Станіслав Жевуський походив з дрібної підляської шляхти. Його предки по батьку володіли ділянками переважно у селах Жевуськи Завади, Жевуськи Старі та Сколимів (нині Церпігуж), використовували придомок Балік (іноді Бал або Балай), але слід зауважити, що після переїзду на українські терени ані сам Станіслав, ні його нащадки не послуговувалися ніякими придомками. Батьком Станіслава був Вавжинець Балік Жевуський (згадується у актах з 1586 року, помер між 1640-1643; мав брата Якуба). Дідом — Себастьян Балік Жевуський (згадки з 1558, помер до 1591; мав братів Вавжинця, Яна, Каспара). Прадідом — Миколай Балік Жевуський (згадки з 1524, помер до 1554; мав братів Павла, Анджея, Мацея і сестер Дороту, Ядвігу). Пра-прадідом — Станіслав Балік Жевуський (згадується лише як батько Миколая) [2]. 

Майнові конфлікти і судові провадження між дрібними співвласниками сіл тривали постійно, хоч і не завжди переходили в насильство. Можливо, це і спонукало Станіслава Жевуського як до кар'єри у судочинстві, так і до рішення покинути батьківський дім. Це рішення, що стало поворотним в долі цілого роду Жевуських, було непересічним, аже предки Станіслава не посідали ніяких урядів і не могли ані протегувати його, ні передати досвід. Крім того, Станіслав був єдиним сином у своїх батьків, а отже головним спадкоємцем їхніх маєтків; мав лише сестер: Ельжбету за Станіславом сином Яна Жевуського і Дороту за Марціаном Бєрнацьким. Надалі Станіслав Жевуський волів не повертатися на Підляшшя, що відображено у місцевих судових записах, навіть коли йому намагалися повернути заборговані його покійним батькам кошти [2]. Хоча діти Станіслава і отримали після нього спадщину на Підляшші, але вже онуки і наступні покоління не мали справ на історичній батьківщині і не підтримували стосунків з тамтешніми Жевуськими, які так і лишалися здебільшого дрібною шляхтою. 

Про те, що після появи у Роздолі Жевуського розвиток міста зрушив з місця, говорить поновлення будівництва костелу, призупиненого у 1619 році. У 1636 році (приблизно в той же час, як розпочалося зведення Підгорецького замку, що згодом став родовим гніздом Жевуських) Станіслав і Анна Жевуські зробили фундуш на будівництво костелу [10], а невдовзі запросили у місто кармелітів, які заснували тут парафію. 20 січня 1647 року відбулася передача костелу від фундаторів кармелітам у присутності провінціала ордену Миколая Дамбровського, пріора львівських кармелітів Лукаша Джазговського та пароха Габріеля Вацлавовича [26]. А 8 вересня 1648 року вже в добудовану спорду костелу внесли як святиню образ Богородиці Ченстоховської (місцеву версію) [4]. 

Сотник рогатинський Гавриїл Кухарський зібрав у Підкамені та з інших сел загін у складі 124 чоловік (за іншими свідченнями до 200) [56]. "У неділю перед святом святої Люції", тобто 13 грудня 1648 року, повстанці "вночі, з галасом, із різною зброєю, грабіжницьким чином увірвалися до містечка Роздолу й монастиря, що у замку, згадану ясновельможну [Софію] Чернейовську образили словами, що знеславлювали її добре ім'я, забрали коней і чимало речей на суму 20 000 злотих і поділили їх між собою; католиків, а саме Яна Козяровського, Яна Ясінського, слуг згаданого ясновельможного підчашого брацлавського [Станіслава Жевуського], невірного юдея Авраама, орендаря, у якого були 900 злотих згаданого пана, пограбували, невірних юдеїв Зеколу, Аона, Гела, Леоба та інших юдеїв жорстоко насильницьки вбили, а після того, як з волі божої отець Урбан [Жарський] утiк із замку й уник мученицької смерті, ті ж спільники наздогнали його на відстані трьох миль від містечка Роздолу біля млина, званого Трощенецьким, і вбили, а тіло його — невідомо що з ним зробили, двері до церкви вони вирубали, усе начиння церковне, а також майно шляхти і міщан, яке було сховане для безпеки, забрали та між собою поділили, містечко Розділ спалили, храм пограбували, насильства вчинили і зникли" [5, 27]. 

На тому лиха для Роздолу не скінчилися. Проти козаків виступило коронне військо, а у містечках та селах, де воно зупинялося на постої, вже не було ресурсу для його забезпечення, що призводило до конфліктів із мешканцями. Зокрема, у Роздолі під час постою хоругви яворівського старости Якуба Собеського "в селянській хаті зупинилися два вояки і "де хто що мав із споживи забирали, а деяких підданих побили", які "через побиття і збитки" геть пішли із села" [9].  Мешканці жалілися, що "люди, що залишилися, які при монастирі боронилися і у землянках мешкали, тепер солдатамі знищені, тому податків, ухвалених Річчю Посполитою, ніяк не змогли зібрати" [6]. На підставі подібних скарг Розділ і деякі інші містечка було тимчасово звільнено від податків [5]. Тим часом, Софія Чернейовська померла і місто повністю опанували Жевуські. 

28 квітня того ж 1655 року Станіслав Жевуський був призначений суддею Львівського воєводства. Його діяльність не обмежувалася регіональними приватними провадженнями. Він був підписантом умов капітуляції Кракова перед шведами як представник шляхти Львівського воєводства 1655 року. У 1656 році був посланцем від сеймику до короля Яна Казимира у справах, пов'язаних із заворушеннями на Галичині. У 1657 році був членом військової ради у зв'язку із загрозою Львову з боку військ Д'єрдя II Ракоці. У 1659 і 1661 роках був членом комісій, які займалися розмежуванням Подільського воєводства з Молдавським царством і Галицької землі з Молдавією та Угорщиною. Брав участь у комісіях щодо Гадяцьких договорів і мирного договору зі Швецією тощо [11]. 

Станіслав Жевуський помер 27 квітня 1668 року [2] і був похований у костелі монастиря кармелітів у Роздолі, де вже спочивала його дружина (померла 4 вересня 1655 року [28]). Він залишив трьох синів: Михайла Флоріана, Яна Казимира, Францішека Людвіка; а також трьох дочок: Анну, Катерину і Софію. Рід продовжив Михайло Флоріан Жевуський (1630-ті-1687), про інших дітей відомо небагато. Часи дітей та онуків Станіслава Жевуського були насиченими в історії Роздолу, адже він був осередком життя всієї численної родини: "Тут вони відпочивали між війнами та сеймовими баталіями. Рівночасно тут почала селитися їх клієнтела з дрібної шляхти" [11]. 

У генеалогії Каспара Несецького (1738), якою послуговувалися і самі Жевуські [19], і пізніші історики, вказано дві доньки Станіслава Жевуського: Анна Жевуська (?-?) вийшла заміж за "Ільжицького підкоморія мозирського", Катерина Жевуська (?-?) за Францішека Гумовського [11, 14, 17]. Але була і третя донька Софія Жевуська (?-після 1687), по якій лишилося найбільше згадок у архівах [2, 10, 18]. 

Цікавою загадкою є запис у львівських архівах про таку справу: "У Варшаві 12 квітня 1670 року Міхал [Вишневецький] король дає ґлейт [охоронну грамоту] боніту [позбаленому прав] Станіславу Жевуському, дідичу сіл Березина і Київець, засудженому судом у справі Григора Калинця, попа" [10]. Згадані села розташовані біля Роздолу, тому мова йде про члена родини, а не випадкового однофамільця. Однак, на вказану дату Станіслав суддя львівський був уже мертвий, а Станіслав Матеуш Жевуський ще дитиною, тому не зрозміло, про кого тут йде мова. Не відомо і про прецедент, що спричинив таке надзвичайне покарання.