У туристичній літературі часто можна зустріти думку, що костел споруджений як родова усипальня Жевуських, але це не так: жодного члена родини там не поховано, ба більше, костел взагалі не має крипт для поховань. За Станіслава Матуеша Жевуського родинною усипальнею лишався костел кармелітів у Роздолі, його функцію перейняв після спорудження монастир капуцинів у Олеську — саме тут поховані фундатор Северин Юзеф, Анна Жевуська та її діти, померлі в дитинстві. Северин Жевуський бажав зробити усипальнею родини домініканський костел у Старокостянтинові, де й похований із дочкою Ізабелою. 

Що ж до самого Вацлава Петра Жевуського, то він був прихильником ідеї скромного поховання і заповідав на похоронах спрямувати кошти на роздавання милостині, а не на спорудження монументу: "За прикладом свого діда, Михайла Флоріана Жевуського, він сам вступив до францисканського ордену і одягнув чернечу рясу. І от 27 жовтня о 7 годині ранку, після 16 годин страждань і святих таїнств, він віддав душу богові. Його тіло в чорній дерев'яній труні без пишного похорону поклали до фундаторської могили Реформаторської церкви [міста Холм], де воно й спочиває донині" [8]. За поширеною практикою того часу нутрощі небіжчика були вилучені і поміщені до родової усипальні — знову ж таки в монастир Олеська, а не в Підгірці. Через деякий час тіло гетьмана було перенесене з Холма до каплиці, збудованої на цвинтарі костелу в Кумові біля Сельця, де він мешкав останні роки. 

Скромність поховання гетьмана можна було б пояснити боргами, якими він був обтяжений наприкінці життя, бо він сам посилається на них у заповіті: "Щоб з огляду на мої борги окрім звичайних католицьких обрядів жодної пишноти на моєму похороні не було, щоб горіли лише чотири свічки при труні, не оббитій тканиною, а тільки пофарбованій у чорний колір" [74]. Однак підкреслена аксетичність цієї останньої волі та інші практики самообмеження подружжя Жевуських, такі як самобичування Анни Жевуської, відрощування бороди на знак свого мучеництва Вацлава Петра і його вибір саме францисканського ордену для чернецтва, вказують на те, що скоромність у родині Жевуських мала світоглядні релігійні засади. Аналогічні побажання щодо поховання залишили і Станіслав Матеуш ("Жодного пишного похорону я не прагну" [54]) і Северин Жевуські ("Я не хочу пишного похорону, але хочу, щоб мене поховали якомога скромніше. Те, що має бути віддане на пишноту, нехай буде віддане на месу і роздане бідним" [24]). Будівництво нової каплиці у Кумові замість перенесення останків до Підгірців також свідчить на користь того, що функції склепу для Підгорецького костелу не передбачалося. Лише Леон Жевуський, останній з роду, розмістив у ньому меморіальні дошки в пам'ять родичів: Розалії та Александра Любомирських,  Анни Коломби та Розалії Жевуських; а після його смерті додалася плита на його честь. 

Отже, немає підстав говорити про додаткове практичне застосування храму, окрім замкових та парафіяльних богослужінь, а про його символичну роль, ідейне навантаження є. На специфічні сенси, що надихали авторів, натякають розписи, більш схожі на античний пантеон, аніж на християнський іконостас. Біблійні святі у античному вигляді нагадують ренесансні добірки алегорій типу "Пророки та Сивілли" Франческо Роселлі, які широко видавалися у вигляді книжок з гравюрами та перемальовувалися художниками. У розписі також присутні алегорії чотирьох кардинальних християнських чеснот (що походять з античної етики), у вигляді античних постатей з відповідними атрибутами, притаманними їм з мистецтва доби Відродження: Справедливість з терезами та мечем, Мужність (або Сила) з переламаною навпіл колоною, Поміркованість з двома сосудами, поміж якими переливається вода та Розсудливість з дзеркалом та змієм. На жаль, продуманий символічний художній ансамбль пам'ятки храму захаращується нагромадженням сучасних ікон та церковного начиння. 

Упродовж життя Вацлава Петра образ Храму Чесноти використовували художники (наприклад, Франческо Фараоне Аквіла, 1724), архітектори (Храм Чесноти 1737 року у парку Стоу, Англія) і масони (ложа під назвою "До Храму Чесноти" німецького міста Шведт). Усі вони зображували його як ротонду з колонадою, що перегукується з архітектурою Підгорецького костелу. Хоча відомо, що сам гетьман Жевуський не належав до масонерії, але безумовно поділяв її любов до алегорій та античних алюзій, а також часто звертався до теми Чесноти у своїх книгах та промовах, тож гіпотетично міг використати відповідний символізм як релігійно-художнє рішення для свого проєкту, метою якого було надихати на високі світоглядні розмисли. Є, зрештою, тут і символічний "паломницький шлях" — 300-метрова центральна алея, що сполучає костел із замком, утворена суцільним коридором підстрижених кущів.