"З ранніх років Адам виявляв надзвичайні розумові здібності, ті дивовижну пам'ять, незрівняну дотепність і гострий інтелект, які були настільки притаманними для родини Жевуських, що стали частиною прислів'їв: "Розумний як Жевуські" ["Rozumny jak Rzewuski"], "Має розум Жевуських" ["Ma rozum Rzewuskih"] або "З Чорторийським — жити, з Радзивіллом — пити, з Огінським — їсти, з Жевуським — бесідувати". 

Початкову освіту Адам [Вавжинець] Жевуський здобув у Несвіжі під опікою матері [Катерини Кароліни Жевуської з Радзивіллів] та дядька, князя Кароля Радзивілла "Пане Коханку", маючи своїм учителем і наставником славного [Адама] Нарушевича; потім його віддали до єзуїтського колегіуму у Варшаві, де він здобув міцне, ґрунтовне виховання, яке під їхнім світлим і незрівнянним керівництвом дало стільки видатних людей кожній країні, де воно розквітло. Зовсім молодим, у віці 24 років, він заручився з Юстиною Рдултовською (бл. 1775-1836), дитиною великої чарівності і краси, віком 12 років, дочкою знатного литовського роду і племінницею поважного [Тадеуша] Рейтана. 

Після присяги, будучи тоді вітебським каштеляном, Адам [Вавжинець] Жевуський поїхав до Варшави, де його призначили послом до Данії. Своє посольство він вирішив провести в красивому старовинному національному строї і з якомога більшою пишністю. У мемуарах Охоцького знаходимо такі цікаві подробиці про це: "Маючи давнє і добре знайомство з Жевуським і будучи прихильно до нього налаштований, я відвідував його майже щодня під час приготувань. У палаці Радзивіллів, де він займав просторий другий поверх з кількома великими залами, для нього, для його двору і асистентів поспіхом виготовляли якнайвишуканіше вбрання; під його наглядом безперервно працювали вишивальниці, сріблярі, кушніри, навіть ювеліри. Приносили портрети з XV, XVI і XVII століть, з яких переймали форми для одягу; більша частина була зроблена з лами [парчі], позолоти, оксамиту, атласу, вишита золотом, сріблом і шовками; привозили старі кульбаки [сідла], палаші, ряди [декоративна кінська збруя], клейноди і все, що можна було додати до давнього строю. Було чотири найошатніших гарнітури і десятка два простіших, що складалися з жупанів з ліонських тканин, венеційських атласів і контушів суконних, з такої ж як жупани тканиною пошитих. До кожної пари суконь був підібраний перський або турецький пасок, але більшість з них були дуже багаті і зі смаком пошиті в Слуцьку.  

Коли все було готове, і посол збирався їхати, він отримав урочисту прощальну аудієнцію у короля. Він приїхав на неї на арабському чорному коні, вбраному в дуже багатий золотий ряд, сама лише кульбака оцінювалася в сорок п'ять тисяч червоних золотих. Я уважно оглянув її з десяток разів; нічого прекраснішого не можна було собі уявити: обидві кулі в золото оправлені та інкрустовані діамантами, весь ряд однаковий, погруддя, підхвістя на пасовому кордюбані, оздоблені золотими шматочками, стремена також золоті, надзвичайно ретельна робота... Вони сховали це чудове сідло в навмисно зроблену валізу, в якій було місце для кожної частини окремо, оздоблену сапфіровим оксамитом; до нього був приставлений гардеробник, під ключем і наглядом якого воно і залишилося. До передньої кулі, коли її клали на коня, підвішували канчуг [батіг] з ебеновою рукояттю, інкрустованою діамантами. 

Після присяги, будучи тоді вітебським каштеляном, Адам [Вавжинець] Жевуський поїхав до Варшави, де його призначили послом до Данії. Своє посольство він вирішив провести в красивому старовинному національному строї і з якомога більшою пишністю. У мемуарах Охоцького знаходимо такі цікаві подробиці про це: "Маючи давнє і добре знайомство з Жевуським і будучи прихильно до нього налаштований, я відвідував його майже щодня під час приготувань. У палаці Радзивіллів, де він займав просторий другий поверх з кількома великими залами, для нього, для його двору і асистентів поспіхом виготовляли якнайвишуканіше вбрання; під його наглядом безперервно працювали вишивальниці, сріблярі, кушніри, навіть ювеліри. Приносили портрети з XV, XVI і XVII століть, з яких переймали форми для одягу; більша частина була зроблена з лами [парчі], позолоти, оксамиту, атласу, вишита золотом, сріблом і шовками; привозили старі кульбаки [сідла], палаші, ряди [декоративна кінська збруя], клейноди і все, що можна було додати до давнього строю. Було чотири найошатніших гарнітури і десятка два простіших, що складалися з жупанів з ліонських тканин, венеційських атласів і контушів суконних, з такої ж як жупани тканиною пошитих. До кожної пари суконь був підібраний перський або турецький пасок, але більшість з них були дуже багаті і зі смаком пошиті в Слуцьку. 

Жевуський зійшов з коня перед парадними сходами в замок; конюх негайно зіскочив і вкрив його коня величезним оксамитовим килимом, щедро вишитим золотом, а посол разом з усіма своїми супутниками рушив до залів для аудієнцій. На ньому був жупан на срібній ламі з золотими квітами, обшитий з дивовижною живостю шовками, пас слуцького виробництва, який ледве гнувся від золота, на боці карабеля [шабля], всипана діамантами, на жупані стрічка Білого Орла, на шиї хрест святого Станіслава, шпилька [булавка] під шиєю великої ціни, на жупан оксамитова зелена фереза, красиво і багато вишита золотом, підбита соболем, на ній зірка Білого Орла, на голові шапка з соболя з білим пером чаплі та застібкою зі смарагдом розміром з талер посеред великих діамантів, верх карамзиновий з діамантовим куташем, жовті черевики зі срібними підковами, а над ними штани з карамзинового атласу... У такому вбранні, з урочистістю, яка характеризувала його гідність, він пройшов по кімнатах, у супроводі свого двору і молоді, до якої приєднався і я. Усі вартові покоїв віддали йому військові почесті, і так ми дійшли до тронного залу; приблизно за дванадцять кроків від короля він зняв шапку, переклав у ліву руку, розкрив ферезію і сперся на пояс, почавши коротку промову до Найяснішого Пана; потім урочисто прийняв повноваження. Зрештою представив осіб, що входили до складу посольства, і після аудієнції з тим же парадом вирушив додому, а король спостерігав за всією цією процесією з вікна кабінету" [2]. 

Коли заходиш до палацу у Погребищі, здається, що потрапляєш до національного музею. Бібліотека латинських, польських і французьких класиків, галерея сімейних портретів, картини, кришталь, годинники, бронза, вишукано різьблені ліжка, меблі, вкриті вишуканими ліонськими атласами, салони, оформлені зі смаком епох, в які вони були обставлені, мармури, бюсти, старе срібло, рідкісна порцеляна, старовинні хутра, панцирі, різноманітна зброя — все це нагадує нам про колишнє життя колишньої Речі Посполитої і промовляє до наших сердець. 

У великій білій залі, серед різноманітних картин, найбільше вражає портрет на повний зріст графа Адама [Вавжинця] Жевуського, каштеляна вітебського, у польському вбранні, під час його посольства до Данії, виконаний знаменитим і незрівнянним Лоренценом. Нічого прекраснішого не можна собі уявити. Малюнок, колорит, обробка деталей, щаслива передача всієї постаті, енергія, воля в нерухомих рухах, які, однак, здаються сповненими дитячості; іскра натхнення вищого розуму в чарівних чорних очах, які, переможно дивлячись на світ, ніби кидають йому загадку, або ж розгадують її. Шляхетне, класичне чоло, задумливо прикрашене рясним чорним волоссям, риси рідкісної, привабливої правильності, коралові губи, що дарують мрії про найбільші любовні упоєння, чорні вуса, що відбивають білосніжну красу обличчя дивної краси, чарівні руки, одна на поясі, що тримає конфедератку, інша енергійно спирається на урну з чорного мармуру. Ця урна має бути саркофагом Вацлава [Петра] Жевуського, великого коронного гетьмана, і на ній ми читаємо наступний напис: "D. O. M. Venceslaus Rzewuski supremus exercitum Dux, victima patriae. Exoriare aliquis ex ossibus ultor. Головнокомандуючий військами, жертва вітчизни. Нехай з кісток твоїх повстане месник".

"Жевуський був дуже красивим чоловіком, його зовнішність і постава були справді панськими; у приватному побуті він був доступний і дуже приємний. Багато і охоче говорив, але не обтяжував своїм інтелектом, бо вмів кожну річ подати в приємній і доступній формі; його швидка і безпомилкова пам'ять допомагала йому схопити предмет з найменш очевидного, несподіваного боку, робити порівняння, які вражали своєю свіжістю. Для нього не було нічого чужого: мав що сказати про що завгодно, і завжди дивував своїми судженням або дотепністю. Найменш знані події цитував з точним зазначенням осіб і років, оживляючи їх у таких яскравих деталях, ніби бачив їх на власні очі. Я завжди слухав його з невтомною цікавістю. 

Востаннє я був з ним кілька днів у Пулинах у пана Ганського, а потім з Житомира провів його на пором і поїхав до Бердичева в його повозці. Ми пробули там три дні, і він мене не відпускав мене від себе; мав їхати до Чуднова і бути в Галіївці, але йому повідомили з Погребища, що його дружина захворіла; він поїхав, і більше я його не бачив; смерть немилосердно покликала. Можливо, дехто здивується або сприйме як надмірну пишноту його посольства, про які я розповів; знаю, що це, мабуть, було не по кишені Жевуському, але його мати була з Радзивіллів, родина йому допомагала, йому давали зі скарбниці, зі стайні, можливо, стільки, скільки він потребував, особливо від князя Кароля; інакше він не зміг би дозволити собі таких величезних витрат, оскільки не мав значних статків, а Річ Посполита давала послам лише по сто двадцять тисяч на раз. 

Адам Жевуський був каштеляном вітебським, одружився в Литві з представницею заможного роду, панною Рдултовською. Я познайомився з нею в перший рік після її одруження, їй тоді було не більше п'ятнадцяти років; були пан і пані Жевуські в Новому Фастові на запустах, де і я був, потім я провів з ними кілька приємних днів у Погребищі" [2]. 

Александр, із притаманною йому галантністю до жінок, був зачарований моїми внучатими тітками, усіма трьома заміжніми; привітавшись із ними, він звернувся до прабабусі і сказав, що її палац нагадує чарівний замок, де красуні, здається, ростуть просто з землі. Моя бабуся [Поліна] згадувала про цей візит, хоча, будучи тоді маленькою дівчинкою років дванадцяти, не була зарахована до "красунь". Вона і її брат Ернест не мали права заходити до салону" [вочевидь, родинна легенда 13]. 

Сторінка у процесі підготовки