Чернейовські на Роздолі 

Саме Мацей Чернейовський заснував містечко Розділ, причому зробив це без королівського привілею, фактично, самобудом. У 1569 році, коли після підписання Люблінської унії були переглянуті кордони, а Жевуські вперше присягнули польській короні, була проведена люстрація (інвентаризація та опис) королівських земель, під час якої королівські урядники виявили на королівських державних землях появу нового містечка. Мацей Чернейовський, будучи дозорцею королівських лісів, які тягнулися від Стільська та Ілова до впадіння Колодниці у Дністер, заклав місто на межі Жидачівського та Львівського повітів. Цією межею було поле між королівським лісами з боку Львівщини і селами Березина і Крупсько з боку Жидачівщини, яке ще з 1442 року згадується під назвою Розділ. Тут, "на сирому ґрунті", Чернейовський заснував містечко з відповідною назвою. Окрім самого факту самочинства, поява Роздолу завдала збитків королівській казні і заважала торгівлі і розвитку сусідніх міст, передовсім Щирця, Комарна і щойно заснованого Миколаєва. Проти Чернейовського судився львівський староста Миколай Гербурт, його суперниками стали Тарли, Мнішехи, Чорторийські (не відомий рід, а місцевий з тим же прізвищем). Але королівський суд вирішив суперечки на користь Чернейовського і узаконив місто, що свідчить зокрема про впливовість Мацея та його родини [12, 13]. 

Ян Чернейовський (1570-ті-1619), син Мацея і батько Анни, дідич Роздолу, був підчашим, а з 1615 року підкоморієм львівським [18]. Суперечливою є інформація про матір Анни. У 1685 році у промові до весілля її онуки Ельжбети Фебронії згадується, що матір'ю Анни з Чернейовських була "Снопковська" [19]. Натомість у 1698 році у проповіді з присвятою тій же самій Ельжбеті Фебронії як матір її бабки Анни названа "Дуніковська" [15]. Пояснити це протиріччя складно. 

"Офіційна" генеалогія, тобто така, якої дотримувалася родина, пішла за першою версією. У геральдичній праці Каспара Несецького, опублікованій у 1728 році, написано: "Феліціанів [Мацея] син Ян підкоморій львівський у 1616 році [насправді призначення від 16 липня 1615 року], дідич на Роздолі: першим шлюбом був одружений із Софією Орською [Дуніковською з Орська], другим зі Снопковською, від якої дочка заручена зі Станіславом Жевуським земським суддею львівським. Сестра цієї Снопковської [Ядвіга, 1556-1597] була одружена з Мареком Собеським [бл.1550-1605] воєводою люблінським" [11]. Ще через рік, у 1730, у промові на похороні Станіслава Матеуша Жевуського, Снопковська згадується як його прабабка [20], а герб Снопковських Равич включено до декорацій церемонії в числі гербів предків небіжчика [21]. Відтоді ця версія повторюється і у подальших дослідженнях генеалогії, причому уточнюється, що це Катерина зі Снопковських (?-?), донька Якуба Снопковського войського холмського, дідича Ґардженіце [16, 22]. Можна додати, що онук Марека Собеського і Ядвіги зі Снопковських став героєм-переможцем турків і популярним королем Яном III Собеським: тож коли Станіслав Матеуш Жевуських придбав резиденції Собеських (Олесько, Підгірці, Кам'яницю Корнякта (Королівську) у Львові), згадки про родинний зв'язок через Снопковських надали новим власникам Жевуським певної сімейної тяглості від королівських попередників. 

Анна з Чернейовських мала братів: у 1627 році згадуються "молоді", тобто неповнолітні сини Софії Чернейовської, однак в подальшому достеменно відомий лише один брат Владислав Чернейовський. Востаннє він зустрічається серед шляхти львівської і жидачівської у 1639 році, в 1649 з'являється в числі перемиської і переворської [10], а у 1652 році продає маєтки Лазьнев та Пільяшкув, що під Варшавою [16]. З 1606 по 1651 роки у списках шляхти львівської та жидачівської регулярно зустрічається Миколай Чернейовський від села Добряни, вочевидь родич Анни, але невідомо, якого ступеню близькості [10]. 

З середини XVII століття Чернейовські у документах Львівщини поступово зникають, але з'являються на Перемищині (Францішек, Валентій і Владислав Чернейовські [10]). Цікаво, що в той самий час, коли рід Жевуських прибув на українські терени, де почав піднесення, рід Чернейовських навпаки, перемістився до польських і поступово занепав. Це радше відбулося природним шляхом через поділи маєтностей на частки поміж спадкоємцями, у результаті чого Чернейовські перетворилися на дрібну шляхту. Останнім відомим за генеалогічними працями є Войцех Чернейовський (1816-1894) з Кальської губернії [22]. 

У 1650 році, після смерті Софії з Дуніковських, Станіслав і Анна Жевуські стали єдиними дідичами Роздолу.

Герб Корчак складається з двох частин: червоне поле з трьома горизонтальними срібними полосами "балками" або "вирубами", які клиноподібно звужуються зверху вниз; і золота чаша, з якої виступає чорний пес. Ці частини зустрічаються у різних комбінаціях і видозмінах. Легенда про походження герба оповідає, що на теренах пізнішого угорського королівства ще за язичницьких часів вождя Атили (1 половина V століття) мешкав лицар Зоард гербу Чаша, якого хотіли обрати вождем, але він відмовився на користь певного Канінуса (від латинського "Пес"). Цей Канінус виявився поганим правителем, і коли народ почав докоряти Зораду за кепську рекомендацію, той вбив Канінуса. Буцімто звідси до чаши на гербі Зоарда додався пес, а три срібні полоски символізують територію, де ця подія відбулася, а саме ріки Дунай, Саву і Тису. Іван Франко дослідив легенду і висунув переконливе припущення, що пес зображує самого Атилу, який за переказами вважався сином пса і жінки [28]. 

Повертаючись до легенди про Зоарда, згодом він вирушив полководцем до Італії, де один з його нащадків започаткував неаполітанський рід Карафів (що нібито перекладається як "Корчак"), який користувався відповідним гербом з трьома полосками. Цей рід сягнув могутності, коли у 1555 році його представник посів святий престол римський як Папа Павло IV. Вже у інших джерелах зустрічається доповнення, що у XIV столітті один з представників роду Павел Карафа приїхав на службу до короля Владислава Ягайла і нібито таким чином герб потрапив до Речі Посполитої. Ймовірно, така особа була історично: від нього зокрема вела родовід родина Караффа-Корбутів гербу Корчак, з якої походила українська художниця Софія Караффа-Корбут (1924-1996).

Отже, теорію Калінського про походження Чернейовських від Карафів і Зоардів можна відкинути як міфологію за книгами Папроцького. Натомість постає нове питання щодо споріднення Чернейовських з Дмитром з Горая та його родичами. Адже до середини XVI століття гербом Корчак послуговувалися лише нащадки і споріднені роди Дмитра з Горая. Бартош Папроцький не згадує Чернейовських у переліку власників гербу Корчак, але зазначає, що крім згаданих "інших достойних домів є багато у різних воєводствах" [27]. І Дмитро з Горая, і пращур Чернейовських Бенедикт походили з галицького боярства, були піднесені за панування Людвика Анжуйського і пов'язані з Жидачівщиною. До кола найближчих родичів Дмитра Бенедикт не входив, але й віддаленого рідства чи шлюбного зв'язку було б достатньо, або долучитися до "гербового клану". Однак дійти певних висновків не дозволяє те, що ми не знаємо, з якого часу Чернейовські почали користуватися гербом Корчак: ймовірно, найранішим свідченням є печатка певного Станіслава Чернейовського (Czerniowski h. Korczak Stanisław) 1552 року, яка засвідчує сплату податку з маєтку Циців, зберігається у Національному музеї Кракова №136 [30]. У XVI столітті відбувалася уніфікація гербів до визначеного набору стандартних зображень, і з другої половини століття герб Корчак почали запозичувати роди, не пов'язані із Горайськими. На українських теренах герби Корчак і Сас зрештою набули найбільшого поширення.