Адам Вітольд Жевуський, сімейний архів Максвелл-Арно

Адам Вітольд Жевуський

(1869-1939)

Зі спогадів Леона Ліпковського [8]

Другим братом є Адам [Вітольд]; з молоду служив у війську, з якого вийшов у ранзі підполковника, тепер мешкає у своєму маєтку у Верхівні, де займається літературною працею та полюванням, яке зразково ведеться в його володіннях. Мисливці, яких граф Адам щороку запрошує на полювання, вражені великою кількістю розведених там фазанів і іншої рідкісної дичини, зокрема: оленів, ланей та диких кабанів, і це окрім великої кількості звичайної дичини: косуль та зайців. Крім того, ставки в маєтках графа Адама, що пильно охороняються, є єдиним у нашому краї місцем для полювання, де водиться така велика кількість качок.

Граф Адам одружений з відомою співачкою, яка виступає на сценах під іменем Олімпії Боронат. Її голос, незрівнянний за силою та майстерністю, захоплює знавців на європейських сценах, а ми в окрузі часто маємо задоволення чути її прекрасний спів, бо графиня Олімпія як у себе вдома, так і в домах сусідів охоче дає себе почути, також ніколи не відмовляється брати участь у концертах і виставах доброчинних, завойовуючи широку симпатію. Гості Верхівні, яких багато збирається під час щорічних полювань у домі графського подружжя, завжди отримують найприємніші спогади, викликані мистецькою учтою господині дому, незрівнянним у розкоші полюванням і щирою гостинністю обох. Графське подружжя має двох синів і трьох дочок.

Про Олімпію Боронат

"Назву і одне велике ім’я. Якось влітку в київському Шато-де-Фльор у італійців ішов "Севільський цирюльник" з Олімпією Боронат у ролі Розіни. Чудова співачка, вона як дружина графа Жевуського була поміщицею Київської губернії і почувалася в Києві як удома. Як і багато інших італійських співачок, вона мала в репертуарі кілька концертних номерів на спотвореній (іноді навмисно, з "кокетства") російській мові. Перше місце серед них займав, звичайно, аляб’ївський "Соловей", якого вона часто співала як вставний номер на уроці співу Розіни. І ось у згаданій виставі публіка вимагала "Солов’я", а Боронат не взяла з собою на сцену ноти. Недовго думаючи, вона підійшла до вікна і своїм чарівно дзвінким голосом попросила режисера розшукати у неї в артистичній кімнаті "Золовей, мой Золовей". Пауза тривала близько трьох хвилин, протягом яких божественна Олімпія з кокетливою усмішкою на устах два-три рази зверталася до публіки з заспокійливим "уно моменто" (хвилинку). Коли їй через вікно подали ноти, вона помахала ними публіці, підбігла до піаніно, поклала їх перед доном Алонзо і спитала у публіки: "Карошо, правда?" Де їй було думати про образ, про цілісність сценічного втілення і піклуватися про реалізм вистави загалом? А Олімпія Боронат була однією з найкращих співачок: володіючи чарівним тембром, великою музикальністю та всіма засобами італійського бельканто, співачка не потребувала для підвищення свого успіху підлизування до публіки!" [14].

"Великим успіхом користувались майже щорічні гастролі відомої співачки, колоратурного сопрано Олімпії Боронат. Італійка за походженням, вона була не лише співачкою, а й поміщицею Київської губернії. Хто її бачив в 1911-1913 роках, був вражений, коли в "Севільському цирульнику" на сцену "випорхувала" Розіна, квадратна дама вагою ніяк не менш ста кілограмів (шести пудів з лишком). Та дуже швидко глядача відводив убік слухач. Останній перемагав і з піднесеною увагою слухав знаменитого аляб'євського "Солов'я", не помічаючи багатьох покалічених уславленою італійкою російських слів. А чи можна забути "зворушливу" картину, коли в "Травіаті" велетенськи могутня Віолетта-Боронат умирає від злих сухот. Комічність сцени звертала на себе увагу дуже ненадовго, вокальна майстерність артистки змушувала вірити в неможливу правдивість ситуації" [13].

"Упродовж багатьох років Олімпія Боронат залишалася "жінкою-загадкою" у каталогах HMV та Victor Red Seal. [...] Ця загадка перетворилася на більш-менш особистий пошук з мого боку, і в 1949 році мені нарешті вдалося розвіяти частину туману після зустрічі з сином примадонни графом Адамом [Каролем] Жевуським та її донькою [Ядвігою] баронесою де Монфалькон. Олімпія Боронат народилася в Генуї, Італія, у 1867 році, була дочкою італійського офіцера, який воював в армії Гарібальді, і матері-іспанки. Рід Боронатів, найімовірніше, мав давнє іспанське походження, як і Борджіа до них. У дитинстві Олімпія привернула увагу королеви-матері Італії [Маргарити Савойської], яка за власний кошт відправила її до міланської консерваторії, де вона навчалася у професора [П'єтро] Леоні. Вона закінчила навчання з головною нагородою — золотою медаллю. Вперше почала співати близько 1885 року, а офіційний дебют відбувся роком пізніше — або в Генуї, або в Неаполі. Ранні роки кар’єри Боронат (як і Тетрацціні) досі залишаються предметом здогадів. Відомо, що у 1887 році вона виконувала невеликі партії в Італії, а потім гастролювала італійськими містами у складі трупи, зібраної Сонцоньйо. Далі були поїздки до Іспанії та Португалії, а потім — до Південної та Центральної Америки (Гватемала). Після повернення до Італії з виступами в головних ролях, сезон у Північній Африці (Олександрія) став переломним моментом. Завдяки цьому Боронат у 1890 році потрапила до російської імперії, де успішно зарекомендувала себе серед таких зірок, як Анджело Мазіні й Батістіни. Також там були Таманьо й Фігнер. Присутність Марселли Сембріч у російській столиці спричинила порівняння двох примадонн, у якому Боронат більш ніж утримала позиції.

У грудні 1892 року, виступаючи на вечорі у великого князя Ніколая Ніколаєвича, Олімпія Боронат познайомилася з графом Жевуським, польським шляхтичем із величезним статком. Це було кохання з першого погляду. У 1893 році Боронат вийшла за графа і оселилася у Варшаві, пізніше на його прохання залишивши свою блискучу кар’єру. У подружжя народилося п’ятеро дітей, і графиня виступала лише на благодійних заходах найвищого російсько-імперського та польського товариства у Петербурзі, Варшаві та Києві. Наприкінці 1901 року бажання повернутися до професійного життя опанувало графиню, і коли її чоловік погодився, вона відновила кар’єру ще блискучіше, ніж раніше. Вона виступала в оперних театрах як зірка найвищого рівня до 1914 року, хоча офіційно ніколи не оголошувала про завершення кар’єри; її останній публічний виступ відбувся на благодійному концерті у Варшаві 1922 року. Знаменита примадонна відкрила школу для підготовки співаків у польській столиці; вона померла там у 1934 році від діабету.

Олімпія Боронат померла, так і не виступивши жодного разу у США, Англії, Франції, Німеччині чи Австрії, що, очевидно, пояснює брак інформації про неї у тому, що нині називають Західним світом. Голос Олімпії Боронат був типовим для її доби та епохи, що їй передувала: високий, блискучий сопрано з віртуозною технікою. Її перевагами, бо всі примадонни тієї доби мали свої особливі якості, були надзвичайно яскраве піанісимо у верхньому регістрі, чудовий трель, ніжне, рівне легато й безліч прекрасних ефектів морендо. Вона була співачкою, створеною Небом для музики Белліні, Россіні, Доніцетті й раннього Верді. Вона свідомо уникала "нових композиторів", трималася осторонь від Дебюссі, Вагнера та італійського веризму, тим самим зберігши сяючий блиск свого голосу. Мімі з Богеми Пуччіні була її найсміливішим кроком у "новий світ", і в цій ролі вона мала великий успіх. Але справжніми друзями її мистецтва залишалися композитори бельканто — спадкоємність якого знаходить продовження в таких співачках, як Марія Барріентос і Амеліта Галлі-Курчі" [15].

Нащадки:

Єва Марія з Жевуських (1894-1984) з 1919 за Войцехом Мар'яном Марильським (1891-?), шлюб анульовано 1927, з 1936 за Кристофом Маурицієм Ейдзятовичем (1897-1961) журналістом "Польського радіо"; з нащадками.
Адам Кароль Жевуський (1896-1966) у шлюбі з 1917 з Іреною з Чечелів (1893-1976), донькою Юзефа Габріеля Чечеля (1860-1895) і Юзефи з Ліпковських (1860-1895) власників маєктів Чорнорудка, Ненадиха, П'ятигори. Мав двох доньок: Марія Магдалена з Жевуських (1918 р.н.), архітекторка у Англії, з 1946 за Еріком Максвелл-Арно (1916-1986); Ізабела Габріела з Жевуських (1921 р.н.) з 1946 за Анджеєм Чапським (1913-1993).
Ядвіга Ада з Жевуських (1899-1994) з 1922 за Альфредом Узнанським (1884-1939) дипломатом у Женеві, з 1940 за бароном Августом де Монфалькон (1887-1957) суддею, нащадки у Швейцарії.
Євгенія Леонтина з Жевуських (1901-1947) з 1920 за Густавом Водзінським (1893-1977), син Адам Водзінський (1922-1997) у шлюбі з Кристиною з Пашкевичів (1918-2009), їх діти Кристоф Водзінський і Анджей Водзінський, у останнього у шлюбі з Богуславою з Камінських сини Мацей Водзінський і Пйотр Водзінський у Варшаві.
Леон Жевуський "Леський" (1902-1964), композитор; з 1939 одружений з Іреною Ангелою зі Скуржевських (1916-1999), розлучення 1945, з 1950 одружився з Софією Геленою з Партиків (1906-1974), всиновив її племінника Артура Леона Партика, власних дітей не мав.