Платери були великим і розгалуженим родом, що походив з Вестфалії, частина якого осіла у Балтиці. Від моменту приєднання Інфлянтів (Латгалії) до Речі Посполитої на початку XVII століття Платери вважали себе польською родиною і часто опинялися в авангарді патріотичних рухів. У 1729 року Ян Людвік Броель-Платер староста інфлянтський і динабурзький придбав невеличке містечко Краслава на 46 будинків, яке вирішив зробити не лише родовою резиденцією Платерів, а й культурним та суспільним центром Латгалії. Платери володіли Краславою близько 200 років. Після Яна Людвіка Платера її розбудову продовжив його син Константин Людвік (1722–1778), який звів ратушу, трактир, величний костел для інфлянтської катедри та будівлю для семінарії. Він же розпочав будівництво великого нового палацу замість старого дерев'яного, а також окрему будівлю для бібліотеки. Його дружина Августа з Огінських по матері походила з Вишневецьких і привезла у Краславу намет короля Михайла Вишневецького, балдахін з якого став місцевою реліквією і використовувався для святкових богослужінь. Від неї ж за посагом Платери отримали Дашівський ключ на Поділлі. 

Краслава ненадовго стала "важливим центром польського суспільного та патріотичного життя для всього Двінського, Браславського і Дзішнінського повітів. Багато шляхетських та аристократичних родин, навіть з віддалених районів, мали тут свої доми. Раз на рік, під час карнавалу, влаштовувався бал у великій двоповерховій залі колишньої бібліотеки, на який з'їжджалася численна шляхта з Інфлянтів, Курляндії, Литви та Білорусі" [42]. Важливі події записувалися у палацовій книзі "Хрониці Краславській", яка не дійшла до наших днів і відома лише з цитат; Анна Платер брала участь у цих записах. 

У 1785 році, ще до смерті Станіслава Фердинанда Жевуського, відбувся розподіл спадщини, за яким Анна отримала маєтки: Велика Березна, Морозівка, Шапіївка, Товсте, Бурківці, Круподеринці, Порчинці, Рогачі, Босий Брід і Попівці. Поки тривали процедури, подружжя Платерів провело у Несвіжі кілька років [29], заставши у серпні-вересні 1784 року візит короля Станіслава Августа Понятовського, який був значною світського та політичною подією. Вони також послідували за королем у Снов, на прийом у маєтку Францішки з Жевуських Рдултовської, сестри Анни [55, 56].

Невдовзі після поділу Речі Посполитої московська цариця померла, і оскільки у палацевій боротьбі за трон її спадкоємиць Павло подолав фаворитів матері не без підтримки деяких впливових поляків, його прихід до влади сприймався зі стриманим, як скоро стало зрозуміло, марним оптимізмом. На коронацію царя були запрошені представники усіх окупованих земель, і оскільки Платер проявив себе як захистник від росіян, його обрали делегатом від Плоцької губернії. Анна поїхала на коронацію разом із чоловіком і занотувала свої враження у "Щоденнику подорожі до Москви в 1797 році" [49]. Цей щоденник дає уявлення про Анну як про уважну спостерігачку, здатну підмічати деталі побаченого та рефлексувати враження, а також охочу і здібну до того, щоб формулювати думки на письмі. Побачене в дорозі і у Москві свідчить про культурну і ментальну різницю між росіянами та народами Речі Посполитої, про токсичну атмосферу російського двору з його "вертикаллю влади", що робить усіх придворних ворогуючими суперниками за увагу царя, залежними від змін його настрою. 

Анна з Жевуських померла 18 серпня 1800 року, місце її поховання у Краславі збереглося. Відомо про її парадний портрет невідомого автора, який знаходився до 1939 року у її нащадків у Грушневі; а також про мініатюрні портрети Августа Гіацинта Платера і Анни, що перебували в колекції Тадеуша Платера-Зиберка (1906-1978 ) у Бельгії. Менш ніж за півроку Август Гіацинт Платер одружився з сестрою Анни — Теофілією, а через рік 4 лютого (за іншими джерелами 13 травня) 1803 року помер у Погребищі, де гостював у свого швагра Адама Вавжинця Жевуського [29].

Після поділів Речі Посполитої Латгалія підпала під контроль російської імперії, яка влаштувала адміністративний центр регіону у Даугавпілсі і перейменувала його на Двінськ. У зв'язку із цим Краслава втратила панівне становище і почала провінціалізуватися.