Теофілія з Жевуських Любомирська Броель-Платер

(1762-1831)

Теофілія Жевуська була єдиною з сестер, хто мешкав в Україні. В той час як інші діти Станіслава Фердинанда виховувалися у Несвіжі, її "з найменшого віку" віддали під опіку тітки Людвіки Марії з Жевуських Ходкевич, яка наглядала за маєтками брата на підконтрольній росіянам території, поки сам він перебував на австрійській службі [23]. Теофілія росла у Чорнобилі разом із кузиною Розалією, з якою стала близькими подругами. Разом вони вийшли заміж за братів Любомирських: у 1784 році Теофілія за старшого Ксаверія Францішека (1747-1819), наступного 1785 року Розалія за меншого Олександра.

Теофілія з Жевуських Любомирська, Вілянівський палац

У 1785 році "княгиня Любомирська завдяки дивовижній присутності духу визволила себе з критичної небезпеки. Одного дня вона їхала на санях під величезним пологом похмурого лісу, коли за поворотом вузької стежки раптово опинилася за кілька кроків від розлюченого голодом ведмедя. Побачивши дикого звіра, кінь стрибнув і перекинув сани. Ведмідь наближався. Слуга княгині кинувся її рятувати і загородив собою від страшного звіра; атакував його, але шабля зламалася. Зав'язався нерівний двобій, але ведмідь невдовзі схопив поляка у свої величезні лапи. Не злякавшись, княгиня миттєво схопила два пістолети, що випали з саней, підійшла ззаду до страшного звіра, зробила два постріли у вухо, і мертвий ведмідь простягнувся до її ніг. Ці героїчні жінки майже змушують повірити у вигадки з лицарських романів" [44].

Цю історію записав французький посол Луї-Філіпп де Сеґюр, який бачив Теофілію у квітні-травні 1787 року у Києві, де обидві молоді княгині Любомирські були присутні на прийомі Катерини II. У цей час опозиційна шляхта вела перемовини з російською імператрицею, випередивши короля Станіслава Понятовського, який чекав на зустріч із нею у Каневі. За спогадами французького посла, "поляки прибували натовпами; безсумнівно, більше зі страху, ніж із прихильності до володарки півночі" [44]. Але для Теофілії та Розалії подія була розважальною: це був їхній перший важливий вихід у світ.

Францішек Ксаверій Любомирський володів значними маєтностями з центром у Смілі: Смілянський, Шполянський, Туріянський, Вільшанський, Городищенський, Радивонівський ключі, до яких додав Межиріцький ключ, отриманий за посагом Теофілії. До цього придбав маєтки Юзефівку (Йосипівка) і Оситняжку з прилеглими селами. Володіння налічувало 9 містечок, 179 сіл і понад 100 000 "душ". Він став першим власником Сміли, що перетворив її на свою резиденцію. Смільнянщина сильно постраждала під час Коліївщини і лише завдяки зусиллям і вмілому господарюванню Любомирського не лише відновилася, а й розвинулася: було засновано 48 нових поселень-слобід. Францішек Ксаверій вирізнявся прихильним ставленням до православної церкви, заміняв уніатські церкви на православні і навіть клопотався у Петербурзі щодо заснування в Україні православного єпископства. Це сприяло співіснуванню магната з місцевим населенням.

Резиденція Любомирських у Смілі, "Tygodnik Ilustrowany" 1872

Маєтки Теофілії: Здолбунів, Здовбиця, П'ятигори і хутір Теолін у Острозькому повіті, Лаврів і Рекане (нині Велике) у Луцькому.

Теофілія мала двох доньок: Амелію (заміжня за російським генералом Яном Корбою) і Кароліну (за Феліксом Струтинським), а також двох синів: Констанція (1786-1870) і Євгеніуша (1789-1834) Любомирських. Хоча судячи зі збереженого листування шлюб з Любомирським був удалим, принаймні на початку, у 1800 році вони розлучилися у Дубровні. Вже у 1801 році Теофілія вийшла заміж вдруге за вдівця сестри Августа Гіацинта Платера. У 1803 році чоловік помер, і вона повернулася на українські терена, мешкала у Здовбиці, а потім у Лаврів на Волині у доволі скромному палаці. Похована у Луцьку.