Станіслав Фердинанд Жевуський

(1737-1786)

"Саме Станіслав Фердинанд, який служив фельдмаршалом в [австрійській] імператорській армії, у 1774 році отримав від Йосифа ІІ графський титул, яким згодом послуговувалися наступні покоління родини Жевуських. Був одружений з сестрою Радзивілла, яка за посагом в якості родинного маєтку принесла Погребище на Волині. Після активної участі в Барській конфедерації назавжди відійшов від участі в політичному житті країни" [8].

"Він був добрий полководець, сміливий солдат; мав гарну поставу, був веселий, дружелюбний, а при тому здорового глузду, за що його загалом любили" [19].

Станіслав Фердинанд Жевуський, 1760-ті, з Підгорецького замку, Окружний музей Тарнова

Старший син Вацлава Петра і Анни Жевуських народився в Підгірцях у 1737 році, через п'ять років шлюбу. Ще через рік, у 1739, народився другий син Юзеф. Брати росли і виховувалися разом, тоді як їхній наймолодший брат Северин 1743 року народження тримався окремо, здебільшого під опікою батька. Модель аристократичної освіти XVIII століття в Речі Посполитій включала три послідовні етапи: домашнє навчання під керівництвом найманих наставників, шкільну освіту в колегіумах і, нарешті, виїзд за кордон у форматі освітньої подорожі. Всі ці етапи Станіслав із Юзефом проходили вдвох. Першими їхніми вихователями були видатний піарист Людвік Станіслав Гурський і масонський діяч де Ту де Сальватре, що викладав математику і фортифікаційне мистецтво. Наступним етапом навчання став Театинський колегіум в Варшаві, який був на той час провідним елітним навчальним закладом для аристократів.

З 1754 року вихователем Жевуських став Луї Антуан Караччолі, французький священник-просвітник, який розпочав роботу у Підгірцях з того, що виклав свої ідеї у освітньому трактаті "Справжній наставник, або виховання дворянства". А вже наступного року мав змогу втілити і перевірити їх на практиці в освітній подорожі Європою, яку організував і в якій супроводжував Станіслава і Юзефа. Вона відбулася в 1755-1756 роках і охоплювала Австрію, Італію і Францію.

"У своїх листах до гетьмана вихователь доповідає про послідовні етапи подорожі, описує поведінку молодих магнатів, їхні успіхи в навчанні та скрупульозно звітує про всі витрати. Старші брати Жевуські, Станіслав та Юзеф, знайомляться з віденськими салонами — відвідують імператорський двір, прийоми у нунція, кардиналів та міністрів. Наступний етап — тритижневе перебування у Венеції — передбачав подальші аудієнції, в тому числі в палаці дожа, а також участь у культурному житті, відвідування опери та балів-маскарадів.

З Венеції Караччолі планував поїхати до Риму з короткими зупинками в Болоньї та Лорето. Однак виявилося, що Болонья, де була запланована зупинка на три дні, затримала мандрівників на довше. Попутник Юзеф Потканський захворів, і плани довелося змінити. Це надзвичайно цікавий період подорожі. З одного боку, наставник повинен подбати про лікування Потканьського, а з іншого — виконати програму Гранд-туру для Станіслава та Юзефа Жевуських. Під час подорожі він має можливість втілити на практиці поради, які сам сформулював у книзі "Справжній наставник", щодо захворювань під час подорожі. Він чудово впорався з цим завданням. Упродовж 56-денної зупинки в Болоньї Потканський перебував під наглядом лікарів, дотримувався спеціальної і дорогої дієтою, про що Караччолі не забув згадати гетьману, коли звітував про витрати. Жевуські в цей час брали участь у релігійному та науковому житті міста. Вони зустрічалися з кардиналом Сербеллоні, з театинами Асті та вченими Болонського університету. Наставник з гордістю звітував про їхні успіхи перед батьком. На одному з конвертів знаходимо свідчення постійного листування між синами та гетьманом. На ньому Караччолі написав коротке вибачення від імені Юзефа, який переплутав час відправлення пошти і не встиг завершити свого листа до батька.

Наступним етапом їхньої подорожі був Рим, куди вони прибули в лютому 1756 року. Тут вони відвідали аудієнції у Папи Римського та кардиналів (серед іншого, зустрілися з кардиналом Альберіко Арчінто, нещодавно призначеним нунцієм у Варшаві), а також познайомилися з претендентом на шотландський та англійський престоли Джеймсом Френсісом Стюартом, який запросив їх завітати до його літньої резиденції в Альбано-Лаціале. На цьому, на жаль, листування закінчується, і ми покладаємося лише на записи в книзі витрат. Завдяки їй ми можемо реконструювати подальший маршрут подорожі: коротка прогулянка до Неаполя, а потім через Рим на північ до Турина і на захід до Ліона, Парижа (тут вони пробули з 21 лютого до 9 травня 1756 року), Люневіля. Зворотний шлях пролягав через Ульм і Відень до Кракова (вони прибули сюди 22 червня)" [4].

По поверненню з подорожі батько забезпечив молодим Жевуським уряди старост. Старшому Станіславу Фердинанду він передав староство холмське, а оскільки саме з цієї посади розпочалося за Михайла Флоріана Жевуського піднесення роду, то Вацлав Петро надавав призначенню сина великого значення: "Cто років минає відтоді, як мій Дім посів уряд Староства Холмського. Вже п'ятеро Жевуських виросло на тій пресвятій землі, на якій народилися, виховані і ступили на шлях Гідності." Станіслав Фердинанд склав присягу у Холмі 3 квітня 1758 року.

Катерина Кароліна Жевуська (1740-1778), з Підгорецького замку, ©Музей Тарнова

Забезпечуючи молодим шляхтичам уряди, їхній батько в той же час облаштовував їхнє подружнє життя. Для цих династичних шлюбів Вацлав Петро Жевуський обрав родину Радзивіллів — двох доньок великого гетьмана литовського Михайла Казимира Радзивілла "Рибоньки" і Урсули Францішки, останньої з роду Вишневецьких. Прабабка дівчат Катерина з Собеських Радзивілл була рідною сестрою короля Яна III. Для шлюбної пропозиції Вацлав Петро заручився підтримкою міністра Генріха Брюля і його рекомендаційними листами, які брати захопили з собою у Несвіж — рездиденцію Радзивіллів.

"До Несвіжа прибули двоє Жевуських, сини Вацлава, воєводи подільського і коронного гетьмана польного. Старший з них, Станіслав, був холмським старостою, а молодший Юзеф — дрогобицьким. Ймовірно, вони приїхали з наміром свататися до доньок князя, як це було прийнято у молодих магнатів, які, почувши "Божу волю", відвідували заздалегідь обрані родини. Відомо, що домовленості між батьками іноді відбувалися ще до того, як молода пара зустрічалася. Це, однак, не виключає можливості того, що обидва Жевуські прибули до Несвіжа без жодного плану, продуманого заздалегідь, а за велінням серця. На користь цього свідчить той факт, що молодший Юзеф обрав старшу доньку гетьмана Теофілю, а старший Станіслав — молодшу Кароліну Катерину, адже якби спалаху їхніх почуттів передувала якась домовленість, то природним порядком речей було б, щоб старший брат одружився на старшій, а молодший — на меншій" [1].

Марцін Матушевич наводить такий погляд на події: "Я пробув ще кілька днів у Несвіжі, де в той час перебував [Людвік Вікторіан] Верещинський, каштелян люблінський, полковник драгунський польного гетьмана коронного Жевуського, для укладення шлюбних контрактів двох князівен Радзивілл, які були заручені з двома братами Жевуськими, польного гетьмана коронного синами, тобто зі старшим, старостою холмським, — старша княжна, і з молодшим, дрогобицьким старостою, — молодша. Але коли старша княгиня Теофілія великі дивацтва чинити почала, вже будучи зарученою, ніяк не хотіла виходити заміж за старосту холмського. Тому Верещинський, побачивши значно спокійнішу молодшу княжну, із нею для старости холмського передшлюбні справи домовив [5]." Проте інших свідчень про заручини Станіслава з Теофілією немає, і для них не було часу: її заручини з Юзефом відбулися вже за місяць після першого візиту братів у Несвіж.

Незважаючи на рівні зусилля обох братів, шлюбний проєкт Юзефа з Теофілією не склався. Через кілька років, у 1764, його сестра Тереза Кароліна вийшла заміж за брата князівен Кароля Радзивілла — і цей шлюб теж обернувся на фіаско. А от у Станіслава Фердинанда з Катериною Кароліною доля склалася добре, їхній шлюб закріпив союз Жевуських з родиною найдавніших і найбагатших литовських князів і поклав початок нової гілки роду у Погребищі.

Катерина Кароліна Жевуська з Радзівіллів

"Він писав молодшій доньці воєводи вірші про своє тужіння за нею на відстані і незабаром запав їй в серце. Одного разу вони обоє водночас захворіли на горло, що дало привід для жартів і побажань: "Цих хворих треба якнайшвидше покласти в одне ліжко і лікувати разом".

"1758 рік розпочався для подільського воєводи радісно. Його первісток Станіслав, холмський староста, одружився у Несвіжі з Кароліною, дочкою князя Михайла Радзивілла, воєводи віленського і великого гетьмана литовського. Король відзначив цей шлюб улесливим листом до щасливого батька" [9].

На честь цієї визначної події було написано аж два панегірики: віленськими піарами та невсізькими єзуїтами. Єзуїтський панегірик мав назву: "Суперечка Литви з Польщею через вивезення до Польського Королівства литовської княжни Кароліни Катерини Радзивілл, дочки віленського воєводи і великого гетьмана литовського війська, заміж за пана Станіслава Жевуського, Олеського і Підгорецького графа, холмського старости, сина воєводи подільського і коронного гетьмана, розсудливо улагоджена для спільної слави обох народів, описана польською мовою". Ця "Суперечка" складається з 3 частин: "Скарга Литви на Польщу", "Радість Польщі і відповідь Литви", "Слава, спільна для обох народів" [12].

Естамп панегірику до весілля Станіслава Фердинанда і Катерини Кароліни

"Церемонія вінчання відбулася 13 червня 1758 року в єзуїтському костелі Пресвятого Тіла Господнього в Несвіжі, а весільний бенкет – у замку. Весь Несвіж був чудово прикрашений. Військо Радзивіллів влаштувало парад на дорозі від замку до костелу. Насип і міст біля замку були ілюміновані. Грала придворна капела, а з гармат лунали урочисті постріли. На весільній церемонії були присутні знатні гості. Наступного дня, 14 червня, ввечері була поставлена вистава "Комедія Паріса", а також влаштовані мисливські забави. Весільні урочистості тривали дев’ять днів і завершилися 21 червня. [...] Шлюбна угода передбачала надання дружині Жевуського маєтків в Україні – Погребище, Межиріч [Черкаська обл.] та Біле Озеро [нині Яснозір’я, Черкаська обл.], що охоплювали загалом 39 міст, містечок і сіл і приносили річний дохід у 100 тисяч злотих. Одразу після весілля батько передав Жевуському торговицький маєток на Волині (місто Торговиця і дев’ять сіл) [спадок Людвіки з Куницьких Жевуської]. Крім того, Жевуський разом із дружиною отримав значні грошові суми [200 000 злотих готівкою та 100 000 злотих як посаг]" [12]. Посаг Катерини Кароліни, у володіння яким (інтромісію) Станіслав Фердинанд вступив 9 березня 1759 року, включав територію понад 100 км, що починалася від села Ординці і по обидва боки славної річки Рось клином тягнулася до Володарки.

"Тож із взаємною радістю, вічною злагодою з княжною, родина Станіслава жила разом, здається, в гармонії і щасті. Так можна судити з його листів, написаних до "Касеньки", яка, до речі, через рік подарувала йому двійню. Майже кожен лист починався словами: "Від щирої душі і серця, найкоханішій Касеньці і найособливішій Добродійці!" Також називав її панною хорунжевою литовською (бо це було його звання [з 1760 року]), а іноді звертався французькою: "Madame la Comtesse Rzewuska Grand Enseigne de Lithuanie, nee princesse de Radziwiłł". Листи були сповнені ніжності та поцілунків. [...] Його листи до Касеньки різних років зберігаються в оригіналах у Бібліотеці Ягеллонській" [1]. Один з таких листів, про весілля Терези Кароліни з Каролем Радзивіллом "Пане Коханку", приведений на сторінці, присвяченій цій події.

Та невдовзі в сімейне щастя втрутилися політичні події. На конвокаційному сеймі 1764 року, де під російським військовим тиском було проголошено королем Станіслава Августа Понятовського, Станіслав Фердинанд разом із братом Северином був у числі 8 депутатів, що проголосили маніфест з протестом, написаний їхнім батьком. Партія Чорторийських за підтримки озброєних російських солдатів у залі відхилила маніфест без розгляду — саме в цей момент, на погляд Жевуських, незалежність держави було втрачено.

"Суперечка Литви з Польщею"

Після цього Станіслав Фердинанд приєднався до шурина Радзивілла у його боротьбі з росіянами і литовською конфедерацією. Після їхньої поразки під Слонімом 24 червня того ж року, поки російське військо відтісняло князя до кордону: "Жевуський і Пац з деякими своїми друзями переховувалися по потаємних склепах у Підгірцях, поки російське військо, спровадивши князя до волоського кордону, назад до Варшави не повернулось" [5]. Але після того, як конфедерація позбавила і їх двох громадянських прав, виїхали до Угорщини.

Наприкінці року спробували домовитися про скасування покарання: "До Варшави приїхали в надії отримати помилування, відступивши від маніфесту, поданого на конвокаційному сеймі, Жевуський, хорунжий великий литовський, [Ігнацій] Пац, литовський підстолій, і [Міхал Ян?] Пац, віленський староста. Коли вони прийшли до князя-канцлера, той пожартував: чи не привезли вони з собою доброго угорського вина? Коли, однак, дійшло до укладання угоди про пом'якшення декрету конфедератського ab activitate, який засуджував їх до шести років позбавлення прав, то насамперед Жевуському, як рідному племіннику князя Станіслава Любомирського, великого стражника коронного, пообіцяли пом'якшення покарання до трьох років suspensionis ab activitate, а Пацу підстолію нічого не пробачили. Потім, останнім словом, Жевуського цілком звільнили від покарання, а Пацу на три роки зменшили. Жевуський не схотів відмовлятися від Паца, просив, аби і Паца від покарання було звільнено, але того для Паца зробити не захотіли. Тоді Жевуський прощення не прийняв і сказав, що воліє перетерпіти ті шість років, якщо Бог дозволить, аніж рівної з товаришем милості не отримати. [...] Таким чином, ніякого пом'якшення конфедератського декрету не відбулося" [Марцін Матушевич, 5]. У той самий час у Варшаві перебувала і Тереза Кароліна, яка втекла туди від чоловіка-вигнанця Кароля Радзивілла.

Станіслав Фердинанд Жевуський, з Підгорецького замку, ©Музей Тарнова

Станіслав Фердинанд повернувся з-за кордону разом із Радзивіллом у 1767 році, після утворення Радомської конфедерації, і після заслання Вацлава і Северина Жевуських до Калуги у жовтні цього року вимагав разом із братом Юзефом їхнього звільнення. Приєднався до Барської конфедерації у складі Новогрудської конфедерації, оскільки був депутатом Новогрудського повіту. Його новогрудський соратник, місцевий староста Хризостом Рдултовський, і ще один представник місцевої шляхти Обуховичів згодом стали його зятями.

"Велике Князівство Литовське також приєдналося до Барського руху. Згодом у Литві почали формуватися місцеві конфедерації. Досі не встановлено точної дати утворення Новогрудської конфедерації. Вважається, що вона була створена на початку жовтня 1768 року. Її очолив прихильник Радзивіллів, зіньківський староста Міхал Ян Пац, хоча спочатку він не належав до числа її палких прихильників. Разом із загоном, що налічував близько 350 чоловік, він мав вирушити до сусіднього Несвіжа, де збиралися конфедерати. Невдовзі Несвізький ординат, оточений російськими військами, незважаючи на чисельну перевагу, вирішив капітулювати. Нові лідери місцевих уній були змушені 29 жовтня подати рецесію про зречення конфедерації. Від Новогродського воєводства її мали підписати жмудський староста Міхал Ян Пац і новогрудський каштелян Домінік Рейтан. Кількома днями пізніше, 3 листопада, до новогрудських актових книг було внесено ще одну рецесію з 18 підписами. Окрім спікера Новогрудської конфедерації та новогрудського каштеляна, під нею стоять підписи новогрудського воєводи Адама Войниловича, ковельського старости Тадеуша Богдановича, брацлавського воєводи Петра Мірського, великого хорунжого литовського Станіслава Фердинанда Жевуського та новогрудського мечника Юзефа Монвіда В'яжевича. Після капітуляції під Несвіжем Кароля Станіслава Радзивілла та маршалів Конфедерації, які там перебували, столиця Ординації, а також Слуцьк і Новогрудок опинилися під гарнізоном російських військ. Командування армії Катерини II мало на меті захопити міста і фортеці, що мали важливе стратегічне значення в Литві. Згодом вони мали приступити до обкладання місцевого населення контрибуцією. З одного боку, це призначалося для російських військ, дислокованих у країні, а з іншого — для залякування та розпалювання бажання місцевої шляхти надавати допомогу барським конфедератам.

Однак староста жмудський не припинив своєї діяльності і 15 грудня 1768 року в Городищі видав маніфест, яким анулював раніше підписаний і виданий у Несвіжі рецесійний акт. Це пов'язано з тим, що він виступав за продовження Новгородської конфедерації і закликав місцеву шляхту об'єднатися з нею. [...] До останніх великих дій литовських конфедератів можна віднести битву під Столовичами в Новогрудському воєводстві 22 вересня 1771 року. Тоді війська конфедератів на чолі з великим гетьманом литовським Міхалом Огінським зазнали поразки від російської армії під командуванням Александра Суворова. На жаль, Новогрудські земські та повітові книги не дають нам жодних відомостей про діяльність Новогрудської конфедерації. Утворення та діяльність конфедерації призвели до внутрішньої війни в Речі Посполитій, де королівська армія разом з російським військом виступила проти конфедератів. Останні конфедеративні війська воювали в країні до серпня 1772 року. Поразка барських конфедератів і хаос, що настав у країні, а також слабкість короля Станіслава Августа Понятовського були використані сусідніми державами і на завершальному етапі сприяли першому поділу земель Речі Посполитої в 1772 році" [6].

"Під час Барської конфедерації [Станіслав Фердинанд Жевуський] був одним із найактивніших її членів. Наприкінці 1769 року Генеральність призначала його послом до Риму, пізніше до Константинополя" [18]. До Туреччини він потрапив у 1770 році у розпал епідемії чуми (в той же час точилася російсько-турецька війна і барські конфедерати розраховували на підтримку Туреччини, але вона і сама в цей час зазнавала поразок).

Згадки про Станіслава Фердинанда у Барській конфедерації, де він активно брав участь у бойових діях і близько товаришував із полководцем Казимиром Пулаським, уривчасто можна знайти в оповіданнях його онука Генрика Жевуського "Спогади пана Северина Сопліци": вони є художнім твором, навіяним сімейними спогадами. "То він вночі через підземні тунелі проводив нас [конфедератів] до Кракова, де численну московську залогу було знищено, а столицю Польщі звільнено". [Від імені Станіслава Фердинанда:] "Батько й брат стогнуть у Сибіру, дружина зі мною в розлуці, мої діти розкидані, моє майно розграбоване. А яке життя я веду? Несвізька конфедерація — б’юся; її розпущено, а я блукаю серед чуми у Туреччині; повертаюся на вітчизну і знаходжу в ній московську в’язницю. Радомська конфедерація мене звільняє, а тут батька мого в кайданах тягнуть. Барська конфедерація триває — вже шостий рік б’юся" [21].

За Генриком Жевуським, під час взяття Кракова, а за Ядвігою Жевуською, у битві під Оборном Станіслав Фердинанд зазнав поранення, "що ніколи повністю не загоїлося" [21]: "Коли після поразки під Оборном він отримав важке поранення в ногу, а конфедерати мусили тікати в Неполомицький ліс, вони несли його на своїх руках, не відходили ні на крок" [19]. Тут, під час ночівлі у лісі, відбувся епізод розмови конфедератів, описаний в оповіданні "Станіслав Жевуський", де вперше від Жевуського пролунала ідея викрадення короля. Цей задум був успішно реалізований у листопаді 1771 року, але король швидко домовився з вартовими, щоб ті його відпустили, а іноземні держави використали інцедент як привід для введення своїх військ і, зрештою, поділу Речі Посполитої. Сам Жевуський після епізоду у лісі певний час загоював рану у Ченстохові.

"Станіслав Фердинанд Жевуський, ксьондз Марек Яндолович і Казимир Пуласький у Неполомицькому лісі", Ігнацій Гердзеєвський 1850, Палац Красінських у Варшаві

Після поразки Барської конфедерації і першого поділу Речі Посполитої Станіслав Фердинанд Жевуський опинився поза законом [11], російський уряд конфіскував у нього маєтки Романів і Шклов [18]. Він повністю відсторонився від політики, став австрійським громадянином, "поводився лояльно" [1], імператор Йосиф II призначив його генерал-майором, а згодом фельдмаршалом своїх військ і командувачем угорської та галицької гвардій [11]. У 1774 році, першим із Жевуських, Станіслав Фердинанд отримав графський титул, став членом Станів галицьких. Згодом "Станіслав Фердинанд, тяжко поранений у ногу під час семирічної війни, поїхав в Україну, щоб відвідати Погребище, і там один з гусарів його супроводу незумисно вдарив його шпорою по хворій нозі; рана відкрилася, і він помер там у 1786 році [16 червня] та був похований у родинній усипальні" [11].

"Пан Станіслав Жевуський, фельдмаршал-лейтенант військ імператорських, невдовзі після отримання того ступеня поїхав був в Україну, щоб відвідати сина, який там мешкав у своїх маєтках. Отже, до Львова надійшла звістка про його смерть. А з якої причини? Оскільки він був дуже веселий, ні сіло ні пало на думку йому спало танцювати угорський вальс зі своїм слугою Францем, який пізніше відкрив аустерію в Бардієві. Треба ж такого нещастя, що під час танцю Франц зачепив його шпорою по нозі, саме в те місце, де мав загоєну рану, що її отримав при здобутті Кракова. Через те вже зранку почалася гангрена, а через п’ять днів настала смерть" [22].

Відбиток печатки Станіслава Фердинанда Жевуського

За Ядвігою Жевуською, Станіслава Фердинанда було поховано у Погребищі, але Роман Афтаназі стверджує, що тіло було перенесене у Холм до могили батька Вацлава Петра Жевуського, а у погребищенському костелі встановлена мармурова плита з епітафією.

Маєток Погребище, що став родинним гніздом для нащадків Станіслава Фердинанда, було отримано за посагом Катерини Кароліни. Раніше він належав князям Вишневецьким і дістався Катерині Кароліні від матері Урсули Францішки, останньої з роду Вишневецьких. За Станіслава Фердинанда старий замок Вишневецьких було перебудовано на одноповерховий класицистичний палац, який зовні справляв враження невеличкого двору, але був розкішно оздоблений всередині. У результаті поділів Речі Посполитої Погребище опинилося по інший бік кордону від Підгірців, зв'язки між представниками родини було порушено, і згодом тут сформувалася окрема лінія роду Жевуських, очолювана сином Станіслава Фердинанда Адамом Вавжинцем. Під час російсько-польських протистоянь XIX століття вони нерідко опинялись по різні боки вогню (наприклад, у битві під Гроховом).

Палац Жевуських у Погребищі, Наполеон Орда 1871, Національний музей Кракова

Діти Станіслава Фердинанда і Катерини Кароліни Жевуських:

Адам Вавжинець Жевуський (1760-1825)
Анна з Жевуських Броель-Платер (1761-1800)
Теофілія з Жевуських Любомирська Броель-Платер (1762-1831)
Францішка з Жевуських Рдултовська Обухович (1763/4-?)
Северин Жевуський (1763/4 - після 1830)

Адам Вавжинець Жевуський одружився з Юстиною Рдултовською (бл. 1772-1836) і продовжив рід в Україні, натомість його брат і сестри залишили нащадків у Литві, в межах сучасних Білорусі та Латвії.

Джерела

Kazimierz Bartoszewicz, "Radziwiłłowie. Początek i dzieje rodu" (1928)
"Listy księcia Karola Stanisława Radziwiłła "Panie Kochanku" (1751-1790)" (1906)
Adam Kucharski, "Instrukcje rodzicielskie Wacława Rzewuskiego dla syna Seweryna oraz córek Teresy i Ludwiki z lat 1754 i 1763/64" [Батьківські настанови Вацлава Жевуського] (2017)
Adam Kucharski, Stanisław Roszak, Agnieszka Wieczorek, "Guwernerzy Rzewuskich na Podhorcach w XVII–XVIII wieku – szkic do portretu" (2018)
Marcin Matuszewicz, "Pamiętniki Marcina Matuszewicza kasztelana brzesko-litewskiego 1714-1765" (1876)
Walery Bubień, "Sejmik nowogródzki, słuczorzeski i stwołowicki w czasach panowania Stanisława Augusta Poniatowskiego 1764-1795" (2007)
Jazep Januszkiewicz, "Diariusz z XIX stulecia Dzienniki bpa Michała Hołubowicza z lat 1858-1860" (2003)
Filip Kucera, "Wacław Emir Rzewuski (1784-1831) podróżnik i żołnierz" (2016)
Леон Жевуський, "Підгорецька хроніка" (1860)
"Мемуари графині Розалії Жевуської" (1939)
Ядвіга Жевуська, "Wielka rodzina w wielkim narodzie" (1879)
Regina Jakubėnas, "Rozprawa Litwy z Polską. O Jaśnie Oświeconą Księżniczkę Karolinę Katarzynę Radziwiłłównę" (2023)
Roger Pierrot, "Lettres de la comtesse Rosalie Rzewuska a Eve Hanska" (1995)
"Jllustrissimo excellentissimo domino domino Stanislao Rzewuski jn Olesk, Podhorce, Rozdoł & Rejowiec &c comiti praefecto Chelmensi & colonello cohortis loricatae S.R. M. in exercitu regni ac celsissimae principi Carolinae Catharinae, palatini Vilnensis exercituumq: Lithvaniae magni ducis Michaelis Radziwił lectissimae filiae auspicatissimi connubii gratulatio a devinctissima magnis nominibus provincia Minoris Pol. Soc. Jesu jnstituta anno 1758" (1758)
"Felicitas Publica Ab inita auspicatissimi Conjugii societate inter Dominum Stanislaum Rzewuski ac Principem Carolinam Catharinam Radiviliam ab obligata Magnis Nominibus Societate Jesu publicis gratulationibus Excepta Anno MDCCLIIX" (1758)
Архів Станіслава Фердинанда Жевуського (акти сімейні і майнові) (1784-1814)
Jan Duklan Ochocki "Pamiętniki Jana Duklana Ochockiego" T2 (1910)
Kazimierz Pułaski, "Kronika polskich rodów szlacheckich Podola, Wołynia i Ukrainy: monografie i wzmianki", T. 1 (1911)
Stanisław Kazimierz Kossakowski "Monografie historyczno-genealogiczne niektórych rodzin polskich" T2 (1860)
Архів Вацлава Петра Жевуського (1732-1779)
Henryk Rzewuski "Pamiątki JPana Seweryna Soplicy, cześnika parnawskiego" - "Станіслав Жевуський"
Henryk Rzewuski "Pamiętniki Bartłomieja Michałowskiego" Oddz. 1 t. 3 (1857)
Архів Станіслава Фердинанда Жевуського (акти сімейні і майнові) (1784-1814)
Jerzy Jędrzejewicz "Noce ukraińskie albo rodowód geniusza: opowieść o Szewczence" (1966)
Єжи Єнджеєвич "Українські ночі або Родовід генія: біографічний роман про Шевченка" (1966)
Roman Aftanazy "Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej" T2 (Снов, Ліпа, Своятичі) (1992)
Roman Aftanazy "Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej" T1 (Станьків) (1991)
"Rocznika Polskiego Towarzystwa Heraldycznego" (2015)
Szymon Konarski "Platerowie" (1967)
Edward Bonifacy Pawłowicz "Wspomnienia: Nowogródek, więzienie, wygnanie" (1887)
Paweł Rdułtowski "Rdułtowscy ze Snów" (2019) — не опрацьовано
Seweryn Uruski, "Rodzina: herbarz szlachty polskiej. T. 15, Przanowski-Rzyszko" (1931)
Maria Czapska "Europa w rodzinie i czas odmieniony" (2014)
Edward Czapski "Ze wspomnień sybirskiego zesłanca" (1893)
Emeryk Czapski-Hutten "Spis rycin przedstawiających portrety przeważnie polskich osobistości w zbiorze Emeryka harbiego Hutten Czapskiego" (1901)
Stanisław Morawski "Kilka lat młodości mojej w Wilnie 1818–1825" (1924)
Tadeusz Bobrowski "Pamiętniki Tadeusza Bobrowskiego" (1900)
Emeryk Czapski-Hutten "Katalog zbiorów hr. Emeryka Hutten-Czapskiego" (1904)
Наталія Черкаська "Документи Дубенського архіву Любомирських з колекції Київського відділу Російського військово-історичного товариства" (2018)
Наталія Черкаська "З історії Чуднівського архіву Жевуських" (2013)
Roman Aftanazy "Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej" T5 (Лаврів) (1994)
Roman Aftanazy "Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej" T3 (Краслава, Комбули) (1992)
"Przewodnik po Muzeum im. hr. Emeryka Hutten-Czapskiego w Krakowie" (1902)
Louis-Philippe de Ségur "Memoirs and Recollections of Count Segur: Ambassador from France to the Courts of Russia and Prussia" T2 (1826)
Antoni Maziarz "Bractwo Najświętszych Serc Jezusa i Maryi przy kościele parafialnym w Połocku w świetle Księgi brackiej z lat 1794-1818" (2018)
"Ludwika Hipolita Plater: Dramat bez nazwy Obraz sceniczny w 5 aktach na tle wypadków roku 1863 w opracowaniu prof. Doroty Samborskiej-Kukuć" (2015)
Dorota Samborska-Kukuć "Działalność literacka Platerów kombulskich – rekonesans" (2012)
Dorota Samborska-Kukuć "Leona Platera droga do bohaterstwa: z dziejów powstania styczniowego za Dźwiną" (2013)
Jarosław Czubaty "Droga na koronację Anny z Rzewuskich Platerowej podróż z Krasławia do Moskwy" у "Społeczeństwo w dobie przemian. Wiek XIX i XX" (2003)
Ludwika Broel-Plater "Dramat bez nazwy: obraz sceniczny w pięciu aktach: na tle wypadków roku 1863" (1874)
Juliusz Strutyński "Dwie babki: pamiętnik Berlicza Sasa. 1, Pani kasztelanowa Trocka" (1876)
"Biblioteka Warszawska; Pismo poświęcone naukom, sztukom i przemysłowi" (1877)
Polski Słownik Biograficzny, "Franciszek Ksawery h. Szreniawa", Emanuel Rostworowski
Teresa Rączka-Jeziorska "Hrabianka w białym kornecie: o dwóch powołaniach Celiny Plater z Kombula (1839–1864)" (2013)
Юрій Мариновський, Іван Удовик "Документи про смілянську маєтність (Смілянщину) Г.О. Потьомкіна (1787–1796/1797): ще одне трактування" (2008)
Олег Тищенко Юрій Кірєєв "Здолбунів на Волині" (2007)
Krystyna Maksimowicz "Wokół ceremonii ślubnej Stanisława Ferdynanda Rzewuskiego z Katarzyną Karoliną Radziwiłłówną na zamku nieświeskim", у "Rzeczpospolita domów. Zamki, dworki i pałace" (2008)
Józef Katenbring "Carmen genethliacum suavissimis filiis Stanislai Rzewuski recens natis" (1759) у "Nowy Korbut. Bibliografia Literatury Polskiej" T5 (1967)

Page updated

Google Sites

Report abuse