"Станіслав був писарем гродським, підстаростою жидачевським, а з середини 1630-х років також вінницьким. Обіймав уряд підстолія брацлавського. У 1641 році був прихильником Яна Казимира, якого підтримав і на елекції 1648 року. З 1655 року — суддя земський львівський. У 1661 році виконував функції комісара для укладення договорів з козаками. Був частим депутатом на сейм і, безумовно, став шанованою людиною, оскільки в 1631 році добився руки доньки підкоморія львівського Анни з Чернейовських гербу Корчак. Саме вона принесла у придане маєток Розділ, розташований на Львівщині, якому у майбутньому судилося стати одним із найважливіших родових маєтків. Коли Станіслав обрав його своєю резиденцією, він, напевно, не очікував, що тут виросте нове родинне дерево. [...] Він помер у 1668 році" [2]. 

Ядвіга Жевуська, третя дружина Адама Жевуського з Погребища, у своєму дослідженні родоводу чоловіка пише, що "у 1610 році Станіслав Жевуський, люблінський староста, зі своєю хоругвою супроводжував Сигізмунда II в поході на Смоленськ і Москву, де йому разом із [Миколою] Струсем було доручено утримувати Кремль. [...] Після річної облоги Станіслав Жевуський разом зі Струсем здав Кремль. Його кінська збруя донині зберігається в "Грановитій палаті" в Москві. [...] Його портрет на коні під Москвою у натуральну величину, написаний Смуглевичем, знаходиться в Україні, в Погребищі, маєтку графа Адама Жевуського" [9]. Така версія не узгоджується з архівами і навіть не згадується серед Жевуських з Роздолу та з Підгірців. Те, що вона згадана лише в гілці нащадків Станіслава Фердинанда Жевуського, може вказувати на те, що ця легенда виникла в добу Барської конфедерації, де він активно виступав проти московитів. 

Станіслав Жевуський залишив по собі трьох синів: Михайла Флоріана, Яна, Францішека Людвіка; а також трьох дочок: Анну, Катерину і Софію. Рід продовжив Михайло Флоріан Жевуський (1630-ті-1687). Про інших дітей відомо не багато і дослідження суперечливі. Ян Жевуський (?-після 1673) посідав уряд чашника львівського; існує запис про надання йому уряду підчашого львівського від 1670 року, однак у подальших документах він продовжує фігурувати як чашник [46]. У 1672 році був депутатом на конвокаційний сейм від вишенського сеймику. З дружиною з Язловських він мав сина Яна, який помер молодим у Франції [4]. 

У генеалогії Каспара Несецького (1738), якою послуговувалися і самі Жевуські [47], і пізніші історики, вказано дві доньки Станіслава Жевуського:  Анна Жевуська (?) вийшла заміж за "Ільжицького, підкоморія мозирського", Катерина Жевуська (?) за Францішека Гумовського [3, 4, 44]. Але у Львівському архіві (ЦДІАЛ) є документ 1687 року — заповіт Софії Анни Жевуської, дружини Томаша Казимира Лужецького (?-1687), підчашого белзького, підкоморія венденського, який вказує на те, що вона походить з родини власників Роздолу, де її "батько і мати, як ініціатори і фундатори" поховані у монастирі кармелітів [46]. Фундаторами монастиря були Станіслав Жевуський і його дружина, тобто Софія Анна була їхньою третьою дочкою, пропущеною у генеалогії. 

Серед синів Михайла Флоріана родоначальником роздільської гілки роду став старший Адам Михайло Жевуський. Він розпочав кар'єру з військової служби у панцирній хоругві коронного війська і дослужився до звання отмістра, однак найбільше проявив себе в адміністративних питаннях: розподілі і розміщенні військ, ревізії фортець. Після смерті короля Яна Собеського підтримав Августа ІІ, під час Північної війни зі Швецією також виступав на його боці і користувався прихильністю, оскільки перебував із королем у Варшаві, коли у 1706 році той прибув туди після перемоги у битві під Калішем. Однак у бойових діях, на відміну від меншого брата Станіслава Матеуша, не відзначився. 

Адам Михайло входив до генеральної ради Сандомирської конфедерації у Львові, яка була створена на підтримку короля. Оскільки Швеція воювала проти Речі Посполитої та Московії, між ними підтримувався союз, і подекуди конфедерацію невірно називають "прибічниками росіян". Діяльність Жевуського свідчить про напругу цього союзу: він входив до складу комісії, яка мала перебрати фортеці Правобережної України з російських рук; клопотався перед Августом ІІ від імені маєтків, яким загрожували російські військові пости.

Адам Михайло був близький до королевичів Олександра і Костянтина Собеських та їхніх придворних, виступав повіреним та посередником у їхніх справах щодо захистку маєтків. З 1706 року мешкав у Жовкві, часто навідуючись до Львова, де також допомогав у справах гетьману Адаму Сенявському. Підтримував тісні контакти з шурином Яном Олександром Конецпольським, був розпорядником виконання його заповіту.