Глосарій

ЛГМ — Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького 

ЛІМ — Львівський історичний музей 

ЦДІАУ — Центральний державний історичний архів України (Київ)

ЦДІАЛ — Центральний державний історичний архів України у Львові 

NAMU — Національний художний музей України

MZT — Muzeum Ziemi Tarnowskiej 

MNK — Muzeum Narodowe w Krakowie 

MNW — Muzeum Narodowe w Warszawie

ZKW — Zamek Królewski w Warszawie

Вживання, а тим більше переклад історичних власних, географічних та політичних назв є питанням дискусійним навіть в академічний царині. Є різні тенденції: вживати транслітерації, дотримуватися історичного написання назв, або ж перекладати імена на сучасну українську мову, а назви передавати з оглядом на сучасний дискурс. У кожного підходу є свої аргументи, свої сильні і слабкі місця. Даний сайт не є академічним дослідженням, він орієнтований на широке коло читачів. Це дозволяє певну ступінь свободи у пошуку рішень того, як в даному конкретному контексті найточніше передати зміст, навіть якщо ці рішення не цілком відповідають історичному вживанню термінів і не складаються у послідовну систему правил. 

Так, наприклад, вочевидь правильним було б писати "руське" чи "русинське" там, де мова йде про приналежність до українського історичного простору: "руські землі", "рід руського походження" тощо. Однак, сайт читають відвідувачі з різних країн за допомогою веб-перекладачів, і є суттєва імовірність, що вони отримають в якості перекладу замість "руське" — "російське", чого зовсім не бажано було б допустити з огляду на російські імперські наративи. Тому цілком слушний термін "руське" в межах сайту замінено на "українське" навіть там, де це історично невідповідно. 

Те, що стосується держави Річ Посполита в широкому сенсі як складного конфедеративного утворення, заради кращої передачі змісту, ретроспективно передається як "Річ Посполита", "річ-посполитське", навіть якщо в джерелах (і сучасних польських текстах) вживається "Польща", "польске": "король Речі Посполитої", "поділи Речі Посполитої", а не "Польщі", тощо. Натомість як "Польща", "польське" позначається те, що стосується безпосередньо польської території, а не Литви чи України. 

Так само, коли мова йде про Україну в часи російської імперської окупації, вживаються назви "Україна", "українське", а не "Росія", "Південь Росії" тощо. Так само заміняється термін "Мала Русь", "молоросійський", який хоча і був історично нейтральним, набув у наш час політичної заангажованості, яка викривляє його історичне значення. 

Щодо росії вживаються теміни "Московське царство", "Московія", "цар" до середини XVIII століття — моменту, коли Річ Посполита офіційно визнала за цим утворенням запозичену назву "російська імперія", а за її царем титул "імператора". Відтоді і до революції 1917 року те, що стосується російської імперії, позначається цим терміном, навіть якщо в джерелах називається просто "російське": наприклад, "армія російської імперії", а не "російська", там, де вона включає не цілком "ісконно-русскій" контингент. Терміни "росія", "російський" вживаються щодо того, що стосується власне російських етнічних територій. 

Rzewuski вимовляється як Жевуські, або, як казав Станіслав Александр Жевуський: "Це вимовляється як je vous aime [я вас кохаю]". Буквосполучення rz у польській мові позначає звук [ʐ], подібний до українського [ж], але дещо твердіший. Хоча історично він походить від звука [r], який у польській мові пом'якшився. Відповідно, польське rz звучить як [ж], але часто відповідає [р] в українській мові, бо воно історично походить від того самого звука: rzeka — ріка, morze — море, trzy — три тощо. Так відбулося і з прізвищем Жевуських, яке, ймовірно, походить від старопольського rzwieć — ревіти, аналогічно до українського прізвища Ревуцьких. 

У мовах з латинкою переважно зберігається оригінальне написання прізвища Rzewuski (французька, англійська, італійська; литовською Ževuskiai), але і вимовляється воно "як в оригіналі", тобто без звука [r]. Так, журналісти, пишучи про Алекса Чеслава Жевуського, уточнювали: "Неможливо правильно вимовити його прізвище, якщо ви не застуджені: єдине, що спроможні вимовити англомовні, — щось на кшталт Jeewouski". Кирилиця, натомість, не дозволяє такої варіативності. Через це у російській мові часів імперії відбулося спотворення, коли написання прізвища транслітерували по літерах, а не по звучанню: Ржевуские, і так воно і стало вимовлятися у викривленій формі. Натомість у сучасній українській мові правопис іншомовних прізвищ базується на фонетичному принципі (пишемо, як чуємо). Відповідно, правильним є написання: Жевуські.  

Дане правило поширюється на слова іншомовного походження, а відповідно постає питання, що вважати запозиченням, а що можна розглядати вже як автентичну форму в україномовному дискурсі. Так, правило щодо запозичень вочевидь не поширюється на назви типу Rzeszów — Ряшів, Przemyśl — Перемишль, які початково були русинськими (українськими). Такий підхід в рамках сайту поширюється і на деякі прізвища, наприклад Czartoryskie — Чорторийські, яке походить від назви українського містечка Чортория і зазнало полонізації згодом, а слідом за ним і початкова назва містечка. Натомість у рамках сайту уживається питома форма прізвища Mniszech — Мнішех (рід моравського, тобто чеського походження) замість русифікованої форми Мнішек, яка поширилася і в українському історіографічному дискурсі. Можна також зауважити на сайті різноманіття форм імені Юзеф, Йозеф, Йосиф, яке зумовлене їхнім походженням з польської, німецької чи української мов у даному конкретному випадку.