"У Кременці пан голова Ромуальд Стецький повідомив мені, що пані гетьманша Жевуська бажає, аби я зробив статистичний опис численних її маєтків, що всі витрати будуть покриті з її каси, а за мої труди кожного літа я отримаю сто дукатів. Я не вагався прийняти цю корисну, як науково, так і матеріально, пропозицію, бо моє становище в гімназії не приносило достатніх доходів, а перспективи на щось краще були лише в майбутньому. Погодився, а оскільки весна була рання і надзвичайно красива, 20 березня [1817 року] я виїхав з Кременця. Пані гетьманша жила в Григорівці, селі біля Старокостянтинова, я туди заїхав представитися пані графині, і вона запросила мене лишитися на кілька днів у Григорівці, попри моє бажання дістатися до Савранщини, нової землі для ботанічних досліджень. 27 березня я виїхав з Григорівки і шкодував, що мій візит туди був такий короткий. 

Багато дам високого роду і виховання я бачив з дитинства, але жодну не можна порівняти з пані Жевуською. Високий рід, висока гідність, близькі родинні зв’язки з правлячими, величезний статок давали пані гетьманші право на аристократичність. І вона була справжньою аристократкою. Але хто ж не мав за справжнє задоволення, за честь, за щастя перебувати в Григорівці в товаристві цієї великої дами. Про її виховання чи треба говорити? Княжни маршалківни Любомирські славилися в країні найяскравішими жіночими чеснотами. Пані гетьманша не була такою красунею, як її сестра Юлія, бо ж складно, щоб країна мала багато таких зразкових красунь. З пані Юлією Потоцькою могла би зрівнятися лише княгиня Олександрова Любомирська з Ходкевичів і Барбара з Бєлінських Косовська. Я б ще поставив у цей ряд пані Протову Потоцьку, доньку князя Каспера Любомирського, але вона меншим за середній зростом і нерегулярною фігурою не могла зрівнятися з тими красунями. 

Пані гетьманша любила говорити про старі часи, а як близька свідка історії правління останнього короля, знала всі обставини, всі інтриги польського двору, політичні і приватні. Вона віддавала належне чеснотам Станіслава Августа, але також відверто говорила про його вади. Не пропускала і свого дядька князя [Адама Чорторийського], генерала земель подільських, але про княгиню говорила з благоговінням. Про пана гетьмана часто висловлювалася іронічно, називаючи його "bon homme". Пан гетьман, сказала: "Був чоловіком великого розуму, але слабкої ідеї і мінливого характеру, вперий і образливий до високого ступеня, і біда була тому, хто його образив. Короля не любив і користувався кожною можливістю зробити йому наперекір. Пан гетьман на початку Великого сейму щиро підтримував наміри Ігнація Потоцького, Малаховського і поділяв їхні думки щодо проектованих законів. Приватні зіткнення з тими видатними чоловіками та з королем змінили його думку. Але пан гетьман ніколи не мав власних видів щодо своїх дій проти Конституції 3 травня. Бачив він і погану, і хорошу їхню сторону. Але погана сторона, на його думку, могла насправді бути найкращою. Я бачила це і не раз висловлювала свою думку, але де ж можна було прислухатися до жінок в таких складних справах країни? Треба ж було, на нещастя Польщі, щоб внутрішня коаліція проти неї утворилася між трьома людьми найслабшого характеру, бо і Щенсний, і Браницький не мали енергії, а голову мав лише один пан Жевуський. Конфедерація Торговицька ніколи б не зросла так високо, так сильно б не діяла, якби король мав більше духу і не перебігав від одного радника до іншого, якби не заколисувався в неробстві на лоні нашої Дюбаррі. Король не зміг ні триматися з петербурзьким двором, ні сміливо йому протистояти. Конфедерація була підлегла тому двору, але так забаламутилася, що врешті не знала, що їй треба. Пан Жевуський пізніше жалкував, що до неї належав, але запізно згадав поради дружини і вже не було куди відступити. Найщасливіші були ті, хто і на великому сеймі не засідав, і з королем не тримався, і до торговицького зв'язку не належав". 

Розповідала різні анекдоти польського двору, серед яких і історію графа Фредеріка, вже згадану раніше. Сумно мені було покидати Григорівку, але тішив себе надією на візит пані гетьманші до Саврані, куди вирушив з Григорівки. Вже в Григорівці починалися приготування до урочистого прийому імператора Александра. Зала вже була збудована, приоздобленням її займався граф Ярослав Потоцький, зять пані гетьманші, і хотів мене залишити собі на допомогу, але пані гетьманша не дозволила цього і не хотіла, щоб я втратив весну, таку важливу для флори степового краю. Тому я поїхав до Саврані, маєтків Жевуських в повіті балтському, і там у ботанічних екскурсіях пробув до пізньої осені.

Болісний для її серця випадок змінив її наміри та все її становище. Її донька, графиня Вальдштейн, завітавши до Григорівки, після короткої хвороби покинула цей світ, залишивши невтішну у скорботі матері. Але втрата доньки відкрила пані гетьманші очі на найгірший стан її справ. Покидаючи сумну Григорівку, вона виїхала до свого маєтку в Галичині, залишивши графу Вальдштейну повноваження управляти всіма її маєтками на підконтрольній росії землях. Граф, іноземець, чужий нашим звичаям та уявленням, і не будучи власником маєтку, не зміг впоратися з управлінням таким величезним і розкиданим по різних частинах країни маєтком; справи пані гетьманші прийняли найгірший оберт і вона була змушена просити у царя комісію для ліквідації боргів і задоволення кредиторів, визначивши собі дуже обмежений дохід для утримання. Та фінансова катастрофа не похитнула сили духу цієї гідної матрони. Пані гетьманша в утиску своєму зберегла всю силу розуму і всю ніжність характеру. Повертаючись, я віддав їй шану в замку в Старокостянтинові, бо в Григорівці вона вже не хотіла жити, і передав їй письмовий звіт про свої спостереження над Савранщиною.

Моя праця була тепло прийнята, і пані гетьманша нагородила мене надважливою роботою: "Dictionnaire d’Histoire Nat." у 24 томах. Гонорар мій було повністю виплачено в Саврані, і коштом графині я повернувся до Кременця. При прощанні пані гетьманша попросила мене дати слово, що, коли її справи прийдуть до ладу, я буду продовжувати свої спостереження в інших маєтках. Це був останній раз, коли я бачив цю достойну, справжню пані, і шанування та повага до неї будуть супроводжувати кожну згадку про неї до скону. 

Старість пані гетьманші минала майже в бідності, але винних у тому не було. Мала ваду, властиву багатьом магнатам, а ще більше магнаткам — вислуховувати переслідуючих власні інтереси придворних. Ці сприяли її збайдужінню до сина, єдиного справжнього її друга, і відстороненню його від матері, з якою, ведучи стосунки по-синівськи, він міг би багато зробити для поліпшення її становища. І для пані гетьманші, і для графа Вацлава кінець міг би бути зовсім іншим" [8].

"Року 1818 була велика ревізія під Старокостянтиновом; імператор Александр мав прибути і оглянути всю армію під командуванням генерала Бенінгсена. Поїхали ми туди з моїм двоюрідним братом, Алоїзом Грибінським. Ледве знайшли два кімнати за десять дукатів. Громадяни з кількох губерній з'їхалися; поряд з нами квартирували: Севериин Залеський, Вацлав Ганський, Густав Олізар. Приїхали: губернатор Гіжицький з дружиною, губернський маршалок князь Євстахій Сангушко з дружиною та дочкою, і всі маршалки: овруцький Юзеф Пауша, новоград-волинський Тадеуш Мікулич, батько губернського маршалка з 1859 року; острозький Еразм Франковський, заславський Ян Бейжим, рівненський Граціян Ленкевич, дубенський Лукаш Ледоховський, луцький Станіслав Ліпський, ковельський Домінік Цешковський, кременецький Габріель Жищевський, старокостянтинівський Олександр Кохановський, володимирський... 

Поїхали ми до пані гетьманші, до Григорівки. Пані гетьманша Жевуська, княжна Любомирська у дівоцтві, дочка князя Станіслава Любомирського, маршалка великого коронного, народжена від княжни Чорторийської, великі робила приготування до прийому імператора. На під'їзді до дому, де мешкала пані гетьманша, з обох боків були будиночки, в яких розміщувалися запрошені гості. Кожен будиночок мав маленький квітковий садок під вікнами.

Весна була рання, 18 квітня вже дерева плодові були в квіту, розмаїті кущі та цибулькові квіти, все виглядало дуже гарно і свіжо. Пані гетьманша найпоштивніше нас прийняла і запросила до себе того дня на чай; вона очікувала того дня імператора. У призначену годину ми прийшли; одразу після нас прибули генерал Бенінгсен з дружиною та дочкою, пани Гіжицькі, князі Сангушки з дочкою, сенатор Ілінський, пані Людвікова Гіжицька з Собанських; пані полковникова Розен з Ручинських. Генерал-ад'ютант імператора граф Ярослав Потоцький, зять пані гетьманші, дбав про честь дому і займався всім облаштуванням до прийому імператора; знався на тому і мав великий смак. У центрі двору була велика клумба, викладена з найкращих квітів у вазонах, що мало чудовий вигляд. Для складання квіткових клумб з найвіддаленіших країн завозили найдорожчі, найрізноманітніші квіти. Як тільки імператор заїжджав, яскраво спалахували бенгальські вогні, і все було влаштовано так, що він колом об'їздив квіткові клумби, які в таку ранню пору року справляли наймиліше враження. Для імператора були приготовлені апартаменти, до яких вів довгий коридор, по обидва боки якого стояли слуги пані гетьманші, тримаючи в руках канделябри з свічками. Як тільки повідомили, що імператор наближається, пані гетьманша поспішила йому назустріч. Імператор, узявши під руку, провів її до вітальні; зібрані дами повставали зі своїх місць, щоб привітати імператора. Він підійшов до пані генералової Бенінгсен і поговорив із нею; потім з пані Гіжицькою, з княгинею Сангушко та її дочкою, потім підійшов до сенатора Ілінського і довго з ним розмовляв. Подали чай; імператор не сідав, стоячи пив, так само й усі чоловіки, лише дами сиділи. Імператор пробув близько години; пан Ярослав Потоцький провів його. Після цього всі роз'їхалися. Ми поверталися поміж двох рядів бочок зі смолою, які ще палали на повну силу.

Утримання кількох десятків тисяч війська лягло на громадян Волині; маршалки цим зайнялися і доставили до Старокостянтинова відповідну кількість продуктів. Цей прийом імператора багато коштував пані гетьманші; незабаром вона змушена була просити імператора про призначення комісії, яка б займалася задоволенням її кредиторів, бо на звичайний поділ ніяк не хотіла погоджуватись. Час довів, що краще б було, якби вона звернулася до цього заходу. Приклад не один довів, що коли цим займаються люди активні та обізнані у правах, поділ величезних статків вирішується швидко. Наведу два приклади: поділ статку пана Прота Потоцького воєводи київського та князя Адама Понінського підскарбія коронного. Юзеф Морзьковський займався цими двома поділами; за два роки він задовольнив усіх кредиторів, поділ було завершено. Комісія пані Жевуської ттривала понад двадцять років, для президента та членів були призначені величезні зарплати, крім того були прокурор і повноважний представник. Президентами комісії були маршалки губернські. Вінцентій Ледуховський, перший президент цієї комісії, активно займався справою. Його наступники дуже слабко брали участь, тому справа просувалася дуже повільно. Пізніше президентом комісії був призначений губернський прокурор Сербінович, і він обіймав цю посаду до смерті.

Пані гетьманша Жевуська мала доживоття зі статків чоловіка, зі староства ковельського, яке налічувало 10 000 душ чоловічої статі; з ключа савранського на Поділлі, який давав набагато більші доходи, ніж староство; з ключа старокостянтинівського та Підгірців у Галичині; і власний свій маєток. Після смерті княгині маршалкової у 1815 році успадкувала кілька мільйонів у маєтках, розташованих у найкрасивіших місцях; жила в Старокостянтинові після розорення, утримуючись на обмежену пенсію, яку їй призначила комісія, дуже нерегулярно виплачуючи. Через страждання, яких завдавали дії тієї комісії, вона переїхала до Кам’янця Подільського і в нестатку скінчила життя" [9].

1. "Мемуари графині Розалії Жевуської" (1939)

2. Filip Kucera, "Wacław Emir Rzewuski (1784-1831) podróżnik i żołnierz" (2016)

3.  Antoni Józef Rolle, "Emir Rzewuski" (1882, 1950)

4. Інструкція Ігнацію Ружицькому управителю Підгорецького палацу (1813) 

5. Маніфест Констанції Жевуської проти кредитів (1823)

6. Судова комісія для розгляду справ і боргів графині Жевуської, Старокостянтинів Волинської губернії (1822-1860)

7. Józef Dunin-Karwicki "Opowiadania historyczne z dziejów okolicy Słuczy i jej dopływów" (1897)

8. Antoni Andrzejowski "Ramoty Starego Detiuka o Wołyniu" T3 (1921)

9. Eustachy Antoni Iwanowski "Wspomnienia lat minionych" Т1 (1876)