"У Адама [Вавжинця] Жевуського був брат Северин, який очолював піхотний полк свого імені; з ним я також був у добрій дружбі та близькості. Розум його, як і в Адама, поєднувався з незвичайною дотепністю; не такий поважний, як Адам, він любив веселе товариство і забави, не тікав від бійки, і ми осушили з ним не одну пляшку вина. Він мав надзвичайні здібності до написання віршів, найкраще серце, велику доброзичливість і найпалкіші прагнення для країні. Востаннє ми зустрілися з ним на перевозі в Станишівці; він їхав з дружиною на проживання до Литви, а я повертався зі своєю від дядька, який дав мені на дорогу двадцять пляшок старого вина. Коли ми вже прощалися, я дістав дві пляшки, але оскільки на поромі не було склянок, ми відбили горлечка і випорожнили; за кілька хвилин ще дві, потім втретє, далі не знаю, що сталося зі мною, а тим паче з паном Жевуським. Наступного дня я прокинувся в Кодні; дивлюся, дружина моя плаче, а біля ліжка сидить лікар Гінч; мене поклали до карети у Станишівці, немов мертве тіло, але потім я був у порядку" [Ян Дуклан Охоцький 2]. 

Найменший з братів та сестер, Северин Жевуський народився у 1766 році, охрещений у Слуцьку [3]. Останньою зафіксованою датою його життя є 1830 рік у зв'язку із продажем маєтку Ліщинці [4], після чого шеф Северин виїхав на терени Білорусі і прожив там ще невідомо скільки років чи навіть десятиліть. Здебільшого згадки про Северина Жевуського у історичних дослідженнях зводиться до того, що він розорився, розпродав українські маєтки і виїхав у маленьке білоруське село, яке подарував йому хрещений "Пане Коханку". Хоча це правда, варто зауважити, що продаж українських маєтків відбувався поступово аж до похилого віку Северина Жевуського. До того він періодично мешкав в Україні, зокрема у 1820-х роках брав участь у зборах коштів на Київську гімназію [5], та переважно його життя проходило на Литві. 

Після поділу спадщини 1785 року Северин Жевуський володів маєтком Ліщинці, де заклав величезний парк [8], та прилеглими селами Гопчиця (станом на 1811 рік нею вже володів Адам Вавжинець, за посагом перейшла до його дочки Поліни), Сахни, Бухни, Топори, Городок та Ржевуха (?) [9]; обирався депутатом від Київського воєводства на Чоторирічний сейм 1790 року, але, за Генриком Жевуським, пропустив чи то увесь сейм, чи лише його початок через хворобу [10]. 

1 березня 1790 року на основі надвірної міліції "Пане Коханку" був сформований 8 піхотний полк дому Радзивіллів, який Северин Жевуський очолив (хоча офіційну номінацію від короля на підполковника отримав лише 21 січня 1791 року). Невдовзі після заснування полку Кароль Радзивілл помер, і Северин Жевуський перейняв по ньому шефство над полком і відтоді "титулувався" як шеф (королівську номінацію вже як полковнику на шефство отримав 29 липня 1791 року, її засвідчення 6 вересня). Полк складався з 2 батальйонів по 4 роти, хоча решта литовських піхотних полків мали лише по одному батальйону, штат передбачав 1440 осіб, але повної кількості ніколи не було досягнуто [11]. Упродовж 1791 року полк квартирувався у Чорнобилі, маєтності тітки Северина Людвіки Марії з Жевуських, у 1792 році у Несвіжі [12, 13]. 

При дворі Радзивіллів Северин зблизився із Юзефом Закревським: "Фаворит князя "Пане Коханку", а пізніше князя Домініка [Радзивілла], колись він своїм незвичайним виглядом і красою обличчя сподобався якійсь сестрі чи племінниці князя "Пане Коханку". Вона так його вподобала, що вирішила викрасти його з Несвіжа і вийти за нього заміж. Коли він уже ступив ногою до запряженої карети, його схопили зрадливі слуги і варта князя Кароля. Попри розпач, крики та вереск уже сидячої в кареті княжни, його схопили й кинули до в’язниці в Несвіжському замку. [...] За протекцією різних панів, що перебували в Несвіжі, а особливо Северина Жевуського, його було звільнено з в'язниці, і він знову повернувся до ласки та свого місця при дворі князя. І відтоді виникла та сильна дружба з графом Жевуським, яку вони підтримували до могили". До цього слід додати, що, за припущенням авора спогадів Станіслава Моравського, дружина Закревського "з молодості чи то вона в Северина Жевуського, чи Северин у нєї, чи обидва один в одного смертельно, але платонічно закохалися" [14].

Коли з 1830-х років, спочатку на усних читаннях, а згодом у друкованому вигляді, почали набувати слави "Спогади Северина Сопліци" Генрика Жевуського, поширилися чутки, що справжнім їхнім автором був дядько письменника Северин Жевуський. Ця версія періодично наводиться і у дослідницькій літературі, наприклад, у Романа Афтаназі [15]. Втім, радше можна припустити, що Генрик Жевуський міг записати усні розповіді дядька, але остаточна літературна форма належить йому: "Мій батько знав графа Генрика Жевуського з молодості, бував у Погребищі у каштеляничів Жевуських, там також познайомився з шефом Северином Жевуським, якого дехто, хто не бажав слави графу Генрику, вважали справжнім автором "Спогадів Сопліци". [...] Батько казав, що часто чув, як той розповідав про давні гулящі часи, але йому було далеко до барвистості розповідей "старого шляхтича [тобто Сопліци]". Те ж саме мені говорила шамбеланова Прушинська, бабка моєї дружини та своячка дружини шефа Жевуського, від якої ніколи не чула, щоб її чоловік хоч коли-небудь писав щоденники чи оповідання про своє життя. 

Северин Жевуський шеф був великим гулякою та жінколюбом — увесь свій статок і 800 000 злотих посагу дружини витратив, маєток продав частково [Петру] Івановському голові [дядькові Констанції Жевуської з Івановських], частково Валенту Абрамовичу, і виїхав на Литву, де в маленькому селі, що його отримав від хрещеного Радзивілла "Пане Коханку", у бідності життя скінчив. Одружений був з Прушинською (сестрою воєводини Сангушко), вдовою після Кордиша (дідича Гибуловщини в повіті ліпівському), спадкоємці якого дали їй за доживоття 800 000 злотих грошима, а оскільки вона була ще й красивою та молодою, шеф одружився з нею і все життя знещастив, в кінці покинув" [Тадеуш Бобровський 16].

Вважається, що після повстання Флоріан остаточно зросійщився аж до того, що батько розірвав із ним будь-яке спілкування. Насправді складно сказати, чи відбулося це зросійщення з власної спонуки, чи як наслідок зіпсованої репутації серед поляків, а чи не є відомості про нього перебільшеними плітками. Хоча відомо про бездітний шлюб Флоріана Жевуського, прізвище дружини відрізняється у джерелах: "пані Завіщанка" за Бобровським, а за Вірджинією Езерською: "Флоріан Жевуський з Литви, чия дружина з роду Забелло, [...] при усій своїй ведмежості, має й він оригінальний розум свого роду" [20]. 

Документи Северина Жевуського, ймовірно після його смерті, зберігалися у архіві Адама Вавжинця Жевуського [3]. У пізніших родинних спогадах нащадків Поліни з Жевуських Різнич згадується, що Северину Жевуському, "дядьку Поліни, слід подякувати за те, що він зібрав і зберіг чимало українських народних пісень, рятуючи їх від забуття". Втім, складно сказати, чи не переплутали нащадки його із Вацлавом "Еміром" Жевуським", який достеменно цим займався [1, 29].