Матір Станіслава звали Марина, вона народилася до 1573, вийшла заміж до 1593, померла між 1639 і 1643 роками. Вона також походила з Жевуських, причому і по батькові, і по матері, але з інших гілок. Її батько Павел Жевуський (згадується без придомка з 1558 року) був сином Станіслава Жевуського з села Жевуськи Полці (локація не з'ясована). Матір Малгожата була з Жевуських, що послуговувалися придомком Полець і мали частки в селах Жевуськи і Жевуськи Жали, була донькою Мацея Полець Жевуського (помер до 1545), сина Павла Полеця Жевуського (згадується у 1524-1535 роках), і Марії Жевуської. 

Після смерті першого чоловіка Малгожата вийшла заміж вдруге за дядька Вавжинця Баліка Жевуського, якого також звали Вавжинець, брата Себастьяна і сина Миколая. Цей Вавжинець опинився у центрі конфлікту з сусідами по володіннях, які часто спалахували в умовах густонаселених компактних територій і легко переходили в насильство, розорення і грабунки. Конфлікт розпочався у 1599 році за спадщину певної Анни Жевуської у селі Пшесмики з Каспером Пшесмицьким, але оскільки шляхта діяла не сама, а збиралася в угрупування, кількість участників конфлікту скоро помножилася. У результаті одного з набігів на маєток цього Вавжинця Жевуського у Жевуськах Жалах постраждала (була поранена у плече) Марина, матір майбутнього судді Станіслава Жевуського, яка була на той час вагітна (можливо якраз саме ним). У набігу взяли участь близько п'ятидесяти осіб, які розграбували володіння Вавжинця, поранили його самого і домашніх. Після серії взаємних навал на початку 1601 року Вавжинець отримав рани, від яких помер, але конфлікти час від часу знову спалахували і надалі: востаннє Марина Жевуська демонструвала у дорогочинському уряді нові поранення, завдані їй Пшесмицькими, у 1608 році. 

Станіслав не був ані героєм, ні підприємцем, але піднявся з дрібної шляхти як ідеальний чиновник відповідно до своїх посад. Він відзначився "рідкісним почуттям справедливості без власного зиску", за словами київського єпископа Анджея Хризостома Залуського (1685). Оскільки розквіт діяльності Станіслава припав на часи Хмельниччини, він відігравав роль посередника між шляхтою та козаками в укладанні договорів, а також був важливою фігурою в самоврядуванні руської шляхти, входив до складу комісій для перевірки діяльності збирачів податків, часто обирався маршалком вишенського сеймику та депутатом від нього на сейм у 1652, 1653, 1655, 1659 i 1662 роки. 

Далекі нащадки Станіслава героїзували свого предка. Так, Ядвіга Жевуська, третя дружина Адама Жевуського з Погребища, досліджуючи родовід чоловіка, пише: "У 1610 році Станіслав Жевуський люблінський староста зі своєю хоругвою супроводжував Сигізмунда II в поході на Смоленськ і Москву, де йому разом із [Миколою] Струсем було доручено утримувати Кремль. [...] Після річної облоги Станіслав Жевуський разом зі Струсем здав Кремль. Його кінська збруя донині зберігається в "Грановитій палаті" в Москві. [...] Його портрет на коні під Москвою у натуральну величину, написаний Смуглевичем, знаходиться в Україні, в Погребищі, маєтку графа Адама Жевуського" [9]. Це безсумнівно легенда, і слід зауважити, що її не згадується серед Жевуських з Роздолу та з Підгірців. Те, що легенда побутувала лише в гілці нащадків Станіслава Фердинанда Жевуського, може вказувати на те, що вона виникла в добу Барської конфедерації, де він виступав проти московитів. 

Ян Казимир Жевуський (? - помер між 1673 і 1677) посідав уряд чашника львівського; існує запис про надання йому уряду підчашого львівського від 1670 року, однак у подальших документах він продовжує фігурувати як чашник [46]. У 1672 році був депутатом на конвокаційний сейм від вишенського сеймику. З дружиною з Язловських він мав сина Яна, який помер молодим у Франції [4]. Родинна галерея у Роздолі включала два портрети певного Яна Жевуського, підписаного як підкоморій київський, староста переяславський: в архівах немає згадок про такого урядника, тому складно сказати, чи мали нащадки на увазі Яна Казимира, прикрасивши його титули, чи це персонаж вигаданий. Один із портретів викрадено з музею у 1991 році.  

Францішек Людвік Жевуський (?-1699) був молодшим з братів. Після смерті батька і поділу спадщини між братами він отримав частку тих маєтностей, що лишалися у родини на Підляшші, у селах Вулька Сосенська і Жевуськи Старі. Він вважав поділ несправедливим, і брати пішли йому на зустріч, поступившись і своїми частками з підляських маєктів, зокрема у селах Жевуськи Завади і Жали. Ймовірно, після цього Францішек Людвік осів на історичній батьківщині, бо не згадується у львівських архівах, а натомість фігурує у дорогочинських. Зокрема згадується його маєток у селі Вулька Сосенська, де у 1691 році відбулася виїзна сесія дорогочинського гродського суду. Францішек Людвік брав участь у дорогочинських сеймика, де записаний як стольник лівський, ротмістр королівський. Був одружений з Теофілією з Погожельських, з якою мав доньку Констанцію, заміжню двічі: за Збігнєвом Оборським, потім за Сулковським старостою грудзьондзьким [48].