака або ж зі схильністю панни до дивацтв.

Тут варто зазначити, що чоловіком Теофілії стане Ігнацій Моравський, який перебував на службі в її брата Кароля Станіслава, і що цей союз принесе багато прикрощів Радзивіллам. Шлюбна справа Юзефа з Теофілією була настільки просунута, що Радзивілл уже встиг владнати всі формальності, пов’язані з укладенням союзу. Жевуський же порівняв рішення панни з громом — "тим страшнішим, що несподіваним". Відмову, дану синові, гетьман сприйняв як надзвичайно тяжкий удар, тим більш болісним, що запланований шлюб підтримували Август ІІІ та королівський фаворит і міністр Генріх Брюль. Крім того, Жевуського непокоїв стан сина, відкинутого Радзивіллівною, який — як він писав — занедужав тяжко і, найімовірніше, ще довго не одужає, а на додачу "задумав надовго залишитися молодиком і не скоро примиритися з коханням", що далі гетьман метафорично висловив так: "впав з висоти", тож перш ніж підвестися, "лежатиме довго". 

Оплакуючи відмову Юзефові, гетьман утішався неочікуваним поворотом подій, про що засвідчив у листі до батька панянок: "Після обрання собі одного з двох синів моїх, після таких публічних заручин, після утвердження домовленості, після освідчення Її Милості Княжни Добродійки до сина мого, відраза відвертає її від його ласки, тож щедрість серця Його Княжої Милості Добродія має спосіб відшкодувати мені цю непоправну втрату, схиливши серце Його Княжої Милості до мого сина старшого, який перебуває у Несвіжі до його послуг, і який у земному щасті й житті нічого так не прагне, як довічно служити Її Милості Княжні Добродійці молодшій. Це, з божої ласки, єдиний спосіб подарувати мені життя і подовжити дні мої". Своєї радості не приховувала й пані Жевуська, яка писала до Радзивілла 27 квітня 1758 року: "Сина мого старшого, якого Його Світлість Князь Добродій зволяє ощасливити, поєднавши з ясновельможною княжною, гідною своєю дочкою, благословляю на вірну і вдячну службу". Ще виразніше своє вдоволення виявив гетьман Жевуський, зазначивши, що його спіткало "щастя й велика відрада" з приводу "такої великої партії", а момент завершення передшлюбних домовленостей визнав найщасливішим для себе та свого сина. Не шкодував і похвал для майбутньої невістки, "гідної обожнювання всім світом", чиї "чесноти ніколи не були достатньо прославлені", а в присвяті до трагедії "Владислав під Варною" підкреслив її високе походження як спорідненої з королівськими родами. Справжнього блиску шлюбові додав Август III, вшановуючи "щасливого батька" апологетичним листом. 

Безсумнівно, доведені до фіналу заручини із Радзивіллівною додавав не лише блиску дому Жевуських, але й був для них фінансово вигідним. Згідно зі шлюбною угодою (інтерцизою), наречена вносила обширні маєтності в Україні, які оцінювалися в 100 тисяч злотих польських щорічного прибутку, а також "200 тисяч злотих польських готівкою і 100 тисяч злотих речами". Вступаючий у шлюб Станіслав Фердинанд Жевуський, хоча мав лише 21 рік, уже був публічною постаттю. У 15-річному віці став депутатом подільським на гродненський сейм, а через два роки — з того ж воєводства — депутатом на варшавський сейм. Незабаром здобув звання ротмістра панцерної хоругви коронного війська, потім — генерал-майора того ж війська. Від 1754 року титулувався як староста холмський, хоча — як зазначили автори його біографії — документ про це було датовано 3 квітня 1758 року, тобто за два місяці до весілля. Молодий Жевуський мав також у своєму доробку публіцистичні й літературні праці, які — як нині відомо — здебільшого лише підписував своїм іменем, а фактичним автором був його батько, який не любив афішувати свій талант і, вдаючись до авторської містифікації, торував синові шлях до слави. Після укладення шлюбу з Радзивіллівною становище Станіслава Фердинанда Жевуського буде постійно зростати; подальші підвищення з часом не забаряться.

Трохи літературного таланту успадкувала напевно і наречена молодого пана, вихована в атмосфері шанування поетичної музи її матері Францішки Урсули з Вишневецьких, яку часто називають першою польською драматургинею. Юність Катерини Кароліни припала на період розквіту театру в Несвіжі, на сцені якого вона виступала в різних ролях. Дослідник несвізького театру Л. Сімон занотував її участь у комедії "Кмітливе кохання", що була поставлена в середині 1746 року, де вона зіграла роль Венери, а також у трагедії "Суддя без глузду", яку ставили на день святого Казимира 1748 року. У другій п'єсі її було призначено на роль конфідентки імператриці.

Ймовірно, Кароліна брала участь і в найпопулярнішій комедії Несвіжа під назвою "Користолюбний суддя кохання", про що свідчить Барбара Юдковяк, вказуючи, що поряд з "паннами з фрауцемеру" (жіночого двору) та учнями місцевої рицарської школи в спектаклі грали й "діти князівські". Та сама дослідниця згадує також про виступ Кароліни у "Візерунку непостійних почуттів", де вона як Саломея втілювала постать власної матері в парі з "паном Мадалінським" у ролі князя Михайла.

Автограф п’єси "Справа Божого Провидіння. Польська комедія, скомпонована і представлена Теофілією і Кароліною, князівнами Радзивілл" свідчить про те, що доньки княгині були нібито авторками цієї п’єси, що є варіацією на тему казки про Білосніжку. Проте юний вік дівчаток — 6 і 8 років — дає підстави сумніватися в цьому. Навіть якщо виключити їхню повноцінну авторську участь, то, зважаючи на постійну присутність доньок Радзивілл у несвізькому театрі, можна припустити, що принаймні дитяча уява була використана при створенні вистави.

У 1755 році доньки княгині Радзивілл стали адресатками п’єси іноземця Йозефа Катенбрінга під назвою "Марнота над марнотами, або Томаш Паундус. Трагедія (в 5 актах). Їх Світлостям Теофілії та Катерині Радзивіллівнам, воєводинкам віленським [...] присвячений від Пресвітлої Молоді, що вправляється у школах несвізьких Товариства Ісуса, представлений у княжій залі 27 липня 1755 року під час урочистого двірського свята". Автор драми, іноземець, який займався викладанням у несвізьких єзуїтських школах, неодноразово ще прикрашатиме урочистості дому Радзивіллів.

Оскільки театр Радзивіллів відомий великою кількістю постановок (у 1746–1761 роках зафіксовано 187 спектаклів, зокрема в 1755–1757 — 58), то він був важливим джерелом впливу і формування особистостей молодих князівен. Провідну роль у цьому процесі, безперечно, відігравала мати, яка дбала про те, щоби дівчатка зростали в атмосфері мистецтва при княжому дворі. Безсумнівно, багато радості принесло Кароліні святкування її десятиріччя, коли після поставленої у замковому театрі комедії "Золото у вогні" “дами з фрауцемеру” вшанували її пасторалкою, спеціально для неї укладеною. 

Leśne pasterki, słysząc o festynie,

Każda z nich z swojej ręki darem płynie,

Winszując z godnie. Niech ci łagodnie

Bóg szczęście swata. Niech alternata

Niepomyślności ginie.

Ojciec i matka tym cię darem zdobią,

Bracia i siostry w prezent się sposobią,

Życząc serdecznie: Niech ci Bóg wiecznie,

Godnie, w talentach da zysk w momentach

Doczekać lat sędziwych.

A że dziesiąty rok swoich lat kończysz

Piętnaście przy tym dziesiątków przyłączysz.

Niech Karolinie Fortuna płynie,

Cnota, dostatki, mąż, piękne dziatki,

Sto pięćdziesiąt lat żyje.

Сама ювілярка також пробувала свої сили в поезії, і визнання її поетичної музики можна побачити у великій силві [рукописі] з римами, яку їй подарувала мати у 1758 році. Урсула Радзивіллова не дожила до заміжжя Кароліни, але можна припустити, що весільна церемонія задовольнила би матір. Заплановані на цей час заходи соціально-культурно-рекреаційного характеру могли б виправдати очікування найвибагливіших гостей.

Оскільки молодий Жевуський вже деякий час перебував при дворі Радзивіллів, то не було — як передбачав звичай — вітання пана молодого в полі, по прибутті на весільні урочистості. У цьому випадку героєм привітання став батько нареченого, який прибув у численній супроводі свого двору до Несвіжа 10 червня 1758 року. Зустріч гостя відбулася згідно з прийнятим у подібних обставинах звичаєм. Батько нареченої вийшов разом із усім почтом весільних гостей за півтора милі назустріч Жевуському, який наближався до несвізької резиденції. Привітання супроводжувалося пострілами з гармат до моменту, коли процесія підгорецька прибула до дому пані молодої. 

Молода пара стала на весільний килим 13 червня 1758 року в костелі єзуїтів Тіла Божого, в якому колись проповідував Анджей Бобола, а часом його побудови зазвичай датують початок бароко у Східній Європі. Церемонія відбулася з пишністю, як належить такій важливій події, як весілля. Несвіж набув урочистого вигляду. На дорозі, що вела з замку до костелу, вишикувалося парадом військо Радзивіллів. Місток і гребля біля замку аж до саду та палацу "Консоляція" були ілюміновані олійними лампадами. "З одного боку греблі — повідомляє "Kurier Polski" — на несвізькому ставі корабель, а з другого барка з пірамідою посередині". Коли до цього місця наближалися молодята, з корабля та барки гукнули гармати і залунала музика у виконанні придворної капели. Ілюмінації у вигляді родових гербів вказували на майбутнє співпрацю поєднаних родів. На площі міста, де зібралося численне населення, пригощали печеними волами та бочками вина. Додаткового блиску урочистості додавали видатні гості, серед яких були віленський суфраган Антоній Жолкевський та єпископи: жмудський Антоній Домінік Тишкевич, титулярний єпископ Птолемаїди (Акки) — Людвік Ігнацій Ріокур. Зі світських осіб відзначимо маршала великого литовського Ігнатія Огінського, каштеляна троцького Олександра Поцея з родиною (дружиною та синами Леонардом і Людвіком), каштеляна брест-литовського Андрія Абрамовича, а також згаданого раніше Вікторіана Верещинського, який брав участь в передшлюбних узгодженнях. Серед весільних гостей були також: вдова по каштеляну новогрудському Богуславу — пані Нєзабітовська, княгиня Бригіда Петронела з Радзивіллів Сологубова, генералова артилерії литовської, Тадеуш Рейтан, стражник новогрудський, який у подальшому прославиться опором проти легалізації першого поділу країни, а також багато "урядників з воєводств та лицарства військ литовських". 

Можемо собі уявити, як щедро були накриті весільні столи і які промови виголошували весільні гості. Безсумнівно, не бракувало промов, не лише спонтанних, а й ретельно підготовлених. Тут допомогу могли б надати барокові посібники з прикладами таких виступів. Ймовірно, крім батьків молодят, весільні промови виголошували також гості, серед яких могли бути місцеві єзуїти, для яких мистецтво ораторії не було таємницею. Можливо, окрім промов, можна було почути різні обрядові пісні, однак ці дані залишилися незафіксованими сучасниками. 

Можемо собі уявити, як щедро були накриті весільні столи і які промови виголошували весільні гості. Безсумнівно, не бракувало промов, не лише спонтанних, а й ретельно підготовлених. Тут допомогу могли б надати барокові посібники з прикладами таких виступів. Ймовірно, крім батьків молодят, весільні промови виголошували також гості, серед яких могли бути місцеві єзуїти, для яких мистецтво ораторії не було таємницею. Можливо, окрім промов, можна було почути різні обрядові пісні, однак ці дані залишилися незафіксованими сучасниками.

Збережені перекази зосереджуються на різноманітних атракціях, пов'язаних з весільною церемонією. Так, відомо, що 14 червня ввечері гостей розважали "Комедією Паріса"; 15 червня було влаштовано карусель [лицарські змагання], що завершилася стрільбою по мішенях; 16 червня гості відвідали звіринець, щоб подивитися на перегони лося і оленя; 17 червня продовжувалися мисливські забави. 18 червня відбулася церемонія освячення замкової каплиці, після чого гостей розважали "Комедією Філоксиппа" за участі добірних акторів. Одну з ролей зіграв новоспечений чоловік, а в балеті виступили Михайло Радзивілл крайчий литовський та княжна Теофіла Радзивіллівна.

До контексту весільних урочистостей входить також незбережена трагедія "Syroes, Станіславу та Кароліні з князів Радзивіллів, графам на Олеську і Підгірцях присвячена від молоді Несвізького Радзивіллівського колегіуму Товариства Христова [...] наприкінці навчального року 1758". Ймовірно, її поставили в замку Радзивіллів в липні 1759 року, оскільки саме в останній день цього місяця (на день іменин Ігнація) завершувався навчальний рік. Додаткового блиску виставі надавала музика з італійської опери "Siroe", яка виконувалася між актами трагедії. Автором п'єси, ймовірно, був раніше згаданий Катанбрінк, на чий зв'язок із Радзивіллами в цей період вказував Рабович.

З нагоди весільної урочистості в Невсіжі, прийом (який було урізноманітнено забавами полювання і каруселями) влаштував також гетьман Жевуський у спеціально винайнятому для цього будинку. Ймовірно, він таким чином дотримався звичаю перенесення молодої дружини до дому пана молодого. Він також привітав молодят віршем:

Żyjcie wesołe dni, a nocy smaczne,

Rachujcie lata pociechami znaczne,

A kochający, kochajcie się wzajem,

Pożycie wasze czyńcie sobie rajem.

U ślicznej żony nóg niechaj mąż luby

Klęka, jak klękał, nim z nią zawarł szluby;

Niech w sercu jego płomień nieustanny

Pała do żony, jak pałał do panny.

Śliczna zaś żona niech lubego męża

Miłością jeszcze gorętszą zwycięża.

Tak wam wiek zejdzie i mile, i skoro,

I tak z was dwojga będzie dziesięcioro.

Ці вдячні римування підкреслювали щирі почуття молодят і їхні особисті заслуги, особливо красу доньки гетьмана. Вони не містили розмислів на тему величі роду, але це було і так очевидно і неодноразово підкреслено, що не було потреби додавати моменту помпезного тону. 

Святкування весілля тривало 9 днів і завершилось 21 червня. Того ж дня гетьман Жевуський залишив Несвіж, а місяць по тому його дружина нагадала про скорий приїзд до Підгірців "коханої" невістки, написавши Радзивіллу: "Невістку нашу, а Вашої Світлості Княжої Милості гідну дочку, так ще мною не пізнану, вже кохаю, по знайомства з нею і приїзду до нас з сильною прихильністю жадаю". Молоде подружжя виконало це бажання пані Жевуської, що підтверджує кореспонденція з кінця жовтня 1758 року, в якій вона ділилася радістю з Радзивіллом: "Моя кохана невістка, а Вашої Світлості Княжої Милості дочка, перебуваючи в моєму домі, приносить мені стільки задоволення, що важко виразити словами". Після візиту до Підгірців молоді повернулися у Несвіж, де залишились до святого Анни наступного року, тобто до 26 липня 1759 року.

Тим часом у повідомленнях з Несвіжа, датованих 16 червня 1759 року, інформували про щасливе народження 10 червня близнят у молодого подружжя Жевуських і святкування їх народження стократним пострілом з гармат. Хлопців назвали Михайло і Вацлав.

Отже, весільне побажання гетьмана Жевуського здійснилося швидко, рівно через рік. Народження дітей було відзначено панегіриком єзуїта Францішка Алоїза Муратовича, секретаря Його Королівської Милості, який раніше хвалив перо батька хлопців як автора віршів з нагоди смерті дружини Августа III. Обидва твори були включені до поетичної збірки Муратовича, виданої у 1759 році у Варшаві в друкарні Мітцлерівської, за участю ксьондза Миколая Яскевича, майбутнього співробітника "Монітора". Уродинний панегірик має форму діалогу і називається "Сузір'я близнюків або побажання тому ж [Станіславу Фердинанду] з нагоди народження разом двох синів, у запитаннях Автора і відповідях Люцини виражене 1759". Автор цього твору не забув згадати вражаючих предків новонароджених, висловлюючи переконання, що вони успадкують чесноти роду і досягнуть найвищих посад у державі.

Że dziś księżniczka dwóch synów powiła,

Bo na jednego trudno dostojeństwa

Zdźwignąć, co z tego wypadną małżeństwa.

Niech jeden w Polszcze, drugi w Litwie słynie,

Na dowód, że z krwi dwóch narodów płynie.

Są to prawnucy Wielkiego Hetmana,

Którego zacność tak jest zawołana,

Że syn po ojcu buławę dziedziczy,

A wnuk jej godnym wcześnie stać się ćwiczy.

Mając z dwóch wodzów żyjące przykłady,

Z ojca do boju zdolnego i rady,

Niemniej z wielkiego dziś hetmana w Litwie,

Co kraj swój zdobi i dostoi w bitwie.

Автор переконаний, що близнята, які прийшли на світ, продовжуючи справу предків, принесуть ще більше слави булаві, що її носить рід, тому сузір'я: 

Aby dziedzicznym postępując krokiem,

Męstwem zrównali Marsowi i wzrokiem.

Оскільки народження первістків припало на річницю дня народження діда дітей, святкування в Несвіжі було дуже урочистим. Преса повідомила, що напередодні свята князя вільненського воєводи "зібралося [в Несвіжі] численне зібрання як родини князівської, так і різних відомих гостей", а в сам день урочистості відбувся гучний салют з гармат, гала та бал, на якому були присутні гості, що прибули на свято, а саме маршалок трибуналу великого литовського Михайло Ксаверій Сапіга та кілька депутатів. Товариство розважали комедіями та іншими атракціями. 

Молоді Жевуські мали всі дані для того, щоб створити міцний союз. Вони дочекалися наступних дітей (народження доньки Францішки відзначив Йозеф Катенбрінг віршем "Carmen genethliacum suavissimis filiis Stanislai Rzewuski recens natis, b.m. 1759"), однак не витримали випробування часом, хоча Станіслав Фердинанд підтримував політичну програму свого тестя, а після його смерті працював на користь Кароля Станіслава Радзивілла. Врешті-решт дійшло до сепарації подружжя, напевно, — як пишуть автори біографії героя статті — через його багаторічну відсутність у країні. Він помер у 1786 році, тобто через 8 років після смерті своєї дружини.