"Бідна Свята Голубка! Вже в ранній юності їй довелося пережити ненависть своєї свекрухи, гетьманші Людвіки Жевуської з Куницьких. Причиною цієї ненависті був програш позову, який вона подала проти своїх дітей і який Вацлав Жевуський виграв. З цього моменту мати була надзвичайно злою до нього, його дружини Коломби та дітей, яких вона присягалася ніколи не благословляти. Цей жахливий намір вона висловила, спускаючись чотирма останніми сходинками костелу. На кожній сходинці ця протиприродна жінка виголошувала прокляття на адресу своїх дітей і нащадків до четвертого коліна. 

Такі жахливі почуття Людвіки Жевуської не заважали її активним релігійним практикам. Зокрема, вона благословляла бідних, які чекали на неї на ґанку біля виходу з костелу. Анна Коломба, яка вже вдруге була при надії, перевдяглася в жебрачку і стала на коліна, щоб бодай так отримати благословення, в якому їй було відмовлено. Наче страждань, призначених лагідній Коломбі Провидінням, було недостатньо, вона добровільно наклала на себе тілесні муки і терзала свою плоть залізними ланцюгами, які досі зберігаються в Підгірцях. Коли вона відчула себе настільки погано, що передбачила неминучий кінець, то переїхала до Львова. Подробиці її хвороби і смерті можна знайти в щоденнику гетьмана Вацлава. Він зізнається, що вона не хотіла його бачити навіть на порозі довічної розлуки. 

Щодо згаданих "протоколів зустрічей" із привидом, то певно їх цитує Владислав Кричинський, посилаючись на записи, знайдені серед листів гетьмана: "Серед листів її чоловіка Вацлава є, власне, короткий опис цієї події, у таких стислих словах: "14 серпня у суботу опівночі з'явилася Станіславу Добровольському уві сні постать білоголова в білому вбранні і мовила до нього так: "Добровольський, ще в жалобі не ходиш?" Добровольський відповів: "Не ходжу, бо не мав". Натомість попросила та постать Добровольського, мовляв: "Прошу тебе щодня впродовж року і шости тижнів звертатися до святої Анни з молитвами: три "Отче наш" і дев'ять "Богородице Діво"". Після цього постать зникла. На другу суботу та сама постать в білому з'явилася уві сні Добровольському, питаючи його такими словами: "Добровольський, чи промовляєш ти ті молитви, про які я просила". Добровольський відповів: "Промовляю". На це постать промовила: "Душа твоя спасеться". Потім зникла.

Третьої суботи дала себе побачити Добровольському та сама особа вже не уві сні, а наяву, в дуже багатій сукні, що сяяла золотом, і запитала Добровольського: "Чи знаєш мене?" Добровольський відповів: "Не знаю". Тоді ця особа повідала: "Знай, що я дружина пана гетьмана Жевуського; прошу тебе, йди сам до нього якнайшвидше і попроси обов'язково від мене, аби теж молився дев'ять "Богородице Діво" щодня з дітьми і з панною, ім'я якій Веглевська, вимолював цілий рік і шість тижнів, бо стільки часу спокути від Бога мені призначено". Наостанок промовила та постать, зникаючи: "Добровольський, душа твоя спасенна; благослови мого чоловіка і моїх дітей і скажи їм ці слова, аби їм не горіти у смертних муках", — і зникла" [9].

"Анна жила з чоловіком у скромній побожності, повністю присвятивши себе обов'язкам свого стану, наповнюючи свої дні богослужінням, родинною любов'ю та благодійністю. У каплиці замку її пам'ятають як таку, що на П'ятидесятницю 1740 року вступила до терціаріїв святого Домініка, взявши ім'я Коломба. Збереглися гострі ланцюги, якими вона оперезала своє тіло. Зразкова матрона, вона не була відомою у світі, але у своєму домашньому колі її побожність і жіночі чесноти становили її славу" ["Підгорецька хроніка", 1]. Гетьманша багато вимагала не лише від себе, але й від своїх дітей. Марцін Матушевич, який відвідав дім Жевуських, звернув увагу на її поводження із доньками: "Сама гетьманша тримає своїх двох дочок, вже дорослих панянок, у надзвичайній дисципліні, аж до того, що, маючи світлицю на другому поверсі, вони ніколи не спускаються вниз. Навіть коли відвідувала Підгірці Потоцька, познанська воєводина [Гелена Замойська, дружина Станіслава Потоцького], вельми поважна пані, то гетьмаша не дозволила донькам вийти з їхньої світлиці, а познанська воєводина йшла нагору до них з візитом, і лише двоє Потіїв з воєводиною пішло, бо більше нікого вона не пустила. Кажуть також, що вона турбує своїх дочок дивними забобонами, не дозволяє жодній з них співати навіть побожних пісень, а якщо якась з дочок має смак до книги, навіть моральної, то відбирає її у своєї дочки, що всіх дивує, оскільки сама гетьманша замолоду була досить веселою" [8]. Втім, Матушевич нотував власні враження і пікантні чутки: його свідченню суперечить освіченість Людвіки Марії, яка в дорослому віці мала значну бібліотеку і вела активне листування. 

Образ Анни Коломби як домогосподарки, що присвятила себе побуту і набожності, не є вичерпним. Вона вела щоденник, фрагменти якого опубліковані у "Підгорецькій хроніці", повністю присвячений огляду політичних новин: якщо когось в Україні 1762 року турбувала загроза війни між Англією та Іспанією, так це підгорецьку пані. Вона вела листування з іншими жінками магнатської верстви, зі своїми можновладними родичами, зокрема із дідом Юзефом Вандаліном Мнішехом, краківським каштеляном [19]. Не беручі активної участі ані у політиці, ні у придворному житті, вона завжди "тримала руку на пульсі подій", задовольняючись роллю сторонньої, але пильної спостерігачки. Проте інколи могла чинити рішуче: так, всупереч інтересам своїх родичів Любомирських виступала проти поділу Острозької ординації; а не узгодивши з чоловіком розірвала заручини доньки Людвіки Марії з сином міністра Генріха Брюля: "Коли наприкінці травня 1761 року Жевуського оминуло багате богуславське староство, дружина гетьмана звинуватила свого дядька Мнішеха у невдячності до її вірного чоловіка і недвозначно попередила його, що не видасть свою доньку за молодого Брюля. Сам гетьман намагався розрядити ситуацію, запевняючи Мнішеха у своїй незмінній прихильності" [12]. На довершення портрету, Анна Жевуська грала на скрипці, беручи участь у виставах у Підгірцях [10], і займалася розведенням канарок та інших співочих птахів у своїй кімнаті [11]. 

Коли гетьманша померла у 1763 році, то була похована у склепі Олеського монастиря: "Але в домашньому житті він [Вацлав Петро] болісно переживав зростаючу слабкість дружини, яка, щоб зберегти своє здоров'я і спокійніше чекати смерті, переїхала до Львова в домініканський монастир. Там, 22 травня 1763 року, вона побожно упокоїлася. Її тіло перевезли до Олеська і після пишної похоронної церемонії поклали в костелі капуцинів поруч з трунами її чотирьох синів, які померли в дитинстві [під час закриття Олеського монастиря за австрійської влади домовини Жевуських були перенесені до місцевого костелу]. Весілля Анни на кілька місяців випередило сходження Августа ІІІ на престол. Її смерть на кілька місяців випередила смерть Августа ІІІ, який 5 жовтня 1763 року з Дрездену переїхав до більш мирного королівства" [1].