"Ми всі віддані цьому нашому дому; ми всі пам’ятаємо ті дні, коли дітьми бігали по старих кімнатах і з цікавістю вдивлялись у портрети чоловіків і жінок, приклад яких нам веліли наслідувати" [Катерина з Жевуських Радзивілл, 12]. 

"Було вже майже надвечір'я, коли дощ вщух і ми вирушили на запряжених конях, наданих місцевим економом, з болотистого Дзюньківа на ночівлю у Погребище. Коротка, але складна подорож поганою дорогою видалася нам довгою й дуже виснажливою. Коли після години їзди ми здалеку побачили знайомі з минулого палацові та церковні мури, а також розташоване навколо них поселення над водами річки й ставка, на серці нам полегшало. Перетнувши греблю та кинувши побіжний погляд то на старовинний єврейський кіркут на вершині високого пагорба, то на двоповерховий млин і стародавню синагогу, засновану Вишневецькими, що стояла за греблею, ми в’їхали в самий центр невеликого містечка, а потім у браму графського палацу. Біля під’їзду нас чекав із офіційною поставою старого служаки доглядач палацу, говіркий, хоча й щирий Краков'як, і одразу провів нас до заздалегідь підготовлених двох гостьових кімнат. Графи чекали на нас із обідом до третьої години, але, не дочекавшись, попросили через управителя, пана Романовського, щоб ми обов’язково заїхали до Верхівні після завершення наших справ у Погребищі. Самі ж вони вирушили перед вечором. 

Його зовнішній вигляд з боку парку видався нам найвражаючим. Хоча ця одноповерхова споруда більше нагадує старосвітський двір, аніж магнатський палац, проте своїми контрфорсами, які виступають у різні боки будівлі, центральною терасою садового фасаду та крилами, вигнутими підковою з двох боків головного корпусу, вона відразу створює перед очима образ справжньої панської резиденції давніх могутніх володарів. Перш ніж увійти до старого будинку, нині переобладнаного на мавзолей родинних пам’яток, варто сказати кілька слів про історію цього місця та його власників. 

Галицький статок значно послабив своїм ексцентричним життям Вацлав, відомий як Емір, племінник Станіслава Фердинанда. Його син [Леон] добровільно передав цей маєток чужій йому родині графів Сангушків, залишивши тільки підгорецький архів своєму кузену, генералу Адаму Жевуському. Маєток у Погребищі також був занедбаний сином Станіслава Фердинанда Адамом Вавжинцем, каштеляном вітебським, але син каштеляна генерал Адам, нинішній власник, як власним зусиллям, так і старанням своєї третьої дружини [Ядвіги з Ячевських] не лише звільнив зменшений батьківський спадок від боргів, а й викупив у Ернеста [Жевуського] Дзюньків. Окрім того, він придбав розлогі володіння у своєї племінниці, графині [Анни з Ганських] Мнішех, яка постійно мешкала в Парижі, і таким чином чудово підтримав колись занепалу велич гетьманського роду. 

В залі їдальні – дуже старовинний інкрустований перламутром годинник із курантами та кілька великих полотен італійської школи. Нарешті, у портретній залі – стародавні портрети: гетьмана Вацлава Петра Жевуського, його сина гетьмана Северина, Радзивіллів "Рибоньки" та "Пане Коханку", барського конфедерата Станіслава Фердинанда Жевуського, а також його дружини [Катерини Кароліни Жевуської] з Радзивіллів, плоцького єпископа Жевуського [Гервеліуса, який жив у 1120 році; цей портрет Адаму Жевуському у 1831 році подарував тогочасний плоцький єпископ], Богдана Хмельницького та багатьох інших. 

Одразу біля входу з бібліотеки, з правого боку, бачимо портрет гетьмана Станіслава Конецпольського, вдягненого у пурпуровий кунтуш і делію, власника 170 міст і 740 сіл на Україні, чия дочка принесла в дім Жевуських славнозвісні Підгірці [йдеться про дещо поширений на той час наратив, що Жевуські отримали Підгірці через шлюб Ельжбети Фебронії Жевуської з Яном Олександром Конецпольським, який автор наводить з помилкою і який не відповідає дійсності]. З лівого боку від входу – чудової роботи портрет протектора Жевуських, Моріца Саксонського [яку протекцію має автор на увазі не зрозуміло]. На головній стіні, навпроти дверей, що ведуть на садову терасу, розташовано низку картин і портретів, серед яких заслуговують на увагу: епізод битви Собеського під Віднем, де польські воїни несуть на плечах тяжко пораненого Михайла Флоріана Жевуського, підскарбія великого коронного; портрет у повний атлетичний зріст Августа II Сильного у довгому кунтуші; оборона Гданська від штурму військ Петра I, якою керувала відважна полька княгиня з Жевуських [?] Масальська – цінний твір Смуглевича; портрет ідеально вродливої, у чорній газовій накидці, генеральши Жевуської, написаний у 1858 році в Петербурзі; епізод з облоги Москви Пожарським і Мініним у 1612 році [йдеться про кінний портрет Станіслава Жевуського, згаданий Ядвігою Жевуською, 1], друге не менш цінне полотно Смуглевича; а також майстерно виконаний Лоренценом портрет каштеляна вітебського Адама Вавжинця Жевуського, батька автора "Листопада" і нинішнього власника Погребища, у парадному посольському вбранні. На протилежній стіні, навпроти входу з бібліотеки, розташовані вишукані портрети двох Жевуських часів саксонської епохи: одного у сталевому панцирі та кольчузі, другого – в такій же броні та пурпуровій, хутром підбитій делії. 

У великому салоні, що йде за нею, привертають увагу кілька чудових полотен великих майстрів, зокрема: "Дівчина з глечиком" Тіціана, "Богоматір" [Бартоломе Естебана] Мурільйо, "Магдалина" того ж автора, а також велика картина [Жана-Батіста] Греза, подарунок Августа III його улюбленцю гетьману Вацлаву Петру Жевуському. Картина зображає надзвичайно майстерно виконану групу саксонської королівської родини, що тоді правила у Варшаві та Дрездені. У меншому салоні та кабінеті генерала заслуговують на увагу: колекція акварелей Орловського, які зображають вершників і їхніх коней, виконаних з надзвичайною майстерністю, а також обладунки різного гатунку, як європейські, так і азійські, панцири та кольчуги. 

Після огляду парку та двох палаців у Погребищах нам залишалося ще відвідати місцевий парафіяльний костел, збудований нещодавно генералом Адамом на основі давнього храму Вишневецьких і Радзивіллів, із гробницями родини Жевуських. У костельній скарбниці ми бачили дві мармурові плити з епітафіями: одну для барського конфедерата Станіслава Фердинанда Жевуського, який помер 1786 року в Погребищах, а пізніше був похований поряд із батьком, гетьманом Вацлавом Петром, у Холмі; другу – для його сина, вітебського каштеляна Адама Вавжинця, який помер і був похований тут. У самих склепах, до яких ведуть окремі двері від церковного цвинтаря, ми нарахували дев’ять трун. В одній із них спочиває згаданий раніше батько генерала Адама та письменника Генрика, колишній блискучий посол до Данії, каштелян, сенатор, а після поділу Речі Посполитої маршалок шляхти губернії. У юності він навчався в Несвіжі під опікою свого дядька князя Кароля, під наставництвом Нарушевича. З його старих нотаток, зроблених у Несвіжі, чимало потім матеріалів почерпнув його син, автор "Спогадів Сопліци", а приказка про нього досі на Литві ходить, похвальна для його інтелектуальних якостей:

"З Хрептовичем жити,
З Радзивіллом пити,
З Огінськими їсти,
А з Жевуським говорити."

Далі стоять труни інших членів родини. До родинного комплекту бракує тут лише останків покійного Генрика, який народився в Славуті, а помер у маєтку Чуднів на Волині, що тепер продається, і був похований там разом зі своєю дружиною Юлією з Грохольських на парафіяльному кладовищі" [3].