У Гайвороні, одому з моїх п'ятигорських сусідніх маєтків, мешкають граф Леон Жевуський із дружиною Яніною з Ліпковських, дочкою мого найменшого брата Яна. Граф Леон є наймолодшим з трьох синів графа Адама, генерала кавалерії та генерал-ад’ютанта, народженим від його третьої дружини Ядвіги з Ячевських, відомої під псевдонімом "Леліва" авторки історичних творів, а онуком Адама [Вавжинця] Жевуського, посла Речі Посполитої до Данії, потім каштеляна вітебського, а після поділу країни сенатора та першого маршалка шляхти Київської губернії, зрештою куратора і співзасновника першої чоловічої гімназії в Києві.

Із братів графа Леона найстарший Станіслав мешкає в Парижі, де стало займається літературною працею і відомий як видатний французький і польський драматург, водночас публікує у паризькій пресі, переважно у газеті "Gaulois", свої критичні статті та театральні рецензії. Це людина надзвичайно освічена і залізної праці. Другим братом є Адам [Вітольд, ...], До трьох цих братів Жевуських я маю дуже сердечну приязнь, посилену ще й тим, що вони були щиро віддані й прив’язані до мого брата й найкращого приятеля Зигмунта. Єдиною їхньою сестрою, з другого шлюбу їхнього батька з Анною Дашковою, дочкою міністра юстиції, є графиня Катерина, одружена з Вільгельмом князем Радзивіллом.

Граф Леон, вихований у корпусі пажів, вступив згодом до полку уланів імені імператриці Олександри, а після одруження пішов з війська в ранзі підполковника й оселився в селі, обравши собі за резиденцію успадкований від матері Гайворон із красивим, з поважною архітектурою палацом та чудовим парком. Палац у родовому Погребищі, де батько графа Леона довгий час проживав, нині є своєрідним родинним музеєм із гарною бібліотекою і збіркою родинних портретів. У місцевому костелі знаходяться родинні гробівці. 

Дідич Гайворона — великий поціновувач садівництва та помолог. Не вдаючись у ширші описи взірцево влаштованих і доглянутих оранжерей і парку, мушу згадати про прекрасний фруктовий сад, закладений на терасах, і сад карликових дерев, де ростуть сотні різноманітних сортів найвишуканіших плодів. Моя небога ж цілковито віддана вихованню своєї донечки Ядвіги, яку в родині називають "Пупулька", надзвичайно доброї, милої й розумної дитини, яка, попри свій дитячий вік, із великим захопленням і віддачею займається малюванням, виявляючи у цій сфері певний талант. Окрім того графиня Леонова займається домом, де панує зразковий порядок, а також опікується благодійними закладами, шпиталем і сільською школою. Граф же особисто з надзвичайною енергією й захопленням веде господарство в Гайвороні, а також рибне господарство на великому ставку в своєму маєтку Борсуки на Волині й загалом адміністрацію обширних своїх маєтностей, що перебувають у оренді. 

Дім у Гайвороні охоче відвідують ближні і дальні родичі та друзі, які в домі графського подружжя Леона завжди дуже гостинно приймають. А я, досить часто буваючи в Гайвороні, завжди відчуваю цю атмосферу блаженного спокою в приємному товаристві господарів і з приємністю спостерігаю за щоденним життям цієї діяльної, працьовитої й надзвичайно симпатичної пари.

Другий візит імператора до Києва у році 1911 був позначений вбивством міністра Столипіна. Я була там з чоловіком, батьками і Янушем, отже розповім про це. З’їхалося до Києва, як і за першого візиту імператора, дуже багато поляків. Значніші польські обивателі з Поділля, Волині отримали недвозначні вказівки від своїх маршалків шляхти з'явитися на прийом імператора до Києва. Це дорівнювало примусу. Але, звичайно, мали сподівання свої різні інтереси владнати, а хто ж їх не мав. Майже все польське товариство однак трималося осібно, роблячи лише необхідні у росіян візити і, звичайно, відвідуючи разом із ними прийоми, наприклад, у залі ратушевій, де імператор і імператриця tenaient cercle [тримали коло], а маршалки шляхти представляли панів зі своїх округів, імператор же з усіма довше чи коротше розмовляв. [...] Серед поляків, присутніх на тих урочистостях у Києві, були, окрім моїх батьків, Януша і нас, тітка Марія Браницька, Ксаверові Браницькі, Юзефові Потоцькі, Каролові Радзивілли, Владиславові Жевуські і багато інших. Марія Щербатова із Сандрою і сином Дімою Браницькі, Ксаверій Орловський, Міхалові Собанські, Подгорські, Леонові звичайно також були, не кажучи вже про велику кількість росіян, землевласників в Україні, як. наприклад, наші сусіди з Рахен Балашови, а також губернатори, чиновники без ліку і маршалки шляхти.

Одного вечора, це було влітку, у саду, так званому купецькому, прекрасно розташованому на високому березі Дніпра, була чудова феєрія з ілюмінаціями Дніпра. Я вважала, що в темряві роїлося від таємних агентів і навіть бачила, як на схилах гори, серед кущів лежали де-не-де людські постаті — таємна поліція. Зрештою прогулювалися вільно, весело розмовляли, милуючись прекрасним видом на Поділ, сріблясту широку ріку і освітлений тисячами вогнів великий Хрест святого Володимира. Імператор і імператриця з двома доньками і малим сином, гарним 8-річним хлопчиком, гордим зі свого стрілецького мундиру, який цього ж дня отримав, були присутні і з ними зустрічалися на алеях, прогулюючись вільно.

Після тієї вечірньої феєрії, яка на полегшення всіх минула спокійно, без жодного інциденту (завжди побоювалися можливого замаху), наступного вечора ми були серед небагатьох поляків, запрошених на théâtre paré [театральну урочистість], отже пані у декольтованих сукнях з діамантами у волоссі, панове в мундирах. Мій чоловік і я були у партерній ложі з родинами Владислава Браницького і Юзефа Потоцького. Та ложа була просто коло бокового входу. Імператор із родиною займали ліву бокову ложу, коло сцени. Імператриця, змучена, не прийшла, був тільки імператор зі старшими доньками і двором. Весь партер був зайнятий чиновниками і офіцерами, у першому ряду сидів серед достойників міністр Столипін.

Показували досить нудну оперу за мотивом якоїсь російської історичної легенди з обов’язковими жорстокостями і розкішними строями. Нарешті почався довгий антракт, під час якого зала частково спорожніла, панове перепочиваючи всюди розходилися. Юзеф Потоцький підійшов до Столипіна, якого знав з Петербурга, і обидва ті пани, спираючись об перегородку, що відділяла оркестр, оглядали ложі в бінокль. Столипін саме спитав Юзефа, дивлячись на прекрасну пані Ніну Жевуську з Ліпковських, хто є та красуня, коли почулося кілька сухих трісків і моторошний крик легко пораненого артиста з оркестру, і зовсім поруч Юзефа Столипін, обернувшися довкруг себе як "поранений дикий кабан" (оповідав потім Юзеф), важко впав на крісло. Тріски від пострілів браунінга були такі малозначущі, що ми у ложах спершу подумали, що це щось за кулісами тріщить, тільки крик нас налякав, і в одну мить всі подумали про імператора, який під час антракту перейшов до салончику за своєю ложою.

Миттєво зчинилася метушня, але щойно коли ми зверху почули голоси, що кричали: "Хапайте штатського!", з усіх боків кинулися на молодого смаглявого чоловіка у фраку, який спочатку, видно, спокійно відходив середнім проходом у партері, але потім уже, стрибаючи через стільці та крісла, утікав від натовпу офіцерів, які гналися за ним із вихопленими шаблями, і, прямувавши до виходу біля нас, ще зумів вчепитися руками за плюшовий край нашої ложі. Але не зміг видертися. Стоять у мене перед очима вихоплені шаблі й шпаги військових, які його звідусіль оточили й стягнули вниз. Пам’ятаю, що мимоволі вигукнула: "Ne le tuez pas" ["Не вбивайте його"] — і відвернулася від тієї жахливої сцени — лежачого блідого, худого чоловіка серед піднесених над ним кількох десятків шабель. Я була певна, що його зарубають на місці. Винесли його військові, як здавалося, напівживого. Тим часом ми тремтіли, хто ж він. Чи не поляк? Чи імператор поранений? Наші панове пішли на розвідки, і першим Ксаверій Браницький повернувся зі звісткою, що це єврей Багров. Ми зітхнули з полегшенням.

У Гайвороні Леонсових Жевуських ми потрапили в атмосферу справжнього великопанства на всю губу. Пані Леонсова, Ніна Жевуська з Ліпковських, була, мабуть, найвродливішою жінкою, яку я бачив у житті. Висока, струнка, світла блондинка із золотавим відтінком волосся, здається, штучно наданим, з великими чорними очима, з надзвичайно приємною усмішкою, чарівна у поведінці, трохи зневажлива до підлеглих, як то тільки українські пані вміли показати, — вона була творцем настроїв цього дому. Пан Леонс, досить непомітна постать, не надавав оселі жодного виразного характеру. Палац був розкішний. У вітальні висіли портрети гетьмана Жевуського [насправді Адама Вавжинця] та короля Августа II [насправді III] пензля [Гіацинта] Ріґо; меблі, килими, порцеляна — все було на найвищому художньому рівні. Чудова їдальня, пурпурова, з чорними панелями, стіни якої були оздоблені саксонськими тарелями. У невеликому ампірному салоні, з меблями, оббитими червоним атласом у червоні зорі з наполеонівської епохи, на почесному місці висів невеликий портрет Бальзака, про якого Леонс Жевуський казав "Мій дядько!" Незбагненні шляхи снобізму: Бальзак, цей простак і парвеню, який називав Марію Лещинську ma tante через сумнівну й далеку спорідненість її з Жевуськими, — і ось тепер члени родини, що ним колись гордувала, урочисто кажуть про нього: "Мій дядько!" 

Усе в Гайвороні, аж до прислуги, старої француженки з мавпочкою на ім’я Біжу, старого бородатого камердинера Войцеха, було класично великопанське. Мені там було страшенно нудно — і мої хлопці також не надто добре там бавилися. До того ж не були ласі на їжу, а кухня в Гайвороні була дуже вибаглива. До нудьги, певно, спричинялося і те, що існував у цьому домі надзвичайно глибокий розрив між панством і вчителями. Розумна й приємна єдина донька панів Жевуських, так звана Пупульця, дуже хвороблива, навчалася вдома. Вона мала аж чотирьох учительок: стару француженку, про яку я вже згадав; росіянку, котра водночас займалася фізичним вихованням панночки; німкеню... А для польської мови була спеціальна вчителька, яка, коли ми прибули до Гайворона, поїхала у відпустку. На її повернення чекали з дня на день. Я дізнався, що тією вчителькою була панна Гелена Пешинська, відома на загал як Лю, троюрідна сестра мого приятеля, з якою я незадовго до того зустрічався в Студіях Станіслави Висоцької. Це була улюблена учениця Висоцької, освічена й культурна дівчина, яка трохи "скуштувала закордону" — прожила рік у Парижі. Я радів, що вона мала з’явитися в Гайвороні, де я почувався дуже самотнім, але її приїзд постійно відкладався; зрештою, я мусив зі своїми вихованцями їхати на іспити до Києва — і так і не дочекався панни Гелі в домі Жевуських.

1. Ядвіга Жевуська, "Wielka rodzina w wielkim narodzie" (1879) 

2. Roman Aftanazy "Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej" T10 (1991)

3. Roman Aftanazy "Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej" T11 (1997)

4. Юлія Осташевська "Шабля генерал-ад'ютанта Адама Жевуського із колекції НМІУ" (2017) 

5. Tadeusz Bobrowski "Pamiętniki Tadeusza Bobrowskiego" (1900)

6. "Мемуари графині Розалії Жевуської" (1939)

7. Граф Адам Ржевускій "Отрывокъ изъ мемуаровъ" у "Исторический вѣстникъ" Т132 (1913)

8. Leon Lipkowski "Moje wspomnienia: 1849-1912" (1913)

9. Catherine Radziwill "My recollections" (1904)

10. Józef Dunin-Karwicki "Z moich wspomnień" T1 (1903)

11. Józef Dunin-Karwicki "Z moich wspomnień: wstęp, lata dziecięce i młodzieńcze" (1903)

12. Рудакова Юлія "Нетипові особливості примірника львівського видання "Chwała krzyża" 1758 р. з фонду Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського" (2019)

13. Григорій Григор'єв "У старому Києві. Спогади" (1961) 

14. Сергій Левик "Записки оперного певца" (1962)

15. www.preiserrecords.at/de/olimpia-boronat.html 

16. Stanislas Rzewuski "Le Mariage de Balzac", La Nouvelle Revue, 15 janvier (1906)

17. Stefan Krzywoszewski "Długie Życie" T1 (1947) 

18. Jarosław Iwaszkiewicz "Książka moich wspomnien" (2023)

19. "Mémoires d'Hedwige de Forsanz", цитується за статтею Roger Pierrot "Autour d'Ève de Balzac et des Rzewuski" у збірці "La vie romantique hommage à Loïc Chotard" (2003)

20. Tadeusz Epsztein "Z piórem i paletą zainteresowania intelektualne i artystyczne ziemiaństwa polskiego na Ukrainie w II połowie XIX wieku" (2005)

21. Maria Małgorzata z Radziwiłłów Franciszkowa Potocka "Z moich wspomnień pamiętnik" (1983) 

22. Wirginia Jezierska "Z życia dworów i zamków na Kresach 1828-1844" (1924) 

23. Лариса Дідора "Книжкові знаки на стародруках з бібліотеки графа Адама Ржевуського та членів його родини" (2024) 

24. Raymond Lécuyer "Les oubliés et les dédaignés de ce siècle. Le comte Stanislas Rzewuski", "L'Ami du lettré" (1923)

25. "Le Pêle-mêle: journal humoristique hebdomadaire" 10 octobre 1897 

26. "Paris"

27. "Le Petit Troyen: journal démocratique régional" 28 mars 1891 

28. Letter from Jules Verne to Unknown, 14 February 1900 

29. "Les Nouvelles Artistiques", 17 mai 1913 

30. Людмила Вольская "Забытая итальянская певица Олимпия Боронат" (2022)

31. Eustachy Antoni Iwanowski "Wspomnienia polskich czasów dawnych i późniejszych" T2 (1894)