Уривок з мемуарів Адама Жевуського

Я проводив літо 1839 року на Кам’яному острові, на дачі моєї дружини; близькість до Петербурга дозволяла мені таким чином не брати відпустку й не залишатися в місті. Якось вранці, в середині липня, мене розбудив фельд’єгер, що примчав із наказом негайно з’явитися до Петергофа, де мене бажав бачити государ. Справа, очевидно, була терміновою, оскільки фельд’єгер попередив мене, що на мене чекає одна з імператорських яхт, які обслуговували Петергоф і Петербург. Я негайно одягнувся і вже о дев’ятій годині ранку входив до кабінету государя.

Дорогою я весь час ламав собі голову над питанням, що могло бути причиною цього наказу, тим більше дивного, що лише два дні тому я був на чергуванні у государя, який ані словом не натякнув мені про бажання відправити мене у якусь поїздку. Я не бачив іншої причини такого поспішного виклику в такий недоречний час.

Микола Павлович сидів за письмовим столом. Купа паперів, що лежала перед ним, дала мені зрозуміти, що вночі він отримав важливі донесення. Государ мав звичку залишати папери й не прибирати їх доти, доки не прийде до якогось рішення щодо питання, порушеного в доповідях або донесеннях. Коли рішення ухвалювалося, папери складалися з найбільшою увагою й у найсуворішому порядку, і важко було тоді здогадатися про безлад, що панував перед тим. Государ любив перечитувати по кілька разів не тільки те, що писав сам, а й доповіді, які отримував.

Щойно Микола Павлович побачив мене, він сказав мені, що я маю приготуватися до від’їзду через три дні до Константинополя, щоби передати привітання новому султанові Абдуль-Меджиду з нагоди його вступу на престол. Я ще не знав про смерть султана Махмуда ІІ; таким чином, я дізнався про неї з вуст самого государя.

Оскільки він мене одразу не відпустив, я зачекав подальших наказів, бо зрозумів, що вони неодмінно послідують.
Я не помилився. Государ підвівся й пройшовся кабінетом. Потім він повернувся до письмового столу, знову сів і почав говорити. Насамперед він повідомив мені, що єгипетська армія під командуванням Ібрагіма, сина єгипетського паші, розбила турків під Неджибом у Сирії 11-го (23-го) червня минулого місяця, що султан Махмуд помер від хвилювання, спричиненого звісткою про цю катастрофу, і що його наступник, позбавлений війська — оскільки його найкраща частина або загинула, або потрапила в полон до Мегемета-Алі — перебуває в надзвичайно критичному становищі.

Він також сказав мені, що великі держави, з Францією та Англією на чолі, готують колективне втручання з метою змусити єгипетського завойовника відступити, і що Росія повинна до них приєднатися, але що дуже важливо, аби Росія випередила інших у цій демонстрації й першою запропонувала своє покровительство молодому султану.

— Ти вирушиш до Константинополя, — сказав мені государ серйозно, — і постараєшся передати там мою волю, не роблячи цього офіційно; потім ти вирушиш до Александрії, начебто з цікавості, з метою ніби оглянути країну. Ти постараєшся зустрітися з Мегеметом-Алі й скажеш йому прямо, що якщо він не відкличе Ібрагіма, то перед собою він зустріне наші війська, які захищатимуть султана. Наразі в мої плани зовсім не входить, — ти розумієш, — щоби цілісність Туреччини була чимось порушена. Лише Англія виграла б від цього, бо Луї-Філіп прагне лише їй догодити й поступатиметься їй у всьому. Спадщина султана має фатально перейти до нас, і я не хочу, щоби цей результат було скомпрометовано якимось необдуманим кроком. Ти маєш дати зрозуміти Абдуль-Меджиду, що я згоден допомогти йому проти його васала, і що я хочу зробити це самостійно, раніше, ніж інші держави зроблять те саме. Султан має розглядати Росію радше як друга, аніж як покровительку, і він має зрозуміти, що я зберігаю до нього своє імператорське благовоління. Ти, втім, отримаєш інструкції від Нессельроде щодо того, що саме ти маєш робити. А тепер іди, готуйся до від’їзду, можеш з’явитися післязавтра за моїми останніми наказами.

Я повернувся додому й негайно взявся за підготовку до від’їзду. Моя дружина була дуже стривожена моєю майбутньою довгою подорожжю, але нічого не вдієш, і на третій день я знову з’явився в Петергофі, щоби попрощатися з государем і отримати його останні інструкції.

Я знову був покликаний до кабінету, государ довго зі мною розмовляв, ретельно пояснюючи, як я маю діяти, щоби під час мого перебування в Константинополі іноземні посли, акредитовані при Блискучій Порті, не могли здогадатися про таємну мету моєї подорожі. Я мав везти із собою багаті подарунки, серед яких — повну кінну збрую, оздоблену найпрекраснішим коштовним камінням, як дарунок государя молодому султану.

Мене мали супроводжувати два флігель-ад’ютанти та чиновник міністерства закордонних справ із шифром для листування, причому государ наказав мені надсилати йому безпосередньо особисті звіти про все, що стосуватиметься моєї місії, у листі, який буде передано тільки йому одному.

Він також указав мені, як я маю поводитися з грецькою колонією в Константинополі в разі, якщо вона через своїх представників побажає зустрітися зі мною.

— Ти повинен, — сказав мені серйозним тоном государ, — пам’ятати, що під час твого перебування в Константинополі ти представляєш мою особу, яка ніколи не може бути втягнута в жодну інтригу. Якщо ти опинишся в необхідності побачитися з християнськими підданими султана, ти маєш зробити це так, щоби зустріч виглядала вкрай офіційно і, якщо можливо, в присутності турків. Ти не повинен вислуховувати жодних скарг, не знеохочуючи їх при цьому, однак не перешкоджаючи їм викладати свої прохання. Я знаю, що це буде важко, але я наполягаю на тому, щоби ти точно дотримувався інструкцій, які я тобі даю, і я буду дуже незадоволений, якщо ти навіть трохи від них відступиш. Якщо побачиш, що змушений прийняти петицію, то просто скажи, що передаси її мені, і відповідай тим, хто її тобі вручить, що їм краще було б довіритися величі душі молодого султана, в добрі наміри якого я глибоко вірю. Ти володієш турецькою мовою (я гадаю, що саме з цієї причини я й обрав тебе для поїздки до Константинополя), тому зможеш розуміти все, що відбувається навколо тебе; але ще раз пам’ятай, що ти повинен дослівно виконати все, що я тобі зараз сказав.

Потім він говорив мені про поступки, яких бажав добитися від султана і які стосувалися Святих Місць та деяких місцевих духовних установ, що перебували у залежності від Росії. Він доручив мені повертатися з Єгипту через Єрусалим, але зробити це як звичайний турист.

Після цього государ відпустив мене, давши мені своє благословення, як він зазвичай робив зі своїми ад’ютантами, коли посилав їх кудись із дорученням чи у відрядження.

Я виїхав того ж вечора, супроводжуваний двома фельд'єгерами, які мали супроводжувати мене під час усієї подорожі. Після восьмиденного шляху я прибув до Одеси, де мав пересісти на один із наших військових кораблів, що тоді стояли на якорі в порту. Дорога була вкрай важкою через спеку й пил. А мені було наказано ніде не зупинятися, хіба що у випадку поломки мого тарантаса. Я був цілком знесилений від утоми; я сподівався, що зможу відпочити під час морського переїзду, але в морі розігралася страшна буря саме під час нашого виходу з гавані. Нас сильно качало, я дуже страждав від морської хвороби, тож коли ми нарешті кинули якір біля входу в Босфор, я був геть хворий.

У ті часи судна, що прибували з Європи, повинні були пройти різного роду паспортні та інші формальності, перш ніж увійти до протоки. Поки турецька влада піднімалась на наше судно, до нас на човні причалив драгоман нашого посольства, який попередив мене, що один із секретарів султана чекає на мене в каїку біля Буюкдере, де тоді розташовувалася літня резиденція нашого посольства, щоби передати мені привітання від свого повелителя й переправити мене на берег.

Яким би хворим я не був, мені довелося перевдягтися у парадну форму. І справді, коли деякий час потому наш фрегат пришвартувався до будівлі нашого посольства, я побачив дуже гарний каїк — різновид судна, який я бачив уперше, з вісьмома веслярами, вдягненими в білі куртки з широкими рукавами та фесками на голові. Каїк був устелений розкішним килимом із красивого оксамиту із золотою бахромою, що звисала аж у воду. Чиновник, увесь обвішаний золотом, чекав на мене з величезним букетом троянд і привітав найлюб’язнішими словами, які я мав удавати, що не розумію, бо етикет вимагав, щоби їх мені переклав наш драгоман, через якого я, у свою чергу, передав свою вдячність за милість, виявлену мені його величністю султаном.

Ми обмінялися привітаннями, після чого я представив мою свиту; турок, зі свого боку, назвав мені кількох ефенді зі свого почету, і ми перейшли до каїка, де мені, зрозуміло, було надано почесне місце. Біля входу до нашого посольства мене зустрів наш посол з усім штатом посольства. Тут повторилася та ж церемонія привітань із турком, який провів мене до великої зали посольства, де йому, як і нам, було запропоновано турецьку каву, лимонад і солодощі, а також довгі чубуки, які ми почали дуже серйозно курити — що моєму шлунку, після важкої подорожі, давалося нелегко. Нарешті, представник султана відбув з тією ж церемоніальністю, обіцяючи повідомити мене наступного дня про розпорядження султана щодо моєї урочистої аудієнції.

Я був настільки виснажений, що попросив господарів дозволити мені піти до своєї кімнати, і поговорити з нашим послом зміг лише наступного дня. Він мені сказав, що Франція й Англія збираються негайно вжити певних заходів щодо Мегемета-Алі, що він сам отримав наказ до них приєднатися, і що, якщо ми хочемо бути першими, треба поспішати. Я передав йому інструкції, які отримав перед від’їздом від государя, і ми погодили, що маємо робити. День я провів, милуючись Босфором, який здався мені захопливим у цей чудовий літній день. Буюкдере, де розташовувалося наше посольство, знаходився майже біля гирла Босфору, і з однієї з терас прекрасного саду було видно Чорне море, що виблискувало на сонці. Але саме село здавалося маленьким, убогим, без будь-яких принад, за винятком розкішних платанів на великій площі, які затінювали маленьке кафе, де можна було курити чубук, який подавав старий турок у білій чалмі й довгому халаті, що тягнувся по землі, з янтарними чотками на поясі.

Того ж вечора мене повідомили, що султан прийме мене наступного дня в палаці старого сералю і що за мною приїдуть із належною церемонією, щоби відвезти туди.