"Їдучи до Дубна, я мав приємність побувати в Млинові, у гра­фа Олександра Ходкевича, відомого своїми вченими працями, а особливо виданим твором з хімії. Вели мене туди не так мальовничість Млинова, стави якого вже згадував Кончинський, па­лац, сад, як бажання спізнатися з господарем, побачити його іс­торичні колекції. Млинівський палац збудований в стилі XVIII століття, серед високих дерев, на пагорбі над водою; прибулому здалеку віщує панську резиденцію. Один нижній салон, у якому ми сиділи, був оздоблений повністю в смаку минулого століття. Усе в ньому досконало ладнало між собою, і за хвилину мені здалося, що я повернувся на кілька десятків років назад, — таке враження справляло на мене оздоблення салону. Люб'язний господар швидко провів мене з нього до цікавого збору власних рукописів. Напевно, знайомство з Чацьким та іншими вчени­ми, менш скрупульозними, проте палкими любителями кра­йових пам' яток, була причиною того, що граф показував мені свої скарби з великою обережністю, ніби остерігаючись якого привласнення з мого боку. Мене це не дивувало, бо ж наші літе­ратори звичайно без церемоній всюди забирають, що їм в уподобі, виправдовуючись, що мисливцеві собаку, а літераторові книжку можна украсти; але щодо мене, то французьке прислів'я "Оn prend son bіеn, partout, оu оn le trouve" служить лише французам, не нам. 

Я переглядав рукописи, з яких найважливішим мені видав­ся "Статут" по-руськи з 1566 року і другий, пізніший польський. Час проминув так швидко, що коротке перебування в Млинові тільки майнуло мені перед очима, як приємне марево. Господар люб'язно показував усе, що мав найцікавішого. Рукописи були впорядковані по темах і по алфавіту, але добре було б додати ще хронологічний уклад, який би полегшив пошук кожної пам' ятки. Ми переглянули багато привілеїв з підписами королів і листів ві­домих осіб, більших історичних литовських фамілій, серед яких Ходкевичі посідають таке гарне місце. Я бачив власноручний під­пис Стефана Чернецького (sic), важливу пам'ятку для історії; ба­гато воєнних рапортів Костюшка (один з них про битву під Ше­петівкою); уривки кореспонденції Щенсноrо Потоцькоrо. Чи­мала бібліотека графа, що налічувала до 20 000 томів, перебувала на той час ще у Варшаві. Найголовнішим заняттям графа були хімічні досліди, для яких мав належну лабораторію і машини. Якраз у цей час радів з відкриття ваги світла, про що трохи зго­дом видав у Вільні розправу. Відомість про це важливе відкриття застала мене Хомою [Невірним]; не через те, що раціонально не розумів ваги світла, бо це очевидно, а що матеріальні докази цього вва­жав неправдоподібними, бо засоби досліджень дуже недостатні, знаряддя недосконалі. Але ж і вага повітря довгий час була про­блематичною, а нарешті в ній переконалися? Чому ж про світло, про тепло так само не можемо переконатися? Велетенською хо­дою простуємо до відкриттів — тут роблять діаманти з вуглика, той волю називає нервовою рідиною, Галл намацує душу по вер­ху черепа, пара веде вози, люди сухою ногою топчуть воду, сонце малює картини і т. д., і т. д. — чи це вже не кінець світа? Бо коли з природи спаде остання заслона таємниці, що ж ми робитимемо тут, на землі? На нашу втіху, багато ще є заслон, щоб їх здерти, а коли відкривається одна, дві натомість западають! 

Крім сили привілеїв і листів з різних часів, не старших, однак, від XVI століття, показував мені граф ще інші пам'ятки, як-от: булаву Ґонсевського, залізну, позолочену, на якій незграбно ви­карбувано: "Pro Deo et Patria Gosiewski Palat"; шаблю, що мала належати Янові ІІІ. Оправа її новіша, на лезі з одного боку герб Яніна і слова "Cave а falsis amicis, salvabo te аb inimicis", з друго­го — хрест і позолочена легенда: "Наес meta laborum" і т. д.  Власник цих пам' яток тепер уже не живе; але честь йому за гробом, що життя, і ім'я, і маєток гарно зужиткував, присвячую­чи себе наукам, подаючи власний приклад, працюючи більше, ніж навіть мусив зі свого становища в товаристві. Як винагорода за працю залишиться по ньому світла пам ять; а ім'я його в кожного, хто вміє оцінювати чужі старання, викличе повагу. Нехай би його приклад спонукав воістину шляхетніше присвятити життя дослі­дженням природи, науці, а не гендлярським спекуляціям, яким інші віддаються; по ньому зосталося добре ім' я, а по них — зоста­неться тільки трохи грошей, які спадкоємці розпорошать" [1].