Северин Жевуський виріс у Несвіжі під опікою Радзивіллів, зокрема свого дядька і хрещеного Кароля Радзивілла "Пане Коханку", і там же розпочав військову кар'єру у війську Великого князівства Литовського. На службі відзначався схильністю до розваг, що можна віднести до впливу дядька, який ними відзначався: "Молодь гуляла, і я з нею; славетні імена супроводжували застілля, Северин Жевуський постачав сороміцькі пісні; а оскільки такі гулянки часто позбавляли молодь серйозних вечорів у замку, на нас кривилися і мене як домашнього нераз лаяли жінки. Зрештою, це ж приватні спогади, чому я маю це замовчувати!" [57].

Після поділу спадщини 1785 року Северин Жевуський володів маєтком Ліщинці з прилеглими селами Гопчиця, Сахни, Бухни, Топори, Городок та Ржевуха (?) [59]; обирався депутатом на сейм від Київщини. Він єдиний з Жевуських, хто брав участь у Війні на захист Конституції 1792 року проти Торговицкої конфедерації, започаткованої його дядьком і тезкою гетьманом Северином Жевуським. Як полковник очолював 8 піхотний полк дому Радзивіллів, згодом став його почесним шефом. Був відзначений щойно впровадженим орденом Virtuti Militari — найвищою польською відзнакою за бойові заслуги, яку після поразки було піддано забороні, тож відзначені цим орденом не мали права його носити. 

Характер Северина Жевуського змальвав у спогадах Ян Дуклан Охоцький: "У Адама [Вавжинця] Жевуського був брат Северин, який очолював піхотний полк свого імені; з ним я також був у добрій дружбі та близькості. Розум його, як і в Адама, поєднувався з незвичайною дотепністю; не такий поважний, як Адам, він любив веселе товариство і забави, не тікав від бійки, і ми осушили з ним не одну пляшку вина. Він мав надзвичайні здібності до написання віршів, найкраще серце, велику доброзичливість і найпалкіші прагнення для країні. Востаннє ми зустрілися з ним на перевозі в Станишівці; він їхав з дружиною на проживання до Литви, а я повертався зі своєю від дядька, який дав мені на дорогу двадцять пляшок старого вина. Коли ми вже прощалися, я дістав дві пляшки, але оскільки на поромі не було склянок, ми відбили горлечка і випорожнили; за кілька хвилин ще дві, потім втретє, далі не знаю, що сталося зі мною, а тим паче з паном Жевуським. Наступного дня я прокинувся в Кодні; дивлюся, дружина моя плаче, а біля ліжка сидить лікар Гінч; мене поклали до карети у Станишівці, немов мертве тіло, але потім я був у порядку" [17]. 

Переважна більшість згадок про Северина Жевуського у історичних дослідженнях зводиться до того, що він розорився, розпродав українські маєтки і виїхав у маленьке село на території Білорусі, яке подарував йому хрещений "Пане Коханку". Хоча це правда, варто зауважити, що продаж українських маєтків відбувася поступово аж до 1830 року, тобто коли Северин вже був у похилому віці. До того Северин Жевуський періодично мешкав в Україні, зокрема у 1820-х роках брав участь у зборах коштів на Київську гімназію, але переважно його життя було пов'язане з Литвою. 

Молоді роки Северина пройшли при дворі Радзивіллів, де він зблизився із Юзефом Закревським, який теж був шефом 8 радзивіллівського полку. "Фаворит князя "Пане Коханку", а пізніше князя Домініка, колись він своїм незвичайним виглядом і красою обличчя сподобався якійсь сестрі чи племінниці князя "Пане Коханку". Вона так його вподобала, що вирішила викрасти його з Несвіжа і вийти за нього заміж. Коли він уже ступив ногою до запряженої карети, його схопили зрадливі слуги і варта князя Кароля. Попри розпач, крики та вереск уже сидячої в кареті княжни, його схопили й кинули до в’язниці в Несвіжському замку. [...] За протекцією різних панів, що перебували в Несвіжі, а особливо Северина Жевуського, його було звільнено з в'язниці, і він знову повернувся до ласки та свого місця при дворі князя. І відтоді виникла та сильна дружба з графом Жевуським, яку вони підтримували до могили". До цього слід додати, що, за припущенням Станіслава Моравського, дружина Закревського "з молодості чи то вона в Северина Жевуського, чи Северин у нєї, чи обидва один в одного смертельно, але платонічно закохалися" [36].

Коли з 1830-х років, спочатку на усних читаннях, а згодом у друкованому вигляді, почали набувати слави "Спогади Северина Сопліци" Генрика Жевуського, поширилися чутки, що справжнім їхнім автором був дядько письменника Северин Жевуський. Ця версія періодично наводиться і у дослідницькій літературі, наприклад, у Романа Афтаназі [26]. Втім, радше можна припустити, що Генрик Жевуський міг записати усні розповіді дядька, але остаточна літературна форма належить йому: "Мій батько знав графа Генрика Жевуського з молодості, бував у Погребищі у каштеляничів Жевуських, там також познайомився з шефом Северином Жевуським, якого дехто, хто не бажав слави графу Генрику, вважали справжнім автором "Спогадів Сопліци". Він часто був свідком і учасником літературних і політичних суперечок між батьком і сином Жевуськими, в яких син виділявся дотепністю та ерудицією, але батько переважав мудрістю, судженням і громадянським почуттям. [...] Повертаючись до шефа Жевуського, якого називали автором "Сопліци", брата каштеляна, батько казав, що часто чув, як той розповідав про давні гулящі часи, але йому було далеко до барвистості розповідей "старого шляхтича [тобто Сопліци]". Те ж саме мені говорила шамбеланова Прушинська, бабка моєї дружини та своячка дружини шефа Жевуського, від якої ніколи не чула, щоб її чоловік хоч коли-небудь писав щоденники чи оповідання про своє життя. 

Северин Жевуський, шеф, був великим гулякою та жінколюбом — увесь свій статок і 800 000 злотих посагу дружини витратив, маєток продав частково Івановському голові, частково Валенту Абрамовичу, і виїхав на Литву, де в маленькому селі, що його отримав від хрещеного Радзивілла "Пане Коханку", у бідності життя скінчив. Одружений був з Прушинською (сестрою воєводини Сангушко), вдовою після Кордиша (дідича Гибуловщини в повіті ліпівському), спадкоємці якого дали їй за доживоття 800 000 злотих грошима, а оскільки вона була ще й красивою та молодою, шеф одружився з нею і все життя знещастив, в кінці покинув" [Тадеуш Бобровський 37].

Вважається, що після повстання Флоріан остаточно зросійщився аж до того, що батько розірвав із ним будь-яке спілкування. Насправді складно сказати, чи відбулося це зросійщення з власної спонуки, чи як наслідок зіпсованої репутації серед поляків, а чи не є відомості про нього перебільшенням з боку польського товариства. Хоча відомо про бездітний шлюб Флоріана Жевуського, прізвище дружини відрізняється у джерелах: "пані Завіщанка" за Бобровським, а за Вірджинією Езерською: "Флоріан Жевуський з Литви, чия дружина з роду Забелло, [...] при усій своїй ведмежості, має й він оригінальний розум свого роду" [61].