Адам Михайло брав участь у сеймах як депутат від подільського воєводства, у 1709 році був призначений депутатом від львівького сейму до скарбового суду, а також виконував обов'язки збирача податків. У 1710 році його було призначено підляським каштеляном, і цю посаду він обіймав до смерті. Також він був віським та вишенським старостою. 

Дружиною Адама Михайла з 1692 року стала Петронелія Жевуська зі Зброжеків (Збрашковна) (?-?), донька Міхала Зброжека гербу Порай, хорунжого жидачівського, стражника польного коронного, полковника королівського, і Фрицовської гербу Прус [24]. Петронелія була єдиною спадкоємицею батьків і складала вигідну партію. Після смерті чоловіка швидко одну за одною повидавала доньок заміж, а сама допомогала сину Михайлу Юзефу Жевуському, який став спадкоємцем Роздолу, опікуватися маєтками [15]. 

У 1718 році Петронелія видала заміж старшу доньку Антоніну Анну, у 1719 молодшу Теофілію Терезу. Доньки мали однаковий посаг: 80 000 злотих, з яких 60 000 виплачувалося їхнім чолоівкам готівкою, а 20 000 надавалося у вигляді "виправи", тобто цінних речей, що залишалися у власності дружин [42]. За метричними записами [51], у Жевуських були й інші доньки: Анна Ядвіга (1695 р.н.) і Ельжбета (1701 р.н.), померлі незаміжніми до 1722 року [50].

Але Мйончинський лишив по собі добрі згадки, в тому числі в Україні, завдяки релігійним фундаціям. На території Польщі до них належать костел у Киянах і каплиця у Завєпшиці, де коштом Петра Михайла і Антоніни Анни зроблено поліхромічне зображення "Страшного суду" під куполом, з гербами Мйончинських і Жевуських. В Україні подружжя оздоблювало костел у Лукові, але найбільшим внеском Петра Михайла є будівництво греко-католицької Троїцької церкви у Зарваниці для розміщення там святині — ікони Богоматері Зарваницької, від якої, за місцевим переказом, він сам отримав "чудотворну ласку": Зарваниця донині є популярним культовим центром. 

Натомість сама Антоніна Анна з Жевуських у заповіті виділила кошти на будівництво костелу для Августинського монастиря у Радехові. Хоча за її побажанням храм мав бути зведений менш ніж за рік, роботи затягнулися до 1752 року. Зате будівля вийшла велична і самобутна, храм зберігся до наших часів і навіть зображений на гербі Радехова. Монахи-августинці шанували фундаторку і включали її до своїх молитов як "сестру ордену (тобто терціарку) і визначну благодійницю радехівського конвенту". Під хорами костелу містився портрет Антоніни Анни з Жевуських Мйончинської, долю якого не з'ясовано; але зберігся її портрет з костелу у Киянах. Саму Антоніну Анну було поховано у родинній крипті Мйончинських у Михайлівському костелі у Лукові [52]. Після смерті дружини Петро Михайло Мйончинський одружився вдруге з Маріанною з Вежбовських гербу Ястребець, також вдовою за Адамом Ледуховським каштеляном волинським. Цей пізній шлюб був бездітний. 

Адам Каетан Мйончинський (1725-1799), старший син Антоніни Анни, будував військову кар'єру, а з 1793 року став останнім в історії польним писарем коронним, перебравши цю посаду у кузена Казимира Жевуського. Лишив двох синів, Петра Августа (?-?) і Францішека Ксаверія (1766-1854) Мйончинських, які були придворними камергерами.

Юзеф Бонавентура Мйончинський (1731-1787), другий син Антоніни Анни, генерал-майор коронний, з дружиною Катериною з Потоцьких. Його син Ігнацій Мйончинський (1760-1809) був відомий багатій, колекціонер, підприємець та меценат. А онук Матеуш Мйончинський (1800-1863) у шлюбі з Клементиною з Потоцьких мав доньку Альфонсину (1836-1919), яка стала дружиною відомого львівського громадського і культурного діяча Володимира Дідушицького (1825-1899). У Львові він відграв роль у заснуванні музею народного промислу, лісничої школи, шкіл народних ремесел, збудував палац Дідушицьких, де відкрив галерею мистецтв, що включила колекцію картин голландських і італійських майстрів зі спадку Ігнація Мйончинського. 

З дочок Антоніни Анни: Анна Констанція стала черницею-візитанткою у Любліні під іменем Антоніна, Петронелія вийшла заміж за Онуфрія Сплавського, старосту торговицького, а про третю варто сказати більше. 

Ангела Марта з Мйончинських (1731-1790) вийшла заміж за хорунжого великого литовського Єроніма Флоріана Радзивілла (1715-1760), молодшого брата Михайла Казимира Радзивілла "Рибоньки". Єронім Флоріан, хорунжий великий литовський, власник Білої Підляської, був відомий жорстокістю: на думку сучасних дослідників, мав садистичні схильності, які виявлялися як до підлеглих, так і до рівних за станом, включно з членами родини. У підлеглих йому війскових ввів жорсткі покарання за порушення дисципліни, аж до смертної кари за вживання алкоголю. Цей характер визначив і його подружнє життя: князь був тричі одружений, і тричі дружини від нього втікали. 

Вперше він одружився з примусу своєї матері із Терезою з Сапіг і тримався із нею відчужено, що, ймовірно, спричиняло її дорікання, бо сам князь пізніше згадував перший шлюб як "пекло" [53]. Зрештою, через два роки, за допомогою свого батька дружина втекла і подала на ануляцію шлюбу. Вдруге, навпаки, Радзивілл одружився проти волі своєї матері із Магдаленою з Чапських, з якою, принаймні на початках, його пов'язувала симпатія. Однак після весілля перетворився на домашнього "тирана" (як називала його сама княгиня), вимагаючи від неї демонстрації повної покори як вдома, так і у товаристві. Шлюб перетворився на постійний вишкіл, що через три роки спонукало і другу дружину до втечі й розлучення. Її втеча розчарувала князя, як він писав: "З голови мені не виходить жіноча хитрість, з якою моя дружина стільки років жила зі мною, як тепер виявляється" [22]. 

Він почувася оманутим, причому причною вважав свою прихильність до дружини, через яку не зміг розгледіти її "підступності". Це вплинуло на третій шлюб, який відбувся 1 січня 1755 року і скоро перетворився для Ангели з Мйончинських на ув'язнення. Чоловік ставився до неї холодно і уникав, проводячи час здебільшого у від'їздах, а коли був присутній у Білій, то весь час присвячував полюванню — своїй улюбленій розвазі. Дружина не мала ані товариства чоловіка, ані розваг, поїздок, компанії відповідно до свого становища. Князь не підтримував з дружиною інтимних стосунків, але  ревниво і підозріло ставився до її контактів із зовнішнім світом, лишаючи на самоті, а сам розважався з коханками [53]. 

Останньою краплею стало велике полювання, яке Радзивілл влаштував у Уяздові під Варшавою для короля Августа III. Це була масштабна світська подія, на яку його дружина дуже покладала надії поїхати, однак чоловік заборонив їй виїзджати з Білої. "Тож вона скаржилася у листі до брата на своє сумне життя і просила, щоб він визволив її з неволі. Незабаром брат приїхав у товаристві Ігнація Водзинського, брата єпископа смоленського. Князь холодно прийняв гостей, а Водзинського сприйняв як коханця своєї дружини, підсунутого їй братом. Доволі ясно давав зрозуміти Мйончинському, що вже пора йому від’їжджати. Обидва гості удавали, що не розуміють натяку, тоді князь наказав своїй челяді схопити їх, посадити до карети й вивезти. Мйончинський, однак, знайшов спосіб утечі для сестри: коли вона виїхала на прогулянку за місто, на неї вже чекав підготовлений екіпаж, у якому вона й вирушила в дорогу. Марно князь благав її повернутися, марно обіцяв, що виправиться — княгиня воліла свободу без чоловіка, аніж із чоловіком неволю" [54]. 

Через ранню смерть Теофілію Терезу часто не включють до генеалогічних списків як Жевуських, та і Валевських. Однак у свій час її шлюб, певно, був важливою подією для родини: Валевські якраз мали успадкувати величезні маєтності після смерті Яна Александра Конецпольського (помер 3 грудня 1719 року). Можна припустити, що шлюб влаштувала його дружина Ельжбета Фебронія з Жевуських Конецпольська, тітка нареченої, щоб таким чином утримати статки свого помираючого чоловіка в межах родини. 

Сусанна з Валевських (1721-1742) близько 1736 року була видана заміж за Антонія Коссовського (1701–1771). Коссовські не були магнатським родом, але обіймали високі уряди при дворі, зокрема Антоній був послідовно підскарбій надвірний коронний, секретар великий коронний, референдар великий коронний; підтримував партію Чорторийських "Фамілію" так, що король Станіслав Август Понятовський називав його "вірним другом Фамілії до самої смерті" [57]. Як і матір, Сусанна передчасно померла, але лишила чоловіку синів Роха, Станіслава і Ігнація Коссовських. Антоній Коссовський одружився вдруге з Кароліною Катериною з Домбських.  

Рох Коссовський (1737-1813) у 1763 році перейняв від батька уряд підскарбія надвірного коронного, пізніше став підскарбієм великим коронним і поступово став важливою політичною фігурою своєї доби. Вважався особливо чесним, за що користувався повагою як короля, так і опозиції. Був членом урядового органу Постійної ради, яку не любили в народі і якій протистояв гетьман Северин Жевуський, але Коссовський був чи не єдиним її членом, який не підпадав під критику. Подеколи висловлювався супротив консенсусу інших членів ради і бажань короля: зокрема, у Справі Солтика 1782 року відмовився визнавати єпископа божевільним, як того вимагали король і російський посол. Позитивний імідж Коссовського дещо затьмарив другий шлюб із Барбарою з Бєлінських (1760-1801). Вона вважалася однією з трьох найгарніших жінок свого часу, поряд із Розалією Любомирською і Юлією Потоцькою, сестрою Констанції Жевуської [56, 57]. Вона була значно молодша за чоловіка, популярна, і Коссовський перетворився у очах сучасників на підстаркуватого чоловіка вродливої жінки: 

"W skarbie siedzi niebogaty, [У скарбниці сидить небагатий,]

Wart by więcej mieć intraty. [Вартий би кращої зарплати.]

Żonę ładną ma jak bożek, [Жінку має гарну, мов божок,]

Przydomek mu dają "rożek" [А прізвисько йому дають "ріжок" (тобто "рогоносець")] [58]".