Северин Жевуський [58], мініатюра 1790-ті, @Національний художній музей України
Embedded Files
Северин Жевуський, шеф
Северин Жевуський, шеф
(1766-після 1830)
(1766-після 1830)
"У Адама [Вавжинця] Жевуського був брат Северин, який очолював піхотний полк свого імені; з ним я також був у добрій дружбі та близькості. Розум його, як і в Адама, поєднувався з незвичайною дотепністю; не такий поважний, як Адам, він любив веселе товариство і забави, не тікав від бійки, і ми осушили з ним не одну пляшку вина. Він мав надзвичайні здібності до написання віршів, найкраще серце, велику доброзичливість і найпалкіші прагнення для країні.
Востаннє ми зустрілися з ним на перевозі в Станишівці; він їхав з дружиною на проживання до Литви, а я повертався зі своєю від дядька, який дав мені на дорогу двадцять пляшок старого вина. Коли ми вже прощалися, я дістав дві пляшки, але оскільки на поромі не було склянок, ми відбили горлечка і випорожнили; за кілька хвилин ще дві, потім втретє, далі не знаю, що сталося зі мною, а тим паче з паном Жевуським. Наступного дня я прокинувся в Кодні; дивлюся, дружина моя плаче, а біля ліжка сидить лікар Гінч; мене поклали до карети у Станишівці, немов мертве тіло, але потім я був у порядку" [Ян Дуклан Охоцький 17].
Найменший з братів та сестер, Северин Жевуський народився у 1766 році, охрещений у Слуцьку [63]. Останньою зафіксованою датою його життя є 1830 рік у зв'язку із продажем маєтку Ліщинці [60], після чого шеф Северин виїхав на терени Білорусі і прожив там ще невідомо скільки років чи навіть десятиліть. Здебільшого згадки про Северина Жевуського у історичних дослідженнях зводиться до того, що він розорився, розпродав українські маєтки і виїхав у маленьке білоруське село, яке подарував йому хрещений "Пане Коханку". Хоча це правда, варто зауважити, що продаж українських маєтків відбувався поступово аж до похилого віку Северина Жевуського. До того він періодично мешкав в Україні, зокрема у 1820-х роках брав участь у зборах коштів на Київську гімназію [64], та переважно його життя проходило на Литві.
Дитинство Северин Жевуський провів за кордоном під опікою Радзивіллів, які виїхали з Речі Посполитої під час Барської конфедерації. Перший збережений лист від нього написаний у 1775 році з Мангайму, де мешкав у вигнанні його дядько і хрещений Кароль Радзивілл "Пане Коханку"; наступний у 1776 році з Відня, куди його імовірно відправили на навчання [62]. Після повернення з-за кордону Северин розпочав військову кар'єру у війську Великого князівства Литовського. На службі відзначився схильністю до гулянок, що можна віднести до впливу дядька: "Молодь гуляла, і я з нею; славетні імена супроводжували застілля, Северин Жевуський постачав сороміцькі пісні; а оскільки такі гулянки часто позбавляли молодь серйозних вечорів у замку, на нас кривилися і мене як домашнього нераз лаяли жінки. Зрештою, це ж приватні спогади, чому я маю це замовчувати!" [57].
Ліщинці, садиба [69]
Після поділу спадщини 1785 року Северин Жевуський володів маєтком Ліщинці, де заклав величезний парк [69], та прилеглими селами Гопчиця, Сахни, Бухни, Топори, Городок та Ржевуха (?) [59]; обирався депутатом від Київського воєводства на Чоторирічний сейм 1790 року, але, за Генриком Жевуським, пропустив чи то увесь сейм, чи лише його початок через хворобу [22].
1 березня 1790 року на основі надвірної міліції "Пане Коханку" був сформований 8 піхотний полк дому Радзивіллів, який Северин Жевуський очолив (хоча офіційну номінацію від короля на підполковника отримав лише 21 січня 1791 року). Невдовзі після заснування полку Кароль Радзивілл помер, і Северин Жевуський перейняв по ньому шефство над полком і відтоді "титулувався" як шеф (королівську номінацію вже як полковнику на шефство отримав 29 липня 1791 року, її засвідчення 6 вересня). Полк складався з 2 батальйонів по 4 роти, хоча решта литовських піхотних полків мали лише по одному батальйону, штат передбачав 1440 осіб, але повної кількості ніколи не було досягнуто [68]. Упродовж 1791 року полк квартирувався у Чорнобилі, маєтності тітки Северина Людвіки Марії з Жевуських, у 1792 році у Несвіжі [65, 66].
12 липня 1791 року шеф Северин склав присягу Конституції 3 травня і став єдиним з Жевуських, хто узяв участь у війні 1792 року проти Торговицкої конфедерації, започаткованої його дядьком і тезкою гетьманом Северином Жевуським. Очолюваний ним полк Радзивіллів брав активну участь у битвах під Міром (11 червня), Зельвою (4 липня), Залужим (11 липня), Брестом (23 липня).
20 липня Северин Жевуський був відзначений щойно впровадженим (12 червня) орденом Virtuti Militari — найвищою польською відзнакою за бойові заслуги. Але війна вже сходила нанівець (остання битва 26 липня), і 4 серпня листом до короля Северин попросив про поповнення особового складу полку, зазначив значні витрати особистих коштів на його утримання, та просив про відпустку, яку йому підтвердили від 8 серпня на три місяці [63]. Після поразки у війні полк Радзивіллів було розформовано (остаточно у 1794 році), а Virtuti Militari піддано забороні, тож відзначені цим орденом не мали права його носити.
Документ про надання Станіславом Августом Хреста Virtuti Militari для Северина Жевуського 1792, приватна колекція [63]
При дворі Радзивіллів Северин зблизився із Юзефом Закревським: "Фаворит князя "Пане Коханку", а пізніше князя Домініка, колись він своїм незвичайним виглядом і красою обличчя сподобався якійсь сестрі чи племінниці князя "Пане Коханку". Вона так його вподобала, що вирішила викрасти його з Несвіжа і вийти за нього заміж. Коли він уже ступив ногою до запряженої карети, його схопили зрадливі слуги і варта князя Кароля. Попри розпач, крики та вереск уже сидячої в кареті княжни, його схопили й кинули до в’язниці в Несвіжському замку. [...] За протекцією різних панів, що перебували в Несвіжі, а особливо Северина Жевуського, його було звільнено з в'язниці, і він знову повернувся до ласки та свого місця при дворі князя. І відтоді виникла та сильна дружба з графом Жевуським, яку вони підтримували до могили". До цього слід додати, що, за припущенням авора спогадів Станіслава Моравського, дружина Закревського "з молодості чи то вона в Северина Жевуського, чи Северин у нєї, чи обидва один в одного смертельно, але платонічно закохалися" [36].
Ймовірно з початку XIX століття Северин Жевуський, як і подружжя Закревських, замешкав у Вільні, де став героєм місцевих легенд та анекдотів про його "дотепність і любовні перемоги", що примножувалися аж до його похилого віку. Станіслав Моравський у спогадах початку 1820-х років називає Северина "шестидесятирічним галантом" і згадує: "Пані Шуазель, у дівоцтві [Вікторія] Потоцька, дочка Щенсного, яка згодом вийшла за генерала [Алєксєя] Бахметьєва, всюди була першою завідяки своїй красі, походженню, багатству та зухвалості. Дивним, як для кокеток, чином, збираючи довколо себе натовпи молодиків, сама вона палко, щиро, до нестями, до безглуздя й нудоти закохалася у Северина графа Жевуського, на той час вже шістдесятирічного старця. Ось один анекдот з цієї історії — щоправда, слизький та похабний, grivoise, як кажуть французи, але не без дотепності. Ставили "Федру". Участь брали самі вершки віленського товариства. Федру грала Шуазель, Іполіта грав молодий тоді чоловік із надзвичайно гарним обличчям і рідкісною грацією — Міхал Ремер, Тераменом був Северин Жевуський, а Тезеєм — сам [Антуан] Шуазель. Під час вистави, а саме фурору Тезея, раптом, невідомо звідки, впала на сцену картка з такими двома рядками:
"Тезею, до сина не будь такий лихий!
Не Іполіт — Терамен твою Федру роздягає"" [36].
Вікторія з Потоцьких Шуазель (1779-1826), 1810
Коли з 1830-х років, спочатку на усних читаннях, а згодом у друкованому вигляді, почали набувати слави "Спогади Северина Сопліци" Генрика Жевуського, поширилися чутки, що справжнім їхнім автором був дядько письменника Северин Жевуський. Ця версія періодично наводиться і у дослідницькій літературі, наприклад, у Романа Афтаназі [26]. Втім, радше можна припустити, що Генрик Жевуський міг записати усні розповіді дядька, але остаточна літературна форма належить йому: "Мій батько знав графа Генрика Жевуського з молодості, бував у Погребищі у каштеляничів Жевуських, там також познайомився з шефом Северином Жевуським, якого дехто, хто не бажав слави графу Генрику, вважали справжнім автором "Спогадів Сопліци". [...] Батько казав, що часто чув, як той розповідав про давні гулящі часи, але йому було далеко до барвистості розповідей "старого шляхтича [тобто Сопліци]". Те ж саме мені говорила шамбеланова Прушинська, бабка моєї дружини та своячка дружини шефа Жевуського, від якої ніколи не чула, щоб її чоловік хоч коли-небудь писав щоденники чи оповідання про своє життя.
Северин Жевуський шеф був великим гулякою та жінколюбом — увесь свій статок і 800 000 злотих посагу дружини витратив, маєток продав частково [Петру] Івановському голові [дядькові Констанції Жевуської з Івановських], частково Валенту Абрамовичу, і виїхав на Литву, де в маленькому селі, що його отримав від хрещеного Радзивілла "Пане Коханку", у бідності життя скінчив. Одружений був з Прушинською (сестрою воєводини Сангушко), вдовою після Кордиша (дідича Гибуловщини в повіті ліпівському), спадкоємці якого дали їй за доживоття 800 000 злотих грошима, а оскільки вона була ще й красивою та молодою, шеф одружився з нею і все життя знещастив, в кінці покинув" [Тадеуш Бобровський 37].
Северин Жевуський був одружений на вдові Магдалені Урсин-Прушинській (?), від якої мав єдиного сина. Цей син Флоріан Жевуський (1810-1859) вступив до війська російської імперії і під час польського Листопадового повстання 1830-1831 воював на Волині на імперському боці як ад'ютант генерала Федора Рідигера. Під час служби він потрапив у суперечливу історію, яка зіпсувала його репутацію у польському товаристві на все життя: викрив князя Романа Сангушка, одного з лідерів повстанців, якого за царським наказом розшукували особисто.
"Роман Сангушко служив у кінній гвардії і, йдучи у відставку, пообіцяв не виступати проти росії. Зрадивши своєму слову, під час революції він записався до польського війська. Імператора це роздратувало. В його очах заслуги великого пана, гідної поведінки, шанованої родини, не могли переважити провини бунтівного солдата" [10]. "Про князя Сангушку довгий час не було нічого відомо, хоча цар наказав знайти його, хоч би й під землею. Сангушко походив з давнього литовсько-руського роду, нібито пов'язаного з Ягеллонами. Він брав участь у повстанні як польський патріот. Такого конче треба було знайти. Після одного з боїв мав відбутися обмін полоненими. Командувачем російської армії був генерал Рідигер, зросійщений німець, а його ад'ютантом — Флоріан Жевуський, поляк, який служив цареві. Жевуський помітив серед польських полонених князя Романа з Кошри. Князь фігурував у списку як підпоручник Любартович. Ад'ютант, чи то з необачності, чи то з надмірної послужливості, розголосив це штабу. Рідигер негайно відправив Сангушка до Житомира. Лєвашов [Василь Васильович губернатор волинський] задоволено потер руки і повідомив царя, який, звісно, схвалив прохання заслати князя до Сибіру, додавши лише від себе: "Вести пішки і в кайданах". Царська волю було виконано максимально скрупульозно" [24].
"Флоріан жив під найжахливішим звинуваченням, нібито викрив справжнє прізвище полоненого під час повстання 1831 року князя Романа Сангушки, ровесника і друга дитинства. Служив у війську, потім одружився з пані Завіщанкою на Литві, після овдовів, а помер поліцмейстером у Вільні. Князь Роман повернувся до краю тільки після 1842 року, коли Жевуський вже жив на Литві, і категорично заперечив версію про зраду Жевуського (про що мені сам розповідав у 1869 році), пояснюючи всю ситуацію дуже просто. Коли його разом із іншими привели у головне приміщення підрозділу, в якому Жевуський був ад'ютантом, останній, побачивши князя, так розгубився, що вигукнув: "Романе, це ти?" і не могло в тому бути зради, бо зрештою супутники князя Романа, яких схопили з ним разом, знали, ким він був. Однак Жевуський Флоріан усе своє життя лишався під цим жахливим звинуваченням, а дуже може бути, що все його подальше життя через це було зламане? Нехай те, що я тут пишу, полегшить пам'ять про нього" [37].
Вважається, що після повстання Флоріан остаточно зросійщився аж до того, що батько розірвав із ним будь-яке спілкування. Насправді складно сказати, чи відбулося це зросійщення з власної спонуки, чи як наслідок зіпсованої репутації серед поляків, а чи не є відомості про нього перебільшенням з боку польського товариства. Хоча відомо про бездітний шлюб Флоріана Жевуського, прізвище дружини відрізняється у джерелах: "пані Завіщанка" за Бобровським, а за Вірджинією Езерською: "Флоріан Жевуський з Литви, чия дружина з роду Забелло, [...] при усій своїй ведмежості, має й він оригінальний розум свого роду" [61].
Дрібні згадки про Флоріана Жевуського вказують, що після війська він служив начальником поліції у Вільні [13]. Зі щоденника мінського православного архієпископа Михаїла Голубовича (Міхала Галубовіча) випливає, що Флоріан дослужився до генерала і пішов у відставку, жив одинаком десь "за 15 верст від Станьково" на теренах Білорусі — можливо, в тому самому маєтку, де провів останні роки його батько. Станьково належало Чапським, нащадкам Францішки з Жевуських, але згадок про їхні контакти не збереглося. Зате є згадки про контакти Флоріана з родинами його кузин — доньок Поліни з Жевуських Різнич, Келлерами та Цехановецькими.
"1858 рік
15 серпня. Був Жевуський — у відставці генерал. Полюбив його.
22 серпня. Вчора їздив з губернатором [Едуардом] Келлером (окремо їхав Цехановецький) до генерала графа Жевуського на обід, за Станьково ще 15 верст. Звідти з Жевуським до В'язині до Богдашевських, на чай і на ночівлю.
13 жовтня. Сьогодні завітав до мене до обіду генерал граф Жевуський; на моє запитання, що він думає про здоров'я пані [Марії з Різничів] Келлер, відповів, що почервоніння її щік віщує недобре! Боже, потіш нас.
21 грудня. Завітав на чай до М.[арії] І.[ванівни з Різничів]. Були генерал Сакен і граф Жевуський. У зв'язку з приїздом Ваньковича підколов, що він інакше говорить про людей і інакше їх сприймає, що то є акторство. При прощанні суворо на мене подивилася. Здається, це буде початком охолодження — можливо, на краще. Сподіваюся, ми ще не скоро побачимося.
1859 рік
6 січня, Водохреща. Я служив у великому вівтарі. Мороз був лише 4°C, тихо і спокійно. Людей у церкві було багацько. Процесія пройшла добре. Грала уланська музика. [...] О 6 вечора я поїхав до Келлера. Згори, коли Єленський, Оскірко, Залеський і Жевуський поїхали самі, я спустився до Келлера і Сакена. З останнім я повернувся на гору, а Келлер пішов на вечір до Кривошевича.
22 жовтня. Був на вечері у Келлерів. Саму [дружину Келлера Марію з Різничів] побачив ще більш нещасною, ніж тоді. Вона не спала всю ніч через від'їзд [Олександрини з Різничів] Цехановецької із сином Олександром [Келлером]. До цього додалася і вчорашня смерть генерала графа Флоріана Жевуського. Руська партія втратила в його особі вірного воїна. Він помер вчора" [7].
Документи Северина Жевуського, ймовірно після його смерті, зберігалися у архіві Адама Вавжинця Жевуського [63].
Джерела
Джерела
Kazimierz Bartoszewicz, "Radziwiłłowie. Początek i dzieje rodu" (1928)
"Listy księcia Karola Stanisława Radziwiłła "Panie Kochanku" (1751-1790)" (1906)
Adam Kucharski, "Instrukcje rodzicielskie Wacława Rzewuskiego dla syna Seweryna oraz córek Teresy i Ludwiki z lat 1754 i 1763/64" [Батьківські настанови Вацлава Жевуського] (2017)
Adam Kucharski, Stanisław Roszak, Agnieszka Wieczorek, "Guwernerzy Rzewuskich na Podhorcach w XVII–XVIII wieku – szkic do portretu" (2018)
Marcin Matuszewicz, "Pamiętniki Marcina Matuszewicza kasztelana brzesko-litewskiego 1714-1765" (1876)
Walery Bubień, "Sejmik nowogródzki, słuczorzeski i stwołowicki w czasach panowania Stanisława Augusta Poniatowskiego 1764-1795" (2007)
Jazep Januszkiewicz, "Diariusz z XIX stulecia Dzienniki bpa Michała Hołubowicza z lat 1858-1860" (2003)
Filip Kucera, "Wacław Emir Rzewuski (1784-1831) podróżnik i żołnierz" (2016)
Леон Жевуський, "Підгорецька хроніка" (1860)
Ядвіга Жевуська, "Wielka rodzina w wielkim narodzie" (1879)
Regina Jakubėnas, "Rozprawa Litwy z Polską. O Jaśnie Oświeconą Księżniczkę Karolinę Katarzynę Radziwiłłównę" (2023)
Roger Pierrot, "Lettres de la comtesse Rosalie Rzewuska a Eve Hanska" (1995)
Архів Станіслава Фердинанда Жевуського (акти сімейні і майнові) (1784-1814)
Jan Duklan Ochocki "Pamiętniki Jana Duklana Ochockiego" T2 (1910)
Kazimierz Pułaski, "Kronika polskich rodów szlacheckich Podola, Wołynia i Ukrainy: monografie i wzmianki", T. 1 (1911)
Stanisław Kazimierz Kossakowski "Monografie historyczno-genealogiczne niektórych rodzin polskich" T2 (1860)
Архів Вацлава Петра Жевуського (1732-1779)
Henryk Rzewuski "Pamiątki JPana Seweryna Soplicy, cześnika parnawskiego" - "Станіслав Жевуський"
Henryk Rzewuski "Pamiętniki Bartłomieja Michałowskiego" Oddz. 1 t. 3 (1857) - переклад
Архів Станіслава Фердинанда Жевуського (акти сімейні і майнові) (1784-1814)
Jerzy Jędrzejewicz "Noce ukraińskie albo rodowód geniusza: opowieść o Szewczence" (1966)
Єжи Єнджеєвич "Українські ночі або Родовід генія: біографічний роман про Шевченка" (1966)
Roman Aftanazy "Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej" T2 (Снов, Ліпа, Своятичі) (1992)
Roman Aftanazy "Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej" T1 (Станьків) (1991)
Szymon Konarski "Platerowie" (1967)
Edward Bonifacy Pawłowicz "Wspomnienia: Nowogródek, więzienie, wygnanie" (1887)
Paweł Rdułtowski "Rdułtowscy ze Snów" (2019) — не опрацьовано
Seweryn Uruski, "Rodzina: herbarz szlachty polskiej. T. 15, Przanowski-Rzyszko" (1931)
Maria Czapska "Europa w rodzinie i czas odmieniony" (2014)
Edward Czapski "Ze wspomnień sybirskiego zesłanca" (1893)
Emeryk Czapski-Hutten "Spis rycin przedstawiających portrety przeważnie polskich osobistości w zbiorze Emeryka harbiego Hutten Czapskiego" (1901)
Stanisław Morawski "Kilka lat młodości mojej w Wilnie 1818–1825" (1924)
Tadeusz Bobrowski "Pamiętniki Tadeusza Bobrowskiego" (1900)
Emeryk Czapski-Hutten "Katalog zbiorów hr. Emeryka Hutten-Czapskiego" (1904)
Наталія Черкаська "Документи Дубенського архіву Любомирських з колекції Київського відділу Російського військово-історичного товариства" (2018)
Наталія Черкаська "З історії Чуднівського архіву Жевуських" (2013)
Roman Aftanazy "Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej" T5 (Лаврів) (1994)
Roman Aftanazy "Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej" T3 (Краслава, Комбули) (1992)
"Przewodnik po Muzeum im. hr. Emeryka Hutten-Czapskiego w Krakowie" (1902)
Louis-Philippe de Ségur "Memoirs and Recollections of Count Segur: Ambassador from France to the Courts of Russia and Prussia" T2 (1826)
Antoni Maziarz "Bractwo Najświętszych Serc Jezusa i Maryi przy kościele parafialnym w Połocku w świetle Księgi brackiej z lat 1794-1818" (2018)
Dorota Samborska-Kukuć "Działalność literacka Platerów kombulskich – rekonesans" (2012)
Dorota Samborska-Kukuć "Leona Platera droga do bohaterstwa: z dziejów powstania styczniowego za Dźwiną" (2013)
Jarosław Czubaty "Droga na koronację Anny z Rzewuskich Platerowej podróż z Krasławia do Moskwy" у "Społeczeństwo w dobie przemian. Wiek XIX i XX" (2003)
Ludwika Broel-Plater "Dramat bez nazwy: obraz sceniczny w pięciu aktach: na tle wypadków roku 1863" (1874)
Juliusz Strutyński "Dwie babki: pamiętnik Berlicza Sasa. 1, Pani kasztelanowa Trocka" (1876)
"Biblioteka Warszawska; Pismo poświęcone naukom, sztukom i przemysłowi" (1877)
Polski Słownik Biograficzny, "Franciszek Ksawery h. Szreniawa", Emanuel Rostworowski
Teresa Rączka-Jeziorska "Hrabianka w białym kornecie: o dwóch powołaniach Celiny Plater z Kombula (1839–1864)" (2013)
Юрій Мариновський, Іван Удовик "Документи про смілянську маєтність (Смілянщину) Г.О. Потьомкіна (1787–1796/1797): ще одне трактування" (2008)
Олег Тищенко Юрій Кірєєв "Здолбунів на Волині" (2007)
Józef Drzewiecki "Pamiętniki Józefa Drzewieckiego" (1891)
Атрибуція за версією сайту. Мініатюрний портрет М-126 невідомого походження із написом "J[?]. Rzewuski, Szeff" у парі з мініатюрним портретом М-125 Адама Вавжинця Жевуського з аналогічним написом "Rzewuski, senator"
Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich Т8 (1887)
Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich Т5 (1884)
Wirginia Jezierska "Z życia dworów i zamków na Kresach 1828-1844" (1924)
Листи Северина Жевуського (шефа) (Варшавський Архів Радзивіллів 1775-1805)
Antykwariaty Warszawskie LAMUS Hanna i Andrzej Osełko "XXXVIII Aukcja ksaizek i grafiki", каталог (2014)
Центральний історичний архів у Києві, Фонд 486
Regiment 8 Pieszy im. Domu Radziwiłłów Wojsk W. Ks. Lit. Raporty i rolle (1790-1794)
Bronisław Gembarzewski "Rodowody pułków polskich i oddziałów równorzędnych od 1717 do 1831" (1925)
Karol Linder "Dawne Wojsko Polskie. Ubiór i uzbrojenie" (1960)
"Oficerowie wojska Wielkiego Księstwa Litewskiego. Sztab, kawaleria, artyleria, wojska inżynieryjne i piechota" (1999)
Antoni Urbański "Podzwonne na zgliszczach Litwy i Rusi" (1928)
Page updated
Google Sites
Report abuse